4. Філософія Томаса Гоббса та Джона Локка

Томас Гобс (1588 — 1679), що став учнем і продовжувачем філософської традиції Ф. Бэкона метою філософії бачив досягнення практичних результатів у діяльності людини, сприянні науково-технічному прогресу. У суперечці між емпіризмом і раціоналізмом виступив на стороні емпіризму, критикував раціоналістичну філософію Декарта. Гобс вважав найважливішою філософською проблемою питання суспільства і держави, розробив теорію держави, першим висунув ідею, відповідно до якої в основі виникнення держави лежить суспільний (спільний) договір. Основний предмет філософських інтересів Гобса — гносеологія (вчення про пізнання) і проблема держави.

Т. Гобс вважав, що людина здійснює пізнання головним чином завдяки чуттєвому сприйняттю. Чуттєве сприйняття — це одержання органами чуттів сигналів з навколишнього світу і їхня наступна переробка. Дані сигнали Т. Гобс іменує "знаками" і дає їм наступну класифікацію:

• сигнали — звуки, видавані тваринами для вираження своїх дій чи намірів;

• мітки — різні знаки, придумані людиною для спілкування;

• природні знаки — "сигнали" природи;

• довільні комунікативні знаки — слова різних мов;

• знаки в ролі "міток" — спеціальна "закодована" мова (наукова мова, мова релігії т.д.);

• знаки знаків — імена імен — універсалії (загальні поняття).

Т. Гобс виступав за одночасне використання як індукції, так і дедукції.

Проблема суспільства і держави, по Гобсу, — головна у філософії, оскільки ціль філософії - допомагати людині домагатися практичних результатів у своїй діяльності, а людина живе і діє в суспільстві і конкретній державі.

Філософ став автором всесвітньо відомої книги "Левіафан" ("Чудовисько" — вийшла в 1651 р. ), у якій обґрунтував теорію суспільства і держави:

• людина має споконвічно злу природу;

• рушійною силою дій людини є особиста вигода

і егоїзм, пристрасті, потреби;

• зазначені якості приводять до усвідомлення кожною людиною права на все;

• право кожної людини на все і зневага до інтересів інших приводить до "війни всіх проти всіх", у якій не може бути переможця і яка унеможливлює нормальне спільне життя людей і економічний прогрес;

• з метою спільного виживання люди уклали суспільний (спільний) договір, у якому обмежили свої домагання і "право всіх на все";

• для запобігання "війни всіх проти всіх", придушення крайнього егоїзму виник загальний інститут (механізм) для регулювання життя в суспільстві — держава;

• держава — непохитне, багатолике, всесильне чудовисько "Левіафан", що "пожирає і змітає все на своєму шляху" — сила, якій неможливо протистояти, але яка необхідна для підтримки життєздатності суспільства, порядку і справедливості в ньому.

Джон Локк (1632 — 1704) розвив філософські ідеї Бекона і Гобса, висунув ряд власних теорій, продовжив розвиток емпіричної філософії Нового часу.

Можна виділити основні положення філософії Дж. Локка:

• в основі пізнання може лежати тільки досвід, тому свідомість — порожнє приміщення, що протягом життя заповнюється досвідом (відомк висловлювання Локка про свідомість як про "чисту дошку", на якій записується досвід — tabula rasa);

• джерелом досвіду виступає зовнішній світ;

• ціль філософії — допомогти людині домагатися успіху у своїй діяльності;

• ідеал людини — законослухняна, добропорядна людина, що підвищує свій рівень знання і домагається гарних результатів у своїй професії;

• ідеал держави — держава, побудована на основі поділу влади на законодавчу, виконавчу (у тому числі судову) і зовнішньополітичну.

Лекція 8. Філософія епохи Просвітництва

1. Загальна характеристика філософії епохи Просвітництва

2. Французьке просвітництво Д. Дідро, Вольтера, Ж. Ж. Руссо

1.Загальна характеристика філософії епохи Просвітництва

Просвітництво – одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки. В основі цього інтелектуального руху лежали раціоналізм і вільнодумство. Почавшись в Англії, цей рух поширився на країни Європи. Принципи освіти були покладені в основу американської Декларації незалежності. Інтелектуальний і філософський рух цієї епохи вплинув на зміни у соціальному житті Європи й Америки, боротьбу за національну незалежність американських колоній європейських країн, скасування рабства, формування прав людини. Крім того, він похитнув авторитет аристократії і вплив церкви на соціальне, інтелектуальне і культурне життя.

Власне термін “просвітництво” переважно відноситься до французского філософського напрямку XVIII століття. Разом з тим, він не є назвою деякої філософської школи, його вважають комплексом ідей, визначеним напрямком філософської думки, в основі якого – критика традиційних інститутів, звичаїв і моралі. Історики відносять початок цієї епохи до кінця XVII ст. – середини XVIII в.. Кінець цієї епохи пов'язують з початком Великої французької революції (1789 р.)

Просвітництво є продовженням гуманізму Відродження як світського культурного напрямку, що характеризується індивідуалізмом і критичним відношенням до традицій, є продовженням протестантизму, ідеї політичної волі і свободи совісті. На початку XVIII століть цей напрям продовжений розвитком деїзму – завершенням релігійної еволюції реформаційної епохи і початком так званої природної релігії, що проповідували просвітителі XVIII в. Основним прагненням освіти було знайти шляхом діяльності людського розуму природні принципи людського життя (природна релігія, природне право, природний порядок економічного життя і т.п.). З погляду таких розумних і природних початків зазнавали критики всі історично сформовані форми і відносини ( релігія, право і т.п.). Під впливом ідей освіти початі були і реформи, що повинні були змінити все громадське життя (освічений абсолютизм і французька революція).