27.Проблема відчуження в контексті соціальної філософії.

Відчуження — соціальний процес, що характеризується перетворенням діяльності людини і її результатів на самостійну силу, пануючу над нею і ворожу їй. До основних сутнісних проявів соціального відчуження, зумовлених економічними факторами суспільного буття належать: економіка підпорядкована політиці як інструменту влади, здійснюваної в інтересах політичних партій, а не суспільного блага заради якого виникає держава; процес соціального відчуження як втрата органічної, еволюційно сформованої єдності людини і природи, зумовлений системою суспільного розподілу праці, володіння товарною нерухомістю, що робить і нерухомим дух самої людини – виробник стає товаром: він має ціну, а повинен мати духовні цінності в морально-етичній і етико-правових вимірах; товарно - предметний характер виробничих відносин, перетворюючи людину в уречевлений товар, орієнтований на ринковий продаж, витісняє її з сфери виробництва, так і суспільного життя загалом.

28.Творчість, її сутність та характерні риси

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних. Характерними рисами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості). Сутність: Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.

29.Загальне та особливе в сучасних інтерпретаціяї сенсу історії.

Статус історії як світоглядної категорії визначається тим, що поза нею людина не може усвідомлювати належність до свого народу й людства загалом. Коли ж історія осягається як цілісний процес розвитку окремих народів або людства, то неминуче постає питання про її сенс. Розмова про сенс історії передбачає сенс у значенні задуму або мети. Без цього, без певного «для чого», історія людства була б, зрештою, рухом без мети. Історична подія відсилає нас до чогось поза нею, оскільки дія, що її викликала, спрямована на щось, у чому смисл реалізовується як мета. оскільки історія є рух у часі – задум мусить постати як мета, що лежить у майбутньому. Концепція матеріалістичного розуміння історії викликала неоднозначне ставлення. Одні пов'язували з нею надії на побудову соціально-справедливого комуністичного майбутнього, інші вважали схематизацією історичного процесу і орієнтацією пролетаріату на руйнування споконвічних підвалин суспільного життя.

30.Інтуїція, її характерні риси та роль у діяльності фахівця-аграрія

Інтуїція — багатозначний термін, який, залежно від контексту, може означати: Здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т.д. У філософії— безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів. В історії філософії зміст поняття інтуїції розвивався. Інтуїція пояснювалась як форма безпосереднього інтелектуального знання або споглядання. Для аграрія-фахівця дуже важливе, адже без інтуїції, без цього додаткового чуття не досягне нічого, окрім посередності в своїй професії. Можна мати знання, освіту, вміння i хороший старт. Можна мати оптимальні, дивлячись об'єктивно, умови для розвитку та діяльності, але ніколи не досягнути справжнього успіху, якщо в діях i прийнятих ініціативах бракуватиме так званої професійної інтуїції. Характерні риси: 1.ірраціональна здатність людини, яка не залежить ані від почуттів, ані від розуму; 2.специфічна нелогічна форма інтелектуальної здатності; 3.здатність до сприйняття; 4.неусвідомлений і скорочений шлях логічного процесу; 5.наслідок специфічного способу взаємодії чуттєвого й логічного; 6.самостійну форму «метаболічної» переробки інформації поряд з її чуттєвими, логічними й моральними формами; 7.безпосереднє отримання знання, містичне осягнення істини, Божу іскру, даровану обранцям.