Учебное пособие(философия)

відповідної віри, державні структури орієнтують громадян на дотримання відповідних правових норм тощо.

Комунікативна функція – спрямована на забезпечення зв’язків, спілкування, взаємодії між людьми через організацію їх спільної життєдіяльності. Вирішальну роль у комунікативних зв’язках має інформація. Інформація, що створена в інституті, має поширюватися як всередині інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і назовні – для взаємодії з іншими інститутами.

Незважаючи на те, що більшість соціальних інститутів у суспільстві має поліфункціональний характер (так, наприклад, інститут сім’ї виконує багато різних функцій: регулятивну, інтегративну, транслюючу тощо), все ж таки в кожного з них є головна функція, заради виконання якої він створюється. Разом з тим, виконуючи свою головну функцію, соціальний інститут певною мірою допомагає іншим соціальним інститутам у їхньому функціонуванні. Злагоджена взаємодія різних соціальних інститутів сприяє нормальному функціонуванню всього суспільства в цілому. Виконуючи свої функції, соціальні інститути стимулюють дії суб’єктів соціального життя (особистостей, груп, класів), які відповідають стандартам, що схвалюються суспільством, і стримують девіантну поведінку людей.

Як зазначалось раніше, основою формування та функціонування конкретного соціального інституту є задоволення тієї чи іншої соціальної потреби. Соціальні інститути покликані поліпшувати життя людей. Це головна їх мета. Тому, чим більше у суспільстві існує різних соціальних інститутів, тим краще організований в ньому процес задоволення потреб, значимих для членів даного суспільства.

Вважають, що зрілість суспільства визначається різноманітністю соціальних інститутів. Але, як відомо, у суспільстві постійно відбуваються процеси, які змінюють потреби різних суб’єктів соціального життя, тому змінюється характер взаємодії соціальних інститутів у соціальному середовищі.

Порушення нормативної взаємодії з соціальним середовищем називається

дисфункцією соціального інституту. В умовах інтенсивного перебігу суспільних процесів, соціальних трансформацій (змін, перетворень) може виникнути ситуація, коли суспільні потреби, що змінилися, не мають адекватного відображення у структурі та функціях відповідних соціальних інститутів. У результаті в їх діяльності може виникнути дисфункція.

Таким чином, за великої кількості соціальних інститутів у суспільстві потрібно забезпечення їх сумлінної, чіткої, злагодженої роботи. Це обумовлено

131

тим, що коли певний соціальний інститут не виконує своїх основних функцій, це означає, що його фактична діяльність неефективно, а іноді навіть шкідлива для суспільства.

Функції соціальних інститутів бувають явними та латентними.

Явні (формальні) функції є необхідними і очікуваними. Вони зафіксовані в нормативних документах і закріплені в системі ролей та статусів, підконтрольні суспільству. Так, наприклад, до явних функцій інституту освіти можна віднести набуття фундаментальних, професійних знань, функцію виховання тощо.

Латентні (приховані) функції – це такі, які не передбачаються заздалегідь і не є безпосередніми цілями цих інститутів. Так, наприклад, для деяких індивідів навчання у вищому навчальному закладі – просто можливість ухилитися від служби в армії, також через інститут освіти здійснюється так звана «соціальна селекція», що знаходить свій прояв у соціальній нерівності.

Розвинений соціальний інститут має такі ознаки:

–мета (цілі) діяльності;

–установки та зразки поведінки, яких дотримуються індивідами, що долучені до діяльності інституту;

–символічні культурні ознаки (символ (символи), які в матеріальній або нематеріальній формі відображають головну мету функціонування інституту);

–утилітарні культурні риси (матеріальна база, на основі якої функціонує соціальний інститут);

–усний або письмовий кодекс (сукупність норм і правил, що регламентують поведінку індивідів);

–ідеологія (система ідей, яка виправдовує існування конкретного соціального інституту);

–конкретні функції, які забезпечують досягнення цілей;

–низка соціальних статусів і ролей, притаманних тільки даному соціальному інституту.

Соціальний інститут може не мати деяких з наведених ознак. Це свідчить про те, що інститут або тільки зароджується, або вже перебуває в занепаді.

Будь-який соціальний інститут успішно функціонуватиме тільки за певних умов. Польський соціолог Я. Щепанський такими умовами вважає:

–чітке визначення мети, обсягу функцій соціального інституту;

–раціональний розподіл праці та раціональна його організація;

–деперсоналізація дій;

132

–престиж соціального інституту в очах соціальної групи, діяльність якої він регулює;

–безконфліктне включення в загальну систему соціальних інститутів.

До наведеного переліку умов ефективного функціонування соціальних інститутів можна додати наступні:

–наявність відповідних норм і приписів, що регулюватимуть поведінку людей в рамках інституту;

–інтеграція інституту в соціально-політичну, ідеологічну й ціннісну структуру суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства, з одного боку, і можливість здійснювати соціальний контроль над інституціональними типами діяльності – з іншого;

–наявність матеріальної бази, яка б забезпечувала успішне виконання інститутами нормативних приписів і здійснення соціального контролю.

Отже, маючи цілу мережу соціальних інститутів, що виконують свою головну функцію і допомагають іншим у виконанні їх функцій, кожне суспільство має чітку злагоджену структуру забезпечення кожного індивіда усім необхідним. Інститути є символами порядку і організованості в суспільстві.

Люди завжди прагнуть інтституціоналізувати свої відносини, які пов’язані з їх актуальними потребами (економічні, політичні інститути, інститут шлюбу тощо). Суспільство це – система соціальних інститутів. Від того, як вона працюватиме, залежить добробут і майбутнє цього суспільства.

Основна література

1.Масионис Дж. Социология. – СПб.: Питер, 2004.

2.Смелзер Н. Социология. – М.: Феникс, 1998.

3.Соціологія: Підручник (За ред. В.П. Андрущенка, М.І. Горлача та ін.). – К.-Х., 1998.

4.Фролов С.С. Социология: Учебник для высших учебных заведений. 2-е изд. – М.: Изд. «Логос», 1996.

5.Якуба Е.А. Социология: Учеб. пособие для студ. – Х.: «Константа»,

1996.

Додаткова література

1. Гидденс Э. Устроение общества. – М., 2003.

133

2.Куценко О. Становление социальных класов как проявление самоорганизационных процессов в обществе // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. – №4.

3.Мердок Д. Социальная структура (пер. с англ.). – М., 2003.

4.Оксамитная С., Бродская С. Социальный класс как фактор дифференциации жизненных шансов // Социология: теория, методы, маркетинг.

–2004. – №4.

5.Оксамитная С., Хмелько В. Социальная эксклюзия в Украине на начальной стадии реставрации капитализма // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – №3.

6.Подвижность структуры. Современные процессы социальной мобильности. – К.,1999.

7.Прибыткова И. Демографическая ситуация в Украине в зеркале Всеукраинской переписи населения 2001 года // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. – №3.

8.Соціологія: Підручник /За ред. Н. П.Осипової. – К.,2003.

9.Социология молодежи: Учебн. Пособие. – Ростов н/Д.,2001.

10.Титарчук М. Роль соціально-економічних факторів у формуванні «середнього класу» в Україні. – К.,2003.

11.Хмелько В. Макросоциальные изменения в украинском обществе за годы независимости // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2003. – №1.

12.Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій.– Львів, 2003.

13.Яковлев А.М. Социальная структура общества. – М., 2003.

Теми рефератів та доповідей

1.Горизонтальна структура суспільства та її критерії.

2.Соціальна група як елемент соціальної структури.

3.Основні види соціальних груп та їх функції.

4.Особливості і динаміка соціальної структури суспільства в сучасній

Україні.

5.Середній клас і проблеми його формування в Україні.

6.Студентська молодь як соціальна група і її роль у суспільстві.

7.Соціальний інститут як елемент соціальної структури суспільства.

8.Види і функції соціальних інститутів.

9.Освіта як соціальний інститут.

134

Питання та завдання для самоконтролю

1.Розкрийте сутність поняття «соціальна структура суспільства». З яких основних елементів складається соціальна структура суспільства?

2.Охарактеризуйте головні підструктури соціальної структури суспільства.

3.Як і чому утворюються соціальні спільності, групи? Які ознаки відрізняють соціальні групи від інших спільнот?

4.Які класифікації соціальних груп відомі Вам? Наведіть їх. Охарактеризуйте критерії, за якими здійснюється класифікація.

5.Поміркуйте над тим, до яких соціальних груп належите особисто Ви?

6.Яка з наведених ознак властива малим соціальним групам?

а) більшість контактів між її учасниками здійснюються опосередковано б) чіткий внутрішньогруповий розподіл функцій в) здебільшого слабкий соціальний контроль

г) всі її учасники не можуть знати один одного особисто д) жодна з наведених ознак не властива малим соціальним групам

7.Яка з наведених ознак не властива великим соціальним групам? а) розташування на значній за площею території б) відсутність чіткого внутрішньогрупового розподілу функцій в) здебільшого слабкий соціальний контроль

г) можливість особистих контактів кожного члену групи з кожним д) всі ознаки властиві великим соціальним групам

8.Від чого залежить і чим характеризується стабільність соціальної структури суспільства?

9.З яких соціальних груп складається соціальна структура українського суспільства?

10.До великої соціальної групи можна віднести:

а) шкільний клас

135

б) робочу бригаду в) соціальний клас г) студентську групу д) всі наведені групи

11.Охарактеризуйте середній клас і його роль у стабілізації суспільства.

12.Що таке соціальний інститут? Які універсальні функції властиві соціальним інститутам?

13.Яке місце у структурі суспільства займають соціальні інститути?

14.Яке(і) з наведених суджень є помилковим(и)?

а) релігія є одним з інститутів сучасного суспільства б) у складних суспільствах задоволенню однієї і тієї самої потреби

можуть сприяти декілька інститутів в) з ускладненням суспільства з'являється велика кількість нових

інститутів г) освіту можна розглядати як соціальний інститут

д) сталість суспільства досягається шляхом абсолютної незмінності соціальних інститутів

15.Чи може суспільство існувати без соціальних інститутів?

16.Інституціоналізація – це... Виберіть визначення, яке відповідає даному

поняттю.

а) процес руйнування соціального інституту б) процес утворення юридичного закону

в) процес затвердження в суспільстві моральної норми г) процес виникнення і розвитку держави д) жодне з визначень не відповідає наведеному поняттю

17.Від чого залежить ефективність діяльності соціальних інститутів?

18.Яке(і) з наведених суджень є помилковим(и)?

а) на ранніх етапах розвитку суспільства деякі з сучасних інститутів не існували взагалі, а їхні функції виконувалися іншими інститутами

136

б) жоден соціальний інститут не залишається незмінним протягом всього терміну свого існування – структура та способи його діяльності з часом змінюються

в) інститут сім'ї виник одним із перших г) однією з функцій соціальних інститутів є підтримання соціального

порядку д) у постіндустріальному суспільстві відбувається процес відмови від

соціальних інститутів, які розглядаються як гальмо суспільного прогресу

19.Які фактори впливають на сучасні процеси структуризації українського суспільства?

20.Чи може у суспільстві виникнути таке становище, коли соціальні інститути не будуть поліпшувати життя людей?

137

6 СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

6.1 Сутність та вимірювання соціальної стратифікації

Нерівність між людьми існувала в усі часи. Навіть у первісному суспільстві з його примітивною економікою, недосконалими знаряддями та низькою продуктивністю праці, які не сприяли виникненню майнової різниці, існувала нерівність, що базувалась на антропологічних відмінностях між людьми різного віку або статі. З ускладненням суспільства зростали відмінності між людьми, набуваючи економічних, політичних та соціальних ознак та посилюючи нерівність.

Без перебільшення можна сказати, що людство протягом тисячоліть шукало відповіді на запитання про те, чи можна запобігти нерівності. Ті, хто намагався відповісти на це запитання, розділилися: хтось вірив у реальність подолання нерівності, а хтось вважав її неминучою і пропонував розробити механізми хоча б часткової її компенсації.

Одним із найперших і найвідоміших проектів ідеального державного устрою, в якому висувалася та обґрунтовувалася проблема рівності був проект Аристотеля. Його ідеї справедливості та рівності поширювались тільки на громадян, тобто людей, народжених вільними. Раби виносились за межі соціальної структури суспільства, і проблеми справедливого державного устрою на них не поширювались. За Аристотелем, в ідеально розбудованій державі розподіл людей за станами має відбуватися за чітко визначеними критеріями. Таким критерієм Аристотель вважав не багатство, не знатне походження, не рівень освіти, а природно обумовлений критерій – вік. Це означає, що приналежність людини до найголовніших в державі статусів – воїнів та політиків – має визначатися віком людини: молодь воює та займає більш підлеглі позиції, а зрілі за віком люди керують, приймають рішення, владарюють. Такий соціальний порядок, з погляду цього античного філософа, мав відрізнятися сталістю.

В сучасній соціології для позначення нерівності, яка існує в суспільстві, застосовують термін соціальна стратифікація, а на повсякденному рівні використовується поняття соціальне розшарування.

Е. Гідденс визначає соціальну стратифікацію як структурні нерівності між різними угрупованнями людей.

На думку Дж. Масіоніса, соціальна стратифікація – це система, завдяки якій суспільство розподіляє категорії людей за ієрархією.

138

Отже, соціальну стратифікацію можна розглядати як спосіб організації

структури соціальної нерівності в конкретному суспільстві, за якого соціальні групи та окремі індивіди, що мають неоднаковий доступ до різноманітних суспільних благ – грошей, освіти, інформації, престижу, влади тощо – утворюють ієрархію.

Індивіди, які мають приблизно однаковий доступ до різноманітних суспільних благ (грошей, освіти, інформації, престижу, влади тощо), подібний життєвий стиль та життєві шанси, а також можуть мати колективну ідентичність, утворюють спільноту, яку називають стратою.

На соціальне положення в суспільстві поряд з доходом, багатством, владою, престижем, рівнем освіти, доступом до інформації може впливати расова, етнічна, гендерна або релігійна приналежність тощо.

Як зазначає С. Фролов, соціальна стратифікація має дві особливості, які відрізняють її від інших форм соціального розшарування:

по-перше, стратифікація – це рангове розшарування, коли вищі страти перебувають у більш привілейованому положенні з точки зору можливості отримувати високу винагороду або володіти дефіцитними ресурсами, ніж нижчі страти;

по-друге, верхні страти (наприклад, економічна, політична, державноадміністративна еліта суспільства) завжди значно менші за кількістю членів суспільства, що входять до них, ніж нижчі страти. Хоча, необхідно визнати, сучасні високорозвинені суспільства внесли свої корективи в цю особливість. Так, в індустріальних суспільствах верстви бідних можуть значно поступатися за кількістю представників «середньому класу», який в соціальній ієрархії розташований вище.

Соціальну стратифікацію не слід ототожнювати з соціальною диференціацією. Соціальна диференціація є результатом розподілу праці й передбачає урізноманітнення соціальних статусів та ролей, виникнення інститутів, що спеціалізуються на виконанні різноманітних функцій.

Соціальні статуси, які з'являються у процесі соціальної диференціації, можуть бути неоднаковими, але необов'язково ієрархічно розташованими один щодо одного. Таким чином, не всі відмінності, що є продуктом соціальної диференціації, одночасно виступають основою для соціальної нерівності.

Соціальна стратифікація має різні пояснення з точки зору різних соціологічних парадигм. Наочним прикладом є оцінки необхідності та перспектив існування соціальної стратифікації, які дають структурнофункціональна парадигма та парадигма соціального конфлікту.

139

Структурно-функціональна парадигма розглядає соціальну стратифікацію як корисне і неминуче явище, завдяки якому підтримується сталість суспільства, тобто вона необхідна для його ефективної організації.

Соціальна стратифікація забезпечує відповідність між здібностями та посадою індивіда, між винагородою та соціальною важливістю функцій: чим функціонально більш значимою є діяльність, робота, яка виконується, тим більш високою є винагорода, яку надає за неї суспільство.

Принцип нерівної винагороди сприяє зростанню продуктивності та ефективності праці, оскільки він спонукає людей краще, старанніше виконувати важливу роботу, створює мотивацію для виконання різних соціальних ролей.

Також дана система, забезпечуючи достатню оплату суспільно цінної діяльності, дозволяє найкращим чином розвиватися талантам людини, оскільки вона не буде відволікатися на виконання менш важливих занять.

Таким чином, принцип нерівної винагороди, який лежить в основі соціальної стратифікації, є вигідним для окремої людини і корисним для суспільства в цілому. Тому цінності та переконання, що узаконюють існування соціальної нерівності, підтримуються більшістю членів суспільства.

Приблизно таку позицію понад шістдесят років тому сформулювали американські вчені К. Девіс та В. Мур. Але вони залишили без відповіді цілу низку запитань, наприклад, про те, як саме має визначатися винагорода за конкретну роботу, або чи завжди винагорода відбиває значимість для суспільства функцій, які виконує індивід? Чи можливо досягти консенсусу в суспільстві з приводу значимості професій? Як оцінити важливість тієї чи іншої діяльності? Чи дійсно оплата праці відбиває внесок людини в розвиток суспільства? Чи завжди соціальна стратифікація сприяє розвитку індивідуальних талантів?

Отже, різні критичні зауваження у бік структурно-функціональної парадигми можна звести до наступного:

–по-перше, функціональну значимість того чи іншого виду діяльності точно визначити майже неможливо, оскільки виникає замкнене коло – високооплачувана робота визначається як функціонально значима практично тому, що високо оплачується;

–по-друге, дана парадигма не приділяє достатньої уваги конфлікту і владі як аспектам стратифікації;

–по-третє, не береться достатньо до уваги значення багатства і власності, їх наслідування;

140