1.Основні риси середньовічної філософії

Середньовічна теологічна філософія – філософський напрямок, розповсюджений в Європі в V — XVI ст., який розглядав Бога в якості вищого початку, а увесь навколишній світ його творінням. Теологічна філософія почала зароджуватися ще в Римській імперії в I — V ст. н.е. на основі раннього християнства та античної філософії. Найбільш яскравими представниками середньовічної філософії були: Тертуліан (160 — 220), Августин Блаженний (354 - 430), Боецій (480 - 524), Фома Аквінський (1225 - 1274), Ансельм Кентерберийский (1033 - 1109), Пьер Абеляр (1079 - 1142), Вільям Оккам (1285 - 1349)

Основні риси середньовічної філософії: теоцентризм (головною причиною всього сущого, вищою реальністю, основним предметом філософських досліджень є Бог); проголошувався принцип свободи волі людини в рамках божественного творення та підкреслювалася божественна сутність людини; висувалася ідея про воскресіння людини з мертвих; світ вважався пізнаваним через пізнання Бога.

Основними ідеями середньовічної філософії і теології були ідеї про творення і одкровення: Бог створив навколишній світ з нічого, творення світу є результат Божественної волі, оскільки природа не може створювати сама себе, а справжнім буттям є лише Бог, тоді як створений Богом світ не є справжнє буття, він вторинний стосовно Бога. Тому оскільки світ не має самодостатності, він непостійний, мінливий і тимчасовий. Єдиним творчим початком у Всесвіті є Бог, вічний, постійний і трансцендентний щодо світу. Світ можна пізнати, тільки пізнавши Бога, однак Бог недоступний для пізнання. Спосіб пізнання Бога і всього сущого – тлумачення Біблії. Особливе місце в середньовічній теологічній філософії займає проблема добра і зла. Бог є носієм і зосередженням добра і справедливості, тому, оскільки зла спочатку у світі не було, отже, навколишній світ споконвічно наповнений добром, зло у світ приносить диявол, що повстав проти Бога. У світі йде постійна боротьба між добром і злом.

Середньовічна теологічна філософія (на відміну від античної) не протиставляє матерію і ідею (форму). Однак те, що давньогрецькі філософи (Платон, Арістотель) вважали єдиною сутністю — буттям, теологічна філософія розділяє на два види буття: (існування) – екзистенцію та сутність — есенцію.

Екзистенція (буття, існування) показуєте, чи є річ взагалі (тобто існує чи не існує). Есенція (сутність) характеризує річ з точки зору питань: що таке річ? Яка ця річ? Для чого вона існує?

Якщо античні філософи бачили сутність (ознаки) і існування (факт буття) у нерозривній єдності, як єдину сутність — буття, то відповідно до теологічної філософії сутність може мати місце і без буття (без існування). Щоб стати існуючим (буттям), сутність повинна бути створена Богом. Інакше кажучи, безтілесна сутність (ознаки, образи, те саме що платонівські “чисті ідеї”) актом волі Бога і завдяки властивій тільки йому здатності діяти стає матеріальним буттям. Існування (буття) може бути пізнано відчуттями, досвідом як існуюче і доступне для такого пізнання, сутність же (ознаки буття, Божественний задум) — тільки розумом.

Дані ідеї розвивалися в межах схоластики (пануючий тип середньовічної теологічної філософії, що мала мету філософськи обґрунтувати релігійне вчення і догмати Церкви. Назва походить від латинського слова schola (школа), оскільки даний тип філософії кілька століть викладався в школах і університетах Європи). Для схоластики характерне сприйняття Біблії як абсолютної істини. Схоласти підрозділяли знання на два види: надприродне, що дається в одкровенні (тобто те, що мав на увазі Бог, закладаючи ту чи іншу думку); природне, що відшукується людським розумом (тобто те, як зуміла людина зрозуміти ідеї Бога).