52. Місце діалектики в системі філософського знання.

Термін "діалектика'''' має давньогрецьке походження. Перекладається він як "вміння, мистецтво сперечатись, вести розмови про наукові речі". Коли саме з'являється цей термін у філософії, точно не відомо. Проте він вже фігурує у міркуваннях Сократа, Платона, Аристотеля, а в подальшому не зникає з горизонту філософії. В ранніх виявленнях діалектика постала як мистецтво не лише вести наукову розмову, а як вміння вдумуватись у мовлене, ї виділяти у словах елементи їх значення, співвідносити їх та робити виправдані висновки. В такому сенсі діалектика постає як справа, поза якою взагалі неможливо виправдано судити про будь-що та в будь-якій сфері пізнання. Ні у філософії, ні в науці не можна сподіватись на успіхи справи, якщо не приділяти належної уваги точності виразу думки в мові, термінах, символах або формулах. Проте діалектика не лише вимагала певної точності, коректності у справі пізнання та мислення, а й від самого виникнення претендувала на певне світобачення, тобто на те, щоби бути певною філософією. Внаслідок того сформувались різні підходи до пояснення її співвідношення із філософією. Діалектика як філософська теорія передбачає певне окреслення сутності світу, 6уття, людини, а діалектика як методологія включає в свій зміст 'способи, прийоми, виправдані засоби побудови людських міркувань. Діалектика як теорія намагається дати відповідь на питання, що є світ (за суттю), а діалектика як методологія -як повинна мислити людина, щоби пізнання було ефективним, достовірним, виправданим. Діалектика являє собою лише допоміжний інструментарій філософії, але її не можна сприймати як вираження сутності дійсності, бо вона перш за все та переважно є засобом, інструментом виправданого пізнання та мислення. Діалектика як теорія світобачення добре підтверджується науковими дослідженнями: у жодного науковця не виникає сумніву відносно того, що ми пізнаємо певні сутності, що в світі панує процесуальність та динамізм, що в явищах дійсності завжди присутня конкретна міра поєднання певних якостей чи властивостей. Діалектика як метод і постає перш за все як сукупність (єдність) певної низки принципів розумової діяльності. Всі ці принципи базуються на змісті діалектики як теорії світобачення, але свого визначення та обгрунтування набувають в діалектичній логіці.

53. Методологічний плюралізм сучасної філософії.

Плюралізм (від латів. "pluralis" - множинний, багато) - визнає існування у світі багато взаємодіючих чинників і начал. Саме слово "плюралізм" застосовується для опису різних сфер духовного життя. Плюралізмом називають право одночасного існування багатьох варіантів політичних поглядів і партій в одному і тому ж суспільстві; правомірність існування різних і навіть - суперечливих один одному світоглядів, світоглядних підходів і тому подібне. Точка зору плюралізму лежала в основі методології Г. Лейбніца. Відкидаючи уявлення про простір і час як про самостійні начала буття, існуючі разом з матерією і незалежно від неї, він розглядав простір як порядок взаємного розташування безлічі індивідуальних тіл, існуючих один поза одним, а час - як порядок тих, що змінюються один одного явищ або станів. Філософський плюралізм виявляється в обґрунтуванні тим чи іншим мислителем сутності розвитку філософії. У Гегеля, наприклад, цей розвиток пов'язується з конкретною історичною епохою, з її економічними, культурними, релігійними та іншими характеристиками, а розвиток філософії є не тільки внутрішньою логікою розвитку абсолютної ідеї, але й залежністю від соціальної реальності. У марксизмі проблема плюралізму набуває історико-матеріалістичного вирішення. Філософія як одна з форм суспільної свідомості, як духовне утворення певною мірою залежить від особливостей суспільного буття, різних факторів суспільного життя. Цей підхід було абсолютизовано у радянській філософії, де всіляко відстоювався ідеологічний патріотичний принцип і неминуче критикувався плюралізм філософських підходів. Для філософського процесу характерним є діалог поглядів, підходів. Цей фактор не тільки обумовлює історико-філософський процес, закладає основи для самоототожнення філософії, але й є основою філософського плюралізму, тому що у процесі діалогу викристалізовується своєрідність того чи іншого філософського вчення. Особливо слід сказати, що плюралізм пронизує собою всю науку, принципові спори ведуть між собою не лише гуманітарії, але і математики, і фізики - представники тих наук, в яких, здавалося б, сама їх суворість виключає розкид думок. Дійсний стан справ свідчить на користь реальності плюралізму в усіх науках.