Учебное пособие(философия)

Основна література

1.Соціологія: Підручник (За ред. В.П.Андрущенка, М.І.Горлача та ін.).К. – Х., 1998.

2.Соціологія: Підручник (За ред. В.Г.Городяненка) – К., 2002.

3.Соціологія: Підручник (За ред. Н.П. Осипової) – К., 2003.

4.Тощенко Ж.Т. Социология: Общий курс. – М., 2003.

5.Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 2003.

6.Якуба Е. Социология: Учебн. пособие. – Х., 1996.

Додаткова література

1.Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХІ века. – М.,

2003.

2.Гиденс Э. Устроение общества. – М., 2003.

3.Головаха Е. Социологическое знание: специфика, критерии научности и перспектива развития // Социология теория, методы, маркетинг. –

2004. – №1.

4.Головко Б. Информационная социология: тематическая диспозиция // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – №2.

5.Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. – К., 2004.

6.Панина Н. Профессиональная этика и социология в Украине (к принятию Кодекса профессиональной этики социолога САУ) // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 3.

7.Социальные знания и социальные изменения. – М., 2001.

8.Тарасенко В. Удивительная «ненаука» социология // Социология, теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 2.

9.Яковец Ю.В. Великие прозрения Питирима Сорокина // Социс. –

1999. – №6.

Теми рефератів та доповідей

1.Соціологія: що вона вивчає?

2.Наукові дискусії навколо предмета соціології.

3.Роль соціології в соціальному реформуванні українського суспільства.

4.Категоріально-понятійний апарат та функції соціології.

21

5.Реалії українського суспільства у світлі соціологічного знання.(Про що пишуть у соціологічних журналах?).

6.Соціологія і соціальні науки.

7.Структура соціологічного знання.

8.Типи соціальних законів.

9.Основні риси соціального, його зміст та сутність.

10.Методи пізнання та їх специфіка в соціологічній науці.

11.Рівні соціологічного знання і їх взаємозв’язок.

Питання та завдання для самоконтролю

1.Соціологія – це наукове вивчення суспільства. Визначте предметну сферу даної науки.

2.«Соціологія – одна з провідних соціально-гуманітарних наук». Аргументуйте це твердження.

3.Охарактеризуйте критерії класифікації соціологічних законів.

4.Понятійний апарат соціології і його роль в соціологічному пізнанні соціального життя.

5.Поняття «соціальне» і його роль в соціологічному пізнанні.

6.Якими методами користується соціологія для пізнання соціального

життя?

7.В структурі соціологічної системи знання можна виокремити:

а) прикладну і фундаментальну соціологію б) емпіричну і теоретичну соціологію в) мікросоціологію та макросоціологію г) всі варіанти є правильними

8.Як взаємодіють структурні елементи соціологічного знання?

9.Емпірична соціологія – це... Виберіть визначення, яке відповідає даному поняттю.

22

а) соціологія, метою і завданням якої є побудова і вдосконалення основ самої соціологічної науки

б) соціологія, орієнтована на збір та аналіз різноманітних соціальних даних, які здійснюються за допомогою специфічних методів (кількісних чи якісних), методик та технік соціологічного дослідження

в) сукупність наукових тверджень, ідей, гіпотез, концептуальних підходів, напрямів, течій, «напрацьованих» класиками соціологічного знання та сучасними вченими для осмислення соціокультурної реальності

г) всі визначення є коректними

10. Фундаментальне дослідження в соціології в першу чергу спрямоване

на…

а) вирішення конкретних проблем у різних галузях суспільного життя, на вироблення рекомендацій

б) здійснення збору фактичного матеріалу, даних про життя суспільства, їх первинну обробку

в) вдосконалення та побудову теорії і методології, на збагачення основ самої соціологічної науки

г) всі попередні відповіді є вірними

11.Проаналізуйте рівні соціологічного знання, їх взаємозв’язок між собою. Чи утворюють вони єдину систему соціологічного знання?

12.В чому полягають функції соціології у суспільстві? Як функції соціології пов’язані між собою?

13.Яке(і) з наведених суджень є помилковим(и)?

а) теоретичне дослідження спрямоване на здійснення збору фактичного матеріалу, емпіричних даних про життя суспільства, їх первинну обробку

б) сучасне соціологічне знання виконує певні функції, спрямовані на пізнання і вдосконалення суспільства

в) виникнення соціології як самостійної науки датується ХІХ ст.

г) теорію соціального обміну та символічного інтеракціонізму відносяться до макросоціологічних теорій

23

14.З якими соціальними та гуманітарними науками співпрацює соціологія? Чому більшість сучасних досліджень суспільства мають міждисциплінарний характер?

15.Якими суспільними чинниками визначається подальший розвиток соціології? Які основні завдання соціологічної науки на сучасному етапі її розвитку?

24

2 ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ (ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД)

2.1 Основні етапи розвитку соціології

Соціологія як окрема самостійна наука виникає в середині ХІХ сторіччя. Її засновником є французький філософ-позитивіст Огюст Конт (1798–1857). Працюючи секретарем у великого французького утопіста А. Сен-Симона і спираючись на певне коло його ідей, О. Конт висунув проект створення нової науки про суспільство. Ця наука повинна була ґрунтуватися не на спекулятивних принципах, а на спостереженнях та аналізі реальних фактів. З часів О. Конта бере початок соціологія як самостійна наука.

Але це не означає, що до О. Конта не було жодних теоретичних уявлень про суспільство. Починаючи з античності (Платон, Аристотель та ін.) суспільство завжди було одним з головних об’єктів вивчення таких наук, як історія, філософія, філософія історії. Ту частину знань про суспільство, яка була створена у доконтівський період і становить невід’ємну частину людської культури, історії суспільної думки, називають протосоціологією або протосоціологічним періодом у розвитку теоретичної соціології.

Поява соціології як самостійної науки була підготовлена всім попереднім соціально-економічним, духовним розвитком людства, еволюцією науки та суспільної думки.

У соціально-економічному плані – це передусім розвиток капіталізму, що призвів до швидких, масштабних змін у суспільстві і виникненню гострих соціально-політичних конфліктів у країнах Європи, особливо у Франції та Великій Британії. Тому в центр соціального знання були поставлені проблеми суспільних відносин та суспільства в цілому. Соціологія як наука про суспільство мала пояснити еволюційний характер розвитку суспільства, природність і закономірність капіталізму і породжувані ним соціальні явища.

Водночас витоки соціології пов’язані не тільки з розвитком капіталізму, з його потребами мати об’єктивне наукове знання про власні соціальні процеси. Виникнення соціології пов’язано з тим загальним соціальним прогресом, який мав місце в ті часи. Появу соціології можна розглядати як відгук на це явище. В середині XIX ст. суспільну науку вже не влаштовував підхід, згідно з яким відповіді на питання суспільного розвитку робилися за допомогою «спекулятивного», умоглядного методу, коли виходили не з фактів, а з суто теоретичних міркувань. Для осмислення нових соціальних процесів необхідна була і нова наука – соціологія, яка має усвідомлену установку на вивчення

25

суспільних відносин, що реально існують, а не утопічне конструювання ідеального суспільного устрою. Вона має опору на емпіричні методи дослідження і погляд на суспільство як на певну систему, що розвивається за власними законами.

У розвитку соціології як самостійної науки вирізняють чотири етапи. Перший етап розпочинається з появи роздробленої О. Контом програми

перебудови наук про суспільство на «позитивних», емпірично обґрунтованих засадах і триває приблизно до кінця XIX сторіччя. Він першим в науковий обіг запровадив термін «соціологія» і вважав, що соціологія є наукою самостійною, особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі. Найбільш яскравим послідовником О. Конта та різнобічним дослідником суспільства був англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер. Певним резонансом у розвитку соціологічної думки, було вчення про суспільство Карла Маркса.

Другий етап становлення офіційної соціології розпочинається з кінця XIX ст. і триває до кінця 20-х рр. XX ст. Це період формування національних соціологічних шкіл, початок існування «великих соціологічних теорій», в яких розробляються методи соціології, налагоджується системний зв’язок між теорією і соціологічними дослідженнями, відбувається інституціоналізація соціології як академічної дисципліни. Її включають до навчальних планів університетів, створюють перші кафедри і факультети, професійні асоціації соціологів тощо. Цей етап в розвитку соціології часто називають класичним, а його класиками є такі соціологи, як Е. Дюркгейм, В. Парето, М. Вебер,

Ф. Тьонніс, Г. Зіммель та ін.

Третій етап розвитку соціології, що охоплює період кінця 20-70-х рр. минулого сторіччя, характеризується формуванням основних її сучасних теорій, галузевою диференціацією, подальшим удосконаленням теоретикометодологічних засад аналізу соціальної реальності.

Четвертий етап розпочинається з 80-х рр. XX ст. Його зміст пов’язаний з новітньою соціологією, з формуванням нових методологічних засад, що веде до усвідомлення необхідності нового бачення світу і вирішення проблем сучасності.

2.2 Соціологічна думка Західної Європи XIX-XX ст.

У соціології працювало надзвичайно багато вчених. Неможливо перелічити навіть імена їх усіх. Зупинимось лише на тих мислителях, наукова

26

творчість яких сприяла становленню соціології як самостійної науки і подальшому її розвитку.

Звертаючись до історії соціології, не можна не сказати, що кожний великий мислитель у межах своєї філософської та соціально-політичної теорії так чи інакше намагався відтворити шляхи та принципи суспільного розвитку, своє бачення стану і ролі людини в соціальній системі і таким чином дати більш-менш загальну картину суспільного буття.

В середині XIX ст. соціологія інституційно виділилася з соціальної філософії як самостійна наука і на цьому початковому етапі розвивалася під впливом позитивізму і натуралізму. Програмні методологічні й світоглядні настанови позитивізму було сформульовано А. Сен-Симоном. Головне спрямування позитивізму (від лат. positivus – заснований на досвіді, фактах, реальний) полягало у відмові від абстрактних міркувань про суспільство, а для цього потрібно створити «позитивну» соціальну науку з власним баченням суспільства. Ця наука повинна була стати такою ж доказовою і загальнозначущою, як і природничі науки.

Позитивістська методологія чітко була визначена у працях О. Конта, який і вважається родоначальником позитивізму. С початку він був домашнім вчителем математики, потім працював секретарем у А. Сен-Симона, написав з ним кілька наукових праць. Поділяючи ідею А. Сен-Симона про створення «позитивної» соціальної науки, О. Конт обґрунтував, що пізнання суспільства стає дійсно науковим тією мірою, в якій воно опановує «позитивний метод», що передбачає виявлення на основі спостереження та експерименту «незмінних природних явищ».

У своїй основній праці «Курс позитивної філософії» у 6-ти томах (була опублікована у 1830 – 1842 рр.) О. Конт спочатку визначає суспільну науку як «соціальну фізику», а потім – як «соціологію». Цю науку він розглядає як універсальну науку, як «науку всіх суспільних наук».

О. Конт не тільки ввів термін «соціологія» (і досить вдалий), але і визначив предмет і завдання нової науки, розробив методи дослідження суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому індустріальному суспільству і її досягнення необхідно використовувати в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства.

Соціологію О. Конт поділяв на дві частини: соціальну статику і соціальну динаміку. Соціальна статика покликана розглядати суспільство як єдину цілісну систему, вивчати закони його функціонування. Засновник соціології розглядав сім’ю, державу, релігію як складові елементи суспільства, що

27

забезпечують громадський порядок і суспільну гармонію. Соціальна динаміка вивчає загальні закони розвитку і зміни соціальних систем.

У розумінні закономірностей розвитку природи і суспільства О. Конт спирався на сформульований ним основний закон трьох стадій розвитку людського інтелекту. Цей закон він вважав найбільшим своїм відкриттям.

1.Теологічна – неподільне панування релігійної свідомості, явища природи і життя людей пояснюються впливом надприродних сил. Ця стадія людського мислення тривала до 1300 р.

2.Метафізична – з 1300 до 1800 рр. – релігійні уявлення про явища світу

іжиття людей поступаються дослідному знанню з переважанням абстракцій.

3.Позитивна – починаючи з XIX ст. – на зміну теологічним і метафізичним підходам приходять наукові дослідження законів природи і суспільства.

Закон трьох стадій О. Конт застосував і для пояснення еволюції суспільства. Суспільства в процесі еволюції проходять три основні стадії:

примітивну, проміжну і наукову.

Отже, О. Конт став засновником не лише нової науки - соціології, але й справжнього соціологічного підходу до аналізу соціальних явищ і процесів. Специфіка соціологічного підходу О. Конта до вивчення суспільного життя полягала в тім, що він був прихильником теоретичного дослідження законів соціальних явищ за допомогою загальнонаукових методів: спостереження,

експерименту, порівняння та історичного методу.

О. Конта називають «батьком соціології». Значення його праць, особливо таких, як: «Курс позитивної філософії», «Система позитивної політики», для розвитку соціології важко переоцінити.

Погляди О. Конта лягли в основу багатьох пізніших напрямків (шкіл) соціологічної думки, представники яких в аналізі суспільного життя зверталися до природних та біологічних факторів. Цьому сприяли досягнення природознавства, зокрема вчення Ч. Дарвіна про еволюційний розвиток органічного світу. Одним із представників такого підходу був англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820 – 1903) – засновник так званої органічної школи.

Соціологічна теорія Г. Спенсера ґрунтується на трьох складових: ідеї

соціальної еволюції, принципі органіцизму та вчення про соціальні інститути. В своїй головній праці «Основи соціології» він, застосовуючи принцип еволюції як методологічної основи будь-якого знання, зробив першу спробу побудови цілісної соціологічної системи.

28

Соціальна еволюція за Г. Спенсером – це прогресивний розвиток суспільства і людство. Вона повторює еволюцію органічного світу: там і там відбувається ускладнення структури (інтеграція), перехід від однорідного до різнорідного (диференціація), зростання порядку, ролі та функцій структурних одиниць суспільства. Суспільство існує для блага своїх членів, а не навпаки, і владні структури поважають особисті потреби та інтереси індивідів.

Застосовуючи метод аналогії між соціальним організмом (суспільством) і біологічним, Г. Спенсер дає їх порівняльний аналіз. Він стверджує, що розподіл функцій між органами – спільна риса як суспільства, так і живого організму. Так, землеробство і промисловість виконують функцію харчування, торгівля – кровообігу, армія – захисні функції шкіри, транспорт – кровоносних судин тощо.

Суспільство, на думку Г. Спенсера, як і живий організм, нормально функціонує лише за умови злагодженої взаємодії всіх його органів. Г. Спенсер виділяє три системи органів суспільного організму: продуктивну (виробництво засобів для життя), розподільчу і регулятивну. Коли така взаємодія порушується, виникають різні негативні явища і врешті-решт організм може загинути.

Сучасна соціологія високо цінує вчення Г. Спенсера про соціальні інститути. Розглядаючи їх як продукти еволюційного розвитку суспільства, Г. Спенсер розрізняє шість типів соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні. Сукупність соціальних інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство.

Г. Спенсер виокремив два типи суспільства: військове та індустріальне. Військове суспільство характеризується централізованим контролем, ієрархічною системою влади, жорсткою дисципліною. Індустріальне суспільство характеризується достатньо високим рівнем розвитку промисловості і торгівлі, політичною свободою, гнучкістю соціальної організації.

Отже, соціологічна теорія Г. Спенсера будується навколо двох головних принципів: розуміння суспільства як живого організму (тому вченого вважають засновником біологічного напряму в соціології) та ідеї соціальної еволюції, що на його думку, не допускає свідомого втручання людей в цей процес.

Звичайно, не всі положення соціологічної теорії Г. Спенсера актуальні для сучасної соціології, але багато понять, які зараз широко використовуються в соціології (система, структура, інститут, функції) були вперше запропоновані та використані саме Г. Спенсером. Таким чином, Г. Спенсер заклав основи

29

структурно-функціонального напрямку в соціології, сприяв виникненню функціоналізму, який і став однією із основних теоретико-методологічних орієнтацій в соціології ХХ ст.

Наприкінці ХІХ ст. активно розвиваються природничі науки, психологічні дослідження, а також з’являється ряд соціальних теорій, автори яких, порівнюючи соціальні процеси з фізичними, хімічними та біологічними процесами, пояснювали побудову суспільства і його розвиток за допомогою законів природничих наук, а також різних природних чинників – кліматичних умов, ландшафту місцевості, расово-антропологічних та біологічних особливостей людей тощо. В західній соціології цього періоду, яка розвивалася під впливом двох основних концепцій – еволюції та натуралізму (що були органічно пов’язані з позитивізмом) – виникли натуралістичні школи.

Органічна школа. Ототожнювала суспільство з організмом людини, а соціальну диференціацію суспільства вважала подібною до розподілу функцій між різними органами. Представники цієї школи вважали, що суспільство є організм, якому притаманні всі властивості живого організму: цілісність, доцільність, спеціалізація органів.

Расово-антропологічна школа. Зародження її пов’язане з іменем Жозефа-Артюра де Гобіно (1816 – 1882), французького філософа, дипломата, одного із засновників ідеології расизму. Основою цієї школи є псевдовчення про біологічну і психічну нерівноцінність людських рас, про поділ їх на «вищі» і «нижчі» раси, з яких тільки «вищі» здатні до цивілізованого розвитку, а «нижчі» залишаються рабами.

Представники цієї школи переносили на людське суспільство закони «природного добору», боротьби за існування, інтерпретували суспільний розвиток як боротьбу «вищих» та «нижчих» рас і класів і, ґрунтуючись на цих положеннях, дійшли висновку про «природність» і вічність класового і національного гноблення.

Соціал-дарвіністська школа. Ця школа сформувалася під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна, хоч сам вчений виступав проти перенесення законів і понять біології на розуміння суспільства.

Засновником соціал-дарвінізму вважають Г. Спенсера. Представники цієї школи зводили закономірності розвитку людського суспільства до таких закономірностей біологічної еволюції, як природній відбір, боротьба за існування і виживання найбільш пристосованих організмів. Всередині цієї школи було багато відтінків, але спільним для них є розгляд соціального життя як арени безпощадної боротьби між індивідами і групам. Найвідомішими

30