- •1.Організація контролю якості ліків у країні;
- •Функції
- •2. Організація аналітичної служби контрольно–аналітичних лабораторій і кабінетів;
- •Функції
- •3. Організація роботи місця провізора–аналітика;
- •4. Обладнання робочого місця провізора–аналітика;
- •5. Загальні фармакопейні методи аналізу лікарських засобів
- •6.Хімічні методи аналізу лікарських засобів;
- •7. Фізичні методи аналізу лікарських засобів
- •8. Приготування розчинів індикаторів
- •9. Що таке еталони, їх приготування
- •10. Приготування титрованих розчинів із фіксаналів
- •11. Приготування титрованих розчинів з наважки
- •12. Встановлення поправочного коефіцієнта
- •13. Етапи визначення доброякісності лз
- •14. Фармакопейні методи ідентифікації лікарських засобів
- •15. Експресні методи ідентифікації лікарських засобів
- •16. Кількісне визначення речовин методами нейтралізації
- •17.Кількісне визначення речовин методами кислотно–основного титрування в неводних середовищах Особливості титрування в неводних розчинах.
- •18. Кількісне визначення речовин методами аргентометрії
- •Метод Мора
- •19. Кількісне визначення речовин методами меркурометрії
- •20. Кількісне визначення речовин методами броматометрії
- •Застосування
- •Кількісне визначення речовин методами йодометрії;
- •Кількісне визначення речовин методами нітритометрії;
- •Кількісне визначення речовин методами йодатометрії;
- •Визначення вологи, зольності;
- •Визначення густини;
- •Визначення наявності спирту у настоях та екстрактах;
- •Визначення сухого залишку у настоях та екстрактах;
- •Визначення температури плавлення, кипіння,
- •Визначення вмісту азоту в органічних сполуках;
- •Рефрактометрія – основні засади методу
- •Поляриметрія - – основні засади методу;
- •Фотометрія - – основні засади методу;
- •Хроматографія – основні засади методу;
- •Визначення тотожності порошків;
-
Визначення сухого залишку у настоях та екстрактах;
Визначення сухого залишку. 5 мл настоянки поміщають у зважений бокс, випарюють на водяній бані до сухого залишку і сушать2 год при 102,5±2,5°С, потім охолоджують в ексикаторі протягом 30 хв і зважують.
Визначення сухого залишку. 5 мл рідкого екстракту поміщають у попередньо відтарований бокс, випарюють на водяній бані до сухого залишку і сушать 3 год при 102,5±2,5°С, потім охолоджують в ексикаторі 30 хв і зважують.
-
Визначення температури плавлення, кипіння,
ТЕМПЕРАТУРА ПЛАВЛЕННЯ — важлива фізична константа речовин, яка у фармакопейному аналізі дозволяє ідентифікувати лікарську речовину, одержати інформацію про ступінь її чистоти (наявність у ній домішок зазвичай знижує Тпл).
Початком плавлення є поява першої краплі рідини і кінцем — повний перехід речовини у рідкий стан. Цей інтервал температур (діапазон Тпл) не має перевищувати 2 °С.
Прилад для визначення Тпл складається з металевого блока, виготовленого з матеріалу, який має високу теплопровідність і не взаємодіє з випробовуваною речовиною, напр., з латуні. Верхня поверхня блока має бути плоскою і ретельно відполірованою. Блок рівномірно нагрівають по всій масі газовим пальником з мікрорегулюванням або електричним нагрівачем із тонким регулюванням. Блок має достатньо широку циліндричну порожнину для розміщення термометра, стовпчик ртуті якого має перебувати в одному і тому ж положенні як при калібруванні, так і при визначенні Тпл випробовуваної речовини. Циліндрична порожнина розміщена паралельно до відполірованої верхньої поверхні блока і на відстані близько 3 мм від неї. Прилад калібрують, використовуючи підхожі речовини з певною Tпл.
-
Визначення вмісту азоту в органічних сполуках;
Метод складається з трьох принципових стадій:
-
розкладання наважки досліджуваної речовини у концентрованій сульфатній кислоті;
-
перегонка утворюваного аміаку та його поглинання кислотою;
-
титрування надлишку кислоти лугами.
Розкладання
Визначення Нітрогену проводять у формі аміаку. Для його утворення наважку речовини кип'ятять у концентрованій сульфатній кислоті. Отримуваний аміак in situ зв'язується кислотою у сульфат амонію. Додатково органічний Карбон окиснюється до вуглекислого газу, Сульфур — в оксид SO2, Гідроген зв'язується у воду.
[CaHbNcOdSe] + H2SO4 → NH3 + CO2 + SO2 + H2O
2NH3 + H2SO4 → (NH4)2SO4
Розкладання речовини у колбі К'єльдаля
Взаємодію зазвичай проводять у колбі К'єльдаля об'ємом 500—1000 мл. Кислота, необхідна для реакції, береться у надлишковій кількості — загалом від 6 до 20 разів (у випадку білків цей проміжок становить 8—10 разів, а для жирних кислот — 18—20). Менший налишок кислоти може використовуватися для речовин, що мають високий вміст Оксигену, а великий надлишок у методі небажаний через отримання більшого об'єму розчину, з якого вилуговуватиметься аміак.
Розкладання протікає досить повільно — ця реакція сильно залежить від природи речовини. Для пришвидшення перебігу взаємодії до реакційної суміші додають каталізатори: ртуть, CuSO4, селен або різні суміші цих речовин. Час розкладання можна зменшити, додаючи окисники: перманганат калію, дихромат калію, пероксид водню. Розкладання зразку вважається завершеним, коли у розчині відсутні часточки вуглецю. Для повнішого перетворення час реакції може бути додатково збільшений, але за умови наявності достатньої кількості кислоти — в процесі взаємодії кислота поступово випаровується і температура реакційної суміші може перевищити 400 °C, що призведе до часткового розкладання сульфату амонію.
Перегонка аміаку і титрування
Після завершення розкладання реакційну суміш охолоджують, додають до неї надлишок лугу, невелику кількість тіосульфату або сульфіду натрію. Це призводить до виділення аміаку:
(NH4)2SO4 + 2NaOH → 2NH3↑ + Na2SO4 + 2H2O
Аміак, що виділяється, переганяється в інший резервуар, де поглинається зазначеною кількістю кислоти із відомою концентрацією. Типовим кислотами-поглиначами є розчини H2SO4, HCl, H3BO3. Надлишкову кількість кислоти згодом відтитровують у присутності кислотно-основних індикаторів (метилоранж для перших двох і метиловий червоний для борної кислоти):
2NaOH + H2SO4 → Na2SO4 + 2H2O