28. Організаційна (корпоративна) культура: сутність та поняття

Організаційна (корпоративна) культура – це сформована впродовж всієї історії організації сукупність прийомів та правил її адаптації до вимог зовнішнього середовища і формування внутрішніх відносин між групами працівників. Загальна мета організаційної культури – створення в організаціях здорового психологічного клімату для об'єднання працівників в єдиний колектив, що сповідує певні етичні, моральні та культурні цінності. Фахівці виділяють дві важливі особливості організаційної культури: багаторівневість (її елементи формують певні ієрархічні рівні) та багатогранність, багатоаспектність (культура організації складається з культур її окремих підрозділів або груп працівників).

Зазвичай, до елементів організаційної культури відносять:

• організаційні цінності, які є орієнтирами поведінки членів організації;

• місію (головні мета існування, призначення організації) та гасла;

• філософію організації (систему ключових цінностей, які відображають її самосприйняття);

• обряди та ритуали – стандартні заходи, спрямовані на підкреслення значимості певних подій, цілеспрямованого психологічного впливу на працівників з метою їхнього згуртування, формування у них відданості компанії, необхідних переконань та цінностей;

• звичаї та традиції;

• норми та стиль поведінки працівників один з одним та з суб'єктами зовнішнього середовища;

• історії, розповіді, легенди, міфи про найважливіші події та людей організації;

• символіку – емблеми, товарні знаки, уніформу та інші атрибути зовнішнього вигляду персоналу, дизайн приміщень тощо.

29. Джерела інвестицій

Джерела інвестицій. Основними джерелами інвестування на мікрорівні є:

• власні фінансові ресурси – прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, продаж частини активів та ін.;

• залучені фінансові ресурси – кошти від продажу інвестиційних цінних паперів, пайових та інших внесків фізичних та юридичних осіб, венчурний капітал та ін.;

• позичені фінансові кошти – кредити банків, кредити бюджетних організацій, випуск боргових цінних паперів тощо;

• бюджетні асигнування.

30. Інвестиційна політика: сутність та поняття

Інвестиційна політика – це сукупність дій економічних агентів із забезпечення умов простого і розширеного відтворення капітальних ресурсів у регіоні або в державі в цілому, а сутність інвестиційної політики полягає в забезпеченні відтворення основних фондів виробничих і невиробничих галузей, їх розширенні і модернізації. Механізм інвестиційної політики охоплює конкретні рішення щодо реалізації інвестицій. Враховуючи особливості суб'єктного складу інвестиційної політики, необхідно зауважити, що сам її механізм може бути реалізований на публічно-правових і приватноправових засадах. Публічно-правовий аспект включає спрямування коштів державного і місцевих бюджетів та фінансування капітального будівництва безпосередньо органам державного управління, у тому числі на виробниче будівництво – лише у разі вичерпання інших джерел фінансування. Сам механізм реалізації інвестиційної політики має включати ряд юридично значущих дій суб'єктів інвестиційного процесу, спрямованих на реалізацію інвестиційних проектів. Складовими частинами цього механізму є:

• наявність власних або залучених матеріальних та/або нематеріальних цінностей, які будуть виступати в ролі інвестицій;

• реєстрація суб'єкта інвестиційної діяльності як суб'єкта підприємництва, якщо таке положення прямо передбачено чинним законодавством;

• отримання необхідних дозволів органів державної влади та місцевого самоврядування для проведення інвестиційної діяльності за умови, що це прямо передбачено законодавством;

• сплата необхідних платежів, якщо це передбачається законодавством чи договорами, спрямованими на реалізацію інвестиційних проектів;

• безпосередньо реалізація інвестиційного проекту.