Учебное пособие(философия)

орієнтованих» університетів, використання в їхній діяльності ринкової та бізнесової практик. Вища освіта змушена пристосовуватися до соціальних та економічних умов, що викликані глобалізацією.

Глобалізація сприяє зростанню міжнародної складової в діяльності університетів – залученню іноземних студентів і викладачів, певній уніфікації навчальних програм, розширенню міжнародної співпраці вузів, їх міжнародній комерційній діяльності, розповсюдженню програм дистанційного навчання за кордоном через Інтернет, створенню віртуальних університетів тощо.

На думку фахівців, в умовах глобалізації світової економіки та розвитку міжнародної конкуренції інвестиції в освіту з метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів стали життєво важливими для майбутнього економічного зростання.

Різні аспекти глобалізації залишаються предметом гострих дискусій в академічних колах, але більшість західних науковців визнає, що, по-перше, глобалізація охоплює переважно взаємопов’язані економіки Європи, Північної Америки та Японії. По-друге, в умовах глобалізації розрив між багатою Північчю та бідним Півднем скорочується для обмеженої кількості країн та зростає для більшості інших. По-третє, роз’єднання держав не є життєздатною стратегією.

За І. Валлерстайном, одним з найвідоміших дослідників глобалізації, сучасний світ має три складові.

Перша складова – центр, або ядро. До нього належать високорозвинені країни Західної Європи, США, Канада, Японія та Австралія. Ядро характеризується наявністю сильної держави та вільної робочої сили, домінує в світовій економіці та експлуатує країни, розташовані за його межами, що дозволяє країнам ядра підтримувати та зберігати своє багатство, владу, вплив.

Друга складова – це напівпериферія (середній рівень доходу на душу населення). До неї належать країни, що досягли помірного рівня індустріалізації та загального розвитку. Лідерами серед напівпериферійних країн вважають «чотирьох малих драконів» (Південна Корея, Тайвань, Гонконг та Сінгапур) та ряд «нових індустріальних країн» (Бразилія, Мексика, Малайзія тощо). Напівпериферія може утворюватися за рахунок витіснення країн із ядра, а також за рахунок переміщення із периферії в результаті геополітичних та геоекономічних змін.

І, нарешті, третя складова – периферія. Це найбідніші, дуже слабкі та найменш індустріально розвинені країни, сконцентровані, головним чином, в Азії, Африці та Латинській Америці. Країни периферії мають слабкі держави,

101

різні форми невільної робочої сили, натуральне господарство. Вони забезпечують сировинними матеріалами країни ядра та інтенсивно експлуатуються ними. Витрачаючи непоновні ресурси, країни цієї групи звужують свої перспективні можливості економічного розвитку.

Людство, вирішуючи одні проблеми, створює інші. Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. ми спостерігаємо не тільки глобалізаційні процеси за американською моделлю, але й протилежні їм. Час вимагає нових моделей щодо вирішення глобальних проблем, інтеграції суспільств, які б базувалися на загальнолюдських цінностях, перш за все гуманізму, давали змогу амортизувати виникаючі напруження у відносинах між націями та суспільствами та пом’якшувати небажані наслідки розвитку цивілізації. А формування нової системи колективної відповідальності епохи глобалізації перебуває ще у початковій стадії.

4.3.5 Україна в умовах глобалізації

Одна з ознак залучення країни до глобалізаційних процесів є її участь у міжнародних політичних, економічних та гуманітарних організаціях, об'єднаннях, союзах, блоках та альянсах. Україна є учасницею цілої низки організацій, наприклад, ООН, ЮНЕСКО, ГУАМ, РДБМ (Ради держав Балтійського моря), СНД тощо.

В умовах глобалізації одним із важливих питань забезпечення національних інтересів України є визначення її стратегічних партнерів.

Стратегічне партнерство можна окреслити як суттєву, важливу спільну діяльність, спільні зусилля для досягнення генеральних цілей на певному етапі. Воно передбачає сумісність стратегічних геополітичних та геоекономічних інтересів. Визначальні риси справжнього партнерства – лояльність, постійна відповідальність, високий рівень взаєморозуміння та взаємної довіри, координація дій з широкого кола питань в спільних інтересах, а в деяких випадках взаємодопомога.

Складовими встановлення стратегічного партнерства є: по-перше, система визначення спільних інтересів; по-друге, спільний механізм прийняття рішень; по-третє, спільний механізм здійснення цих рішень.

У списку потенційних партнерів України за роки незалежності фігурували багато країн, в тому числі Росія, США, окремі країни Європи – Польща, Угорщина, Німеччина, останнім часом – ЄС. Але вийти на рівень реального партнерства поки не вдалося з жодною з них. Отже, це свідчить, що

102

питання про встановлення Україною стратегічного партнерства є складним і суперечливим.

Не менш складним є питання щодо участі України в блоках чи альянсах. Слід зазначити, що незважаючи на критику блоків і альянсів, існує досить багато прихильників думки, що ці утворення відіграють роль незамінного інструменту підтримки балансу сил, а, таким чином, стабільності світової системи. Як будь-яке суперечливе явище, участь у блоках має свої позитивні та негативні аспекти.

До позитивних аспектів участі зазвичай відносять: підвищення загального рівня національної безпеки, розширення силових можливостей держави; збільшення ефективності протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам; зниження рівня витрат на підтримку необхідного рівня національної безпеки; підвищення ефективності зовнішньополітичних стратегій щодо союзників, так і щодо потенційних суперників; сприяє зростанню міжнародного авторитету держави.

У числі негативних аспектів називають: обмеження свободи вибору і можливості швидкої адаптації до змін міжнародного середовища і, таким чином, знижує рівень національної безпеки в ситуаціях, коли участь в альянсі стає невигідною. Також відбувається підвищення ризику втягнення у конфлікти, розпочаті іншими членами альянсу. Можливе недружнє ставлення з боку країн-сусідів, які не є членами альянсу і не можуть користуватися його перевагами. Зменшується можливість політичного маневрування. Посилює відчуття загрози у потенційного суперника.

Таким чином, будь-яка країна, вирішуючи питання про приєднання до блоку, має оцінювати його можливі наслідки через призму відповідності національним інтересам.

Взагалі ж в умовах формування нової глобальної системи координат Україна ще має знайти своє місце. Необхідними є визначення Україною стратегії свого економічного розвитку та пріоритетів в світовій економічній системі, з’ясування своїх національних інтересів та розробка механізму їх реалізації, остаточне визначення зовнішньополітичного вектору.

Основна література

1.Кравченко А.И., Анурин В.Ф. Социология. – СПб: Питер, 2003.

2.Масионис Дж. Социология. – СПб.: Питер, 2004.

3.Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1998.

4.Тощенко Ж.Т. Социология: Общий курс. – М.: Юрайт-Издат, 2003.

103

Додаткова література

1.Александер Дж. С. Парадоксы гражданского общества // Социология: теория, методы, маркетинг. – 1999. – № 1. – С.27-41.

2.Бауман З. Индивидуализированное общество. – М.: Логос, 2002.

3.Бек У. Что такое глобализация. – М.: Прогресс-Традиция, 2001.

4.Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. Перевод с англ. – М.: Academia, 1999.

5.Валлерстайн И. Общественное развитие или развитие мировой системы? // Вопросы социологии. – 1992. – № 1. – С.77-88.

6.Зиммель Г. Как возможно общество? / Избранное. Том 2. Созерцание жизни. – М.: Юрист, 1996. – С.509-526.

7.Левашов В.К. Глобализация и социальная безопасность // Социологические исследования. – 2002. – №3. – С.19-27.

8.Левяш И.Я. Постили позднеиндустриальное общество? // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 3. – С.20-35.

9. Моисеев Н.Н. Информационное общество: возможности и реальность // Политические исследования. – 1993. – № 3.

10.Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999.

11.Руткевич М.Н. Общество как система. Социологические очерки. – СПб.: Алетейя, 2001.

12.Степаненко В. Социологическая концепция гражданского общества в постсоветском контексте // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2000. –

№3. – С.5-20.

13.Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999.

14.Уткин А.И. Глобализация: процесс и осмысление. – М.: Логос, 2001.

15.Элиас Н. Общество индивидов. – М.: Праксис, 2001.

Теми рефератів та доповідей

1.Поняття суспільства в історії соціологічної думки

2.Традиційне, індустріальне та постіндустріальне суспільства: порівняльний аналіз

3.Основні підходи до проблеми суспільної модернізації

4.Глобалізація: сутність, ознаки та форми прояву

5.Інформатизація як тенденція розвитку сучасного суспільства

104

6.Урбанізація як тенденція розвитку сучасного суспільства

7.Тенденції розвитку українського суспільства на початку ХХІ століття

8.Глобалізація: позитивні та негативні аспекти

9.Інформаційне суспільство: перспективи розвитку в Україні

Питання та завдання для самоконтролю

1.Які підходи до визначення поняття «суспільство» Вам відомі?

2.Історично першим виникло(а):

а) країна б) держава

в) суспільство

3.Для аналізу суспільства як соціальної системи в соціології частіше за все виокремлюють чотири сфери суспільного життя. Які саме?

а) торговельну, соціальну, політичну, економічну б) побутову, економічну, політичну, релігійну

в) міжнародних відносин, релігійну, економічну, соціальну г) політичну, економічну, соціальну, духовну д) економічну, наукову, етнонаціональну, релігійну

4.За кількістю рівнів управління та ступенем розшарування суспільства поділяють на:

а) відкриті та закриті б) перехідні та сталі в) прості та складні

г) всі наведені відповіді вірні

5.За К. Марксом людство послідовно пройшло чотири формації, які відрізнялися способом виробництва, а п’ята мала бути у майбутньому. Які саме суспільно-економічні формації виокремив К. Маркс?

а) кастову, первісну, доіндустріальну, капіталістичну, соціалістичну б) первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну

в) доіндустріальну, індустріальну, аграрну, соціалістичну, комуністичну г) дописемну, рабовласницьку, аграрну, індустріальну, інформаційну

6.За Е. Гідденсом, до ранніх суспільств слід віднести:

105

а) суспільства мисливців і збирачів, рабовласницькі, феодальні, традиційні

б) суспільства мисливців і збирачів, скотарські, землеробські, аграрні в) суспільства мисливців і збирачів, рабовласницькі, скотарські, аграрні г) суспільства мисливців і збирачів, феодальні, раньокапіталістичні

7.Американський вчений Д. Белл розподілив усю світову історію на такі

стадії:

а) дописемну та писемну б) теологічну, метафізичну та позитивну

в) доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну г) все невірно

8.Виберіть характеристики, які відповідають індустріальному суспільству:

а) майже повністю відсутня висхідна соціальна мобільність б) зростання престижу промислової праці в) незначний розподіл праці

г) розповсюдження міського способу життя на всі шари населення д) наука перетворюється у виробничу силу є) більшість населення мешкає у сільській місцевості

е) особливого значення набуває уміння виробляти та переробляти інформацію

ж) суспільне життя регулюється у першу чергу традиціями та звичаями з) підвищення ролі церкви та армії к) перевага сфери послуг над сферою виробництва

л) виникає класова система стратифікації

9.До якого типу, на Вашу думку, можна віднести сучасне українське суспільство? Чому?

10.Яке суспільство називають традиційним?

а) доіндустріальне б) індустріальне в) постіндустріальне

г) доіндустріальне та індустріальне

106

11.В якому суспільстві соціальний контроль здійснюється головним чином за допомогою неписаних правил?

а) у доіндустріальному б) в індустріальному в) у постіндустріальному

г) в індустріальному та постіндустріальному

12.Переходом до якого типу суспільства є промислова революція? До...

а) феодального б) індустріального

в) постіндустріального г) традиційного

13.Яке століття вважається початком промислової революції, яка змінила економічне обличчя Європи?

а) XVI ст. б) XVII ст. в) XVIII ст. г) XIX ст.

д) XX ст.

14.Виберіть характеристики, які відповідають постіндустріальному суспільству:

а) зростання престижу промислової праці; б) показник рівня економічного розвитку – відсоток наукових і технічних

робітників у загальному обсязі робочої сили в) незначний розподіл праці

г) розповсюдження міського способу життя на всі шари населення д) показник рівня економічного розвитку – обсяг витрат на науково-

дослідницькі розробки є) більшість населення мешкає у сільській місцевості

е) особливого значення набуває уміння виробляти та переробляти інформацію

ж) суспільне життя регулюється традиціями та звичаями з) підвищення ролі церкви та армії к) переваги сфери послуг над сферою виробництва

107

15.Наведіть приклади країн, які можна віднести до постіндустріальних суспільств?

16.У постіндустріальному суспільстві вирішальним фактором розвитку є: а) сільське господарство б) промисловість в) знання, інформація

г) всі наведені відповіді є вірними Охарактеризуйте соціальні наслідки урбанізації.

17.Історичний процес зближення націй та народів, між якими поступово зникають традиційні кордони і людство перетворюється в єдину політичну та соціально-економічну систему – це...

а) модернізація б) колективізація в) націоналізація г) глобалізація

д) індустріалізація

18.Хто з сучасних вчених поділив світову систему на країни ядра (центра), напівпериферії, периферії?

а) Д. Белл б) І. Валлерстайн

в) О. Тоффлер г) Ф. Фукуяма

19.Що таке модернізація? Чим відрізняється органічна модернізація від неорганічної? Наведіть приклади країн, які пройшли шлях органічної модернізації.

20.Охарактеризуйте соціальні наслідки урбанізації.

108

5 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА

5.1Соціальна група як елемент соціальної структури

Соціальну структуру суспільства можна розглядати як його найважливішу характеристику. Соціологи називають соціальну структуру хребтом суспільства, культуру – його плоттю, а соціальний контроль з нормами і санкціями – цементуючим началом.

Поняття соціальної структури застосовують у широкому і вузькому розумінні.

Уширокому сенсі соціальна структура – це будова суспільства в

цілому, система зв’язків між усіма його складовими елементами, зокрема, соціальними ролями та статусами, соціальними спільнотами та соціальними інститутами.

Увузькому смислі соціальна структура – це соціальні спільноти та їхні взаємовідносини. У вітчизняній соціології соціальна структура суспільства найчастіше розуміється саме в останньому сенсі.

Слід зауважити, що людина практично ніколи не включена до будови суспільства безпосередньо. Вона завжди входить до певної групи, інтереси і норми поведінки якої впливають на неї. А вже з цих груп складається суспільство, тому вихідним для розуміння соціальної структури суспільства є поняття соціальної групи.

Соціальна група – відносно стабільна сукупність людей, об’єднаних спільними відносинами, діяльністю, її мотивацією та нормами.

Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна спільноти» тощо.

Усоціальні групи люди об’єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їхні дії. Груповий спосіб життєдіяльності та саме існування групи безпосередньо пов’язані з розподілом праці, з функціональною спеціалізацією, яка відповідає історичній епосі та визначає ієрархію, статуси, ролі, оптимальну чисельність соціальних груп. Соціальна група – це ланка, яка поєднує окрему людину та суспільство в цілому. Але група – це ще й те середовище, у якому виникають і розвиваються колективні процеси.

Суспільство і окремий індивід живуть згідно законів групи. Соціологи стверджують, що такі властивості особистості, як спрямованість інтересів, характер, мова і мислення, самоконтроль формуються у результаті групової діяльності та спілкування. У групі формуються норми і правила, звичаї та

109

традиції, ритуали і церемонії. Іншими словами, створюються підвалини соціального життя. Індивід потребує групи і залежить від неї.

Слід відрізняти соціальні групи від випадкових несталих об’єднань людей. До останніх можна віднести, наприклад, пасажирів транспорту, які їдуть в одному вагоні електрички, або тих, хто чекає на зупинці прибуття автобуса чи тролейбуса, чи знаходиться в магазині, а також аудиторію, натовп, кола спілкування. Ці угрупування називають агрегаціями (або квазігрупами). Агрегація – деяка кількість людей, що зібралися у певному фізичному просторі й не здійснюють свідомих взаємодій. Агрегації властиві деякі, але не всі, ознаки соціальної групи, або окремі ознаки соціальної групи в агрегації виражені не у повній мірі. Між агрегаціями та соціальними грумами існує досить тонка межа: інколи квазігрупи перетворюються на групи, і навпаки.

Отже, соціальні групи, на відміну від інших спільнот, характеризуються:

–стійкою взаємодією, яка сприяє міцності та стабільності їх існування в певних історичних умовах;

–відносно високим рівнем єдності та згуртованості;

–чітко вираженою однорідністю складу, тобто наявністю стійких ознак, характерних для усіх індивідів, які входять в групу;

–належністю до більш широких спільнот людей, тобто виступають їх структурними утвореннями.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.

Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, всі члени якої знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вона нараховує від двох (діада), трьох (тріада) і до кількох десятків людей. Наприклад, студентська група, де всі один одного знають та спілкуються у процесі навчання, а іноді і поза його межами.

Мала соціальна група характеризується такими основними ознаками:

–прямий або опосередкований контакт між її членами, міжособистісна взаємодія і взаємовплив;

–наявність загальної мети і діяльності;

–переживання спільних почуттів, емоційна близькість;

–внутрішньогруповий розподіл функцій і соціальних ролей;

–спільність інтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

–певна локалізація у просторі й усталеність у часі.

Основоположником вчення про малі групи вважають американського соціолога та соціального психолога Ч. Х. Кулі, який ввів у науковий обіг

110