Висновки

Після дослідження особливостей соціально-терапевтичної роботи із людьми що мають ігрову залежність, та контент-аналізу україномовних веб-ресурсів за проблемою ігрової залежності ми можемо зробити наступні висновки:

1) На основі аналізу наукових робіт встановлено, що адиктивна поведінка - це один із різновидів девіантної поведінки, що характеризується непереборним бажанням переживати інтенсивні емоції за допомогою штучної зміни свого психічного стану внаслідок вживання деяких речовин.

Дослідники виділяють два різновиди адикцій:

• нехімічну, до якої відносять: піроманію, клептоманію, геймблінг

(залежність від азартних ігор), комп'ютерну залежність або інтернет-залежність, адикцію відносин, сексуальну, любовну адикції, роботоголізм, адикцію до витрачання грошей, прослуховування ритмічної музики, залежність від фізичних вправ, потяг до духовного пошуку, владолюбство, залежність від ризикованого водіння автомобіля (синдром Тоада) та ін;

• хімічну, до якої належать: алкоголізм, токсикоманія та наркоманія.

2) Перед соціальним працівником постають завдання по вирішенню наступних проблем ігромана:

- Наявність хворобливих психічних станів: абстиненції, ігрового трансу, депресії або надмірного збудження (синдрому виграшу / програшу);

- Погіршення фізичного стану: загострення серцево-судинних захворювань, часто, у хворих на ігроманію з’являються астено-невротичні розлади;

• Критичне матеріальне становище;

• Серйозні негаразди на роботі, в сім’ї, трапляються спроби суїциду.

3) Найбільш вживаними методами соціально-терапевтичної роботи з ігроманами є: психокорекція, рекреаційна психотерапія, духовна допомога,

гіпнотерапія, нейротерапія, психотерапія.

4) У психотерапії (у форматі психологічної та медичної допомоги) ігрової залежності найбільш ефективними як за кордоном, так і в Україні є наступні напрямки:

- участь у групах взаємодопомоги («анонімні гравці» – АГ) із використанням програми «12 кроків»;

- комбінована терапія, що включає індивідуальну та групову психотерапію, участь у групах АГ. Серед методів психотерапії переважно використовується поведінкова терапія: терапія відрази, імажинальна десенсибілізація, реконструювання досвіду вирішення проблем, тренінг соціальних навичок, навчання навичкам попередження зривів;

- використання психодинамічних, психоаналітичних терапевтичних напрямків;

- інтерактивна терапія, самодопомога, що здійснюється за допомогою Інтернет-сайтів, друкованої інформації, яка розповсюджується у громадських місцях та в ігрових закладах;

- сугестивна терапія, навіювання («кодування») як індивідуальне, так і групове із використанням класичного та еріксонівського гіпнозу, технік нейролінгвістичного програмування;

- індивідуальне та групове психологічне консультування, телефонне консультування, Інтернет-консультування;

- фармакологічні та фізіотерапевтичні лікувальні програми;

- емоційно-стресова терапія;

- духовні, релігійні (сакральна терапія) та медитативні практики;

- використання засобів фізичної культури (спеціально організовані гімнастичні та силові вправи), мануальна терапія та ін.

5) Соціально-терапевтична робота з людьми, які мають адиктивну поведінку, повинна будуватися з огляду на численні соціальні, психологічні та біологічні чинники, пошуку методів і форм роботи, прийнятних для конкретного клієнта і з огляду на той етап зміни поведінки, на якому він перебуває.

6) Для запобігання поширенню ігрової залежності, на наш погляд, необхідно використовувати різні засоби і форми комплексного наукового дослідження (в тому числі – психологічного) та профілактики цього соціально-психологічного явища, насаперед на державному рівні шляхом створення комплексної програми.

Ця програма повинна здійснюватись у формі постановки та розв’язання конкретних і послідовних економічних, фінансових, медичних, освітніх, психологічних та інших цілісних взаємопов’язаних задач: бути спрямованою на формування навичок опору залежностям; розширювати знання про наслідки втягування в залежні форми поведінки; базуватися не тільки на дидактичних методах, а й на інтерактивних прийомах (діалоги, групові дискусії, тренінги, лінії телефонного консультування та ін.); використовувати Інтернет шляхом створення спеціальних сайтів, чатів, блогів, які будуть доступними кожному; має бути довготривалою та може бути реалізована лише при умові економічної підтримки та фінансового забезпечення державою, органами місцевого самоврядування; об’єднувати зусилля органів та закладів освіти, охорони здоров’я, правоохоронних органів, громадських та державних організацій, засобів масової інформації, які повинні бути спрямованими на певні групи ризику: на дітей, підлітків та молодь.

7) Більшість з досліджених нами веб-джерел (50%) визначають основним чинником виникнення та розвитку ігрової адикції – психічну схильність до ігроманії; 40% з проаналізованих нами веб-ресурсів визначають основним чинником виникнення та розвитку ігрової адикції – соціальні фактори; 10% з теоретично опрацьованих нами веб-джерел визначають основним чинником виникнення та розвитку ігрової адикції – фізіологічні механізми (біологічні, патопсихологічні та нейрохімічні).

8) На сьогоднвшній день науковці неможуть дійти консенсусу у

визначенні основних причин виникнення ігрової залежності, що призводить до негативних наслідків у вигляді неспроможності спеціалістів соціальної роботи знайти та застосувати «досконалий» підхід у наданні ефективної системи медико-соціальних та психолого-педагогічних заходів.

9) В україномовному сегменті інтернету, достатньо інформації про саму проблему ігрової залежності в порівнянні з кількістю інформації про алкогольну та наркотичну залжності, але недостатньо інформації про методи та форми лікування ігроманії в порівнянні з кількістю інформації про алкогольну та наркотичну залжності.

10) Ігроманам із незахищенних верств населення, які не мають коштів на лікування в приватних медичних закладів буде вкрай важко знайти інформацію про державні установи, які надають психолого-педагогічну та медико-соціальну допомогу людям, які хворі на ігроманію.

11) На даний час існує дефіцит відкритих, україномовних, наукових досліджень по проблематиці ігрової залежності в суспільстві, що може значно ускладнити уявному ігроману зробити перші кроки до подолання своєї хвороби (оскільки, зазвичай першим кроком до одужання є прийняття і детальне вивчення своєї хвороби) та почати ознайомлення зі своєю проблемою з наукової точки зору.

12) Проблема ігрової залежності нецікава українським медіа ресурсам, та інформації про цей вид адиктивної поведінки та про методи допомоги залежним людям - вкрай мало. Тому, якщо людина хвора на ігрову залежність захоче знайти відповіді на питання які можуть турбувати, то українськомовний сегмент інтернету не дуже їй в цьому допоможе.