37. Опісторхоз м’ясоїдних.

Хвороба спричинюється трематодами роду Opisthorchis родини Opisthorchidae підряду Heterophyata. Паразити локалізуються в жовчних ходах печінки,

жовчному міхурі та протоках підшлункової залози людей, рідше — котів, собак та хутрових звірів (лисиці, песці, видри, норки, соболі).

Збудники. Opisthorchis tenuicollis (син.O. felineus), O. viverrini та O. Sinensis (син. Clonorchis sinensis) — ланцетоподібні паразитичні черви дрібних розмірів.

O. tenuicollis має ніжне витягнуте тіло, довжина якого становить 0,8 – 1,3 см, ширина — 1,2 – 2,5 мм. Присоски недорозвинені. Два лопатевих сім’яники розміщені в задній частині тіла, навскоси один за одним. Петлі матки містяться між кишковими гілками в середній третині тіла. Жовточники порівняно слабко розвинені, розміщені латеральніше від матки. Статеві отвори відкриваються біля переднього краю черевного присоска.

O. viverrini та O. sinensis за будовою нагадують попередній вид.

Яйця збудників дуже дрібних розмірів, (0,01...0,035) × (0,017...0,03) мм, світло-жовтого кольору, овальної форми, з ніжною двоконтурною гладенькою оболонкою, з кришечкою на одному та горбком — на протилежному полюсі; зрілі.

Цикл розвитку. Збудники — біогельмінти. Проміжними хазяями є прісноводні молюски роду Bithynia (B. leachi, B. fuchsiana, B. longicornis), додатковими — коропові риби (короп, лин, плітка, краснопірка, лящ).

Яйця гельмінтів потрапляють у воду, де заковтуються прісноводними молюсками. В їхньому кишечнику з яйця виходить мірацидій, який мігрує в печінку і перетворюється на спороцисту. В спороцисті формуються редії, а в тілі останніх — церкарії. Вони виходять у воду, проникають через шкірні покриви в м’язи риби, де й перетворюються на інвазійну стадію — метацеркарій.

Розвиток збудників від яйця до метацеркарія триває приблизно 2,5 міс.

М’ясоїдні тварини й людина заражаються в разі вживання сирої або слабко мороженої, малосолоної, а в окремих випадках і в’яленої риби, інвазованої метацеркаріями. Статевозрілої стадії в печінці дефінітивних хазяїв паразити досягають через 3 – 4 тижні. Тривалість їх життя в організмі м’ясоїдних тварин становить до 8 років, у людини — до 40 років.

Епізоотологічні дані. Опісторхоз поширений осередково. Масове поширення хвороби спостерігається в басейнах річок Європи та Азії. O. viverrini реєструється на Далекому Сході, O. sinensis — у країнах Східної Азії.

Основним джерелом інвазії вважають людину, хоча коти й собаки також відіграють певну роль у поширенні збудників опісторхозу. Хвороба поширюється через фекалії хворих людей і тварин, які потрапляють у водойми не знезараженими (заплави річок з рослинністю завглибшки від 0,5 до 6 м), де

живуть прісноводні молюски. Зареєстровано випадки зараження свиней.

Патогенез та імунітет. На організм уражених тварин гельмінти чинять алерготоксичну дію, однією з ознак якої є еозинофілія. Збудники механічно подразнюють слизову оболонку жовчних проток печінки, що призводить до їх

хронічного запалення. Іноді спостерігають пухлиноподібні розростання печінки у вигляді злоякісних новоутворень.

Імунітет не вивчено.

Клінічні ознаки. У разі високої інтенсивності інвазії (до 5000 збудників) у хворих тварин спостерігаються погіршення апетиту, пригнічення, прогресуюче схуднення, порушення травлення, що виявляється проносами або запорами. Шерсть тьмяніє. Слизові оболонки жовтяничні, з’являється біль у правому підребер’ї. Іноді хворі тварини гинуть. У разі слабкої інвазії клінічні ознаки відсутні.

Патологоанатомічні зміни. Печінка збільшена й ущільнена. Жовчні протоки значно розширені. При їх розтині витікає жовто-зелена маса, що містить паразитів. Жовчний міхур і великі протоки розтягнуті, їхні стінки ущільнені.

Іноді відмічають папіломатозні й аденоматозні розростання в печінці. Жовчний міхур збільшений. У підшлунковій залозі спостерігаються гіперплазія епітелію, крововиливи, некрози паренхіми.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак та дослідження фекалій тварин методом послідовного промивання або флотаційними методами: з використанням насиченого розчину гіпосульфіту натрію (1750 г на 1 л кип’яченої води) — за Щербовичем, нітрату натрію (1 кг на 1 л води) — за Калантаряном або хлориду цинку (2 кг на 1 л води) — за Котельниковим і Вареничевим.

Посмертно опісторхоз діагностують при розтині трупів та виявленні збудників і характерних змін у місцях їх локалізації.

Допоміжне значення має дослідження поверхневих м’язів спини та хвоста риби на наявність у них метацеркаріїв. З цією метою готують тонкі зрізи (завтовшки 2 – 3 мм), вміщують їх між двома предметними стеклами і розглядають за допомогою лупи (збільшення × 14...28) або під мікроскопом (× 56).

Метацеркарії мають овальну форму, вкриті товстостінною оболонкою, невеликих розмірів (0,3 × 0,24 мм).

Лікування. Для дегельмінтизації застосовують препарати, що містять празиквантел (брованол плюс, дронцит, дронтал, прател), фенбендазол (бровадазол, панакур, фензол), гексихол, політрем.

Празиквантел вводять собакам перорально з кормом у дозі 100 мг/кг (за ДР) одноразово, котам — через зонд з невеликою кількістю води. Фенбендазол задають з кормом у дозі 30 мг/кг упродовж 7 – 9 днів. Гексихол і політрем згодовують з м’ясним фаршем одноразово в дозі 150 – 200 мг/кг.

Профілактика та заходи боротьби. Велике значення в профілактиці інвазії мають ветеринарно-санітарні заходи щодо пропаганди гельмінтологічних знань серед широких верств населення та охорони водних ресурсів від забруднення фекаліями, зараженими гельмінтами тварин і людей. Заборона згодовування м’ясоїдним тваринам сирої риби — найважливіший профілактичний захід у боротьбі з цією інвазією.

При поодиноких випадках ураження рибу знезаражують заморожуванням за температури – 8... –15 °С упродовж 5 діб або проварюванням упродовж 30 хв. У разі значного ураження риби її утилізують.

Планові дегельмінтизації хутрових звірів проводять за один місяць до гону і через 10 діб після відлучення цуценят.