69.Натуралізм і антропоцентризм античної філософії, іх сутність і специфічні відмінності.

Натуралізм в розумінні людини пов'язаний з ранньою старогрецькою філософією, яка більшою мірою займалася осмисленням природи і пошуком першооснови світу. Частково завдяки такій дослідницькій установці з'явилося античне розуміння людини як мікрокосму, істоти, в згорнутому виді Універсуму. Натуралізм визнає, що тілесність людини складається з тих же матеріальних першоелементів, що і природа. Так Фалес вважав, що людина складається з води, Анаксімен стояв на позиції головного положення в матеріальному складі людини повітря, Геракліт учив про вогняну природу людського тіла і душі, Демокріт вважав, що людина, як і природа, складається з атомів. Старогрецькі натурфілософи розробляють вчення про душу. Душа ними розумілася як частину людини, нарівні з іншими частинами тіла, яка ініціює рух. Душу вони описували як деяку повітряну субстанцію. Однією з головних функцій душі називали дихання. У традиції представлення людини як мікрокосму душа з'являлася як частка загальносвітового універсуму. Таким чином, натурфілософська точка зору на людину виключає його розуміння як суб'єкта духовності, цілком зв'язуючи з природним субстратом. Концепція антропоцентризму в античній філософській антропології розпочинається з філософії Сократа. Саме він переорієнтовував увагу філософії з проблем про структуру світу і суті природи на людину. Сократ заговорив про внутрішній світ людини, про його душу, моральність. Йому належить популярний у філософії XX століття, концепт "турботи про себе". Сократ вважав, що одним з важливих призначень людини є самопізнання, на основі його можна говорити про пізнання природи і універсуму. Людина, на думку Сократа, виявляє себе як сукупністю розуму і моральності. Він має безсмертну душу, яка вимагає розвитку. Головний обов'язок людини - це дотримувати за законами нравственості і розвивати пізнанням душу. Значний вплив на античний атропоцентризм зробили софісти. Саме вони першими заговорили про цінність людини як такої. Людина стає мірою усіх речей. Приходить думка про те, що життя кожної людини чимось неповторювана і несе в собі значущість і цінність. Людини як самоцінність розглядає і інший старогрецький мислитель Эпікур, який створює антропологічну концепцію, забарвлену індивідуалізмом. Ключовим моментом в розумінні людини, на думку Эпікура, являється те, що людина - це найдрібніший, що має свободу і самостійність атом у рамках соціуму. Людина в практичному житті, згідно з вченням Эпікура, повинна керуватися не інтересами більшості, але досягненням власного блага і задоволення. Але при цьому мислитель закликає дотримуватися помірності, оскільки зайві блага приносять людині нещастя. Він вважає, що людина повинна жити скромно і тихо.

70. Національна психологія (ментальність) та самосвідомість. Поняття етноцентризму.

У етнографії (соціології та соціальній психології) використовується поняття етноцентризм (грец. ethnos — народ і лат. centrum — центр), яке характеризує міжособистісні та суспільні відносини, що складаються всередині первісної групи (або примітивного суспільства), і її відносини з іншими групами. Вперше до цього поняття звернувся у праці "Расова боротьба" (1883) польсько-австрійський вчений Л. Гумплович (1838—1909), розглядаючи людські раси як соціокультурне явище. Пізніше, у праці "Народні звичаї" (1906), поняття "етноцентризм" розглянув американський вчений У. Самнер (1840—1910). Незважаючи на те, що він дотримувався соціального дарвінізму, його праця стала відомою завдяки аналізу численного етнографічного матеріалу, осмисленню важливості для соціальної взаємодії звичаїв і етнічних стереотипів. За Самнером, для відносин всередині групи властива солідарність, а для відносин між групами – радше недовіра; основу такої подвійності й становить "етноцентризм" як універсальна властивість людини сприймати світ (відносини, явища) з позицій цінностей і культурних стереотипів тієї етнічної (соціальної) групи, до якої вона належить. Кожен етнос, кожен народ має риси, властиві тільки йому. Ученими це визначається як характер нації, народу. Спільність національного характеру, відбиваючи своєрідність національної психології - одна з важливих ознак нації. У понятті національний характер знаходить відображення своєрідність історичного шляху нації, її господарської діяльності, особливості соціального і культурного розвитку і географічного середовища. Усе це залишає згусток вражень в психіці її представників, які виражаються в особливостях культури поведінки, смаках, звичках, побуті, моралі, особливостях складу мислення і сприйняття навколишнього світу. Риси національної вдачі українця : одвічна волелюбність і справедливість, гостинність і пишність, гордовитість і покірність, прагнення вислужитися і досягти переваги. Національна психологія змінюється разом зі змінами умов існування нації. Та все ж національний характер, психологія, менталітет досить стійкі, щоб надати своєрідності культурі, духовній діяльності людей. Національний характер, деяка незмінна суть, властива усім людям певної нації, яка відрізняє їх від усіх інших етнічних (національних) спільностей людей. Національний характер, що незримо визначає соціальну поведінку нації, відбиває певну історичну реальність: спільність зроблених і засвоєних в процесі спільного історичного розвитку психологічних рис і способів дії, закріплених самосвідомістю нації. Національний характер виражається в національній спільності культури, в національній своєрідності психології і свідомості, національному менталітеті та ін. Ментальність ("менталітет") - глибинний рівень свідомості, від якої залежить специфіка світосприйняття, світогляду, орієнтація і поведінка людини (співтовариства) в реальності. Іншими словами, ментальність обумовлює, визначає особливості душі, серця і розуму, вона є серцевиною того, що називають характером народу нацією. Національна гідність і самоповага - це атрибути національної свідомості, тобто осмисленого, "когнітивного" відношення до себе, до свого народу, своїй держави, історії, культури, мови. Це перманентне зусилля пізнавати ці феномени, пізнавати інших, щоб зрозуміти суть і сенс свого перебування і свого співтовариства на світі, щоб знати справжні вартості і уміти відрізняти їх від фіктивних і фальшивих.