Тема 6. Українська культура хх ст.

Стан української культури на початку ХХ ст. Культурні перетворення в період національно-визвольних змагань 1917–1920-х рр. Формування української національної школи. Українська Академія Наук. Драматургія та театр. Церква та її суспільна роль.

Культурні процеси в радянській Україні 1920–30-х рр. Культурні аспекти політики українізації. Літературні об’єднання. Новаторські тенденції в театральному, музичному та образотворчому житті. Створення українського кіномистецтва.

Сталінські репресії та їх вплив на розвиток української культури. «Розстріляне відродження».

Культурне життя Західної України. Стрілецький епос. Літературні групи Галичини та їх представники. Образотворче мистецтво Галичини. Музичне і театральне життя.

Особливості розвитку культури у повоєнній Україні. Український культурний процес в еміграції.

Українська культура 1950–80-х pp. Національно-культурна опозиція владі в Україні середини 60–80-х рр. ХХ ст.

Терміни та категорії:

Ідеологізація культури – прагнення поставити культуру на службу певним соціальним групам, класам та іншим спільнотам.

Київська капела бандуристів – український музичний колектив. Відлічує свою історію з серпня 1918 р., відколи бандурист В. Ємець заснував «Кобзарський хор».

«Думка» – Державна українська мандрівна капела (1919).

Ліквідація неписьменності – культурно-освітня компанія, здійснювана більшовицькою партією в 1920-х – 1930-х рр.

Товариство «Геть неписьменність» – всеукраїнське добровільне товариство, створене 19 жовтня 1923 р. за постановою ВУЦВК.

ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) – літературне об’єднання 1926–1928 рр.

Коренізація – політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім рідним мовам та сприяння розвитку національної культури. Започаткована XII з’їздом РКП(б) у квітні 1923 року в Москві.

Українізація – політичне просування й упровадження елементів української культури в різних сферах суспільного життя у 1920-х рр.

«Розстріляне відродження» – процес винищення радянськими каральними органами творчої інтелігенції у 1930-ті роки.

Генна інженерія – створення нових видів організмів або їх нових властивостей шляхом маніпуляцій з їх генетичним апаратом.

«Лисенківщина» – специфічний період у сільськогосподарській і біологічній науки й практики, пов’язаний із проявом культу особи президента ВАСГНІЛ, академіка АН УРСР Т. Лисенка, у результаті якого було припинено перспективні наукові дослідження.

Русифікація – сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва в національних органах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії та водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії.

Дисидентство – морально-політична опозиція до існуючого державного ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

«Шістдесятники» – покоління молодих літераторів та митців 1960-х років, учасників руху за оновлення радянського суспільства, які протестували проти заідеологізованості в зображенні дійсності, боролися за піднесення людської гідності.

Самвидав – видавані поза цензурою в СРСР підпільні друковані видання (листівки, брошури, книжки тощо).

Діаспора – розсіяння, розпорошення, розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами; уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

Духовна свобода – сукупність глибоких переконань людини, волі до їх реалізації та свідомих дій.

Космополітизм – теорія та практика, в основі якої лежить теза про необхідність заміни національного громадянства світовим.

Конструктивізм – авангардистський метод (стиль, напрям) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі, фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920-х — початку 1930-х рр. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.

Соціалістичний реалізм (скорочено соцреалізм) – термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 1930-х рр. У соцреалізмі вбачали «естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства», тому він був єдиним офіційно дозволеним у СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.