85. політичні процеси 2004-2013. Ющенко, Янукович

"Помаранчева революція" – це акції протесту українських громадян, що були викликані масовими фальсифікаціями президентських виборів 2004 року на користь Віктора Януковича. Ці події отримали назву за кольором, який використовували прибічники кандидата в президенти Віктора Ющенка й опозиційної партії "Наша Україна".

31 жовтня 2004 року відбувся перший тур четвертих президентських виборів.

У західних і центральних областях перевага була на стороні Віктора Ющенка, у південних і східних, відповідно, Віктора Януковича.

Другий тур виборів відбувся 21 листопада 2004 року.

Віктор Янукович, розуміючи, що перевага не на його боці, для власної перемоги використав увесь можливий адміністративний ресурс, у результаті чого сфальсифікована явка на Донбасі зросла до 89,5% у Луганській і до 96,7% у Донецькій областях.

Ще 21 листопада прибічники партії "Наша Україна" встановлювати на Майдані Незалежності в Києві наметове містечко. Кількість мітингувальників сягнула великих цифр.

24 листопада Центральна виборча комісія затвердила офіційний протокол другого туру виборів, які суттєво різнилися від даних Національного екзит-полу. Голова Верховної влади Володимир Литвин оголосив, що жоден державний орган не має повноважень скасовувати результати виборів. Леонід Кучма в свою чергу закликав до незастосування сили відносно протестувальників і нагальну потребу пошуку виходу з тупикового становища.

Дні йшли, проте становище не змінювалося, переговори між сторонами не давали результатів. Нарешті, 27 листопада на позачерговому засіданні Верховної ради депутати висловили недовіру Центральній виборчій комісії. В цей час прибічники Януковича у східних і південних областях намагалися розгойдати сепаратистські настрої, що загрожувало цілісності країни, проте їхня спроба зазнала невдачі, не отримавши розвитку.

Остаточний вердикт очікувався від Верховного суду України, який, врешті, було оголошено 3 грудня: "враховуючи неможливість оприлюднення офіційних результатів другого туру виборів, провести повторне голосування 26 грудня 2014 року".

Після 12 днів Помаранчевої революції напруга, нарешті, спала, політики приступили до обговорення змін у виборчому законі, зміщення центру влади від президента до парламенту й уряду, перегляду складу Центральної виборчої комісії. 8 грудня, в результаті голосування Верховної ради, Україна перетворилася на парламентсько-президентську республіку. А 26 грудня, внаслідок перевиборів, новим президентом обрано Віктора Ющенка.

86.Революція гідності. Порошенко

Улистопаді 2013лютого 2014 р відбулась революція гідності.

Причини:

●надмінра концентрація влади в руках президента Януковича.

●тотальна корупція

●найнижчий з європейських держав індекс економ. свободи

●наростання соц.економ проблем

21 листопада 2013 р. КБ України призупинив процес підготовки до підписання угоди про Асоціацію з ЄС, начебто в інтересах нац. безпеки України. На майдані незалежності розпочалась мирна акція протесту проти згортання європейського курсу України -- Євромайдан. У ніч з 29 на 30 листопада влада застосувала силу для розгону київського Євромайдану, побивши студентів. 1 грудня у Всеукраїнському Віче взяли участь 500 тис. протестувальників та європейські дипломати. У наростаючий конфлікт втрутились представники світової спільноти, які закликали владу утриматись від застосування сили.

Ухвалення ВР репресивних законів 16 січня 2014 р. стало поштовхом до силового протистояння. Закони надавали органам держ.влади свободу дій при покаранні учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію. Заборонялося рух у колонах більше п'яти автомобілів, встановленя наметів, носіння шлемів, допомога протистувальникам.

22 січня від куль снайперів загинули С. Нігоян та Михайло Жизневський. У лісосмузі Києвської області знайдено тіло Юрія Вербицького. Вони дали початок Небесній сотні загиблим мітінгувальникам під час революціі.

19-21 лютого тривав активний штурм майдану. СБУ заявило про проведення антитерористичної операції, саме в ці дні загинуло більшість мітингувальників.

21 лютого ВР відновила дію Конституції 2004 р. і відправила у відставку виконуючого обов'язки міністра внутрішніх справ Захарченка. В ніч на 22 лютого Янукович втік до Харкова де мав бути з'їзд сепаратистів, але його було зірвано і згодом Янукович з'явився у Росії. ВР більшістю голосів усунула Януковича. Позачергові вибори президента призначені на 35 травня 2014р.

Результати революції

87. Вибори 2019. Зеленський

Вибори Президента України 2019 — чергові, сьомі за рахунком вибори Президента України, перший тур яких відбувся 31 березня 2019 року, другий — 21 квітня 2019 року.

За результатами першого туру до другого туру вийшли Володимир Зеленський і Петро Порошенко.

7 квітня 2019 року ЦВК офіційно оголосила результати першого туру президентських виборів: Зеленський — 30,24% голосів, Порошенко — 15,95% 21 квітня 2019 року відбувся другий тур виборів найбільшу кількість голосів здобув Володимир Зеленський, на другому місці чинний Президент Петро Порошенко відповідно саме вони вийшли у другий тур виборів 21 квітня. Відповідно до закону дебати між кандидатами пройшли 19 квітня

Володиимир Олександрович Зеленський — шостий і чинний Президент України з 20 травня 2019 року. До вступу на посаду здобув популярність як шоумен, актор, комік, режисер, продюсер і сценарист. Був керівником «Студії Квартал-95» (2003—2019) і продюсером

телеканалу «Інтер» (2010—2012).

Розпочав кар'єру політика у 2019 році та балотувався на виборах президента України 2019 року. За підсумками голосування був обраний Президентом України.

Першими указами новобраний президент сформував керівництво Адміністрації Президента (главою ОП став Андрій Богдан) та призначив начальником Генерального штабу ЗСУ Руслана Хомчака 21 травня 2020 року Зеленський власним указом достроково розпустив Верховну Раду 8 скликання, призначивши позачергові вибори на 21 липня (замість чергових 27 жовтня).

11 вересня 2019 року президент підписав Закон України Про внесення змін до статті 80 Конституції України щодо недоторканності народних депутатів ухвалений Верховною Радою 3 вересня 2019 року. Згідно з змінами у новій статті говориться про те, що народним депутатам України не гарантується депутатська недоторканність і вони можуть без згоди Верховної Ради бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Закон набув чинності з 1 січня 2020 року.

88. Релігійна ситуація

На сучасному етапі характер державно-церковних відносин – один з головних показників рівня розвитку і держави, і релігійного напряму, оскільки він характеризує рівень реалізації принципу свободи совісті як однієї з головних складових фундаментальних прав і свобод людини. В ХХІ ст. Церква та релігійні організації все частіше заявляють про себе як про діяльних учасників суспільних процесів. Релігійний фактор посідає важливе місце в суспільно-політичному й духовнокультурному житті. Українське законодавство закріплює принцип відокремлення Церкви від держави. Але в Україні спостерігається традиційно значний вплив релігійних інституцій на суспільні відносини, на політичні події, що пояснюється історичним значенням Церкви у житті слов’янських народів і особливістю національного менталітету, головною складовою якого є релігійна духовність. Історія показала, що роль релігії у процесах націєтворення виявляється значною або навіть вирішальною там, де: рамки націєтворчого етносу цілковито збігаються з релігійними рамками; релігія, у свою чергу, була чільним чинником етногенезу (суспільного міфу про етногенез); релігія була й залишається головним атрибутом, що виокремлює формовану націю від референтних для неї спільнот; націєтворчий етнос втратив інші важливі атрибути колективної ідентичності (мову чи спільну територію); релігійна інституція є найбільш інституалізованою силою

націєтворення.

89. Екологічні проблеми України

Згідно з дослідженнями українських вчених, найбільшу шкоду навколишньому середовищу спричиняють транспорт, промисловість, енергетика та сільське господарство. Тому питання про впровадження природозберігаючих технологій у цих сферах життєдіяльності стоїть особливо гостро.

Протягом усіх минулих років питання забезпечення екологічної безпеки в Україні багато декларувалися, але реально не вирішувалися на рівні державного керівництва. Найочевиднішим прикладом є стан Дніпра в міській смузі столиці: головна водна артерія в буквальному сенсі перетворюється на болото. Скрізь можна спостерігати одну й ту саму тенденцію – екологічні проблеми накопичуються та консервуються. А чиновники незмінно оперують тезою про відсутність належних коштів в держбюджеті/місцевих бюджетах на вирішення цих проблем.

Транспорт належить до головних забруднювачів атмосферного повітря, водоймищ і грунтів. Відбувається деградація екосистем під впливом транспортних забруднень, особливо інтенсивно на урбанізованих територіях. Гостро стоїть проблема утилізації і переробки відходів, що з’являються при експлуатації транспортних засобів. Для потреб транспорту у великій кількості споживаються природні ресурси. Вихлопні гази автомобілів містять більш ніж 200 хімічних сполук-продуктів згорання палива, більшість з яких токсичні.

Не менш небезпечним забруднювачем оточуючого середовища є промислові відходи. В Україні основним джерелом утворення відходів є підприємства гірничо-промислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, агропромислового комплексів, а також комунальне господарство. Найтоксичнішими серед них є відходи, що містять важкі метали, нафтопродукти, непридатні для застосування отрутохімікати (пестициди), основна маса яких утворюється в Донецькій та Дніпропетровській областях. Під сховищами токсичних відходів перебуває майже 20 тис.га земель. Це сміття звозиться на звалища,

переважна більшість яких є джерелом інтенсивного забруднення води і повітря.

90. Державна символіка

Після проголошення в 1991 р. незалежності, фактичного та юридичного оформлення української державності постала нагальна потреба у власних державних атрибутах і символіці. До прийняття нових державних символів в органах влади, установах і організаціях діяла символіка Української РСР.

Верховна Рада України затвердила Державний прапор. Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Ці кольори здавна використовувалися в символіці на українських землях, а в Галичині в XIX ст. були визнані національними. Подекуди українські патріоти віддавали перевагу малиновому та червоному кольорам. Однак на зламі ХІХ-ХХ ст. утвердився жовто-блакитний прапор. Він із деякими змінами використовувався в період УНР та Української Держави гетьмана П. Скоропадського, у Західно-Українській Народній Республіці, як державний прапор Карпатської України, а також українськими центрами в еміграції. У 1949 р. Українська національна рада за кордоном вирішила, що до остаточного встановлення державних символів незалежною владою України національний прапор є блакитно-жовтим (блакитний колір угорі і жовтий унизу).

Великий Державний герб, за Конституцією України, встановлюється з урахуванням малого державного герба та герба Війська Запорозького. Головним елементом Великого Державного герба України є знак Княжої Держави Володимира Великого.

В історичній літературі є прийнятим, що герб – це усталене відповідно до законів геральдики зображення, яке належить державі, місту або родині. Найстаріший герб української держави – земель Володимира Великого і його династії – тризуб, відомий із X ст. У галицьких князів гербом служило зображення лева, а у Війську Запорізькому – лицаря, козака з мушкетом. Після Акта злуки УНР і ЗУНР в 1919 р. тризуб було прийнято й на західноукраїнських землях, і Династичний знак Володимира Великого став символом соборної України.

19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом. Ескіз великого Державного герба розроблено, однак ще не затверджено.

У XIX ст. українці, які не мали власного гімну, співали "Многая літа", пісні й вірші "Дай, Боже, в добрий час", "Мир вам, браття, всім приносим", "Заповіт" Т. Шевченка, молитву "Боже, Великий Єдиний" та інші твори. У 1863 р. у львівському часописі "Мета" було надруковано вірш П. Чубинського "Ще не вмерла України...". Того ж року композитор М. Вербицький написав до нього музику. Пісня швидко поширилася на українських землях і за кордоном. А в 1917 р. була офіційно визнана гімном української держави.

6 березня 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про Державний гімн України". Згідно зі статтею 1 цього закону, Державним гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського з незначними змінами.