45. Політичне становище України влітку-восени 1917

Стрімкий розвиток українського визвольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. в Києві з метою налагодження взаємин відбулися переговори між Центральною радою і представниками Тимчасового уряду. У ході переговорів було досягнуто певного компромісу. Ц.Р. погодилася зачекати законодавчого затвердження автономії України загальноросійськими установчими зборами у листопаді 1918 р. Т.У. визнав Ц.Р. представницьким органом українського народу (за умови її поповнення представниками національних меншин), а генеральний секретаріат - органом крайової адміністрації. Т.У. погодився також сприяти об'єднанню українців в окремі військові частини. З липня дотримутоючись взяти на себе зобов'язання. Ц.Р. схвалила II Універсал, в якому виступила проти намірів здійснення самовільної автономії України. А вже 11 липня до складу Ц.Р. увійшли представники неукраїнських організацій, але Т.У. відступив від прийнятої домовленості. 4 серпня він затвердив "Інструкцію Тимчасового Уряду Генеральному Секретаріатові", згідно з якої правочинність Генерального секретаріату поширювалися лише на 5 з 9 українських губерній: Київську. Чернігівську (частково). Волинську. Полтавську. Подільську, а його компетенція значно звужувалась.

Ц.Р. засудивши дії Т.У. не наважилася на відкриту конфронтацію і не припинила співробітництво з ним. однак конструктивного характеру ця співпраця так і не набула, через небажання Т.У. задовольнити українського руху.

46.Другий універсал

Передумови роголошення.

У червні 1917 р. зазнав поразки наступ російської армії на австро-угорському фронті і Тимчасовий уряд шукав підтримки всередині країни. Це сприяло налагодженню контактів уряду з УЦР. Крім того, уряд побоювався втратити контроль над подіями в Україні. тому до Києва прибула делегація Тимчасового уряду.

3 липня 1917 р., дотримуючись взятих на себе зобов’язань, Центральна Рада схвалила ІІ Універсал, у якому виступила проти «намірів самовільного здійснення автономії України». А вже 11 липня до складу Центральної Ради ввійшли представники неукраїнських організацій.

4 серпня 1917 р. видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка суттєво обмежувала права України:

Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;

Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав;

до складу Генерального секретаріату входили не 14, а лише 7 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками меншин;

українська територія звужувалась до 5 губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської). Хоча Центральної

Ради зустріла її з обуренням, все ж була прийнята резолюція, яка не ухвалювала, але й не відкидала «Інструкцію», а «брала її до відома». Цілком зрозуміло, що така ситуація не сприяла нормалізації стосунків між Радою і урядом. Конфлікт не був розв’язаний, а

ніби відкладався на певний час.

47. Третій універсал

7 листопада 1917 року третій універсал Центральної ради декларував появу Української народної республіки (УНР). Нове державне утворення лишалося в складі революційної Росії (небільшовицької). Утім, уся влада в Україні закріплювалася за Центральною радою та Генеральним секретаріатом. У 3 універсалі Центральної ради було закладено базові права громадян, адміністративну реформу основи сучасного трудового законодавства (восьмигодинний робочий день) тощо.

Межі Української народної республіки визначалися територією 9 губерній (Волинь, Катеринославщина, Київщина, Поділля, Полтавщина, Харківщина, Херсонщина та північна частина Таврії) і тих повітів Воронезької, Курської та Холмської губерній, де більшість населення становили українці. Але ті повіти мали проголосувати за входження до УНР.

Основні положення 3 Універсала

-Відтепер Україна стає Українською народною республікою. -Намагатися, щоб Російська республіка стала федерацією народів. -Центральна рада перебирає всю владу до Установчих зборів України.

-Скасувати право власності на сільськогосподарські землі. Ця земля належить трудящим і має перейти до нього без викупу. -Запровадити 8-годинний робочий день -Вжити заходи щодо мирного завершення І світової війни: закликати Антанту та Центральні держави до мирних переговорів.

-Скасувати смертну страту. Амністувати політичних в’язнів. Реформувати судову систему.

-Передбачено появу «національно-персональних» автономій для росіян, євреїв, поляків і інших національностей. -Вибори до Установчих зборів України призначити на 9 січня 1918 року, початок їхньої діяльності — 22 січня 1918 року.

Наслідки

-було закладено основи демократичного устрою Української держави; -неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в -універсалі заходів;

-наявність суперечливого становища: з одного боку УНР залишалась складовою частиною Росії, з іншого – УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.

Проголошення УНР III універсалом відбулося за складнішої політичної ситуації, ніж прийняття попередніх актів. Попри значно «автономічний» характер документа, Центральній раді не вдалося його втілити в життя. Через:

-глибоку політичну та соціально-економічну кризу на теренах колишньої Російської імперії; -війну з Центральними державами (учасники Четверного союзу);

-непослідовність і надзвичайну поміркованість самої Центральної ради в питаннях національного державного будівництва та ставлення до більшовиків.

Ключовий результат: проголошення автономії України.

48. Україно-більшовицька війна кін. 1917 - поч. 1918 рр. Причини поразок українських військ. Четвертий універсал

ЦР була основним суперником більшовиків за владу в Україні. На той час РСДРП (б) не користувалася достатньою підтримкою українського населення. Протистояння ЦР і Раднаркомом Росії вилилися в конфлікт між ними. Більшовики наполягали на переобранні складу ЦР на всеукраїнському з'їзді рад робітничих і селянських, солдатських депутатів, сподіваючись отримати більшість голосів.

4 грудня 1917 р. Раднарком з метою активізації боротьби проти ЦР надіслав їй ультиматум, вони заявили, що визнаючи УНР і її право відокремитись від Росії, вони не визнають ЦР повноважним представником українського народу, так як вона не бажає скликати всеукраїнській з'їзд рад. ЦР раду звинуватили у дезорганізації фронту, у роззброєнні більшовицьких частин в Україні, у змові проти проголошеної більшовиками радянської влади. Цей ультиматум повинен був підготувати грунт для збройного втручання більшовиків. Сподівання більшовиків переобрати склад ЦР на всеукраїнському з'їзді рад не виправдався. Перебуваючи у значній меншості, вони покинули Київ. И-12 грудня провели альтернативний з'їзд у Харкові (він не був правочинний), але це завадило з'їзду проголосити встановлення радянської влади в Україні, створити центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд - народний секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск ЦР і Генерального секретаріату та про початок боротьби з контрреволюцією. Раднарком Росії визнав новоутворену владу і надав їй допомоги у боротьби проти ЦР, надіславши в Україну війська (12 тис.) на чолі з Антоновим-Овсієнко. Таким чином більшовики нав'язали Україні громадянську війну.

Війна більшовиків з УНР тривала впродовж грудня 1917 р. - січня 1918 р. ЦР виявилася неготовою для успішного збройного протистояння ворогові.

Міністр ЦР С. Петлюра мав 15 тис. військовий корпус, але він був розпорошений по всій території України. На заводі "Арсенал" більшовики піднімають повстання проти ЦР.

Війська більшовиків ідуть на Київ і у січні 1918 р. (ЦР в поспіхах приймає IV Універсал) і 26 січня 1918 р. радянські війська входять в Київ, ЦР і усі заклади переїхали до Житомира. Військові події перемістилися на Волинь і Поділля.

ЦР конче потрібен був союзник. Тому ЦР відправляє делегацію в Брест-Литовськ, де ведуться переговори з німцями. Українська делегація успішно веде переговори і підписують Брестський мир. в якому Австро-Угорщина зобов'язувалася допомогти відбити напад Росії, а Україна в свою чергу поставити німцям велику кількість продуктів. Німці розподіляють Україну на сферу впливу і вводять на її територію 450 тис. армію.

7 березня до Києва повертається ЦР. ЦР провела необмірковану реформу землі. Спочатку вона обіцяла націоналізувати землі і роздати серед бідних селян. Землю вона націоналізувала, а віддати не віддала. Це викликало обурення збоку нижчих і вищих шарів населення. 8 Україні був встановлений жорстокий окупаційний режим.

Тому ЦР почала втрачати владу в Україні, вона втратила авторитет серед населення, співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю здійсненню соціально-економічних перетворень.

28 квітня 1918 р. ЦР приймає конституцію, але під час її прийняття в зал заходить німецький загін і розпускає ЦР.

IV Універсал Центральної Ради. Його історичне значення.

9 січня 1918 р. Ц.Р. прийняла IV Універсал. Основні положення цього документа розроблені на основі проектів Грушевського, Винниченка і Шаповала:

1)УНР проголошувалась незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.

2)УНР установлювала мирні взаємини із сусідніми державами: Росією. Польщею, Австрією. Румунією. Туреччиною.

3)Ц.Р. виступала від імені народу України до скликання українських установчих зборів.

4)Генеральний секретаріат був перейменований на рад»' народних міністрів.

5)Урядові доручалося закінчити мирні переговори з Німеччиною та її союзниками, укласти з ними мир.

6)Передбачалися мобілізація армії та створення міліції, запровадження суворого контролю над банками, навесні -роздача землі

селянам без викупу.

Висновок: війна радянської Росії ч УНР негативно вплинула на перебіг національно-внчволі>ної революції, а Ц.Р ме чмогла чгуртувати українські сили для відсічі більшовицького вторгнення. IV Універсал відіграшів важливе чначсння в історії української державності. Україна проголошувалися незалежною суверенною державою. IV Універсал ознаменував перехід політичних діячів у процесі державотворення на нсчалсжній почиції та дочволив укласти Брестський мирний договір ч країнами Четвертого соючу.

49. Захоплення України німецькими та австро-угорськиліи військами. Українська держава Скоропадського.

Захоплення України німецькими та австро-угорськими військами. Українська держана Павла Скоропадського.

Після більшовицького перевороту революція переросла у громадську війну. Протягом наступних трьох років у безжалісній війні, що супроводжувалась масовим терором стелилися численні претенденти на владу в Україні І в усій колишній імперії. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних подій громадянської війни.

24-26 квітня 1918 р. представники різних груп таємно домовляються замінити Ц.Р. консервативним урядом на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

проголошує Скоропадського гетьманом України. Скоропадський в той же день оголошує про встановлення української держави. З приходом Скоропадського до влади в революції на Україні настав новий етап, що характеризується намаганням відновити правопорядок та скасувати соціалістичні експерименти Ц.Р.

Основну опору Скоропадський робить на заможних селян. Гетьман мав право видавати закони, управляти зовнішньою політикою, військовими справами, бути верховними суддею.

Досягнення: за декілька місяців відновлено адміністративний апарат обмінюється посольством майже ч 12-ми країнами світу. Зовнішня політика: Скоропадський спрямовує на підписання мирного договору з Росією Проводить досить велику реформу освіти: створюється ціла система освітніх закладів, друкуються підручники українською мовою, засновується українських гімназій, відкриваються два нові університети

Але Скоропадський допускає декілька фатальних помилок: землю, яку забрала Ц.Р. у заможних верств населення, знову віддає землевласникам. Це викликає обурення з боку бідних селян. Німці насильно забирають продукти харчування з населення. Багато українців вважали, що Скоропадський занадто прихильний до росіян виникають повстання проти гетьмана та проти німців, які в деякій мірі вони контролювали. Скоропадський, бачачи цю ситуацію не йде у відставку, а хоче зберегти свою владу і робить останню фатальну помилку призначає новий кабінет міністрів, більшість представників якого російські монархісти. Після такого кроку опозиція розпочинає жваві військові дії проти Скоропадського . тікає Павло Скоропадський.

50. ЗУНР

18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи східної Галичини і Буковини утворили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Є. Петрушевичем. Своєю метою УН Рада проголосила об'єднання західноукраїнських земель в одне ціле - українську державу.

Вирішальним кроком до утворення ЗУНР стали події листопада 1918р. за ініціативою військового комітету у Львові відбувся виступ солдатів - українців, активно підтримали населення міста та австрійський намісник передав владу УНР. У своєму звернені до населення вона проголосила про створення національної держави на українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну реформу, створити національну армію, впровадити робітниче законодавство, соціальне забезпечення.

9 листопада сформовано західноукраїнський уряд, який очолив Левицький, а згодом Голубович.

13 листопада УН Рада прийняла закон, яким затвердила державну самостійність ЗУНР із столицею у Львові (включаючи східну Галичину, Закарпаття, Буковину). У законі зазначалося, що влада в державі належить народу. Важливе історичне

завдання було розв'язане. В Західній Україні розпочалися державотворчі процеси. Уряд ЗУНР не був схильний до суттєвих змін у соціально-економічному житті, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою, за короткий час була сформована ефективна система управління, відбулися довибори до УН Ради - представницького і законодавчого органу. Формувалась місцева адміністрація і правоохоронні органи, президентом обрано Петрушевича.

Проголошувалася ліквідація великого землеволодіння, але здійснення земельної реформи затягувалося: розподіл землі між селянами передбачався після закінчення війни. Створилася система народної освіти, шкільництво отримало державний статус, дозволялося

51.Доба Директорії УНР . Воєнні дії 1919

14 листопада 1919р. -- на таємному засіданні Укр. нац. союзу було створено верховний орган для керівництва антигетьманським повстанням Директорію УНР у складі Винниченка( голова), Петлюри ( головнокомандувача військ УНР) та інших.

Директорія скасувала Українську державу та відновила УНР. Влада УРН належала трудящим, а нетрудящі класи позбавлялися права голосу. Знову ліквідована приватна власність, деякі поміщицькі землі підлягали конфіскації з подальшим поділом між селянами. Страйки та профспілки були фактично заборонені.

1919 р. Україну поглинув цілковитий хаос. На території України діють 6 річних армій: всеукраїнська національна армія (С. Петлюра), більшовицька армія, біла армія (Дснікін). армія Антанти (французи англійці), польська армія, анархістська армія (сільські чагони самооборони) - 12-ти тисячне військо на чолі з отаманом Григор'свим (бачувалися на Херсоні). .15-40 тис. армія Нсстора Махна (м. Гуляй Поле).

Україна стала краєм, яким було легко заволодіти. але не можливо управляти. 26 грудня 1918 р. Директорія видає декларацію, в якій говориться:

1)роздати державні, церковні та зсмлі великих чемлсвласників селянам.

2)бере на себе зобов"язання бути представником інтересів робітників, селян та трудової інтелігенції

3)позбавити виборчих прав зсмсльну і промислову буржуазію.

Більшовики збирають сили і проводять другий наступ на Україну, їм протистоять 2 сили: біла армія та армія Петлюри. 2 лютого 1919 р. Директорія залишає Київ 3 лютого 1919 р. більшовики захоплюють Харків

5 лютого 1919 р. більшовики входять в Київ і до червня 1919 р. підпорядковують досить велику територію України. Цю перемогу більшовики отримують чавдяки об'єднанню з анархічними військами (Махно). Створюють уряд, який протримався близько 7 місяців. Найважливішою в політиці є те, що село починає колективізуватися. Впроваджують комітети бідноти. На села відправляють чекістів для закликання селян в колгоспи. На Правобережжя наступають реорганізована армія Петлюри, а на Лівобережжі - війська Денікіна. В серпні 1919р. нездатні більше чинити опір більшовики, за наказом Леніна повертаються до Москви.

Більшовики на чолі з Леніним не залишають бажання приєднати Україну. 21 грудня 1919р. більшовиками створюється Український Радянський уряд. Створивши його, більшовики у грудні 1919 р. повертаються на Україну з новими силами, їх перемога була фактично забезпечена, велику роль зіграв маніфест, який видають більшовики:

1)всі на захист незалежності і неподільності української соціалістичної радянської республіки.

2)посади в уряді в основному займають українські більшовики, які користуються українською мовою.

3)на селі припиняють насильну колективізацію.

4)головну ставку більшовики ставлять на середняків.

Остаточну перемогу більшовицької влади на Україні забезпечили збройні сили радянської сили.

В листопаді 1920 р. з України були вигнані останні загони української та білої армії. Загони Махна трималися до 1921 р.

52.Обставини та істор.значення злуки ЗУНР та УНР

Урезультаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії утворилися дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західно-Українська Народна Республіка. Вони відрізнялися політичними, економічними, соціальними і міжнародними

орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. Незважаючи на розбіжності й власні амбіції, лідери двох українських держав дійшли згоди щодо об'єднання. Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії.

Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднання. З січня 1919 р. у Станіславі Українська національна рада ЗУ HP урочисто проголосила об'єднання ЗУ HP і УНР в одну суверенну Народну Республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.

Проте справжнє об'єднання не відбулося. Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під ударами Червоної армії змушена була залишити Київ. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт злуки фактично втратив чинність, і наприкінці 1919 р. Є. Петрушевич його денонсував.

Попри все, Акт злуки 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі.

53. Політика воєнного комунізму

Протягом зими - весни 1919 р, більшовики повторно захопили владу в Україні. Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви держави: УНР - було перейменовано на Соціалістичну Радянську Республіку.

Для зміцнення влади більшовиків на місцях були створені надзвичайні органи влади - ревкоми (революційні комітети) і військревкоми (військові революційні комітети). Надзвичайними органами влада контролювала діяльність рад і впливала на неї, бо більшості у радах більшовики поки не мали.

У березні 1919 р. було прийнято першу радянську Конституцію України. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).

Соціально-політичний курс більшовиків в Україні у 1919р. називався «воєнний комунізм». Його риси:

1)скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці:

2)націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом. Націоналізація землі: вся земля в державі належить державі;

3)мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за

трудоднями); 4) запровадження продрозкладки на селі — системи заготівлі сільськогосподарських продуктів; продрозкладка. яку здійснювали

продзагони й комнезами, передбачала обов'язкове здавання селянами державі за твердими цінами всіх надлишків сільгосппродукції норма особистого споживання визначалася державою; розпочалася колективізація сільського господарства (артілі, комуни, ТОЗи);

«Червоний терор», який проводила Всеукраїнська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був головним методом здійснення політики «воєнного комунізму».

Результатом воєнного комунізму стала глибока економічна криза, інфляція, падіння обсягів виробництва. Також відбквалося зростання соціальної напруги, що переросло у розгортання повстанського руху проти політики більшовиків.

54. Військові дії 1920. Причини поразки укр. революції 1917-21рр

21 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено угоду у вигляді політичної, торговельно-економічної, військової договорів. УНР потребувала зовнішньої підтримку у боротьбі з більшовикам, а Польща хотіла узаконити завоювання західно-українських земель та здобути вплив на УНР.

25 квітня 1920р. почався наступ польсько-українських військ проти Червоної армії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага у силах принесли успіх. Тільки протягом першого тижня боїв було здобуто Житомир, Бердичів, Козятин. 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Проте навіть у ході цієї переможної воєнної кампанії збройним формуванням Пілсудського та Петлюри не вдалося реалізувати своїх планів. На одеському напрямку вони не змогли вийти до Чорного моря. Після форсування Дніпра польські та українські частини були зупинені на лінії Вишгород - Бориспіль. Не виправдалися сподівання на вибух масового антибільшовицького повстання у тилу Червоної армії. Зміцнивши свої позиції, більшовики вже 14 травня розпочали контрнаступ. 26 травня Південно-Західний фронт розпочав Київську наступальну операцію, внаслідок якої було не тільки визволено Київ, Вінницю та Коростень, а й розпочато наступ на Львів. Зусиллями Західного фронту було відновлено радянську владу в Білорусії, що відкривало дорогу на Варшаву. Поступово польсько-радянська війна для більшовиків з оборонної перетворювалася на наступальну. Ідеї більшовиків щодо розпалення світової революції лякали європейські країни, тому коли Польща звернулася по допомогу до міжнародної конференції країн Антанти, західні держави негайно відреагували. Компромісний варіант розв'язання польськорадянського конфлікту базувався на визнанні протидіючими сторонами так званої "лінії Керзона". Радянські війська не хотіли відходити від своїх планів, але проблеми у радянських військ наростали: відрив від тилів, швидкі темпи просування та значні втрати знесилили Червону армію; перехід польського кордону викликав протидію місцевого населення, розгортання національно-визвольного польського руху в тилу; посилився розрив між Південно-Західним та Західним фронтами, керівництво яких до того ж мало різні погляди на подальшу стратегію війни: підтримана Францією. Польща швидко провела мобілізацію та знову отримала перевагу воєнних сил.

Неузгоджені дії Південно-Західного та Західного фронтів призвели до того, що ні Львова, ні Варшави взяти не вдалося. Ситуація склалася така: ні у польської, ні у радянської сторони не було вже сил для нанесення вирішального удару. За цих обставин у жовтні

1920 р. між Польщею та радянською Росією було укладено перемир'я, яке примусило військо УНР вести боротьбу самостійно без найменших шансів на успіх. 18 березня 1921 р. між протидіючими сторонами було укладено Ризький мирний договір, суть якого полягала у визнанні Польщею існування УСРР та переході під контроль польської держави Підляшшя. Холмтцини, Західної Волині та Західного Полісся.

Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.:

низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху;

очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;

робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України;

відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів.

Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.

несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти; в Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.

Історичне значення:

у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування; героїчна боротьба українського народу 1917–1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.