19.Поняття,правове регулювання та співвідношення функцій і компетенція органів державної влади,органів Автономної Республіки Крим,органів місцевого самоврядування.

О́ргани держа́вної вла́ди — це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.

Місцеве самоврядування — це форма публічної влади, що реалізується специфічними суб'єктами — територіальними колективами і сформованими органами, має особливий об'єкт — питання місцевого значення, та здійснюється на основі використання окремого виду публічної власності — комунальної (муніципальної).

Функція (від лат. function — виконання, здійснення) має різні тлумачення: 1) обов’язок; 2) роль, що виконує відповідний інститут або частина відносно цілого; 3) коло діяльності або призначення; 4) залежна змінна величина, тобто така величина, що змінюється в міру зміни іншої величини і називається аргументом; 5) специфічна діяльність будь-якого організму і органів, що його становлять; 6) значення будь-якої форми, її ролі у конкретній системі, що визна- 53 Глава 2. Поняття й елементи організації та діяльності органів державної влади… чаються співвідношенням з іншими формами; 7) характеристика напряму чи сторони діяльності .

Органом законодавчої влади Автономної Республіки

Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим є Уряд

Автономної Республіки Крим.

Органами місцевої влади в Автономній Республіці Крим є

сільські, селищні, районні, міські, районні у містах Ради та їх

виконавчі органи.

Основою правового регулювання органів публічної адміністрації як суб’єктів адміністративно-процесуального права є Конституція України, в ст.3 якої зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави .

Таким чином, на гарантування прав і свобод людини спрямовані основні зусилля усіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування України та інших публічних інституцій. Адже це є головним обов’язком будьякої демократичної, соціальної та правової держави.

В Конституції зазначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк; також кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.40, 50) тощо. Саме норми Конституції є нормами прямої дії та відображають невід’ємний зв’язок матеріальних та процесуальних відносин, які виникають в ході реалізації та захисту прав громадян. Наступною складовою правового регулювання процесуальної діяльності є доктрини, програми, концепції. Саме ці нормативні документи, які здебільшого мають підзаконний характер визначають стратегічні та тактичні завдання, цілі, інструменти формування та реалізації державної політики в різних сферах розвитку нашого суспільства. Пріоритетні напрямки, які визначені в останніх виносяться на публічне обговорення як громадськості так і законодавчого органу, що в подальшому трансформується в окремий законодавчий акт.

З метою реформування державного управління, створення умов для побудови відповідно до Конституції України демократичної, соціальної, правової держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина була прийнята Концепція адміністративної реформи в Україні . Остання була прийнята ще у 1998 р., але процес трансформації та перетворень триває і багато питань, які були порушені в Концепції до сьогодні залишились не вирішеними. В розділі V «Засоби забезпечення адміністративної реформи» чітко визначалось коло процесуальних актів, які необхідно прийняти. Серед яких запропоновано законодавчо унормувати порядок надання органами виконавчої влади державних (управлінських) послуг. Відповідні питання мали знайти своє закріплення у спеціальному кодифікованому Законі України «Про управлінські послуги громадянам»; з метою покращення законодавчого регулювання механізму позасудового захисту прав і свобод громадян, які порушуються органами виконавчої влади та їх посадовими особами прийняти Адміністративно-процедурний кодекс України; створення правової бази для повноцінного запровадження в Україні такої форми судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади як адміністративна юстиція, процедури розгляду справ в цих судах мають бути врегульовані окремим Адміністративно-процесуальним кодексом України . Деякі питання процесуальної регламентації діяльності органів публічної адміністрації щодо дотримання прав і свобод громадян були реалізовані (прийнятий Кодекс адміністративного судочинства України), а ряд питань залишились без правового вирішення, але при цьому постійно перебувають в полі наукового та публічного обговорення. Потребує уваги, Стратегія сталого розвитку «Україна–2020», в якій визначено мету, вектори руху, дорожню карту, першочергові пріоритети та індикатори належних оборонних, соціальноекономічних, організаційних, політико-правових умов становлення та розвитку України. Метою Стратегії є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі. Задля цього рух уперед здійснюватиметься за такими векторами: вектор розвитку; вектор безпеки; вектор відповідальності; вектор гордості . Реалізація вищенаведе ного передбачає першочергове унормування процесуальної регламентації взаємовідносин між органами публічної адміністрації та приватними особами при реалізації та захисті їх прав. Також доцільно вказати на ряд інших стратегічних документів, які спрямовані на подальшу правову регламентацію процесуальної діяльності органів публічної адміністрації: 1) План дій «Україна – Європейський Союз»; 2) Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; 3) Концепція державної регіональної політики; 5) Національна Стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства на 2016–2020 роки та ряд інших.

Функції органів публічної влади можна визначити як об’єктивно зумовлені основні напрями їх діяльності, які виникають і розвиваються відповідно до цілей і завдань державного механізму, забезпечують поділ праці всередині нього, характеризуються певною стійкістю, відображають сутність та соціальне призначення органів публічної влади. Стосовно конкретного переліку функцій та їх класифікації позиції вчених розходяться. За суб’єктами здійснення влади розрізняють функції держави, функції органів публічної влади, їх структурних підрозділів і посадових осіб, окремих службовців. За об’єктами здійснення влади (сферами життєдіяльності) можна виокремити політичні, економічні, соціальні, культурні, оборонні, зовнішньоекономічні, екологічні функції. За видами державної влади розрізняють законодавчу, виконавчу, судову, контрольно-наглядову, представницьку функції. За правовими формами здійснення влади функції можна класифікувати на нормотворчу, установчу, правозастосовну, інтерпретаційну, контрольну, правоохоронну. За соціальним значенням функції зазвичай поділяються на основні і неосновні (додаткові). Фактор часу дозволяє виокремити постійні і тимчасові функції. Функції визначають напрями діяльності органу, тоді як компетенція — те, що конкретно можуть або повинні зробити орган, посадова особа для реалізації зазначених функцій. Законодавство покладає на відповідні органи виконання тих чи інших функцій у різноманітних комбінаціях і відносно різних об’єктів управління. В юридичній науці існує чимало позицій щодо того, що ж таке компетенція. Зазвичай елементами компетенції вважають права й обов’язки органів публічної влади. Відтак, компетенція визначається як сукупність всіх повноважень (прав і обов’язків), якими в конкретній галузі своєї діяльності наділений будь-який орган, громадська організація чи посадова особа; ці повноваження визначаються конституціями, законами, указами, а також виданими на основі і спрямованими на їх виконання нормативними актами . Водночас повноваження органу або посадової особи часто кваліфікують як владні права. Дійсно, така характеристика є однією з найбільш суттєвих відносно повноваження, тим не менш, трактування повноваження як права, хоча й владного, не може бути правильним. Адже суб’єктивне право — вид і міра можливої поведінки суб’єкта, а органи або посадові особі не можуть використовувати надані їм повноваження за власним розсудом або взагалі відмовитися від них. Більше того, за невикористання повноважень у разі виникнення для цього умов посадова особа може бути притягнута до юридичної відповідальності. Розгляд повноваження лише як виду і міри належної поведінки також не є вдалим. Повноваження визначає не лише обов’язок власної поведінки, але й право вимагати невтручання до сфери діяльності органу або посадової особи інших осіб, а також підпорядкування їх законним розпорядженням усіх осіб, на яких ці розпорядження поширюються. Однак найголовніше те, що орган або посадова особа саме уповноважена державою на вирішення тих чи інших соціальноправових ситуацій. Не можна залишити поза увагою право громадянина вимагати від держави (в особі її органів та посадових осіб) забезпечення реальності своїх прав і свобод тощо. З урахуванням вищезазначеного можна стверджувати, що при характеристиці публічно-владного повноваження йдеться про своєрідний «право-обов’язок» органу або посадової особи. Тому в законодавстві використовуються відповідні терміни для позначення таких повноважень — «прийняття рішення», «вирішення питань», «забезпечення», «визначення» тощо.

Компетенція органів публічної влади являє собою сукупність закріплених у нормативно-правових актах предметів відання.Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні ня та повноважень органів публічної влади, шляхом встановлення яких фіксується обсяг та зміст діяльності владних суб’єктів.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що компетенція є динамічним явищем порівняно із функціями, оскільки піддана частим змінам, а також уточнюється і доповнюється у зв’язку із вдосконаленням державного апарату в цілому й системи органів місцевого самоврядування, що зумовлено перманентними процесами державного й суспільного розвитку. Зміна функціонального призначення владних інституцій зазвичай пов’язана з перетвореннями радикального, революційного характеру. Що стосується правового регулювання компетенції органів публічної влади, то вона більш чітко закріплена правовими нормами, ніж функції, які врегульовані правом частково і нерідко виводяться зі змісту компетенції.

Додаткова література:

І.А. АРТЕМЕНКО «ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА»

А.Баштанник «ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ»

Юрій ПАЙДА «ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ»

20Поняття і система форм діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування

Аналіз організації та діяльності органів публічної влади

Форма діяльності-це зовнішні вираження однорідних дій процедур,які здійснюють органи публічної влади,їх структурні підрозділи й посадові особи в процесі реалізації функцій і компетенції в правових і організаційних рамках

Класифікація форм за результатом

залежно від характеру наслідків (отриманого результату) форми діяльності, на нашу думку, більш доцільно класифікувати на правові, організаційні й матеріально-технічні. Правові форми діяль- ності пов’язані з виконанням юридично значущих дій у чітко визна- ченому законодавством порядку. За їх допомогою відбувається фіксація рішень і дій органів і посадових осіб публічної влади, що мають юри- дичний зміст. Результатом правової діяльності є акт правового харак- теру. Організаційні форми діяльності здійснюються в рамках чинного законодавства і на його підставі, однак не потребують чіткого юридич- ного оформлення і, як правило, самі по собі не спричиняють юридич- них наслідків. Матеріально-технічні форми діяльності також не по- требують спеціальних юридичних актів і відбуваються в порядку по-

точної роботи. Їх специфіка полягає в тому, що вони є зовнішнім проявом різних операцій матеріально-технічного характеру, які вико- ристовуються для забезпечення діяльності органів публічної влади

Стосовно класифікації правових форм діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування найбільш обґрунтованою видається позиція науковців, що розрізняють нормотворчу, правозастосовну, інтерпретаційну, уста- новчу, контрольну, правоохоронну форми2. Таким чином, залежно від характеру дій (маніпуляцій) із нормами права розрізняють такі право- ві форми діяльності органів публічної влади: нормотворчу, правоза- стосовну, інтерпретаційну, установчу, контрольну, правоохоронну.

Нормотворча форма діяльності — це сукупність дій і процедур щодо створення, зміни й скасування нормативних приписів.

Правозастосовна форма діяльності є сукупністю дій і процедур стосовно виконання нормативно-правових актів, видання актів застосування права

Інтерпретаційна форма діяльності полягає у здійсненні дій і процедур щодо з’ясування і роз’яснення змісту правових норм.

Установча форма діяльності пов’язана із діями і процедурами стосовно створення, реорганізації й ліквідації владних інституцій, їх структур- них підрозділів, обрання, призначення посадових осіб органів публіч- ної влади

Правоохоронна форма діяльності — це сукупність дій і процедур щодо охорони норм права від порушень, захисту прав і за- конних інтересів суб’єктів суспільних відносин

Контрольна форма діяльності є сукупністю дій і процедур стосовно перевірки й нагляду за додержанням, виконанням та застосуванням правових приписів суб’єктами суспільних відносин

Кожна правова форма діяльності складається із однорідних дій і операцій правового характеру, які у своїй сукупності утворюють певний процес, що характеризується особливими стадіями і провадженнями

Провадження — це особливі процедури розгляду певного кола питань у межах однієї правової форми діяльності органу публічної влади. Наприклад, у межах нормотворчої форми діяльності

ВерховноїРади України можна виділити законодавче провадження (законодавчий процес) і підзаконне (щодо нормативних постанов). Крім того, за під- ставами ініціювання провадження поділяються на ординарні (здійсню- ються за звичайних обставин) й неординарні (застосовуються за спе- ціальних умов). Усі провадження регулюються процесуальними нор- мами, які містяться або в статутних нормативних актах (законах, статутах, положеннях), або в спеціальних процесуальних документах (регламентах, положеннях, порядках

Деление по количеству субъектов

Залежно від кількості суб’єктів, що здійснюють організаційну діяльність, розрізняють колегіальні й індивідуальні форми. Залежно від ступеня впливу на результат владної діяльності організаційні форми діяльності поділяються на основні і допоміжні. До основних організа- ційних форм діяльності, зокрема, можна віднести сесії Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, місцевих рад, парламентські, комітетські, громадські слухання, засідання Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, виконавчих комітетів місцевих рад, колегії центральних органів виконавчої влади і місцевих держадміністрацій, індивідуальну роботу депутатів у округах та ін. Серед допоміжних організаційних форм діяльності виділяються наради, обговорення, семінари, пере- вірки, офіційні візити за кордон і робочі поїздки по країні посадових осіб, прес-конференції, інтерв’ю, індивідуальний прийом громадян і посадових осіб, переговори та ін

Матеріально-технічні форми діяльності мають допоміжний характер, сприяють процесу реалізації функцій і компетенції, забезпечуючи, обслуговуючи і фіксуючи заходи і дії органів публічної влади, їх під- розділів, посадових осіб. Вони зводяться до виконання операцій тех- нічного, матеріального, інформаційного характеру — діловодство, збір і обробка інформації, звіти, прогнози, кошториси, довідки, бухгалтер- ський облік, статистика, картотечна робота, побутове, технічне, інфор- маційне, транспортне забезпечення тощо. Здійснює таку роботу опе- ративний персонал органів публічної влади, який працює під безпо- середнім керівництвом з боку посадової особи, що очолює цей орган.

Таким чином, правові форми діяльності органів публічної влади існують у тісному зв’язку як між собою, так і з організаційними фор- мами діяльності, які пов’язані зі здійсненням певних колективних чи індивідуальних дій органів і посадових осіб у межах чітких організа- ційних процедур, а також із матеріально-технічними формами, які виконують обслуговуючу, але не менш важливу роль.