29.Поняття та система місцевого самоврядування в Україні

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» у ст. 2 закріплює більш розширене поняття місцевого самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

1. За Конституцією України право територіальної громади на місцеве самоврядування здійснюється громадою як безпосередньо через різноманітні форми прямої демократії (місцеві референдуми та вибори, загальні збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого самоврядування, тобто шляхом представницької демократії. Сукупність різних організаційних форм здійснення місцевого самоврядування утворює систему місцевого самоврядування.

2. Згідно із статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, тобто через певний структурно-організаційний механізм, який іменується системою місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Що включає в себе система місцевого самоврядування?

На сьогодні система органів місцевого самоврядування утворює третій (після державного апарату й системи органів АРК) рівень системно-структурної організації публічної влади в Україні. Вона побудована за європейським континентальним (французьким) зразком: місцеве самоврядування, самостійність якого визнана конституційно, на рівні районів та областей поєднане з місцевими органами виконавчої влади – місцевими державними адміністраціями і перебуває під державним адміністративним наглядом. Більше того, через інститут делегованих повноважень відбувається дифузія державної і муніципальної влади, котра ще більш посилюється делегуванням виконавчих повноважень від районних та обласних рад відповідним державним адміністраціям.

Місцевому самоврядуванню як системному явищу притаманні такі риси: цілісність, ієрархічність, холізм, структурність, емерджентність, гомеостазис, синергічність, інтегративність, комунікативність, мультиплікативність, історичність та результативність.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає:

• територіальну громаду;

• сільську, селищну, міську раду;

• сільського, селищного, міського голову;

• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

• органи самоорганізації населення.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Староста є посадовою особою місцевого самоврядування у селі або селищі, які разом з іншими населеними пунктами добровільно об’єднуються у одну територіальну громаду. Староста обирається мешканцями села або селища на строк повноважень місцевої ради об’єднаної територіальної громади. За посадою входить до складу виконавчого комітету об’єднаної територіальної громади. Повноваження старости визначаються законом та Положенням про старосту.

В теперішній час на базовому рівні модель місцевого самоврядування в Україні є триалістичною, оскільки первинна компетенція розподіляється між трьома органами – місцевим (сільським, селищним, міським) головою, відповідною місцевою радою та її виконавчим комітетом; натомість на районному та обласному рівнях модель місцевого самоврядування має моністичний характер, оскільки вся повнота первинної компетенції зосереджена в одному єдиному органі – відповідній місцевій раді, а виконавчо-розпорядчі повноваження делегуються місцевим державним адміністраціям.

1) цілісність – воно є абстрактною сутністю, що виступає як єдине ціле і визначене у своїх межах;

2) ієрархічність – з одного боку, воно в межах країни складається з величезної кількості аналогічних підсистем на рівні адміністративно-територіальних одиниць, а з іншого –являє собою одну з підсистем публічної влади, поряд із державою та територіальними автономіями;

3) холізм – як дещо ціле, воно завжди є чимось більшим, ніж проста сума його частин (елементів);

4) структурність – воно складається з певних елементів або підсистем, взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою для вирішення поставлених перед ним завдань;

5) емерджентність – цільові функції окремих його підсистем, як правило, не співпадають із цільовою функцією самого місцевого самоврядування як системи, а з іншого – воно має якісно нові властивості, відсутні у його елементів;

6) гомеостазис – воно має здатність зберігати свої якісні параметри, однак функціонує у певних рамках (згідно із законодавством) для вирішення відповідних завдань, що стоять перед громадою у конкретний історичний момент, і ця визначеність не може бути змінена миттєво;

7) синергічність – односпрямованість дій у системі місцевого самоврядування, що призводить до посилення (примноження) кінцевого результату;

8) інтегративність – його елементи поєднані в єдиний конгломерат, функціонуючий для вирішення завдань, що стоять перед ним;

9) комунікативність – воно функціонує в навколишньому історичному середовищі, реагуючи на зміни і вибираючи з нього певні елементи, необхідні для свого існування і розвитку;

10) мультиплікативність – його ефекти, як позитивні, так і негативні, мають властивість примноження;

11) історичність – воно є змінюваною структурою, що переживає всі етапи розвитку і постійно перетворюється під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів;

12) результативність – організація політико-правової управлінської та іншої діяльності всередині громади, взаємодія її з суспільством як системою вищого рівня призводять до вирішення завдань, що стосуються інтересів громади та її ресурсів.

Додаткова література: Кондрацька Н. М. Місцеве самоврядування в Україні: конституційна модель системно-структурної організації : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Н. М. Кондрацька ; кер. роботи С. Г. Серьогіна ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2017. – 20 с.