Групи займенників за значенням та їх семантико-граматичні особливості. Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка кожної групи займенників.

Займенник має чотири морфологічні категорії: категорію істоти/ неістоти, категорію роду, категорію числа, категорію відмінка.

Категорія істоти / неістоти займенників

Займенники, які замінюють іменники, за істотовою / неістотовою ознакою поділяють на такі групи:

- займенники, які вказують тільки на неістоту: що, що-небудь, будь-що, казна-що, дещо, ніщо, щось;

- займенники, які вказують тільки на істоту: я, ти, ми, ви, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто, казна-хто, дехто, ніхто;

- займенники, які можуть вказувати і на істоту, і на неістоту: він, вона, воно, себе. Категорія істоти / неістоти в них визначається контекстом: Вічний революціонер!.. Він живе, він ще не вмер! (І. Франко); А молодість не вернеться, не вернеться вона (Л. Глібов).

Якщо займенники позначають істотові іменники, то в них збігаються закінчення родового і знахідного відмінків (немає наших спортсменів – бачу наших спортсменів), а якщо вони позначають неістотові іменники, то збігаються закінчення називного і знахідного відмінків (стоїть наш стіл – немає нашого стола – бачу наш стіл).

«Усі прикметникові і числівникові займенники мають синтаксичну категорію істоти / неістоти» (В. Горпинич, с. 137).

Категорія роду займенника

У займенників, співвідносних із прикметниками, категорія роду є словозмінною: мій, моя, моє, інший, інша, інше. Усі прикметникові займенники мають чоловічий, жіночий і середній рід. Іменникові займенники він, хтось, хто-небудь, будь-хто, дехто, ніхто мають лише чоловічий рід; займенник вона – лише жіночий; а займенники воно, що щось, що-небудь, будь-що, дещо, ніщо – лише середній рід.

Нерозчленовану, синкретичну категорію роду, яка виявляється в контексті, мають:

- іменникові особові займенники я, ти: Сонечко! Ми вже знаєм, ти було за гаєм (нар. тв.), Доню моя, що ти наробила (Т. Шевченко);

- зворотний займенник себе: Той сам себе губить (Т. Шевченко); Шануй себе молоду; Шануй себе молодого;

- питально-відносний займенник хто: Хто ти такий?; Хто ти така?; Хто ти таке?;

- заперечні займенники нікого, нічого: З цих хлопців нікого призначити тренером; Нікого було видати заміж.

Не мають категорії роду:

- числівникові займенники стільки, скільки, які «мають парадигму тільки множини» (В. Горпинич, с. 139);

- іменникові займенники ми, ви, тому що «мають парадигму тільки множини» (В. Горпинич, с. 139).

Категорія числа займенників

За відношенням до категорії числа займенники поділяють на кілька груп:

- лексеми, які змінюються за числами відповідно до числової форми означуваних іменників. Вони об’єднують іменникові займенники він, вона, воно – вони та всі прикметникові займенники: присвійні (наш – наші, мій – мої, твій – твої); вказівні: цей – ці, той – ті); означальні (кожний – кожні, всякий – всякі); питально-відносні (який – які, котрий – котрі); заперечні (ніякий – ніякі, нічий – нічиї); неозначені (будь-який – будь-які, який-небудь – які-небудь);

- лексеми, що вказують на однину і множину. До цієї групи належить зворотний займенник себе і відносно-питальний хто: Студент побачив себе в іншому світлі; Студенти побачили себе в іншому світлі; Хто це такий?, Хто це такі?;

- лексеми, які вказують тільки на однину. До них належать іменникові займенники я, ти, питально-відносний що, неозначені хтось, щось, будь-хто, заперечні ніхто, ніщо;

- лексеми, які вказують тільки на множину. Цю групу становлять іменникові займенники ми, ви та числівникові скільки, стільки. Займенники ми, ви не є множинною формою до лексем я, ти.

Морфологічна ознака числа має свої особливості. Займенники я, ти граматичного значення числа не мають, а форму множини мають. Він, вона, воно мають і форму, і значення множини. Я, ти, він (вона, воно) і ми, ви, вони протиставляються як форми однини і множини, проте ми – це не декілька я, а я і ще хтось, ви – ти і ще хтось. «Семантичне значення форм множини у займенників 1-ої і 2-ої особи не цілком збігається із значенням однини. Якщо множина від займенників 3-ї особи (вони) означає сукупність осіб 3-ї особи (він і він, він і вона, він і він, і він – ряд незакритий, причому статева ознака у множині до уваги не береться), то множинна форма може займенника 1-ої особи (ми) може включати в себе, крім значення 1-ої особи однини, ще й значення 2-ї і 3-ї особи однини (я і ти, я, ти і він і т. д.), а множинна форма займенника 2-ї особи (ви) – значення 3-ї особи однини (ти і він; ти, ти і він; ти, він і він і т. д.). Проте це не дає підстав для тверджень, нібито займенники ми, ви не можна вважати множиною від займенників я, ти» (АМУМ, с. 267). «Особові займенники змінюються за числами»

Значення роду. Особові займенники я, ти можуть вказувати на будь-який рід, але граматичного роду не мають. Рід їх буде залежати від статі особи, на яку вказує займенник (я писав, ти писала, ти писало). Займенники він, вона, воно мають самостійні граматичні значення роду. Ми, ви, вони значення роду не мають.

Значення відмінка властиве для всіх особових займенників. Характерні суплетивні форми.

Займенники я, ми (1-а особа) вказують на особу, що говорить: Я люблю свою хату поліську… Я люблю свій зажурений ліс (Д. Фальківський). Займенники ти, ви (2-а особа) вказують на особу, до якої звернене мовлення, тобто на слухача: Ти знаєш, що ти людина? (В. Симоненко). Займенники першої і другої особи можуть вказувати на неособу лише за умови персоніфікації: Ви ж мене, очі, плакать навчили, де ж ви навчились зводить людей (нар. тв.). Займенник ми вказує на певну кількість осіб, серед яких обов’язково є я.

Займенники він, вона, воно вони (3-я особа) вказують на особу, яка не бере участі в розмові, або на предмет, про який іде мова: Поет любить слово. Але він – не слуга слова, він – його володар (М. Рильський).

З указівкою на одну особу виступає авторське «ми», поширене в науковому і публіцистичному стилях: Ми зупиняємося у своїй праці на дослідженні фразеології.

Вживання ми замість я властиве офіційно-діловому мовленню (так звертались до народу монархи). Як ми себе почуваємо? – звертаємось до однієї особи, щоб підтримати її. Ми – на позначення однодумців. Займенник ми «в офіційно-діловому і публіцистичному стилях не лише пом’якшує категоричність висловлення, але створює атмосферу відкритості, спільної дії і спільної відповідальності» (І. Фаріон, с. 232).

У родині до старших звертаються залежно від уподобань і традицій родини. За давнім українським звичаєм до старших зверталися на «ви»: Куди це ви, мамо?» - сполохано кинулись діти (Б. Олійник). Проте теплота родинних стосунків цілком допускає звертання на «ти»: Рідна мати моя, ти ночей не доспала (А. Малишко). Традиція пошанного Ви сягає ХІV ст. і під українським впливом закріпилася у ХVІІ – ХVІІІ ст. у московському літературному вжитку, остаточно утвердившись там аж у ХІХ ст. (Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування, 2001, с. 91). «На жаль, в українському середовищі, з огляду на тривалі суспільно-політичні катаклізми і навіть часткову зміну етноструктури країни (на Півдні та Сході), пошанне Ви стрімко скоротило своє побутування» (І. Фаріон, с. 233).