Тема 5. Українська культура xiх – початку хх ст.

Українське культурне відродження та його періодизація. Літературне відродження. «Історія Русів». Український романтизм. Перші університети. Початки галицького відродження. Культурницька діяльність «Руської трійці».

Культурно-просвітянська діяльність народників. Київські романтики. Імперські утиски української культури.

Українська філософія другої половини XIX ст. Філософія мови.

Культурне піднесення на західноукраїнських землях з др. пол. ХІХ ст.

Модерний період українського відродження. Роль інтелігенції в національно-культурному русі. Шкільництво і освіта. Наукові товариства.

Музичне мистецтво. Український професійний театр. Образотворче мистецтво і живопис. Архітектура і пошуки нових стилів: неокласицизм, необароко, модерн.

Терміни та категорії:

Необароко – один із неостилів, що склався в європейському мистецтві XIX ст. Відбився в архітектурній практиці менш визначено та, як правило, поєднувався з елементами неорококо та неоренесансу.

Класицизм – напрям у мистецтві орієнтований на античне мистецтво, якому біли притаманні простота форм і композиції, звернення до античної спадщини. Оспівування героїв.

Неокласицизм – стиль у світовому мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектури кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Назва неокласицизм використовується для того, щоб відрізняти цей стиль від спорідненого з ним класицизму кінця ХVІІ ст.

Романтизм – напрям у мистецтві, який був реакцією розчарування у Просвітницьких ідеях, стверджував неповторність людської особистості, прагнення до свободи і самовдосконалення, суперечність між надзвичайною особистістю та буденним оточенням.

Реалізм – стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах.

Символізм – літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії, проголосили основою мистецької творчості символ – таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики та поезії.

Модерн або ар-нуво – стиль у мистецтві кінця XIX – початку XX ст., переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві.

Модернізм – це філософський та мистецький рух, який поряд з культурними течіями та змінами виник через широкомасштабні та далекосяжні трансформації у західному суспільстві наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Авангардизм – умовний термін на означення загальних новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст. Для них характерні прагнення докорінного оновлення мистецької практики, пошук нових засобів виявлення форми та змісту творів, переоцінка духовних цінностей і нове сприйняття світу.

Кубізм – авангардна течія в образотворчому мистецтві початку ХХ ст., яка передувала абстрактному мистецтву. Кубізму притаманні підкреслено геометризовані форми, прагнення подрібнити об’єкти на стереометричні складові.

Футуризм – авангардний напрям у мистецтві, що розвинувся на початку ХХ ст. та відстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми. Один з основоположників цієї течії – Д. Бурлюк.

Експресіонізм – літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався на початку ХХ ст. Основний творчий принцип експресіонізму – відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст.

Абстракціонізм, абстрактне мистецтво – одна з течій авангардистського мистецтва початку XX ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму – ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків.

Сюрреалізм – напрям у мистецтві ХХ ст., якому властиві звернення до підсвідомих образів, звільнення від панування раціонального мислення, використання оптичних ілюзій та парадоксальне поєднання форм.

Гуцульська сецесія (карпатський, східногалицький стиль) – архітектурний стиль, що розвивався у Східній Галичині, перш за все, у Львові наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Особливістю стилю було використання традицій народної архітектури, що зближує його з українським модерном Наддніпрянщини.

Масонство – релігійно-етнічний рух, прибічники якого закликали до морального самовдосконалення й об’єднання людей за принципами взаємодопомоги братерства, рівності.

Культурництво – культурно-освітній рух, діячі якого вважали просвітницьку роботу найдійовішим засобом піднесення освітнього рівня населення та зміцнення національної самосвідомості.

Громади – осередки інтелігенції, що проводили національно-культурну і громадсько-політичну роботу.

«Просвіти» – самодіяльні національно-культурні, економічні та освітні українські товариства.

«Ланкастерський» метод навчання – вчитель доручав кращим учням навчати інших.

Альманах – неперіодична літературна збірка творів різних авторів.

«Украинский вестник» – перший український літературно-художній. Науковий і громадсько-політичний журнал.

«Харьковский Демокрит» – перший український журнал сатири і гумору.

Оссоленіум – культурно-освітня установа (бібліотека і музей) у Львові.

«Відомості о руськом язиці» – перша в Галичині граматика української мови, автор І. Могильницький.

«Галицько-руська матиця» – культурно-освітнє та літературно-видавниче товариство у Львові.

«Основа» – громадсько-політичний і літературно-художній журнал.

«Вечорниці» – перший в Галичині громадсько-політичний часопис-тижневик.

Валуєвський циркуляр – таємний указ російського міністра П. Валуєва 1863 р. про заборону друкувати книги українською мовою.

Емський указ – акт 1876 р., який забороняв видавати та ввозити з-за кордону літературу українською мовою, заборона літературних вистав українською мовою.

«Киевская старина» – історичний часопис, який М. Грушевський назвав справжньою енциклопедією українознавства.

«Молодий театр» – театр шукань, що працював на студійній основі під керівництвом Л. Курбаса.

Опера – музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокалом (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестровою) музикою, досить часто – з балетом та пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо).

Оперета – музично-театральний жанр, сценічний твір та уявлення, засноване на синтезі слова, сценічної дії, музики і хореографії.

Бутафорія – світ речей на сцені, який заміняє реальний.

Елегія – сумний ліричний вірш або музичний твір задумливого, журливого характеру.

Мелодрама – драматичний твір з надто підкресленим афектами герої якого відрізняються надзвичайною долею, перебільшеними пристрастями та потрапляють у несподівані ситуації.

Феєрія – п’єса з фантастичним казковим сюжетом, яка заснована на ефектах магії, чуда, яскравої видовищному явищі, включає видуманих персонажів, що володіють надприродною силою.

Гравюра – картина, малюнок, отримані шляхом відбитку, поліграфічного відтворення кліше, виготовленого гравером.

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пензлем, вуглиною чи відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Хуторянство – течія в художньому мисленні, у центрі якої – захист гідності «маленької людини» та критика урбаністичної цивілізації.

Хлопоманство – народницько-культурна течія української інтелігенції на Правобережній Україні в 1850-ті – 1860-ті рр., яка прагнула зближення з народом.

Театр корифеїв  – перший професійний український театр, відкрито 1882 р. в Єлисаветграді, коли український театр відокремився від польського та російського.

Кіномистецтво – вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінознімання реальних, спеціально інсценованих, або відтворених засобами анімації подій. У кіномистецтві поєднуються естетичні властивості театру, літератури, образотворчого мистецтва та музики на основі властивих лише йому виражальних засобів, головне з яких фотографічна природа кінозображення та монтаж.