1.2 Характеристика основних проблем клієнтів соціальної роботи, що мають ігрову залежність

Ігроманія («гемблінг» від англ. to gamble — грати в азартні ігри) на сьогоднішній день офіційно вважається медичної патологією і зареєстрована в списку Всесвітньої організації охорони здоров’я як психічне захворювання.

Технічний прогрес несе не тільки позитивні зміни в суспільному житті, а й сприяє розвитку ряду небезпечних тенденцій. До них можна віднести поширення психічних порушень, пов’язаних з уразливістю людей до деяких соціальних явищ і факторів, в результаті чого вони стають ізгоями суспільства і ворогами самим собі.

Небезпечний вплив азартних ігор було доведено ще в стародавні часи; ігрове поле вабить людей всіх поколінь, а сенс цієї потужної притягальної сили до кінця не розгаданий. Практично кожна людина, часом навіть несвідомо, перебуває в пошуку своєї власної гри.

Останнім часом все частіше можна зустріти людей з надмірним (патологічним) потягом до азартних ігор і саме вони по-справжньому потребують кваліфікованої медичної допомоги з лікування ігроманії.

В основі патології (ігроманії) лежать фізіологічні механізми (біологічні, патопсихологічні і нейрохимические), а результатом хвороби є деградація особистості, втрата соціального статусу, нервові розлади, поява інших видів залежностей. У наукових працях наркологів досить часто зустрічається припущення про те, що патогенетичні механізми виникнення і розвитку аддикцій мають одну природу, незважаючи на те, що ігроманія не пов’язана з прямим впливом ендогенного токсину на центральну нервову систему і процеси обміну речовин.

Симптом ігрової залежності виражається патологічним потягом до азартної гри (ігровий драйв, передчуття захоплюючого процесу) і проявляється нестримним бажанням стати учасником гри, незважаючи на знакові соціальні бар’єри (сім’я, робота, обов’язки перед іншими людьми, фінансові проблеми, незадовільний стан здоров’я і т.д.).

Під час ремісії (після курсу лікування ігрової залежності) симптом патологічного потягу може посилюватися або слабшати до стадії нівелювання, але при цьому він неодмінно пов’язаний із задоволенням. Навіть при тривалому, іноді вимушеній відмові від гри, він нагадує про себе спогадами або нещирим каяттям.

Деградація особистості і втрата соціального статусу рідко не тільки не є перешкодою для участі в азартних іграх, але і, навпаки, нерідко сприяють швидкому прогресуванню хвороби. Ігроман не думає про те, як подолати небезпечний недуг, оскільки він найчастіше заперечує наявність хвороби. Мозок хворого вже не розпізнає користь і шкоду, які людина може отримати з тих чи інших занять, і, як наслідок, деструктивний стиль життя стає звичним способом існування, асоціальні звички розглядаються як норма.

Розвиток ігроманії, як патології, включає дві стадії:

• субкомпенсація (стадія формування хвороби);

• декомпенсація (стадія стабілізації хвороби).

Перша стадія включає процес формування симптому патологічного потягу до гри. З точки зору симптоматики, цей етап характеризується появою божевільних ідей і думок, пов’язаних з передчуттям про швидки виграші (так зване самоотруєння плодами власної фантазії). Неодноразово повторюючись, концепція поступово закріплюється у свідомості і перетворюється в основу світогляду. Гра стає єдиним сенсом життя, своєрідним творчістю, пов’язаним зі зростаючим ризиком. Цей період характеризується появою ознак морально-етичних особистісних девіацій.

Стадія триває від 2-3 місяців до 1-2 років. Швидкий розвиток патології пояснюється біологічної та психічної схильністю до формування адикції. У стадії субкомпенсації хворі ще можуть зберегти роботу, сім’ю, сподіваючись на те, що «все якось само собою вирішиться», незважаючи на появу боргів і інших проблем. На цій стадії пацієнти ще не замислюються про те, що ігрова залежність вимагає негайного лікування.

На стадії декомпенсації з’являються такі чітко виражені синдроми, як абстиненція, ігровий транс, депресія або надмірне збудження (синдром виграшу / програшу). Одночасно погіршується фізичний стан: загострюються серцево-судинні захворювання, з’являються астено-невротичні розлади. Виникають серйозні проблеми на роботі, в сім’ї, трапляються спроби суїциду. Цей період триває від 6-7 місяців до 1,5 років.

На жаль, як показує практика, люди що мають ігрову залежність не часто звертаються до соціальних служб задля вирішення своїх проблем, а якщо ігромани й звертаюьтся за допомогою до фаівців соціальної роботи, то майже завжди перебуваючи на стадії декомпенсації на якій перед соціальним працівником постають завдання по вирішенню наступних проблем ігромана:

1) Наявність хворобливих психічних станів: абстиненції, ігрового трансу, депресії або надмірного збудження (синдрому виграшу / програшу);

2) Погіршення фізичного стану: загострення серцево-судинних захворювань, часто, у хворих на ігроманію з’являються астено-невротичні розлади;

3) Критичне матеріальне становище;

4) Серйозні негаразди на роботі, в сім’ї, трапляються спроби суїциду.