328 Мовна типологія

складі речення (run — визначити особу, число і час немо-

жливо).

Закінчуючи огляд типологічної класифікації мов, слід

зробити два важливих застереження:

1. Чистих типів мов не існує.

Типологічна класифікація будується на переважанні

якихось структурних рис. Так, скажімо, в аглютинатив-

ній турецькій мові в низці дієслівних форм поряд із при-

клейками використовуються закінчення, які поєднують

значення особи і числа (okuyor-um "читаю", okuyor-uz

"читаємо"). В українській, російській і німецькій флек-

тивних мовах є риси аглютинативності (укр. вчить-ся, рос.

трудящий-ся, нім. Kinder-chen "діточки", де після закін-

чення йде однозначний афікс-приклейка) та ізольованості

(Рано вранці тут тепло; Иду вот быстро домой). В ана-

літичних і синтетичних мовах поєднуються риси аналі-

тизму і синтетизму (укр. важніший і більш важкий, чи-

татиму і буду читати; англ. nicer "гарніший" і more

beautiful "красивіший").

З історичним розвитком мови може змінюватися її тип.

Так, англійська і болгарська мови були синтетичними, а

стали аналітичними. Англійська мова поступово втрачає

ознаки флективності й швидко посилює ознаки коренево-

го (ізолюючого) типу.

2. Жодному з типів мов не можна надавати перевагу.

В. Гумбольдт, який остаточно виділив кореневі, аглю-

тинативні, полісинтетичні й флективні мови, вважав, що

ці чотири типи відображають сходження народного духу

від низьких до вищих форм, і намагався представити різні

структурні типи мов як етапи єдиного процесу розвитку

мови загалом, як рух від менш досконалого до більш до-

сконалого стану. Типологія Гумбольдта, таким чином, ма-

ла оцінний характер, оскільки поділяла мови на примітив-

ні й розвинені. Різні типи мов, за Гумбольдтом, відобра-

жають різний культурний рівень розвитку народів. Флек-

тивні мови, на його думку, є вершиною мовної творчості.

Ця оцінка різних типів мов була піддана нищівній кри-

тиці М.Г. Чернишевським (1828—1889). Чернишевський,

зокрема, вказав, що, за Гумбольдтом, виходить так, ніби

аморфні (кореневі) мови — це "мови глупих народів",

"аглютинативні — це мови не зовсім глупих, але й не

розумних народів", а флективні — це "мови народів дуже

розумних". На думку Чернишевського, така оцінка типів

мов є абсолютно неправильною, і річ не в тому, які форми

Типологічна класифікація мов 329

мови, а в тому, який розумовий рівень народу, що розмов-

ляє тією чи іншою мовою. Та й, зрештою, всі спроби мово-

знавців дослідити перехід кореневих мов у аглютинативні,

а аглютинативних у флективні виявилися безуспішними.

Стара схема розвитку типів мов (кореневі —≫ аглютинатив-

ні —> флективні) є неправильною. Отже, типологічна кла-

сифікація не є історичною, тому не можна говорити про

закономірності переходу одного типу мов у інші.

Інші спроби типологічної класифікації мов

Представлена у цьому підручнику типологічна класи-

фікація мов не позбавлена недоліків. Головний із них сто-

сується непослідовності й порушення єдиного принципу

класифікації. Так, скажімо, на синтетичні й аналітичні

мови поділяють тільки флективні індоєвропейські мови,

тоді як на такі типи можна поділити всі мови світу, і тоді

до аналітичних мов будуть віднесені не тільки такі індо-

європейські мови, як французька, англійська, а й неіндо-

європейська китайська мова.

У цьому плані на увагу заслуговує типологічна класи-

фікація мов сучасного американського мовознавця

Джозефа Грінберга (нар. 1915) на основі статистичних ін-

дексів. Так, зокрема, індекс синтетичності вираховується

за формулою ^ , де М — кількість морфів у певному від-

різку тексту, a W — кількість слів у тексті. Мови з індек-

сом від 1 до 2 вважаються аналітичними, від 2 до 3 —

синтетичними, а від 3 і більше — полісинтетичними. За під-

рахунками Дж. Грінберга, найнижчу величину має в'єт-

намська мова — 1, 06, тобто на 100 слів припадає 106 мор-

фів, найвищу має ескімоська мова — 3,72, тобто на 100 слів

припадає 372 морфи. Англійська мова має показник 1,68,

російська — 2,33 (за іншими даними — 2,45), санскрит —