28. Проаналізуйте в чому, на вашу думку полягає заслуга Герменевтики як напрямку філософії 20в

В античності герменевтикою називалося мистецтво роз'яснення перекладу, тлумачення. Свою назву цей вид діяльності отримав від грецького бога Гермеса, в обов'язки якого входило роз'яснення простим смертним волі богів.

Філософська герменевтика останнім часом набула широкого розповсюдження в світі. Пояснюється це тим, що труднощі пошуку істинного смислу людського буття та шляхи вирішення протиріч сучасного світу ця філософія замінила пошуком інтерпретацій з активним використанням при цьому конвенціоністської семантики. Фактично текст; мова перетворилися в альфу і омегу філософської герменевтики.

Чому саме герменевтика набула значного поширення останнім часом? Самі західні філософи пов'язують цей процес з виникненням кризи довіри до всіх сьогодні існуючих філософських вчень та розчаруванням в цінностях, що були до цього.

Герменевтика все активніше втручається в ідеологічну діяльність різних культурних об'єднань, філософських напрямків, претендуючи на універсальність свого положення. Вона прагне виступати методом об'єднання й упорядкування розгалужених і суперечливих течій сучасної західної філософії.

З іншого боку, різні філософські напрямки роблять спробу доповнити свої філософські конструкції положеннями герменевтики. Так, внаслідок еволюції фрейдизму і зближення його з герменевтикою виник напрямок герменевтичної теорії мови, одним із представників якої є Ю. Хабермас. Він вважає герменевтику допоміжною дисципліною, яка покликана доповнювати його немарксистську версію історичного. А, Лоренц вважає герменевтику метатеорією психоаналізу, його методологією.

Слід підкреслити, що поставлена філософською герменевтикою проблема розуміння в наш час стала однією з найважливіших. Однак вона виявилася нездатною вказати шлях виходу із суспільного "герменевтичного кола", що виникло, шлях вирішення соціальних колізій. Герменевтика прагне пояснити їх взаємним нерозумінням людей, замість того, щоб шукати причини непорозумінь між людьми в соціальній та економічній дисгармонії суспільства.

Позитивним моментом в герменевтиці можна вважати те, що вона виступає як реакція на абсолютизацію ролі природничо-наукового методу в пізнанні проблеми відношення людини до світу, проти абсолютизації технократичного стилю мислення. Заслугою герменевтики є те, що вона прагне подолати розрив між природою і людиною, між світом природи і світом людини.

Проблема розуміння, яку розробляє герменевтика, особливо актуальна в плані осмислення результатів матеріальної, духовної, культурної діяльності людей різних епох.

Останнім часом чіткіше вимальовується глобальність проблеми розуміння між людьми, країнами, протилежними системами, а також усвідомлення майбутнього розвитку єдиної людської цивілізації.

29.Проаналізуйте сутність цивілізаційного підходу до розуміння сенсу історії

Однією з найважливіших проблем філософії історії є проблема змісту та спрямованості історичного процесу. її суть полягає в одержанні відповіді на питання: чи змінюється людське суспільство, а якщо "так", то в якому напрямі і яка періодизація цих змін?

Цивілізацій ний, або культурологічний, підхід до розуміння філософії історії склався в ХІХ-ХХ ст. Його головною рисою є ствердження ідеї про існування безлічі культур і цивілізацій, їхньої локальності і різноякісності, заперечення твердої однолінійної схеми суспільного прогресу. Поняття цивілізація (від лат. civilis - цивільний, державний) - надзвичайно ємне поняття, що застосовується широким спектром наук і тому вживається на різних рівнях абстракції. Дуже часто це поняття використовується як синонім культури. У соціально-філософському контексті під цивілізацією, як правило, розуміють рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури.

Одним із засновників такого підходу був російський соціолог і натураліст Микола Данилевський (1822-1885), який висунув концепцію окремо існуючих культурно-історичних типів (цивілізацій), що знаходять свій вияв через чотири найважливіші форми діяльності чи "основи" (самопрояву) цивілізацій - релігійну, культурну, політичну, соціально-економічну. Подібно до біологічних організмів, культурно-історичні типи перебувають у процесі невпинної боротьби із зовнішнім середовищем та один з одним і проходять стадії зародження, змужніння, старіння і загибелі (вимирання, чи деградації до рівня аморфної етнографічної сировини - для інших культурно-історичних типів). Зміст всесвітньої історії Данилевський вбачав у виявленні особливостей самовияву культурно-історичних типів народів, що розвиваються за своїми особливими законами.

Данилевський визначив деякі закони розвитку культурно-історичних типів: 1) народи, які говорять однією чи близькими мовами, становлять один культурно-історичний тип; 2) для виникнення і розвитку культурно-історичного типу необхідна певна політична незалежність; 3) успіхи цивілізації залежать від різноманітних елементів культурно-історичного типу; 4) процес формування цивілізації тривалий, а період їхнього розквіту - короткий; 5) цивілізації розвиваються замкнуто й ізольовано, але це аж ніяк не означає, що вони не впливають одна на одну.

Виокремивши тринадцять культурно-історичних типів, Данилевський найбільшу увагу приділяє слов'янському типу - молодому і якісно новому, покликаному наповнити справжнім змістом майбутню історію людства.

Продовжив і розвинув погляди Данилевського німецький мислитель Освальд Шпенглер (1880-1936), який також критично ставився до європоцентристської однолінійної схеми суспільного прогресу. Основною категорією у філософії Шпенглера є культура, яку він розуміє як особливий "організм", відокремлений від інших, подібних йому "організмів". Звідси випливає, що єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може. Тому Шпенглер заперечує цілісність і єдність всесвітньої історії, наявність у ній "постійного і загального". Шпенглер виокремлює в історії людства вісім культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську і культуру народу майя. Очікує він появи і російсько-сибірської культури. Кожен культурний організм, за Шненглером, існує протягом певного життєвого терміну (близько тисячі років), після чого він перероджується в цивілізацію і гине. Кожна з культур має свій глибокий зміст і однакове значення в історичному процесі. Зміст же історії він розуміє як з'ясування долі, душі і мови культур.

Ще одним представником локальних цивілізацій є англійський історик і соціолог Арнольд Тойнбі (1889-1975), який, розвиваючи думки Данилевського і Шпенглера про циклічність історії, розглядає її як сукупність історій окремих своєрідних і відносно замкнутих цивілізацій (у первісному варіанті він нараховує їх 23, а потім скорочує до ІЗ). Розглядаючи цивілізації як "динамічні утворення еволюційного типу", Тойнбі виокремлює в кожній з них основні стадії історичного існування: виникнення, зростання, надлом і розкладання. Після проходження цих основних фаз цивілізація, як правило, гине, поступаючись місцем іншій цивілізації.

Вважаючи соціальні процеси, що послідовно відбуваються в цих цивілізаціях, аналогічними, Тойнбі намагався вивести на цій підставі деякі формальні емпіричні закони повторюваності суспільного розвитку, що дозволяють передбачати глобальні події в доступному для огляду майбутньому. Зміст же всесвітньої історії Тойнбі вбачає в релігійній еволюції і духовному удосконаленні людства.

Цивілізація, на думку історика, виникає з примітивних суспільств внаслідок "життєвого виклику", породжуваного винятковими обставинами різного характеру й успішної відповіді на цей виклик. Виклики можуть бути як природними, так і людськими. Рушійною ж силою розвитку цивілізацій є творча меншість, яка, вдало відповідаючи на виклики, що виникають, веде за собою "інертну меншість".

Таким чином, з позиції цивілізаційного підходу історичний розвиток постає як послідовно нелінійний процес, поступальний характер якого визначається не характеристиками "вище - нижче", а тим, що кожна цивілізація у процесі саморозвитку і самовизначення проходить всі основні щаблі філогенетичного шляху людства і розглядається як унікальне соціальне утворення зі своєю історією і неповторною індивідуальністю.