23. Бойові дії 1648-1652. Зборівський та Білоцерківський договори

Лютий 1648 р. - червень 1652 р. - характеризується найбільшим розмахом національно-визвольної боротьби. створена українська держава виборює незалежність, а селянська війна завершується ліквідацією дореволюційної системи феодальних відносин на селі. 1648 р. - Хмельницький втікає на Січ через безнаказність кривдника його сім'ї, піднімає козаків, його обирають гетьманом. Хмельницький їде з посольством до кримського хана, прохає військової допомоги та підписує союзницький договір тим самим забезпечивши собі тил.

квітень 1648 р.- Хмельницький іде походом. На Жовтих Водах переконує реєстрових козаків, і вони переходять на його бік. В битві під Жовтими Водами поляки зазнають поразки.

травень 1648 р - битва під Корсунем - поляки розбиті вщент. У червені-липні прокотилися два каральні походи: польський та український. Українські війська та селяни знищували католицьке духовентсво, шляхту, а поляки відповідали розправами над укр.населенням.

вересень 1648 р- битва під Пилявцями. Козаки захопили 90 гармат, запаси пороху та зброї та інше майно польського війська. У листопаді перемир'я з Польщею до весни та урочисте повернення до Києва.

На весні 1649 р. - поляки йдуть на Хмельницького, битва під Зборівом. Хмельницького зраджує хан і його викрадають.

серпень 1649 р. - підписується Зборівський мирний договір

козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб;

козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його

адміністрації;

київський митрополит одержав місце в сенаті;

всім учасникам повстання проголошувалася амністія;

магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків;

для більшості селян відновлювалося кріпацтво;

воєводства Волинське та Подільське залишалися під владою короля.

Зборівська угода не зняла суперечностей між Україною та Польщею, і боротьба спалахнула з новою силою.

У червні 1651 р - битва під Берестечком. Хмельницький зазнав поразки через зраду хана та козацькі війська опинилися в оточенні. Тільки завдяки рішучості наказного гетьмана Івана Богуна частина вйська змогла врятуватися. Було втрачено понад 30 тис. воїнів. Становище обох сторін було важким і за таких умов було підписано Білоцерківський договір.

вересень 1651 р. - Білоцерківський мирний договір

козацький реєстр обмежувався до 20 тис. осіб;

влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство;

гетьману заборонялися зовнішні відносини;

шляхті було дозволено повертатися до своїх маєтків.

Договір не влаштовував жодну із сторін. Навесні 1652 р. Б.Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі. Квітень 1652 р. - битва під Ватагом, Хмельницький блискуче перемагає. Перемога викликала масове анти польське повстання населення України, в результаті

на всій її території у червні 1652 р. відновлюється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

24. Українська держава за Хмельницького

Державна влада(військова, політична, адміністративна) належала гетьману та козацькій старшині. Військова (Генеральна) рада, вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання, але її значення неухильно знижувалося. Старшинська рада складалася з полковників та Генеральної старшини і згодом повністю замінила Генеральну раду.

До Генеральної старшини входили генеральний писар, генеральний обозний, двоє ген. осавулів та двоє ген. суддів. Вищою адміністративною установою Гетьманщини стала Генеральна військова канцелярія.

Виконавча і судова влада зосереджувалася в руках гетьмана, він був головнокомандувачем збройних сил. Він обирався козаками, хоча його влада поширювалася на всі стани. Розпорядчі документи гетьмана називалися універсали. Столицею Гетьманщини був Чигирин.

Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний – з сотника та його помічників (писар, осавул, хорунжий).

На українських територіях діяло козацьке звичаєве право, зберігали силу норми Литовських статутів, магдебурзьке право. З’явилося нове джерело – гетьманські універсали, обов’язкові для всього населення України. Найвищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд, на місцях діяли козацькі суди, які мали значення загальностанових судів. Незмінним залишалося міське судочинство.

Соціальна структура

Скадалася з п'яти станів: козацтво, шляхецтво, духовенство, міщанство, селянство.

До привілейованих верств належали укр. шляхта, коз. старшина, вище правосл. духовенство та міська знать. Стнановище селянства значно покращилося. Воно відстоювало особисту свободу, право розпоряджатися власним майном, та переселяитися коли і куди завгодно.Проте селяни мали виконувати деякі повинності на користь Війська Запорозького: забезпечувати його транспортними засобами, провізією та сплачувати податки.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією Валахією, Швецією, Семиграддям (Трансільванією) та ін.

25. Переяславська рада, Березневі статті

Через відсутність союзників серед європейських країн у боротьбі проти польського панування Хмельницький починає шукати могутню державу покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина. Відсутність реальної підтримки збоку Туреччини підштовхнули гетьмана до відмови від протурецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом і визначили проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького.

18 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Рішення не було одностайним, частина козаків схилялася до заступництва Туреччини. Проти виступила і верхівка православної церкви. Московські посли відмовилися присягати від імені царя, пояснюючи тим, що цар свого слова не смінює. Отже під час Переяславської Ради не було укладено жодного офіційного правового акту. лише відбулась одностороння присяга гетьмана та козацької старшини.

У березні 1654 р. сторони дійшли компромісу, який увійшов у історію під назвою «Березневих статей». Згідно з цим документом:

Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Росії;

влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар; передбачалась пожиттєвість влади Б.Хмельницького;

численність козацького війська – 60 тис. осіб;

в містах зберігалося право на самоврядування;

визнавалася самостійність української православної церкви;

передбачалися спільні воєнні дії України і Росії;

Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною.

26.Бойові дії та зовн. політика Хмельницького 1653-1657

Союзом Московії з Україною звісно невдоволенні поляки. У відповідь на появу українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу і розпочинають військові дії. У жовтні 1654 р. на Правобережній Україні відбуваються військові дії між українсько-російськими та польсько-татарськими військами. В той час. з іншого боку на Польщу нападають шведи, досить швидко окупують велику частину Польщі. Хмельницький посилає посольство до шведів, для спільної боротьби проти поляків. Захопивши частину Польщі, шведи залишають військові дії і переходять на Московію. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. 1656 р. було укладено московсько-польське Віленське перемир’я. Укладене перемир’я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-українському військовому союзі. Україна і Польща залишаються сам-на-сам. Гетьман приступив до утворення нової антипольської коаліції. Щоб здійснити ці задуми, він активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви. Все чіткіше почав виявляти себе шведський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. Через поразку об’єднаного українсько-семигородського

походу на Польщу 4 вересня 1657 р. Хмельницький помирає в Чигирині

27. Історичне значення дія-ті Хмельницького

Ысторичне значення постаті Богдана Хмельницького полягає у наступному:

— Б. Хмельницький зумів об'єднати всі патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення, —спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності,

—першим виробив наріжні принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях нації наступних сторіч, —гнучкість соціально-економічної політики дозволила провести державний корабель повз небезпечні «соціальні рифи», запобіг вибуху

громадянської війни, що неминуче привело б державу до руйнації,

— приборкав анархічну стихію охлократії й отаманства старшини, взяв курс на встановлення спадкового гетьманства, —проявив себе блискучим полководцем, створив боєздатну й добре організовану національну армію, прийняв військовий статут «Статті про устрій Війська Запорозького», збагатив українське військове мистецтво,

—відіграв вирішальну роль у процесі становлення розвідки й контррозвідки Української держави,

—створив дипломатичну службу, що забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших країн як суб'єкта

міжнародних відносин, виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом.

28. Гетьманування Виговського. Гадяцький договір

Після смерті Богдана Хмельницького, гетьманом повинен був стати його син Юрій Хмельницький, але обирають генерального писаря Івана Виговського (фактично був здійснений державний переворот). Він походив з православне шляхетського роду, батько був реєстровим козаком. Виговський, зрозумівши, що Московія не той союзник і треба шукати іншого. Подивляється на Польщу і поступово починає зміцнювати стосунки з нею. Частина населення підтримувала, частина - ставилась вороже. Підтримувала козацька старшина, шляхта (верхівка), шляхті допомагає православна церква, не підтримують - низи. Полковник Мартин Пушкар не підтримує пропольської політики, також запорозькі козаки, на чолі з Яковим Барабашем. Відбувається боротьба в середині держави. Виговський збирає досить сильне військо і на початку червня 1658 р. відбувається битва між Виговським і противниками. Виговський перемагає. Після цієї перемоги Виговський вже відкрито проводить пропольську політику. Це не подобається Московії.

У червні 1658 р. Московія збирає військо і йде походом на Виговського. В той же час підписується Гадяцький договір між Польщею і Виговським:

Київщина, Чернігівщина і Братславщина утворювали Руське князівство.

Руське князівство становилося рівним з Польщею і Литвою.

Надавалась князівству дуже широка автономія: гетьман відповідав за свої дії тільки перед королем Речі Посполитої (не перед

сеймом).

Гетьман мав право мати власне військо (не обмежувалось), суди, скарбницю, монетний двір.

Польським військам заборонялось без дозволу ступати на територію Руського князівства.

Православним надавалися рівні права з католиками.

Але нажаль Гадяцький трактат залишився тільки на папері.

На Україну йде руське військо на чолі з Трубецьким, а на зустріч йому українське, польське і татарське військо. 29 червня 1658 р. - битва під Конотопом. Виговський вщент розбиває російські війська. Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. За таких обставин І.Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави та виїжджає до Польщі. Гетьманом обирають Юрія Хмельницького.

29. Гетьманування Юрія Хмельницького

Юій Хмельницький був обраний гетьманом наприкінці вересня 1659р.

Під тиском російсикх військ, що перебували на Лівобережжі, гетьман підписав у 1659 році Переяславські статті:

переобрання гетьмана мало здійснюватися лише з дозволу царя;

гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників, карати без суду смертю старшин, виступати в похід без царського дозволу;

заборонялися відносини з іншими країнами;

у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані мали право розташовуватися російські залоги;

київська митрополія підпорядковувалася Московському патріархатові.

Він фактично перетворював Україну на автономну частину Росії, це викликало велике незадоволення старшини. Москва розпочала наступ на Правобережжя. У Чуднівській кампанії 1660 року московська армія, до якох були змушені приєднатися козаки зазнала поразки від Польщі. За цих обставин Юрій під тиском пропольськи настроєної старшини схиляється до угоди з Польщею та укладає

Слободищенську угоду у жовтні 1660 р.:

усунено статтю про Велике князівство Руське;

гетьман не тільки позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, а й зобов’язувався подавати військову допомогу Польщі у війнах з іншими державами;

польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтності в Україні.

Найтрагічнішим наслідком Слободищенської угоди став початок територіального розколу України. У січні 1663 р. - Ю. Хмельницький складає булаву і йде у монастир. Правобережжя обрало гетьманом П.Тетерю, який дотримувався польської орієнтації а Лівобережжя –

І.Брюховецького, який зробив ставку на російський уряд. Таким чином, територіальний розкол України доповнився політичним.

30. Політика Тетері, Брюховецького. Андрусівський договір

Після того, як Ю. Хмельницький склав булаву, правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1661-1665), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (1663-1668), який зробив ставку на російський уряд. Війни між Лівобережжям та Правобережжям за активною участю в них Польщі, Росії, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і російського урядів у внутрішнє життя України.

Політика Тетері

Спробував об'єднати Право та Лівобережжя за допомогою поляків та кримстких тата, але невдало. Вимагав від Речі посполитої підтвердити привілеї коз.старшини та рівноправ'я православної та католицькох церков, а також розпочати мирні переговори з Московською державою.Він не зумів попрозумітись з старшиною і мусив приборкувати антигетьманські повстання. В решті решт призначив наказним гетьманом Ханенка та виїхав до Польщі, а потім до Молдови.

Політика Брюховецького

Эдиний з укр. гетьманів двічі підписав з Московією угоди, що суттєво обмежили укр. автономію. Вибори гетьмана проходили лише з дозволу царя, Українські податки поступали до царської скарбниці, гетьману заборонили вступати в дипломатичні відносини з іншими державами.

В решті решт Росія і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. У січні 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13.5 років: визнавалася входження Лівобережної України до складу Росії, Правобережної - Польщі; Київ на 2 роки залишався на Росією; Запорозька Січ мала перебувати під владою обох держав.

31. Гетьманування Дорошенка

Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив Петро Дорошенко. На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. Дорошенко, залучившись підтримкою значною частиною населення Лівобережжя усунув Брюховецького і об'єднав козацьку Україну.

У червні 1668 р. військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Таким чином відкрилася перспектива відродження возз’єднаної української держави. Але свою негативну роль відігравала відсутність єдності в діючих українських сил. Для організації опору Польщі він рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив гетьманом Дем'яна Многогрішного, але Многогрішний, опинившись внаслідок наступу російських військ перейшов на бік Росії, і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672).Таким чином, українська держава знову розкололася на два гетьманства.

Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин Дорошенко почав шукати опори у турецького султана. 1672 р. - гетьман приєднався до Туреччини і розпочав з нею війну проти Польщі. Успішні дії турецько-українських військ змусили польського короля у жовтні 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України: Поділля відходило до Туреччини; українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств. Проте польський сейм не ухвалив угоду, тож війна тривала.

У 1673 р. Дорошенко пішов на переговори з Москвою і погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вільностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не співпали, переговори припинилися. На початку 1674 р. Російські війська разом з Самойловичем оволоділи основними містами Правобережжя і Самойлович обирається гетьманом усієї України. Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою владу приведе до війни з Туреччиною.

У грудні 1674 р. Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Р.П., але за умови збереження цілісності України та на основі умов Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі. Марно шукаючи протекцію різних союзників, Дорошенко опинився у глухому куті, його чекала поразка. Правобережне населення, розчарувавшись в можливості виборення незалежності, відвернулася від гетьмана. Підвладна йому територія скоротилася до Чигирина.

У жовтні 1676 р. Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Йому не вдалося реалізувати ідею, за яку боровся Б. Хмельницький.

Падіння гетьманства Дорошенка ознаменувала кінець національно-визвольної війни та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі і усі спроби її відновити зазнали невдачі.

32. Причини поразки та істор. значення нац. революції

Основні причини поразки національно-визвольної революції середини ХVІІ ст.:

-відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу; незавершеність процесу її консолідації навколо національної державної ідеї, гострі суперечності між окремими угрупуваннями;

-переважання в ментальності значної частини еліти, козацтва та інших верств населення особистих, групових і станових інтересів над національними та державними;

-відсутність на початку революції сформованої національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва;

-розкол України на два великі регіони: козацьку Україну та Західну Україну, що ставало на заваді об’єднання зусиль нації в її

боротьбі за незалежність;

-розпад козацької України на два гетьманства (Лівобережне і Правобережне) та Запорожжя, що призвело до міжусобної боротьби;

-ліквідація встановленої Б.Хмельницьким монархічної форми правління й утвердження республікансько-олігархічної моделі, що зумовило слабкість центральної влади;

-прорахунки урядів (після смерті Б.Хмельницького) у проведенні внутрішньої політики, які загострили соціальну боротьбу;

-різні зовнішньополітичні орієнтації старшинських угруповань, зумовлені пошуками виходу зі складного геополітичного

становища України; - постійна агресія з боку сусідніх держав.

Національно-визвольна війна (1648-1676) не дивлячись на поразку мала велике історичне значення. Вона:

-зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави.

-призвела до відтворення української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії у складі Росії до 80-х років 18 ст.

-вплинула на розвиток національної свідомості українців.

-сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів.

-збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення.

-сприяла розвитку української культури, перш за все усної народної творчості, літератури, літописання.

33. Гетьманування Мазепи. Північна війна

1687 р. - гетьманом України становиться Мазепа. Він з шляхетної родини, здобув блискучу освіту, знав багато мов.

Іван Мазепа став гетьманом у надзвичайно складний для України час. Українські землі були розчленованими. Але своєю політикою він зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і культурному розвитку України. Свій авторитет він підніс активною меценатською діяльністю - на його кошти збудовано 12 і реставровано 20 храмів.

Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Він проводить простаршинську політику, прагнучи перетворити козацьку старшину і шляхту у міцний, привілейований клас. Відбулося посилення всіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей у суспільстві. Головною мстою Мазепи було об'єднання України в одну незалежну державу. Великі сподівання гетьман поклав на молодого російського царя Петра 1. Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.

Північна війна 1700 р. - московський цар Петро І розпочинає Північну війну (прорубати вікно в Європу). Метою Петра 1 був віхід до Балтійського

моря та протистояння шведському пануванню у Північній Європі. Війна з Швецією затягується, Петро І зазнає декілька поразок і потім розуміє, що армію потрібно переозброїти. На це треба великі кошти і тому він збільшує податки на Україні. Гетьманщина постачала харчі, фураж, коней, волів для російської армії.

Петро І перший вимагає, щоб українські козаки воювали з шведами на боці Московії (в перший раз козаки воюють не за свої інтереси), але козацьке військове мистецтво і стратегія на той час вже стали неактувальнмим.

Мазепа прораховував можливі наслідки Північної війни для України. За умови перемоги Москви та її союзника Речі Посполитої Правобережна україна відійшла б Польщі, а збереження автономії Гетьманьщини було б сумнівним. У разі перемоги шведського короля Карла ХІІ і його ставленика Станіслава Лещинського Україна, як союзник Москви, опинилася б під владою Польщі й втратила б автономію. То ж єдиним порятунком було визволення з-під влади царя, до того ж заздалегідь, до закінчення війни та укладення мирного договору.

У жовтні 1708 р. - Мазепа укладає військовий українсько-шведський договір, що встановслював протекторат Швеції над гетьманщиною.

Карл XII обіцяє за допомогу автономію, але у битві під Полтавою російські війська розбивають шведів і Мазепа разом з Карлом XII тікає до Туреччини. Там помирає Мазепа.

Щоб помститись, Петро І посилає Олександра Меншикова з військом до гетьманської столиці Батурина і повністю знищує його.

34.Ліквідація автономного устрою Гетьманщини

У1750 р. останнім гетьманом України став брат фаворита нової імператриці Єлизавети – К. Розумовський (1750 – 1764 рр.) Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську Автономію. У 1754 р. було ліквідовано митний кордон між Гетьманщиною та Росією, а гетьману наказано складати фінансові звіти російському уряду; у 1761 р. Київ назавжди перейшов під

пряме імперське правління. Проте можна погодитися, що "за Розумовського Гетьманщина переживала "золоту осінь" своєї автономії". Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. Також гетьман модернізував військо : було удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський мав плани відкрити у Батурині університет. Однак прихід до влади Катерини ІІ привів до кардинальних змін та, врешті решт до втрати Розумовським булави.

У1764 р. було видано царський маніфест про ліквідацію гетьманства. В Лівобережній Україні царський уряд створив Малоросійське генерал-губернаторство. Для управління цією територією було створено Другу Малоросійську колегію.

У1764 р. за розпорядженням уряду було утворено Новоросійську губернію (центр м. Кременчук), яка складалася з двох

провінцій: Єлизаветинської – на правому березі Дніпра, і Катеринославської – на лівому березі. Провінції поділялися на полки, що були одночасно і військовими, і адміністративно-територіальними одиницями. Усі козаки, які жили тут, і частина лівобережних козаків ставали солдатами й прирівнювались до селян – військових поселенців.

Уже в 1775 р. було знищено Запорізьку Січ, у 1781 р. – ліквідовано полкову систему на Гетьманщині. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва – Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Тоді ж були утворені Харківське та Катеринославське намісництва. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації.