Газорозрядний лічильник призначений для вимірювання малої інтенсивності, у декілька тисяч разів меншої тієї, яку можна виміряти ІК. Через це газорозрядні лічильники застосовуються у приладах для вимірювання рівня радіації на місцевості (рентгенметрах), у приладах (радіометрах) для вимірювання ступеня забрудненості різних предметів, продуктів, урожаю, кормів α, b і γ - активними речовинами.

Газорозрядні лічильники відрізняються від ІК як конструктивно, так і характером іонізації, що відбувається в них. В середині лічильника інертний газ. Тиск в середині трубки понижений ~10 мм рт. ст.

Іонізаційна частинка, потрапляючи в середину лічильника, створює принаймні одну пару іонів: позитивний іон і електрон. Під дією електричного поля позитивний іон рухається до катода (стінки трубки), а електрон – до анода (нитки лічильника). Рух іонів спричиняє в ланцюгу лічильника стрибок (імпульс) струму.

Вибиті вторинні електрони із атомів газу також розганяються і разом з первинними підсилюють ударну іонізацію. Якщо у лічильник потрапляє хоча б одна частка іонізуючого випромінювання, це викликає утворення лавини вільних електронів, і до анода лічильника прямує багато елек­тронів. Інертні гази створюють у корпусі газорозрядного лічильника умови для виникнення ударної іонізації, роз­рядження забезпечує швидке набування електронами не­обхідної кінетичної енергії. В електричному ланцюгу лічильника створюється стрибок (імпульс) струму, який після підсилення реєструється мікроамперметром. Реєструючи кількість імпульсів струму, які виникають за одиницю часу, можна знайти інтенсивність радіоактивних випромінювань. Шкала приладів градуйована безпосередньо в одиницях тих величин, для вимірювання яких призначений прилад.

Проходження в газорозрядному лічильнику імпульсів струму можна почути в головних телефонах у вигляді клацань, які при сильному зараженні поверхні переходять у шум (тріск).

1.2. Класифікація дозиметричних приладів і принцип їх дії

Дозиметричні прилади за своїм призначенням поділяються на 4 основні типи:

Індикатори застосовують для виявлення радіоактивного забруднення місцевості та предметів. Датчиком служать газорозрядні лічильники. До них належать ДП-63, ДП-63А, ДП-64.

Рентгенметри – для вимірювання рівнів радіації на забрудненій місцевості. Датчики в них – це іонізаційні камери або газорозрядні лічильники. До них належать ДП-2, «Кактус», ДП-3, ДП-3Б, ДП-5А, ДП-5Б, ДП-5В та ін.

Радіометри – для вимірювання ступеня забруднення поверхні радіоактивними речовинами (β і γ частинками). Датчики – газорозрядні лічильники. Це прилади групи ДП-12, β і γ - радіометр «Луч-А», радіометр «Тисс», радіометричні установки ДП-100М, ДП-100АДМ і ін.

Дозиметри – для вимірювання сумарних доз опромінення, одержаних особовим складом формувань ЦЗ та населення.

На оснащені формувань ЦЗ знаходяться табельні прилади радіаційної розвідки, контролю опромінення і забруднення радіоактивними речовинами: ДП-5В (ДП-5А, ДП-5Б) – для вимірювання потужності дози (рівня радіації і ступеня радіоактивного забруднення);

ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11- комплекти індивідуальних дозиметрів, призначених для визначення доз опромінення.

Останніми роками виготовляють багато побутових дозиметрів і радіометрів: дозиметри «Рось», РКС-104, ДРГ-01Т, ДСК-04 («Стриж»); радіометри «Десна», «Прип’ять», «Бриз»; дозиметр-радіометр «Белла», «Стора».

1.3. Індикатор радіоактивності дп-64

ДП-64 призначений для постійного спостереження і виявлення початку радіаційного зараження. Прилад стаціонарний, використовується, як правило, в приміщеннях, датчик виноситься на вулицю. Прилад ДП-64 працює в слідкуючому режимі та забезпечує звукову та світлову сигналізацію через 3 секунди по досягненню рівнів гама – випромінювання 0,2 Р/год. На наявність гама – випромінювання вказує спалах неонової лампи та синхронні клацання динаміка.

1.4. Рентгенметр - радіометр дп-5а, дп-5б, дп-5в

1.4.1. Теоретична частина

Вимірювачі потужності дози (рівня радіації) призначені для вимірювання рівня γ-радіації та радіоактивного забруднення поверхні різних предметів за γ- випромінюванням.

Потужність дози (рівень радіації) γ- випромінювання визначається в мР/год або Р/год для тієї точки, де знаходиться блок детектування приладу.

Крім того, можна виявити β-випромінювання. Діапазон вимірювання від

0,05 мР/год до 200 Р/год.

Прилади ДП-5В, ДП-5А, ДП-5Б мають шість діапазонів вимірювання і звукову індикацію, крім першого, яка прослуховується за допомогою головних телефонів.

Верхня шкала – мР/год, нижня Р/год з наступним перемноженням на відповідний коефіцієнт піддіапазону.

Робоча ділянка шкали – окреслена суцільною лінією.

Вимірювач потужності дози (рентгенометр) ДП-5В

ДП-5В аналогічний приладам ДП-5А, ДП-Б.

Прилад ДП-5В замість зонда має блок детектування. Джерело β-випромінювання знаходиться на боці блоку детектування (у приладів ДП-5А і ДП-5Б джерело β-випромінювання знаходиться на внутрішньому боці кришки футляру).

1. 5. Комплект індивідуальних дозиметрів дп-22в (дп-24)

1.5.1. Теоретична частина

Індивідуальні дозиметри призначені для визначення отриманої людиною дози опромінення за певний період часу. Зберігають і видають їх служби ЦЗ за місцем роботи.

Всі прилади ІДК (індивідуального дозиметричного контролю) бувають двох видів:

• прямопоказуючі – показання знімаються безпосередньо;

• без шкали індикації (сліпі) – показання знімаються в спеціальних пристроях.

Комплект дозиметрів ДП-22В (ДП-24) призначається для вимірювання індиві­дуальних експозиційних доз гамма-випромінювання за допомогою кишенькових прямопоказуючих дозиметрів ДКП-50-А (дозиметр кишеньковий прямопоказуючий).

До комплекту ДП-22В (ДП-24) входять 50 індивідуальних дозиметрів ДКП-50-А, зарядний пристрій ЗД-5, ящик і технічна документація.

Дозиметр ДКП-50А забезпечує вимірю­вання індивідуальних доз гамма-випромінювання в ді­апазоні від 2 до 50 Р.

Комплект індиві­дуальних дозиметрів ІД-1 слу­жить для вимірюван­ня поглинених доз гамма-нейтронного випромінювання у ме­жах від 2 до 500Р Принцип будови і роботи дозиметра ИД-1 такий самий як ДКП-50-А. У комплекті 10 дозиметрів.

Комплект індивідуальних вимірювачів дози ІД-11 призначений для індивідуального контролю опромінення людей з метою первинної діагностики радіаційних уражень. До комплекту входять 500 індивідуальних дозиметрів ІД-11 і вимірювальний пристрій ІУ. Індивідуальний вимірювач дози ІД-11 забезпечує вимірювання поглинутої дози гамма – і змішаного гамма-нейтронного випромінювання в діапазоні від 10 до 1500Р. Доза опромінення підсумовується при періодичному опроміненні і зберігається протягом 12 місяців.

ІД-1 і ІД-11 – це мініатюрні пристрої, за допомогою яких виявляють дозу, яку дістала людина персонально. ІД-1 та ІД-11 по виду реєструємих доз відносяться:

• по діапазону реєструємих доз: до аварійних, грубих, розраховані на високі рівні радіації;

• конструктивно: ІД-1 – прямопоказуючі, ІД-11 –непрямопоказуючі.

2. Прилади хімічної розвідки

2.1. Принцип роботи основних приладів хімічної розвідки

Для визначення ступеню зараження отруйними речовинами і сильнодіючими ядучими речовинами поверхонь і води застосовують прилади хімічної розвідки і газосигналізатори або відбирають проби і аналізують їх у хімічній лабораторії.

Дія виявлення ґрунтується на зміні кольору індикаторів при взаємодії з цими хімічними речовинами. В залежності від індикатора і зміни кольору визначають тип ОР, а по інтенсивності забарвлення – приблизну концентрацію.

На оснащені формувань і установ ЦЗ знаходяться такі прилади і комплекти:

* військовий прилад хімічної розвідки ВПХР;

* прилад хімічної розвідки ПХР;

* прилад хімічної розвідки медичної і ветеринарної служб

ПХР-МВ;

* напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР;

* медична польова хімічна лабораторія МПХЛ;

* автоматичний газоаналізатор ГСП-1, ГСП-11.

2.2. Військовий прилад хімічної розвідки (впхр)

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) призначений для визначення у повітрі, на місцевості, на техніці наяв­ності отруйних речовин: зарину, зоману, іприту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти, хлорціану, а також парів V-газів у повітрі при температурі від +4 до +40⁰С і від -4 до -40⁰С при відносній вологості повітря до 100% (мал. 35).

Насос призначений для прокачування повітря через індикаторні трубки. В рукоятці штока є ампуловідкривач. На головці насосу розміщений ніж для надрізання і заглиблення при обломі кінців індикаторних трубок.

Насадка до насоса призначена для роботи в диму, при визначенні ОР на місцевості, різних об’єктах, у ґрунті і сипких матеріалах.

Касети з ІТ (індикаторними трубками) – для розміщення 10 трубок – це скляні запаяні трубки, всередині яких ампули з реактивами і наповнювачами (рис. 36).

ІТ маркіровані кольоровими кільцями, які показують, які ОР можна визначати. У комплекті ВПХР є три види ІТ:

• з одним червоним кільцем і червоною крапкою – для визначення зарину, зоману та Ві-Ікс;

• з одним жовтим кільцем – для визначення іприту;

• з трьома зеленими кільцями – для визначення фосгену, синильної кислоти і хлорціану.

Для визначення ОР типу Сі-Ес і Бі-Зет необхідні трубки ІТ-46, які до комплекту не входять, а постачаються окремо.

Принцип визначення наявності і типу ОР полягає у примусовому, за допомогою всмоктувального насоса, прокачуванні крізь індикаторні трубки повітря. Зміна кольо­ру наповнювача індикаторних трубок свідчить про на­явність, приблизну концентрацію і групу ОР.

2.3. Прилад хімічної розвідки медичної і ветеринарної служб (пхр-мв)

ПХР-МВ призначений для визначення ОР не тільки у повітрі і на різних предметах, але й у воді і фуражі. Він відрізняється від ПХР набором реактивів і лабораторних предметів, які дозволяють розширити масштаби визначення ОР.

ПХР-МВ призначений для визначення у воді: зарину, зоману Ві-ікс, іприту, трихлотриетіламіну, хлорціану, синильної кислоти та її солей, миш’яковистих ОР (люїзіту та інш.), алкалоїдів і солей важких металів; у фуражі: зарину, зоману, Ві-ікс, іприту, трихлортриетиламіну, люїзіту, синильної кислоти, хлорціану, фосгену; у повітрі та на різних предметах: зарину, зоману, Ві-ікс, іприту, трихлортриетиламіну, люїзіту, синильної кислоти, хлорціану, фосгену, миш’яковистого водню.

Крім цього, прилад призначений для забору підозрілих на зараженість бактеріальними засобами проб води, продуктів, грунту та інших матеріалів і предметів для дослідження їх у лабораторії.

ЛЕКЦІЯ 1. ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Навчальні питання:

1. Роль і завдання ЦЗ.

2.Загальні принципи організації та структура органів ЦЗ України.

3. Сили ЦЗ та порядок їх формування.

4. Визначення надзвичайних ситуацій (НС) та їх класифікація.

5. Моніторинг небезпек, що можуть спричинити НС

1. Роль і значення цз в сучасних умовах

В наш час роль і місце ЦЗ об’єктивно зумовлюється двома факторами: наслідками НС у мирний час, що виникають внаслідок аварій , стихійних лих, катастроф, а також небезпекою виникнення воєнних конфліктів у ядерний вік.

Воєнні конфлікти в сучасних умовах можуть привести до дуже великих втрат серед населення, змін умов життєдіяльності, значного падіння виробництва.

Високо розвинуте сучасне індустріальне суспільство потребує ускладненої технології виробництва, що неминуче веде до зростання можливостей виникнення аварій і катастроф.

У зв’язку з цим набуває важливого значення практика прогнозування і ліквідації наслідків НС, що виникають внаслідок аварій, стихійних лих, порушення нормального стану і екологічних систем.

12 серпня 1949р. в Женеві відбулася конференція, на якій розглянули 4 питання:

1. Про поліпшення долі поранених і хворих.

2. Про поліпшення долі осіб, які зазнали карабельну аварію.

3. Про ставлення до військовополонених.

4. Про захист цивільного населення під час війни.

8 червня 1997р. в Женеві був створений протокол «Цивільні особи не повинні бути актом нападу».

В лютому 1993р. Верховна рада України прийняла Закон України «Про цивільну оборону України».

1994 рік Урядом України затверджено «Положення про цивільну оборону України».

28 жовтня 1996р. Президент України видав Указ «Про створення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» (далі – МНС).

2004 рік. Верховна Рада прийняла закон «Про правові засади Цивільного захисту».

2011 рік. Указ Президента України про затвердження «Положення про МНС».

2013 рік. Указ Президента України «Про створення державної служби України з питань НС».

З 1 липня 2013 року вступив у дію Кодекс цивільного захисту України, він забезпечив систематизацію, уніфікацію та усунення протиріч і дублювань основних положень.

Цивільний захист України – це система органів управління, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків НС.

До системи входять:

• органи державної виконавчої влади всіх рівній;

• фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, які призначені на випадок НС;

• сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

• системи зв’язку та інформаційного забезпечення.

Згідно із Законом в Україні створюється Єдина державна система цивільного захисту населення і територій.

Єдина державна система цивільного захисту населення і територій – це сукупність органів управління, сил і засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, які реалізують державну політику у сфері цивільного захисту.

Метою ЦЗ є виконання гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомога в усуненні безпосередніх наслідків військових дій або лиха, а також створення умов, які необхідні для виживання.

Основні завдання ЦЗ:

1. Запобігання виникненню НС техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків і втрат від НС.

2. Оповіщення населення про загрозу виникнення НС та постійне інформування про наявну небезпеку.

3. Захист населення від наслідків НС.

4. Організація життєзабезпечення населення в НС.

5. Організація проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (Р і НР) в районах лиха і осередках ураження.

6. Створення системи аналізу і прогнозування, управління, оповіщення, зв’язку, спостереження за обстановкою.

7. Підготовка і перепідготовка керівного складу ЦО, навчання населення діям в НС.

2. Загальні принципи організації та структура цз України

ЦЗ України організується за територіально - виробничим принципом за такою схемою (рис.1).

Загальне керівництво ЦЗ України покладається на КМУ, міністерства, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрацію підприємств. Начальником ЦЗ України є Прем’єр – Міністр України, а його заступником – голова Державної служби України з питань НС.

Територіальні штаби ЦЗ входять до складу місцевих державних адміністрацій та інших органів державної виконавчої влади за принципом надзвичайного підпорядкування.

В міністерствах, відомствах та на об’єктах н/г начальниками ЦЗ є їх керівники. З метою оперативного управління силами і засобами ЦЗ при ліквідації НС, які носять важкий характер, постановою КМУ від 21.12.1996р. створена урядова комісія з питань техногенної й екологічної безпеки та НС.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань ЦЗ, діями органів управління та силами під час НС, а також відповідальність за їх виконання покладається на відповідні штаби ЦЗ.

Начальником ЦЗ об’єкта є керівник .

Під його керівництвом може створюватись штаб ЦЗ, який організовує всю практичну діяльність на об’єкті з питань ЦЗ. Штаб комплектується виходячи із розмірів і важливості об’єкта штатними працівниками ЦЗ, а також за рахунок посадових осіб, які не звільняються від основної роботи. Начальник штабу ЦЗ є заступником начальника ЦЗ об’єкта, йому надано право видавати накази від імені начальника ЦЗ.

На об’єкті залежно від чисельності робітників і службовців, і відповідно від матеріальної бази, створюють служби ЦЗ і невоєнізовані формування ЦЗ.

Рис. 1. Структурна схема організації ЦЗ України

На об’єктах н/г незалежно від форми власності створюється система ЦЗ (рис.2).

Рис. 2. Структурна схема організації ЦЗ об’єкту

3. Сили цз та порядок їх формування.

Силами ЦЗ є її служби, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

До сил цивільного захисту входять:

0. оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

0. аварійно-рятувальні служби;

0. формування цивільного захисту;

0. спеціалізовані служби цивільного захисту;

0. пожежно-рятувальні підрозділи (частини);

0. добровільні формування цивільного захисту.

Служби ЦЗ – це підрозділи, які мають завдання по захисту населення від наслідків стихійних лих, аварій, катастроф, а також проведення Р і НР. Служби ЦЗ підпорядковуються КМУ та голові ДСУНС і комплектуються за контрактом.

Спеціалізовані формування ЦЗ – це організовано оформлені підрозділи для проведення робіт, які потребують спеціальної кваліфікації і обладнання.

Такі формування мають 3 рівні підпорядкування: центральний, територіальний (не нижче міста), об’єктовий.

Невоєнізовані формування ЦЗ - це групи людей, об’єднаних в загони, команди, ланки, оснащені спеціальним майном і технікою та підготовлені до дій в умовах НС.

Вони створюються на випадок воєнного часу або НС. До них зараховуються усі працездатні громадяни України, за винятком жінок з дітьми віком до 8 років, жінок – медичних робітників х дітьми віком до 3 років, осіб, які мають мобілізаційне розпорядження.

З метою забезпечення своєчасного запобігання і реагування на НС 3.8.1998р. КМУ прийняв постанову № 1198 «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні» (далі – СЗРНС).

Основним завданням СЗРНС є: розробка нормативно-правових актів, державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків НС.

Для координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо безпеки та захисту населення і територій від НС створюються постійно діючі Комісії з питань техногенної екологічної безпеки під час НС.

4. Визначення надзвичайних ситуацій (нс) та їх класифікація

Останніми роками екологічна обстановка у світі сильно погіршилась і вважається несприятливою.

Засоби масової інформації майже кожного дня повідомляють про НС, що відбуваються у світі: пожежі, повені, цунамі, землетруси, обвали, зсуви, селеві потоки, вулкани, урагани, смерчі, снігові та пилові бурі, аварії, катастрофи на транспорті і підприємствах. І все це супроводжується загибеллю людей, руйнування населених пунктів і об’єктів господарювання, в т.ч. і сільського господарства, а часто забрудненнями і зараженнями довкілля.

І в нашій країні щороку також виникають НС, які призводять до загибелі людей та значних матеріальних збитків.

Для проведення рятувальних робіт необхідно залучення великої кількості людей і матеріальних ресурсів, а несподіваний розвиток подій скорочує час на підготовку і проведення цих заходів.

15 липня 1998 року Постановою КМУ № 1099 затверджено«Положення про класифікацію НС».

НС - це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, що викликана аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, пожежею, використанням засобів масового ураження, яке призвело або може призвести до людських та матеріальних втрат.

Ознаками НС є:

• небезпека для життя і здоров'я значної кількості людей;

• суттєве порушення екологічної рівноваги;

• повне або часткове припинення господарської діяльності;

• значні матеріальні та економічні збитки.

За сутністю та причинами виникнення НС поділяють на:

• НС природного характеру;

• НС техногенного характеру;

• НС соціально-політичного характеру;

• НС воєнного характеру.

НС природного характеру пов’язані з природними процесами космічного, гідросферного, атмосферного, біосферного характеру або кількох процесів одночасно і відбуваються незалежно від участі людини.

НС техногенного характеру пов’язані з матеріальною сферою, що створено людиною.

НС соціально-політичного характеру відбуваються в суспільстві: тероризм, злочинність, революції, міжнаціональні конфлікти та ін.

НС воєнного характеру пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування АЕС, ГЕС, складів і сховищ з різними боєприпасами і ядовитими речовинами.

Відповідно до територіального поширення , обсягів очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, визначаються 4 рівні НС за класифікаційними ознаками.

• НС загальнодержавного рівня– коли захвачено території двох і більше областей або загрожує транскордонним перенесенням або коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, які перевищують власні можливості окремої області.

• НС регіонального рівня – ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів або загрожує перенесенням на територію суміжної області або коли для її ліквідації необхідні ресурси більші ніж має район.

• НС місцевого рівня – це НС, яка виходить за межі потенційно небезпечного об’єкта або загрожує поширенню на сусідні населені пункти або якщо для її ліквідації потреби перевищують власні можливості.

• НС об’єктового рівня– це НС, яка розгортається на території об’єкта і наслідки не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної зони.

НС природного характеру – це стихійні лиха і небезпечні природні явища.

Види стихійних лих:

метеорологічні- засухи, бурі, урагани, смерчі, значне підвищення або пониження температури, град, ожеледь;

тектонічні - землетруси, цунамі, виверження вулкану, зсув;

топологічні – селеві потоки, повені, лавини, каменепади, пожежі, зсуви, обвали, просадки земної поверхні;

космічні - підвищення радіоактивного випромінювання, падіння космічних тіл;

біологічні – аномальне підвищення кількості мікробіологічних об’єктів, епідемії.

Небезпечні природні явища – це процеси, які можуть призвести до негативних наслідків на незначній території та стати причинами виникнення НС природного та техногенного походження.

Види небезпечних природних явищ:

удар блискавки;

злива;

ожеледиця;

град;

сильний вітер.

НС техногенного характеру – це техногенні аварії і катаклізми.

Катаклізми – глобальні природні або техногенні НС, екологічні наслідки яких поширюються на велику територію планети.

Аварія – вихід із ладу технічних споруд, пожежі, руйнування кораблів, поїздів, АЕС з викидом р/а речовин, хімічно небезпечних об’єктів з викидом отруйних речовин і ін.

5. Моніторинг небезпек, що можуть спричинити нс

Моніторинг – комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших засобів, які забезпечують систематичне спостереження, контроль і передба-чення небезпечних процесів та явищ природи, техносфери, зовнішніх дестабілізу-ючих факторів (збройних конфліктів, терористичних актів тощо), які є джерелами надзвичайних ситуацій, а також динаміки розвитку ситуацій, визначення їх «масш-табів» з метою вирішення завдань щодо запобігання і організації ліквідації лиха.

Діяльність з моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру є багатоплановою. Вона здійснюється багатьма організаціями (установами) з використанням багатьох методів і засобів. Так, наприклад, моніторинг і прогноз подій гідрометеорологічного характеру здійснюється установами Держкомгідромету, який крім того веде моніторинг стану і забруднення атмосфери, води і ґрунту.

Моніторинг стану техногенних об’єктів і прогноз аварійності здійснюють Держтехнагляд, Держатомрегулювання, а також наглядові органи у складі цент­ ральних органів виконавчої влади, у тому числі і МНС.

Слід підкреслити, що якість моніторингу і прогноз надзвичайних ситуацій визначальним чином впливає на ефективність діяльності у сфері зменшення ризи-ків, їх виникнення і масштабів.

Методичне керівництво і координація діяльності системи моніторингу і прог­ нозування НС на державному рівні здійснюється МНС, зокрема управлінням про-гнозування, яке в перспективі має бути перетвореним на Службу прогнозування.

Прогноз ризиків НС на території країни в цілому здійснює МНС у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади.

Від ефективності і якості проведення моніторингу і прогнозування залежить ефективність і якість програм, планів і прийняття рішень щодо запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій.

При складанні планів цивільного захисту і прогнозування можливої обстановки необхідно звертати увагу на проведення заходів, які зменшують імовірність виникнення НС.

ЛЕКЦІЯ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСЕРЕДКІВ УРАЖЕННЯ В УМОВАХ НС

Навчальні питання:

1. Ядерна зброя та її уражаючі фактори. Осередки ураження.

2. Особливості радіоактивного забруднення місцевості при аварії на АЕС.

3. Осередок хімічного ураження.

4. Осередок біологічного ураження

1. Ядерна зброя та її уражаючі фактори. Осередки ураження.

1.1. Класифікація ядерної зброї

Тов. студенти! Ще із школи Ви знаєте, що атом є найменшою частинкою речовини. Але ми знаємо, що атом має складну будову – в центрі ядро, навколо якого по орбітах обертаються електрони.

В свою чергу ядро атомів складається з протонів і нейтронів. Число протонів характеризує хімічні властивості елемента і є його атомним номером, а сумарне число протонів і нейтронів у ядрі становить масове число елементу. Елементи різних атомних чисел при одному атомному номері називають ізотопами. Між протонами і нейтронами діють сили зчеплення які обумовлюють стійкі ядра. Менш стійкі ядра за певних умов можуть перетворюватися убільш стійкі ядра, а енергія яка при цьому звільняється називається атомною (внутрішньоядерною).

Відомо три шляхи вивільнення атомної енергії:

• радіоактивний розпад ядер;

• поділ важких ядер;

• сполучення легких ядер атомів у більш важкі.

Радіоактивний розпад ядер урану або плутонію супроводжується виникненням двох-трьох осколків ділення, нових нейтронів, гама-квантів - тобто випусканням у навколишнє середовище α, β, γ променів івиділенням великої кількості ядерної енергії.

Осколки ділення ядер важких ізотопів – це елементи верхньої або нсередньої частини періодичної таблиці Д.І.Менделеєва. Вони радіоактивні, а тому являються джерелом гамма-випромінення проникаючої радіації, а також основною причиною радіоактивного забруднення.

Нейтрони, які виникають у процесі ділення ядер, викликають нові ділення з появою нових нейтронів та створюють умови для протікання ланцюгової реакції ділення.

α промені – це потік позитивно заражених частинок, які представляють собою ядра гелію. З ядра ці частинки вилітають зі швидкістю до 20000км/год.

Довжина пробігу α-частинок у повітрі не більше кількох сантиметрів. Одяг людини поглинає їх повністю, лист паперу затримує їх. Але попадаючи в організм з повітрям, водою, їжею – дуже небезпечні.

β промені – це потік негативно заряджених частинок – електронів, що випускаються ядрами атомів. Вони викидаються з різними швидкостями (деякі досягають швидкості світла). У повітрі проходять шлях у декілька метрів. Вони мають більш проникаючу здатність ніж α-частинки, але вони можуть бути затримані підошвою взуття, віконним склом, та металевими пластинами товщиною кілька міліметрів. У живих тканинах пробіг β-частинок не більше 1,5 см.

γ промені подібно до рентгенівського проміння, яке поширюється зі швидкістю світла на сотні метрів. Вони мають найбільшу проникаючу здатність.

Характерною властивістю природної радіоактивності є інтенсивність, з якою відбувається розпад ядра. Кожному ізотопу властива певна швидкість розпаду, і одиницею його вимірювання є, так званний період напіврозпаду, тобто час, протягом якого половина будь-якої кількості атомів зазнає розпаду. І ніякі умови і способи на цей час не впливають. Природний розпад відбувається поступово, тому кількість виділеної енергії порівняно мала.

Основним способом одержання великої кількості енергії є вплив нейтронів на ядра атомів урану або плутонію при якому відбувається ядерна реакція.

Найменша кількість ядерного палива, в якій може проходити ланцюгова ядерна реакція називається критичною масою.

Потужність ядерних боєприпасів прийнято характеризувати кількістю енергії, яка вивільняється під час вибуху. Цю енергію вимірюють величиною тротилового еквіваленту.

Тротиловий еквівалент – це така маса тротилового заряду, енергія при вибуху якого дорівнює енергії вибуху даного ядерного заряду.

Тротиловий еквівалент вимірюють в Т, КТ, МТ.

За характером реакції одержання енергії ядерна зброя поділяється на:

*ядерну – реакція ділення ядер урану-233, урану-235 або плутонію-239, які легко поділяються при захваті нейтронів будь-якої енергії, але особливо інтенсивно тепловими;

*термоядерну – спочатку реакція поділу ядер урану-235 або плутонію-239 і з’єднання ядер легких елементів – дейтерію і тритію, а також гідріти літію у більш важкі ядра. Реакції синтезу дуже складні у виконанні у зв’язку з необхідністю подолання електростатичних сил відштовхування, які збільшуються при з’єднані цих ядер. Тільки при наявності високих температур (десятки мільйонів градусів) і великого тиску, получається приблизити синтизуємі ядра на відстані дії ядерних сил.

При такій високій температурі всі речовини переходять у плазмений стан, при якому ефективно проходить реакція синтезу. Такі реакції і називають термоядерними.

Таку високу температуру для проведення реакції синтезу забезпечує звичайний ядерний заряд ланцюгової реакції ділення. Тому до складу любого термоядерного заряду входить ядерний детонатор для запуску реакції синтезу.

Термоядерна зброя малої потужності має назву нейтронна. Вона має підвищену проникаючу радіацію з великим процентом нейтронного випромінювання. Таким чином, термоядерний заряд ґрунтується на принципі «ділення – синтез».

*комбіновані – послідовно 3 реакції: поділ ядер U-235, або Pl-239; з’єднання атомів легких елементів; і поділ ядер U-238. Тобто, виходить принцип «ділення-синтез-ділення».

У третій фазі поділу на U-238 діють швидкі нейтрони, які виникають при реакції синтезу. Енергія цих нейтронів достатня щоб викликати і підтримувати реакцію поділу U-238. До 90% енергії термоядерного боєприпаси може бути отримано діленням дешевого природного U-238. Використання такої уранової оболонки дозволило створити термоядерні заряди потужністю до 20-50 Мт.

Вибухова ланцюгова реакція ділення можлива тільки у визначеній кількості урану чи плутонію, яка перевищує так звану критичну масу.

Найменша кількість ядерного палива, в якій може проходити ланцюгова ядерна реакція називається критичною масою.

Вона залежить від природи речовини (уран, плутоній) ізменшується із збільшенням ступенюочищення, його щільності, а також від рефлекторного матеріалу, який її оточує і штучного джерела нейтронів, які покращують умови ділення. Найбільш оптимальною формою ядерного заряду є сфера, яка забезпечує найменші втрати нейтронів за рахунок виходу їх за межі ділимої речовини.

Наприклад. Оболонка природного урану при оточенні речовини, яка розщеплюється, є дуже добрим рефлектором, відбиваючи назад нейтрони, що виходять із речовини. При цьому маса, приякій стає можливою ланцюгова реакція може бути зменшена у 2-3 рази. Так, критична маса для плутонію в металевій фазі дорівнює приблизно 11 кг, а при доброму рефлекторі вона може бути зменшеною до 5 кг.

Під час вибуху ядерного заряду температура підвищується до 10 млн⁰С а при термоядерному – доходить до кількох десятків млн⁰С.

За потужністю ядерні боєприпаси поділяють на:

*малі - потужністю до 15 кт;

*середні - 15-100 кт;

*великі - 100 - 500 кт;

*надвеликі – більше 500 кт.

В залежності від задач, які вирішуються, калібру боєприпасів використовують такі засоби доставки ядерних боєприпасів до цілі:

- балистичні, крилаті ракети і зенітні управляємі ракети (у т.ч. і з роздільними головками);

- підводні човни і надводні кораблі;

- стратегічна і тактична авіація;

- ствольна артилерія;

- космічні засоби;

- фугаси.

Види ядерних вибухів

Ядерні і термоядерні вибухи мають комбіновану уражаючу дію, тому що всі уражаючі фактори діють майже одночасно на різні об’єкти.

Вид вибуху має свої особливості.

Висотний вибух - особливо сильно діє світлове випромінювання на органи зору (особливо вночі).

Наземний і підземний вибухи – висока руйнівна здатність і сильне радіоактивне забруднення місцевості.

А взагалі вибухи бувають:

- висотні (атмосферні) – це вибухи на висоті більше 10 км (вище границі тропосфери). Призначені для ураження літальних апаратів. Його зовнішньою ознакою являється яскрава сфера та відсутність пилового стовпа;

- повітряні – проводяться на такій висоті, коли світна сфера не торкається поверхні землі (води) та має форму кулі. Зовні спостерігається хоча б короткочасний розрив міє сферою вибуху та стовпом пилу. Вони бувають низькі і високі.

Низькі – на висоті декілька сотень і тисяч метрів над землею в залежності від потужності ядерного боєприпаси та може використовуватись для пошкодження міських та промислових будівель, для ураження людей, різної техніки та інших об’єктів.

Високі – проводяться на висоті більшій низьких і може використовуватись для ураження літаків та інших літальних апаратів у повітрі;

- наземні (надводні) – вибухи на поверхні землі (води), тобто контактні вибухи, а також вибухи в повітрі на невеликій висоті, коли світна область торкається поверхні землі (води). Світна область має форму півкулі. При наземному вибуху відсутній розрив між світною областю і стовпом пилу.

Наземні вибухи використовуються для пошкодження різних наземних споруд підвищеної міцності, а також аеродромів, залізничних вузлів, людей у міцних укриттях та інше.

Надводні вибухи можуть використовуватись для ураження надводних кораблів та гідротехнічних споруд;

- підземні – проводяться під землею і можуть використовуватись для пошкодження надзвичайно міцних підземних споруд, аеродромів, підземних заводів, складів, а також для утворення радіоактивних загороджень (перешкод). Зовні спалаху та світної області не видно. Грибовидна хмара не виникає. При неглибокому підземному вибуху спостерігається викидання ґрунту на поверхню землі.;

• підводні – вибухи проводяться під водою і можуть використовуватись для ураження підводних човнів, надводних кораблів і різних гідротехнічних споруд. В місці вибуху на поверхні води спостерігається освітлена пляма, виникає «султан», поверхневі хвилі та базисна хвиля.

Базисна хвиля являється джерелом радіоактивного зараження і представляє собою пару води і мілкий водяний пил, перемішані з радіоактивними продуктами вибуху, які піднімаються вверх та розповсюджуються по вітру від епіцентру вибуху. З такої хмари випадають радіоактивні опади.

1.2.Уражаючі фактори ядерноговибуху, їх дія на людей,будови та споруди

Ядена зброя має 5 уражаючих факторів: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне забруднення місцевості, електромагнітний імпульс.

Величезна кількість енергії, яка виділяється при повітряному ядерному вибуху розподіляється між уражаючими факторами так:

*ударна хвиля ≈ 50%;

*світлове випромінювання ≈ 35%;

*радіоактивне забруднення ≈ 10%;

*проникаюча радіація і електромагнітний імпульс ≈ 5%.

Ударна хвиля – це ділянка сильного стиснення повітря, розігрітого до декількох міліонів градусів, що поширюється з надзвичайною швидкістю (більше 350 м/с або 1260 км/год) в усі сторони від центру вибуху (при підводному вибуху – 1500 м/с).

Джерелом виникнення ударної хвилі є високий тиск у центрі вибуху, що досягає 10⁵ млрд Па. Вона складається із зони стиснення (де тиск вище атмосферного) і зони розрідження (тиск нижче атмосферного).

Найпотужніша ударна хвиля – при повітряному вибуху.

Уражаюча дія ударної хвилі визначається двома параметрами:

• надмірний тиск (∆P_ф) – це різниця між нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі і максимальним тиском у фронті ударної хвилі . Надмірний тиск ∆P_ф вимірюється в кПа або кг/см² = 100кПа.

• швидкісний напір тиску (∆P_шв) – це динамічне навантаження яке створюється потоком повітря. Так же, як і ∆P_ф, ∆P_шв вимірюється в Па (паскалях, або кг/см₂) (1кг/см₂ = 100 Па).

Тривалість дії ударної хвилі вимірюється секундами.

При зіткнені фронту ударної хвилі з людиною чи твариною на тіло діє великий тиск і це відчувається як удар, який створює хвилю стиснення, що поширюється в тканинах і органах зі швидкістю 1500 м/с. Вони не встигають відреагувати на це і пошкоджуються. Це залежить від тиску і швидкості. Особливо пошкоджуються органи наповнені газами (легені, кишечник) і кров’ю (печінка, селезінка, великі судини) і інше.

При дії хвилі спочатку проходить стиснення, а потім швидке розширення – що призводить до розриву тканин.

В органах з кров’ю (судини) проходить гідроудар і вони розриваються.

Внаслідок ударної хвилі відбуваються масові ураження людей, тварин, рослин, руйнування й ушкодження будов і споруд.

В залежності від надмірного тиску пошкодження можуть тути:

*легкі травми (при тиску 0,2 – 0,4 кг/см²) - характеризуються вивихами, тимчасовим пошкодженням слуху, контузією;

*середні травми (0,4-0,6 кг/см²) - виявляються контузії, пошкодження слуху, вивихи, кровотечі з носа і вух, розриви барабанних перетинок;

*важкі травми (0,6-1 кг/см²) – характеризується важкими контузіями, переломами кінцівок, сильними кровотечами з носа і вух;

*дуже важкі травми (1 кг/см²). Для них характерні переломи кісток, розриви внутрішніх органів (печінки, легенів, селезінки, нирок і інш.), відкриті переломи кінцівок, струси мозку, переломи хребта.

Зовнішньою межею ядерного ураження вважається умовна лінія на місцевості, де надмірний тиск ударної хвилі 0,1 кг/см² .

Територія, на якій під впливом уражаючих факторів ядерного вибуху виникли руйнування будівель і споруд, пожежі, радіоактивне забруднення місцевості і ураження людей і тварин, називається осередком ядерного ураження.

Осередок ядерного ураження умовно поділяють на 4 зони:

• зона повних руйнувань ( 0,5 кг/см²). Повністю руйнуються житлові, тваринницькі і інші споруди, укриття.

• зона сильних руйнувань (0,5-0,3 кг/см²). Руйнування споруд, деформація несучих конструкцій. Можуть залишитися частково стіни і нижні поверхи. Утворюються завали.

• зона середніх руйнувань (0,3-0,2 кг/см²). Більшість несучих конструкцій зберігається, дише частково деформується. Зберігається основна частина стін. Герметичні сховища і частина ПРУ не пошкоджується;

• зона слабких руйнувань (0,2-0,05 кгс/см²). Руйнуються вікна, двері, перегородки, тріщини верхніх поверхів. Нижні поверхи і підвали цілі.

При ядерному вибухупід водою також утворюється ударна хвиля. Тільки надмірний тиск у десятки разів більший на однакових відстанях. Час дії підвищеного тиску у кілька разів менший, а швидкість поширення ударної хвилі більша. В цей час утворюється велика хвиля – цунамі.

Крім руйнувань ударна хвиля є причиною пожеж – при пошкодженнях ліній електропередач, системи газопостачання, вибухів бензосховищ, складів боєприпасів і хімічних речовин, руйнування АЕС – забруднення великих територій.

Світлове випромінювання це потік променистої енергії, який включає ультрафіолетові, інфрачервоні і видимі промені.

Найбільш сильна дія світловоговипромінювання при повітряному і висотному вибухах. При наземному ядерному вибуху світлове випромінювання приблизно на 40% послабляється пилом, який піднято з землі. Розповсюджуючись в любому середовищі, світловий потік послабляється за рахунок розсіювання, відбивання і поглинання. При поглинанні різними тілами енергія світлового випромінювання переходить в тепло і нагріває освітлені поверхні. Цим явищем і характеризується уражаюча дія світлового випромінювання.

Джерелом світлового випромінювання є світла сфера, яка складається з повітря і розжарених продуктів вибуху.

Із збільшенням сфери (до 200-500 м в діаметрі), температура на її поверхні знижується до 8000-10000⁰С (для порівняння – температура поверхні сонця ≈ 6000⁰С).

В залежності від потужності вибуху світлове випромінювання може тривати від кількох до десятків секунд 20 кт – 3с; 1 мт – 10с; 10 мт – 23с.

Уражаюча дія світлового випромінювання визначається світловим імпульсом.

Світловий імпульс – це кількість світлової енергії, яка припадає на 1м² (або 1 см²) освітленої поверхні, розміщеної перпендикулярно поширенню випромінювань протягом всього часу існування світлового потоку.

Він вимірюється в Дж/м² (несистемна одиниця ккал/см², 1ккал=4,19Дж)

Тривалість світлового імпульсу залежить від потужності.

Максимальним радіусом ураження світловим імпульсом буде при повітряному вибуху, тому що світла область – у формі кулі. Світловий імпульс швидко зменшується із збільшенням відстані від центру вибуху.

Залежно від світлового імпульсу, який потрапляє на незахищені ділянки шкіри у людей виникають опіки, які діляться на 4 ступеня:

• опіки першого ступеня – при С.І. 80-160 кДж/м² - симптоми – почервоніння, припухлість, болючість.

• опіки другого ступеня – при С.І. 160-400 кДж/м². На шкірі утворюються пухирі, наповнені рідиною, болючість.

• опіки третього ступеня – при С.І. 400-600 кДж/м².- омертвіння шкіри, підшкірних тканин, утворення виразок.

• опіки четвертого ступеня – при С.І. > 600 кДж/м². – обвуглювання тканин, омертвіння підшкірної клітковини, м’язів, кісток.

Орієнтовані радіуси і ступені ураження людей С.В. залежно від потужності і виду вибуху – в табл..

Радіуси зон ураження С.В. влітку залежно від

потужності та виду вибуху*, км (п – повітряний, н – наземний)

*Взимку радіуси зон ураження у 1,5 – 2 рази менші.

Радіуси виникнення пожеж залежно від потужності і виду вибуху, км

Шкідлива дія С.В. і для зору – виникає тимчасове засліплення, тривалість якого вдень – до 5 хв; вночі – більше.

В залежності від світлового потоку і властивостей матеріалів виникає обвуглювання, обплавлення, спалахування – що веде до пожеж.

Таким чином, С.В. – це небезпечний уражаючий фактор ядерного вибуху з великим радіусом дії, який може бути причиною великих пожеж і масового ураження людей і тварин.

Проникаюча радіація (ПР) – це потік γ-випромінювання і нейтронів, які утворюються під час вибуху.

На ПР витрачається до 5% енергії вибуху. Тривалість - до 10-15 сек.

Основою є потік γ-променів і нейтронів, які поширюються від центру у всі боки проходячи відстань у сотні і тисячі метрів.

Уражаюча дія ПР визначається властивістю гама-променів і нейтронів іонізувати атоми середовища, в якому вони поширюються (порушується функція життєвих органів і систем).

Іонізуючу властивість ПР в повітрі характеризують дозою випроміню-вання.

Доза випромінювання (Д) – це кількість енергії р/а випромінювань, погли-нутих одиницею об’єму середовища, яке опромінюється.

Розрізнюють експозиційну, поглинуту і еквівалентну дозу.

Експозиційну дозу випромінювання гамма-променів вимірюють несистем-ною одиницею – рентген (Р).

Поглинута доза радіації – це величина, яка характеризує енергію іонізуючого випромінювання, поглинуту одиницею маси речовини, яка опромінюється. Одиниця вимірювання – грей (Гр).

Для обліку біологічної ефективності випромінювань введена одиниця погли-

нутої дози – біологічний еквівалент рентгена – бер. Один бер – це доза будь-якого випромінювання, яка створює в організмі такий же біологічний ефект, як 1 Р рентгенівського або гамма-випромінювання. (1 бер = 1Р).

Уражаюча дія ПР на людину залежить від величини дози опромінення і часу, на протязі якого доза отримана.

Для оцінки дії іонізуючого випромінювання за одиницю часу застосовується поняття – потужність дози (або рівень радіації) – це доза, отримана за одиницю часу і вимірюється в Р/год.

Згубно діє ПР на живі організми. Уражаюча дія радіації на живі клітини називається опроміненням. При опроміненні порушується життєдіяльність ор-ганізму, яка проявляється у вигляді променевої хвороби. Ступінь і розвиток променевої хвороби у людей і тварин залежить від дози опромінення, яку одержав організм. При великих дозах виникає гостра форма.

Опромінення викликає у людей тварин променеву хворобу. При великих дозах виникає гостра форма.

Розрізняють 4 ступені променевої хвороби в залежності від дози:

І. Легкий - виникає при дозах 100-200 р. Два-три тижні ознаки опромінення відсутні. Симптоми: біль у горлі, загальна слабкість, нудота, запарочення. В крові зменшується вміст білих кров’яних кульок. Хворі видужують.

ІІ. Середній – виникає при дозах 200-400 р. Симптоми: проявляються набагато різче ніж при легкому ступені. Крім того, спостерігається підвищення температури до 39-40 град., сильний головний біль, крововиливання у внутрішніх органах. Скритий період наступає через 1-3 дні після опромінення і продовжується 2-3 тижні. Потім наступає розвиток хвороби. Можливий перехід хвороби у хронічну форму. При активному лікуванні одужання наступає через 1,5-2 місяці.

ІІІ. Важкий – виникає при дозах 400-600 р. Первинні ознаки можуть проявитись через 1-2 години або зразу після опромінення і проявляються ще сильніше. Стан здоров’я хворого дуже важкий, сильний головний біль, блювота, пронос, буває втрата свідомості, проявляється різке збудження, крововиливи в шкіру і слизові оболонки, різко зменшується кількість лейкоцитів і еритроцитів, ослаблюються захисні сили організму та з’являються різні інші ускладнення. Скритий період скорочується до декількох годин. Можливий перехід хвороби у хронічну форму. При активному лікуванні одужання наступає через 6-8 місяців. Без лікування смертність до 50%.

ІУ.Надзвичайно важкий- виникає при дозах 600 і більше рентген. Симптоми такі ж як і при важкому ступені, але протікає значно важче і при неефективному лікуванні таке ураження призведе до смерті у 80-100% випадків. .

При дозі > 5000 бер (р) виникає блискавична форма променевої хвороби.

При важкому ступені гинуть 60% тварин, а при ІУ – через 10-15 діб – 100%.

При менших дозах – хронічна форма променевої хвороби.

Комахи і шкідники витримують дози опромінення в десятки тисяч рентген.

Найбільш стійкою до доз опромінення із рослин – квасоля.

Установлені допустимі дози опромінення, які не призводять до променевої хвороби:

0. одноразова (до 4 діб) – 50 бер (Р);

0. багаторазова за місяць – 100 бер (Р)4

0. багаторазова за квартал – 200 бер (Р);

0. багаторазова за рік – 300 бер (Р).

У мирний час від природного фону – допустима доза 0,1 бер (Р). Однократна доза за 4 доби – до 50 Р, при систематичному опроміненні за 10-30 діб – до 100 Р – не викликає зовнішніх ознак захворювання, і рахується безпечною в умовах НС.

На відміну від ударної хвилі і СВ ПР є невидимим і безпосередньо невідчутним уражаючим фактором. Особливість ПР в тому, що γ-промені і нейтрони здатні проникати через значні товщі предметів і речовин. Але проходячи через щільну перепону випромінювання послаблюється.

Наприклад: γ-випромінювання стає у 2 рази слабшим при проходжені через 1,8 см свинцю або 12-14 см ґрунту.

Зниження інтенсивності γ-променів і нейтронів характеризується шаром половинного послаблення - тобто від властивостей матеріалів і їх товщини залежить ступінь послаблення ПР.

Шар половинного послаблення – це шар речовин, при проходженні через який інтенсивність γ-променів і нейтронів зменшується у 2 рази.

У таблиці приведені значення шару половинного ослаблення матеріалів.

Біологічна активність нейтронів у кілька разів більша ефективності γ-променів

Для більшості предметів ПР помітного впливу не справляє. Проте, під її дією темніє скло оптики, засвічуються фотоматеріали в упаковці, виходять з ладу електронні прилади, в електрообладнанні виникають зміни електричних параметрів, деякі полімери твердіють або навпаки – стають м’якими.

Різні органи організму мають неоднакову чутливість до опромінення. Так, найбільш чутливими є кровотворні органи (кістковий мозок і селезінка), щитовидна залоза, статеві і внутрішні органи, молочні залози.

Під впливом опромінення вода тканин організму розпадається на водень (Н) та гідроксильну групу (ОН), що утворюють оксид НО₂ і перекис водню Н₂О₂ – продукти з високою хімічною властивістю. Вступаючи в реакції з молекулами білка, ферментів та інших структурних елементів тканин, вони руйнують її. В результаті призупиняється ріст тканин, порушуються обмінні процеси, пригнічується активність ферментних систем, з’являються нові хімічні сполуки, не властиві організму – токсини.

Біохімічні процеси в організмі настають протягом долей секунди і відбуваються як через декілька секунд та і через десятиріччя після опромінення, що може призвести до виникнення раку або загибелі. Цей процес може бути прискорений або спровокований повторним опроміненням.

Так, кровотворні органи мають високу здатність відновлюватись і можуть повністю відновити свої функції при опромінені дозою в 50-100 р.

Репродуктивні органи – при дозі в 10 р призводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза більша 200 р – може призвести до сталої стерильності.

Очі – уражаються при дозах 200-500 р.

Дуже небезпечне опромінення для дітей, яке може призвести до аномального розвитку кісток, розумової відсталості, втрати пам’яті.

Радіоактивні речовини в організмі уражають ті тканини, в яких вони відкладаються: стронцій – у кістках, цезій – у м’язах, уран і плутоній – у печінці, товстому кишечнику, нирках, йод – у щитовидній залозі.

На відміну від людей і тварин для рослин головну небезпеку складають β-випромінювання. Рослини менш чутливі до опромінення і гинуть при дозах значно більших ніж люди і тварини.

Чутливість залежить від фази розвитку. Прояви – гальмування росту, зниження урожайності, зменшення репродуктивності насіння, бульб, коренеплодів, а при великих дозах – до загибелі через кілька днів або тижнів після опромінення.

Електромагнітний імпульс – представляє собою електричні і магнітні поля. Час дії його складає декілька десятків мілісекунд. ЕМІ порушує роботу електричних і електронних приладів, радіоелектронну і радіотехнічну апаратуру..

Основною причиною виникнення ЕМІ вважається взаємодія гамма-променів і нейтронів ядерного вибуху з атомами газів повітря, внаслідок чого з них вибиваються електрони (ефект Комптона) і хаотично розлітаються в середовищі позитивно заражених атомів газів.

Найбільшу уражаючу дію має ЕМІ, що виникає при вибуху на висоті більше 40 км.

Із збільшенням висоти вибуху район ЕМІ може сягати в діаметрі тисячі кілометрів і товщиною 20-40 км.

Радіоактивне забруднення місцевості.

Радіоактивне забруднення місцевості є 4-м чинником ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху велика кількість р/а речовин, які осідають з димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, воду, а також продукти, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.

Джерелом радіоактивного забруднення є радіоактивні продукти ядерного розпаду, частина ядерного палива, яка не вступила в реакцію і штучні радіоактивні ізотопи.

Їх утворюється велика кількість, які осідають із хмари ядерного вибуху і утворюють радіоактивний слід, забруднюючи повітря, місцевість, воду і все що є (споруди,ліси, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин).

Слід у плані має як правило форму еліпса.

Розміри сліду залежать від виду вибуху, швидкості вітру та погодних умов і може мати тисячі кілометрів в довжину та десятки в ширину.

Радіоактивне забруднення місцевості по сліду нерівномірне – найбільше на осі і зменшується по ходу сліду і в ширину.

Зараженість місцевості р/а речовинами характеризується рівнем радіації і до-зою випромінювання до повного розпаду р/а речовин. Місцевість рахується зараженою при рівні радіації більше 0,5 Р/год.

За рівнем радіації на першу годину після вибуху забруднену територію поділяють на 4 зони: А, Б, В, Г (рис. ).

Зона А – помірного забруднення. Еталонний рівень радіації на 1-шу год. піс-ля вибуху на зовнішній межі – 8 Р/год. Доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду р/а речовин – 40 Р, на внутрішній межі – 400 Р.

Зона Б – сильного забруднення. Еталонний рівень радіації на 1-шу год. після вибуху на зовнішній межі – 80 Р/год. Доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду р/а речовин – 400 Р, на внутрішній межі –1200 Р.

Зона В – небезпечного забруднення. Еталонний рівень радіації на 1-шу год. після вибуху на зовнішній межі – 240 Р/год. Доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду р/а речовин – 1200 Р, на внутрішній межі – 4000 Р.

Зона Г – надзвичайно небезпечного забруднення. Еталонний рівень радіації на 1-шу год. після вибуху на зовнішній межі – 800 Р/год. Доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду р/а речовин – 4000 Р, в середині зони – 7000 Р.

Рис . Слід радіоактивної хмари ядерного вибуху з рівнями радіації через 1 годину після вибуху

З часом рівні радіації на місцевості знижуються: в 10 разів – через кожні 7 кратні відрізки часу. Наприклад: через 7 год після вибуху доза зменшується в 10 разів, через 49 год (2 доби) – у 100 разів, через 343 год (14 діб) – у 1000 разів і т.д.

Джерело забруднення місцевості – радіоактивні продукти поділу. Це суміш багатьох ізотопів. При поділі ядер U-235 і Pl-239 утворюється майже 200 ізотопів і 70 хімічних елементів.

Більшість ізотопів короткоживучі – йод-131, ксенон-133, лантан-140 та інші з періодом напіврозпаду від секунд до кількох днів.

Стронцій-90, цезій-137, сурма-125 та інші мають період напіврозпаду від одного до кількох років.

Цезій-135, рубідій-67, самарій-147 – розпад – тисячі років.

Великий вплив наступінь і характер забруднення мають метеорологічні умови. Вітер – по висоті, швидкості і напрямках різний. Сніг, дощ, туман – вищий ступінь забруднення, але разом з тим, сніг послаблює випромінювання, дощ змиває в грунт, що також знижує рівень радіації. Рельєф місцевості – в долинах, ярах рівень забруднення більший. Ліс – спочатку все осідає на кронах.

Рівень радіації зменшується особливо інтенсивно в перші години після вибуху про що говорить велика кількість короткоживучих ізотопів.

Якщо рівень радіації через 1 год після вибуху прийняти за 100%, то через 2 год він буде 43%, через 5 год – 15%, через 10 год – 6,4%, через 30 год -1,7%, через 100год – 0,17%.

Це особливо велике значення має при організації захисту населення та введення режимів захисту населення.

Крім забруднення радіоактивними речовинами ядерного вибуху, джерелами можуть бути уранова та радіохімічна промисловість, місця переробки і поховань радіоактивних відходів, ядерні реактори різних типів, також попадання радіоактивних речовин в навколишнє середовище при транспортуванні і зберіганні.

2. Особливості радіоактивного забрудненя при аварії на аес

Як показав Чорнобиль та інші аварії, що АЕС крім добра можуть повернутися і бідою. Радіоактивне забруднення при йьому набагато небезпечніше ніж при вибуху бомби. Радіонуклідний склад і кількість викинутих радіонуклідів залежить від характеру руйнування, потужності реактора, тривалості роботи реактора і вони значно відрізняються.

Існує багато типів ядерних реакторів. АЕС, побудовані в Україні, базуються на водо-водяних енергетичних реакторах з корпусом під тиском (ВВЕР) і канальних уран-графітових реакторах ( РМБК). Вони належать до реакторів на теплових повільних нейтронах.

На Чорнобильській АЕС працювали реактори РБМК-1000 потуднвстю 1млн кВт. Такі реактори працюють в Росії – на Санкт-Петербургській, Курській і Смоленській АЕС.

Реактори типу ВВЕР працюють на Запорізькій, Хмельницькій, Рівенській і Південноукраїнській АЕС.

Одна з найважливіших вимог ядерних реакторів – безпека АЕС у всіх режимах її роботи. Цього не вдалося добитися на Чорнобильській АЕС, що і призвело до катастрофічного забруднення великих територій (3,5 млн га сільськогосподарських угідь; 1,167 млн га лісів; 1687 населених пунктів).

Забруднення місцевості після аварії на АЕС має свої особливості в порівнянні з вибухом ядерного заряду.

1. Вибух ядерного заряду проходить повільно. В ядерному реакторі знаходиться велика кількість ядерного палива – 400...500 тон радіоактивних речовин з різним періодом піврозпаду. Аварія на АЕС має велику часову тривалість викидання радіоактивних речовин порівнянно з ядерним вибухом. Створена хмара піднімається на висоту до 1,5км і вітром розкидається на великі території. За цей час напрямок вітру змінюється неодноразово. Тому конфігурацію зони забруднення прогнозувати важко.

2. При аварії на АЕС утворюються дуже дрібні аерозолі – 0,5...3 мк (при ядерному вибуху - більше 60 мк). Викидання йде відносно невисоке. Аерозолі можуть триматися у повітрі тривалий час, розповсюджуватися на великі відстані і випадати під дією різноманітних факторів у вигляді плям.

Наприклад, зона радіоактивного забруднення після аваріїї на ЧАЕС мала площу більше 28 тис. км².

3. При ядерному вибуху радіоактивні ізотопи створюються з урану-235 або плутонію-239 у мить вибуху. Серед цих радіоактивних ізотопів велика частка короткоживучих, які досить швидко розпадаються.

При тепловому вибуху реактора частка короткоживучих елементів значно менша. Це пов’язано з тим, що реактор працює давно, уран перетворюється на ізотопи давно і короткоживучі ізотопи розклалися. Значну частину короткоживучих елементів складав йод-131 з періодом напіврозпаду 8,04 доби (50-70% радіоактивності). Далі залишились довго живучі: стронцій-90, цезій-137, церій-144, рутеній-106, а також трансуранові – плутоній-238, 239, 240, уран, торій, ксенон, криптон.

Тому швидкість зниження радіації при аварії на АЕС значно менша.

Час для спаду рівеня радіації розраховують :

• при ядерному вибуху - у годинах;

• при аварії на АЕС - у добах.

Вплив радіоактивного забруднення навколишнього середовища на людей визначається в основному трьома джерелами: радіоактивною хмарою, гамма-випромінюванням осівших на землю радіонуклідів і включенням їх в біологічні ланцюги – через харчові продукти рослинного і тваринного походження, а також воду забрудненних джерел питного водо забезпечення.

Таблиця 3.1

Порівняння спаду радіації

При прогнозуванні радіаційних наслідків і плануванні захисних заходів населення і особистого складу, треба виділити три фази протікання аварії.

Рання фаза – від початку аварії до моменту закінчення викиду радіаційних речовин в атмосферу і закінчення формування радіаційного сліду на місцевості. Тривалість цієї фази в залежності від характеру і масштабу аварії може тривати від кількох годин до декількох діб. На ранній фазі доза зовнішнього опромінення формує гамма- і бета-випромінення радіоактивних речовин.

Середня фаза – від моменту завершення формування радіоактивного сліду до прийняття усіх заходів захисту населення. В залежності від характеру і масштабу аварій, тривалість середньої фази може бути від декількох діб до року після виникнення аварії.

Пізня фаза – післяаварійна фаза, її тривалість визначається розмірами та масштабами аварії, може тривати від декількох місяців до десятиріч.

При прогнозуванні радіаційної обстановки при можливій аварії на АЕС використовують наступні зони забруднення (рис. ).

Рис. . Прогнозовані зони забруднення при аварії на АЕС

Зона М - зона района небезпеки. На її зовнішній межі рівень радіації - 14 мР/год. і річною дозою 5 Р.

Зона А - зона помірного района забруднення. На її зовнішній межі рівень радіації- 140 мР/год. і річною дозою 50 Р.

Зона Б - зона сильного забруднення. На її зовнішній межі рівень радіації- 1,4 Р/год. і річною дозою 500 Р.

Зона В - зона небезпечного забруднення. На її зовнішній межі рівень радіації- 4,2 Р/год. і річною дозою 1500 Р.

Зона Г - зона надзвичайно небезпечного забруднення. На її зовнішній межі рівень радіації- 14 Р/год. і річною дозою 5000 Р.

На рис. 3.1 показані рівні радіації на початку зони (на першу добу після аварії).

30 травня 1986 р вся територія забруднення поділена на 3 зони:

1. Зона відчуження з рівнем радіації більше 20 мр/год і річною дозою більше 40 бер (р). Повна евакуація населення.

2. Зона тимчасового відселення (добровільного відселення) з рівнем радіації від 5 до 20 мр/год і річною дозою 10-40 бер (р).

3. Зона посиленого радіологічного контролю – 3-5 мр/год і 5-10 бер (р).

Особливість забруднення – нерівномірність, плямами і переноси на великі відстані.

Зовнішній вплив бета-частинок на людей і тварин проявляється при зовнішньому забруднені радіоактивними речовинами: зʼявляються «бета-опіки» шкіри на руках, голові, шиї (у тварин кожні покрови, ноги, рот, вим’я, очі, пах та інш.).

В заходи по захисту людей від радіоактивних речовин покладено два принципа:

- не допустити переопромінення людей;

- не допустити попадання радіоактивних речовин всередину організму.

Основними заходами по захисту являються:

• контроль радіоактивного зараження та опромінення;

• використання індивідуальних і колективних засобів захисту, фортифікаційних споруд і бойової техніки.

3. Характеристика осередку хімічного ураження

При поширенні у навколишньому середовищі отруйних речовин (ОР) або сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР) утворюються зони хімічного зараження і осередки хімічного ураження.

Зона хімічного зараження – це територія, яка безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або сильнодіючих отруйних речовин і над якою поширилася заражена хмара з уражаючими концентраціями.

Зона хімічного зараження, яка утворилася в результаті застосування ОР, включає зону безпосереднього застосування хімічної речовини і територію поширення хмари ОР і характеризується довжиною Д, шириною Ш і глибиною Г (рис.1).

Рис.1. Схема зони хімічного зараження і осередку хімічного ураження

Поширюючись за вітром, заражена хмара може уражати людей, тварин і рослин на значній відстані від безпосереднього місця потрапляння хімічних речовин у навколишнє середовище.

Зона зараження характеризується типом ОР або СДОР, розмірами, розміщенням об’єкта господарювання або населеного пункту, ступенем зараженості і зміною цієї зараженості з часом.

Заражене повітря затримується в населених пунктах, садах, лісах, високостеблевих сільськогосподарських культурах, у долинах та ярах. Тому при організації захисту населення це потрібно враховувати.

Межі зони зараження визначаються пороговими токсичними дозами ОР або СДОР, які спричиняють початкові симптоми ураження і залежать від розмірів району застосування ОР чи розливу СДОР, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, щільності забудови, наявності та характеристики лісових насаджень.

В межах зони хімічного зараження утворюються осередки хімічного ураження.

Осередок хімічного ураження - це територія , в межах якої в: ураження людей, с.-г. тварин і рослин.

Осередок хімічного ураження характеризують – концентрація, щільність зараження і стійкість.

Концентрація – це кількість хімічної речовини в одиниці об’єму повітря. Вимірюється в мг / л повітря. Вона залежить від токсичності ОР.

Щільність зараження– це кількість небезпечної хімічної речовини, яка припадає на одиницю площі. Вимірюється в г / м² поверхні.

Стійкість хімічної речовини на місцевості– це тривалість уражаючої дії на людей, тварин, рослин, лісів, які знаходяться на зараженій території. Стійкість визначається часом (хвилини, години, доби) до моменту, коли ця речовина перестає бути небезпечною для рослин і тварин, а люди можуть бути без засобів захисту.

Стійкість залежить від температури повітря, атмосферних опадів, хімічних і фізичних властивостей речовин.

Хімічні речовини, які перебувають у стані пари і туману, проявляють уражаючу дію до тих пір, поки їх концентрація не знизиться до безпечної, а в краплинно-рідинному стані зберігають свої уражаючі властивості значно довше: від кількох годин до кількох місяців.

На стан хімічного осередку зараження і стійкість небезпечних хімічних речовин дуже впливають метеорологічні умови ( температура,

вітер, опади).

Від температури залежить швидкість випаровування ОР із зараженої території. З підвищенням температури швидкість випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин збільшується і, відповідно, тривалість дії їх на місцевості зменшується.

На процес розсіювання зараженої хмари дуже впливає стан вертикальної стійкості повітря, який характеризується ступенем вертикальної стійкості повітря. Є три ступені вертикальної стійкості атмосфери: інверсія, ізотермія і конвекція.

Інверсія – це підвищення температури з висотою. Виникає в ясну літню ніч при слабкому вітрі (до 4 м/с). Так як, холодний шар повітря знаходиться внизу, то створюються сприятливі умови для збереження високої концентрації СДОР та їх розповсюдження.

Ізотермія - температура повітря однакова до висоти 30м. Виникає у похмуру погоду, а також при вітрі більше 4м/с або як перехід від інверсії до конвекції і навпаки. Розповсюдження СДОР – менше за інверсію.

Конвекція – температура повітря нижніх шарів вища верхніх і вони переміщуються по вертикалі. Хмара зараженого повітря швидко розсівається. Виникає у літній день при ясній погоді, коли швидкість вітру до 4 м/с.

Швидкість вітру значно впливає на тривалість збереження і дальність поширення зараженого повітря. Сильний вітер (понад 6м/с) швидко розсіює заражену хмару і збільшує випаровування краплинно-рідинних хімічних речовин із зараженої ділянки. В результаті цього концентрація парів хімічної речовини в повітрі і тривалість дії ОР на ділянці зменшується. При слабому вітрі (до 4м/с) і відсутності висхідних потоків повітря заражена хмара поширюється за вітром, зберігаючи уражаючі концентрації, на значну глибину (до кількох десятків кілометрів).

4. Характеристика осередку бактеріологічного (біологічного) ураження

Біологічні засоби належать до засобів масового зараження і ураження людей, тварин, рослин і зараження об’єктів навколишнього середовища.

Біологічними засобами ураження є: хвороботворні мікроби (бактерії, віруси, гриби), небезпечні шкідники. Вони можуть потрапляти в навколишнє середови-ще внаслідок аварії, випадкового занесення збудника чи застосування біологічної зброї.

Бактеріологічна (біологічна) зброя – це хвороботворні мікроби і бактеріальні отрути, призначені для ураження людей, тварин, рослин і зараження запасів про-довольства, а також боєприпаси, за допомогою яких вони застосовуються.

Зона біологічного зараження – це територія, заражена біологічними збудни-ками захворювань у небезпечних для людей, тварин і рослин межах.

Збудники інфекційних хвороб можуть поширюватися, збільшуючи зону зара-ження, людьми, комахами, особливо кровососними, тваринами, гризунами, пта­ хами.

Осередок біологічного ураження – це територія, на якій у результаті впливу біологічних засобів (зброї противника) виникли масові ураження людей, тварин, рослин.

При виникненні осередку Б.З. для запобігання поширення інфекційних захво-рювань із первинного осередку, вводиться карантин і обсервація.

Карантин – система державних заходів, які проводяться в осередку для запо-бігання розповсюдження інфекційних захворювань із осередку ураження та для повної ізоляції і ліквідації самого осередку.

Карантин передбачає ізоляцію осередку, забороняється в’їзд і виїзд людей, ви-везення тварин, продукції тваринництва і рослинництва, прийом посилок. Прово-дяться протиепідемічні, ветеринарно-санітарні, санітарно-гігієнічні, протиепізоо-тичні лікувально-профілактичні заходи.

Карантин припиняється після закінчення строку максимального інкубаційно-го періоду захворювання (з моменту виявлення та ізоляції останнього хворого).

Обсервація – це система заходів спостереження за ізольованими людьми або тваринами, які прибули з осередку, на який наклали карантин, або перебувають у загрозливій зоні, тобто на території, яка межує з осередком ураження.

Тривалість карантину і обсервації встановлюють, виходячи із тривалості мак-симального інкубаційного періоду захворювання.

Замість терміну «бактеріологічна зброя» стали використовувати термін «біо-логічна зброя, «біологічні засоби»« тому, що стали використовувати не тільки бактерії, а й віруси, рикетсії, грибки та шкідники рослин.

Уражаюча дія біологічної зброї ґрунтується на застосуванні насамперед хво-роботворних властивостей патогенних мікробів і токсичних продуктів їхньої жит-тєдіяльності.

Поширення на великій території за короткий час масового захворювання лю-дей називається епідемією. Якщо захворювання охоплює багато країн, частини світу, материки – називають пандемією. Охоплення великих територій ураження хворобою рослин називається епіфітотією, а масове ураження тварин на великих територіях – епізоотією.

Як біологічні засоби ураження найнебезпечнішими для людей є антропозоо-нозні захворювання та група гострих, особливо небезпечних інфекційних хвороб. Збудниками цих захворювань є бактерії, віруси, рикетсії, гриби.

Антропозоонозні захворювання – загальні для людей і тварин. До них нале-жать:

0. бактеріальні – чума, сибірка, туляремія, сап;

0. вірусні – ящур, енцефаломієліти, псикатоз;

1. рікетсійні – КУ-пропасниця, плямиста пропасниця Скелястих гір.

Група гострих, особливо небезпечних інфекційних хвороб, які уражають лю-дей, це:

0. бактеріальні – холера, черевний тиф,;

0. вірусні – натуральна віспа, жовта пропасниця, грип;

1. рикетсійні – висипний тиф.

На території України найбільш поширені епізоотичні хвороби: туберкульоз та лейкоз ВРХ, лептоспіроз, класична чума свиней, сальмонельози, сказ, сибірка.

Збудники багатьох інфекційних хвороб швидко розмножуються, особливо та-ких, як холера, сибірка, черевний тиф. Наприклад, потрапляючи у воду навіть на невеликій ділянці річки, вони можуть заразити її далеко за течією. Зараження не-великих і непроточних водойм, незахищених колодязів може призвести до важких захворювань людей і тварин й стати причиною утворення осередку біологічного ураження.

Біологічна зброя – це біологічні засоби (збудники захворювань небезпечних для людей, тварин або рослин) та засоби їх використання (спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки оснащенні біологічними засобами) призначенні для масового ураження людей, сільськогосподарських тварин, посівів, псування продуктів харчування, палива, техніки і води.

Успеціальній літературі можна ще зустріти термін «бактеріологічна зброя», який широко застосовувався раніше, коли основою уражаючої дії такої зброї вважали застосування тільки патогенних мікробів із бактерій. Але пізніше основою цієї зброї стали не тільки бактерії, а й віруси, рикетсії, грибки та шкідники рослин, тому на сучасному етапі є більш відповідним термін «біологічна зброя», «біологічні засоби» і т.п.

Іноземні спеціалісти рахують, що біологічну зброю можна використовувати для вирішення наступних задач:

• знищення або виведення зі строю особового складу військ;

• зниження волі противника доопору із-за послаблення морального духу військ та цивільного населення;

• зменшення матеріальних ресурсів ведення війни та підрив економіки в результаті знищення сільськогосподарських тварин, посівів і запасів продовольства;

• зниження боєздатності військ і оперативної роботи штабів через проведення важких робіт по ліквідації наслідків використання біологічної зброї.

Шляхи проникання біологічних засобів в організм людини або тварини:

• з повітрям через органи дихання – аерогенний, повітряно-крапельний шлях;

• з продуктами харчування і водою через травний тракт – аліментарний;

• через непошкоджену шкіру в результаті укусів заражених кровососних членистоногих – трансмісійний шлях;

• через слизові оболонки рота, носа, очей, а також через пошкоджену шкіру – контактний шлях.

Способи бойового застосування БЗ:

• розпилення біологічних рецептур для зараження приземного шару повітря частинками аерозолю – аерозольний спосіб;

• розсіювання штучно заражених БЗ кровососних переносників – трансмісійний спосіб;

• зараження БЗ повітря і води за допомогою диверсійного спорядження – диверсійний спосіб.

Наукові розробки БЗ та їх застосування розпочалися в німецькій армії ще в роки Першої світової війни та продовжувались до кінця Другої світової війни.

З 1940 по 1944 р. японська армія більше 11 разів застосовувала різні види БЗ проти китайських військ і мирного населення, в результаті чого в ряді міст і районів Китаю виникала епідемія чуми.

Поширення на великій території за короткий час масового захворювання людей називається епідемією. Якщо захворювання охоплює багато країн, материків – пандемією.

Охоплення великих території, ураження рослин – епіфітотією, а масове ураження тварин на великих територіях – епізоотією.

Вважається використання БЗ – вечірній і нічний час і взимку, тому що вдень при високій температурі і сонячному освітлені збудники хвороб гинуть швидше.

Американські вчені рахують, що зона уражаючої дії біологічних боєприпасів масою 20кг розпилених з літака досягає 100 тис.км².

Штучне розповсюдження мікробів та інших збудників здійснюється аерозолями, переносниками та прямим зараженням повітря приміщень, продуктів харчування і джерел водо забезпечення шляхом диверсій.

На думку спеціалістів найбільш ефективним методом використання є утворення аерозолів, які можуть виникати при допомозі біологічних боєприпасів вибухової дії (бомби, артилерійські снаряди, міни, УРС). Можуть використовуватись механічні генератори, які складаються із пристрою для подачі біологічної суспензії і джерела тиску.

Зони зараження можуть поширюватись переносниками – людьми, комахами, тваринами, гризунами, птахами.

Заражатись можуть: люди, тварини, птиця, дикі звірі і птиця, повітря, місцевість, водойми, колодязі, фураж, сільськогосподарські посіви, урожай, продукти харчування, техніка, пасовища, різні приміщення.

Для псування запасів продовольства, нафтопродуктів, майна, оптичних приладів можна використовувати грибки, бактерії, які можуть швидко розкладати нафтопродукти, ізоляційні матеріали, корозію металів, окислення місць пайки контактів, що може призвести до виходу із ладу та повної порчі.

Зона зараження характеризується видом біологічних засобів, розмірами, часом утворення, ступенем небезпечності із часом.

Осередок біологічного ураження – це територія наякій в результаті впливу БЗ виникли масові ураження людей, тварин, рослин.

Осередок біологічного ураження може бути і в мирний час здійснено противником диверсією, а у воєнний – як результат застосування біологічної зброї, як ЗМУ.

Стійкість осередку біологічного ураження залежить від температури і вологості повітря, а також наявності сонячних днів.

Збудники багатьох хвороб при низьких температурах можуть зберігатися тривалий час у зовнішньому середовищі, а влітку при високій температурі та інтенсивній сонячній радіації збудники хвороб гинуть швидше. Підвищена вологість також знижує їх стійкість.

За даними досліджень вчених, ідеальним станом атмосфери застосування БЗ є інверсія.

Уражаюча дія бактеріальних засобів грунтується на застосуванні хвороботворних властивостей, патогенних мікробів і токсичних продуктів їх життєдіяльності.

В біологічній зброї застосовують особонебезпечні інфекції, а також небезпечні антропозоонозні (спільні для людей і тварин) хвороби.

Гострі небезпечні інфекційні хвороби, які уражають людей:

• вірусні – натуральна віспа, грип, жовта пропасниця;

• бактеріальні – холера, черевний тиф;

• рикетсій ні – висипний тиф.

Антропозоонозні хвороби – загальні для людей і тварин:

Бактеріальні – чума, сибірка, туляремія, сап, меліоідоз;

Вірусні - пситакоз, енцефаломієліти, ящур;

Рикетсійні - Ку-пропасниця, плямиста пропасниця Скелястих гір.

Основні методи боротьби з впливом біологічної зброї: проведення санітарно-профілактичних заходів, лікування хворих, дезінфекція і санітарна обробка, введення карантину і обсервація.

Карантин та обсервація

При виникненні осередку біологічного ураження для запобігання поширення інфекційних захворювань із первинного осередку вводиться карантин і обсервація.

Карантин – це система державних заходів, які проводяться в епідемічному (епізоотичному, епіфітотичному) осередку для запобігання поширення інфекційних захворювань ізосередку ураження та для повної ізоляції і ліквідації його.

Він передбачає ізоляцію колективу в якому виникли інфекційні хвороби з госпіталізацією хворих і обсервацією тих хто був з ними у контакті. Повна ізоляція.

З цією метою проводяться такі адміністративно-господарські заходи: забороняється в’їзд і виїзд людей, вивезення тварин, продукції тваринництва і рослинництва, прийом посилок. Проводяться протиепідемічні, ветеринарно-санітарні, санітарно-гігієнічні, протиепізоотичні лікувально-профілактичні заходи.

Навколо осередку виставляють охорону і через спеціальні пункти і під наглядом медичної служби організують забезпечення людей.

Карантин в повному обсязі проводиться при таких захворюваннях як – чума, тиф, холера, віспа, ящур, сибірка, сап та інші.

Припиняється карантин після закінчення строку максимального інкубаційного періоду захворювання.

Обсервація – це система заходів спостереження за ізольованими людьми, тваринами, які прибули з осередку, на який наклали карантин, або перебувають у загрозливій зоні, тобто на території, яка межує з осередком ураження.

Ці заходи включають обмеження в’їзду і виїзду, вивезення з осередку майна, урожаю, продукції тваринництва без попереднього знезараження і дозволу медичної та ветеринарної служб, посилений медичний контроль за продуктами харчування і водою.

В осередку біологічного зараження проводять профілактичні і санітарно-гігієнічні заходи, дезінфекцію і санітарну обробку людей, тварин, води, техніки та ін..

Особовий склад формувань ЦЗ, які перебувають в осередку переводиться на казармене положення.

Тривалість карантину і обсервації установлюють виходячи із тривалості максимального інкубаційного періоду захворювання.

Осередок біологічного ураження може бути в мирний час при виникненні інфекційних захворювань людей, тварин і рослин внаслідок завезення чи перенесення збудника хвороби з інших країн або в результаті порушення епідеміологічних норм.

ЛЕКЦІЯ 3. ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Навчальні питання:

1. Основні принципи і способи захисту населення.

2. Сучасне оповіщення населення.

3. Заходи протирадіаційного і протихімічного захисту.

3.1. Захист населення у разі ядерної аварії.

3.2. Способи захисту населення при радіоактивному і хімічному заражені місцевості.

4. Захист населення в захисних спорудах.

4.1. Сховища.

4.2. Протирадіаційні укриття.

4.3. Найпростіші укриття.

5. Проведення евакозаходів

1. Основні принципи і способи захисту населення

Державна політика України у сфері захисту населення і територій базується на Конституції України, відповідних законах, актах Президента України і урядових рішеннях. «Людина, її життя і здоров'я , честь і гідність, недоторканість і безпека визначається в Україні найвищою соціальною цінністю», - визначає стаття 3 Конституції України.

8 червня 2000 р. Президент України Л.Д.Кучма підписав Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру». Цей закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, захисту об’єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від НС техногенного та природного характеру.

Основними завданнями у сфері захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру є:

• здійснення комплексу заходів для запобігання НС та реагування на них;

• забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій у НС.

Основним завданням ЦО при виникненні НС є захист населення.

Захист населення - це створення необхідних умов для збереження життя людей у НС.

Захист населення при виникненні НС організується і здійснюється у відповідності з принципами , основними з яких є :

1. Пріоритетність завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я і

довкілля.

2. Надання переваги раціональній безпеці.

3. Вільний доступ населення до інформації щодо захисту населення і територій у НС.

4. Особиста відповідальність громадян про власну безпеку, неухильне дотримання

ними правил поведінки у НС.

5. Відповідальність посадових осіб за дотримання вимог цього законодавства.

6. Обов’язковість завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникнення

НС.

7. Урахування економічних, природних і інших особливостей території і ступеня

реальної небезпеки НС.

8. Максимально-можливе використання сил і засобів для запобігання НС.

Для забезпечення реалізації державної політики захисту населення і територій від НС 3.8. 1998 р. КМУ прийняв постанову № 1198 «Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру в Україні (СЗРНС)». СЗРНС складається з органів управління, сил і засобів попередження та реагування на НС, а також систем забезпечення у складі міністрів та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств незалежно від форми власності.

Основними способами захисту населення є :

• Інформування та оповіщення, яке досягається завчасним створенням і під­ тримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та об’єктових систем оповіщення населення.

• Спостереження за довкіллям, забрудненням харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізма-ми та іншими біологічними агентами, забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю.

• Укриття в захисних спорудах, якому підлягає, у разі необхідності, усе насе-лення відповідно до приналежності (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах тощо), досягається створенням фонду захисних споруд.

• Евакуаційні заходи, які проводяться в містах та інших населених пунктах, що мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час є основним спосо­ бом захисту населення і досягаються їх завчасним плануванням.

• Інженерний захист проводиться з метою виконання вимог ІТЗ під час про-ектування і експлуатації споруд та інших об’єктів господарювання, наслідки ді-яльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля.

2. Сучасне оповіщення населення

Оповіщення населення – тобто попередження населення про загрозу виникнення або виникнення НС – це одне із основних завдань ЦО.

Основу системи оповіщення складають автоматизована система централізованого оповіщення мережі зв’язку та радіомовлення і додатково телефонна мережа.

Сигнали передаються по каналах зв’язку, радіотрансляційній мережі і телебачення. Одночасно з інформацією про НС передаються вказівки про порядок дій. Сигнали , подані вищим штабом ЦО, повинні дублюватися всіма підпорядкованими штабами. В селах і на об’єктах дублювати сигнали можна за допомогою місцевого радіовузла, гудків підприємств, сирен транспорту, ударом у рейку, дзвони.

Для своєчасного попередження населення введені сигнали попередження населення у мирний і воєнний час.

Сигнал «Увага всім!» повідомляє про надзвичайну обстановку в мирний час і на випадок загрози нападу противника у воєнний час. Сигнал передається органами ЦО за допомогою сирени і виробничих гудків. Привалі гудки означають попереджувальний сигнал.

Почувши їх, необхідно включити радіо, телевізор і прослухати текст інформації про дії населення після одержання сигналу.

Після одержання інформації необхідно виконати всі вказівки тексту інформації сигналу.

Сигнали оповіщення мирного часу :

«Аварія на атомній станції» –вказується час, місце, масштаб аварії, інформація про р/а обстановку для населення. Необхідно герметизувати приміщення , прийняти йодні препарати, укрити продукти, воду, корми. Надалі діяти відповідно вказівкам штабу ЦО.

«Аварія на хімічнонебезпечному обʼєкті» – вказується час, місце, масштаб аварії, райони, яким загрожує небезпека, інформація про дії населення, (залишатися на місці або збиратися для евакуації).

«Землетрус» – надається повідомлення про загрозу землетрусу або його початок. Треба : відключити газ, воду, електрику, погасити вогонь у печі, взяти одяг, документи, цінності, вийти на відкриту місцевість.

«Затоплення» – повідомляється район, у якому очікується повінь. Необхідно : відключити газ, електрику, взяти одяг, документи, цінні речі, продукти харчування і зібратися у вказаному місці для евакуації.

«Штормове попередження» – надається інформація про посилення вітру. Зачинити вікна, двері, перебратися у підвали.

Сигнали оповіщення воєнного часу

«Повітряна тривога» – попереджається населення про загрозу . Сигнали передаються по радіо і телебаченню і дублюються сиренами , гудками підприємств і транспорту протягом 2-3 хвилин.

Необхідно: припинити роботу, транспорт зупиняється, а якщо дома то закрити газ, воду, вимкнути електрику, загасити вогонь у печах і з документами укритись в захисних спорудах.

Там, де по технології неможна залишати без нагляду робочі місця – залишаються чергові, для яких також мають бути захисні споруди. Працівники займають свої робочі місця тільки з дозволу керівництва.

В якому місці і в який час не застав сигнал – необхідно діяти швидко, але спокійно, впевнено, без паніки, суворо дотримуватись правил поведінки і вказівок органів ЦО.

«Відбій повітряної тривоги» –за даним сигналом усі повертаються до робочих місць і в житло.

«Радіаційна небезпека» – подається у населених пунктах , у напрямку яких рухається радіаційна хмара. Необхідно прийняти 6 таблеток із гнізда №4 аптечки АІ -1, надіти засоби захисту, взяти документи, продукти, укритися у сховищах.

«Хімічна тривога» – подається при загрозі хімічного або біологічного нападу.

При хімічній тривозі прийняти таблетку з пенала з гнізда №2, при біологічному нападі – 5 таблеток препарату із гнізда №5 аптечки АІ - 1, надіти засоби захисту і укритися у захисних спорудах.

3. Заходи протирадіаційного і протихімічного захисту

ПР і ПХЗ – це комплекс заходів ЦО , направлених на запобігання або послаблення дії іонізуючих випромінювань, ОР і СДЯР.

Радіаційний і хімічний захист включає такі основні заходи:

- виявлення і оцінка радіаційної й хімічної обстановки;

- організація і проведення дозиметричного і хімічного контролю;

- розробка і введення в дію типових режимів радіаційного захисту;

- забезпечення населення і невоєнізованих формувань ЦО засобами індивідуального захисту;

- ліквідація наслідків р/а і хімічного зараження ( спеціальна санітарна обробка, обеззараження місцевості і споруд і ін.).

3.1. Режими радіаційного захисту

Порядок застосування засобів і способів захисту людей, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення і вибір найбільш доцільних дій у зонах р/а забруднення від ядерного вибуху, називається режимом захисту.

Режим захисту працюючих на об’єкті і населення, яке знаходиться дома, включає три основних етапи, які повинні виконуватися в суворій послідовності: перший етап – тривалість припинення роботи об’єкту (час безперервного перебування людей у захисних спорудах); другий етап – тривалість роботи об’єкту з використанням для відпочинку захисних споруд або житлових будинків; третій етап – тривалість роботи об’єкту з обмеженим перебуванням людей на відкритій території.

У зв’язку з тим, що на об’єкті і в місцях проживання є укриття з різними коефіцієнтами ослаблення, розроблені типові режими з урахуванням їх захисних властивостей.

В даний час розроблені і рекомендуються 8 типових режимів захисту для різних категорій населення :

1-3-й режими - для непрацюючого населення;

4-7-й режими – для робітників і службовців;

8-й режим — для невоєнізованих формувань ЦО.

Таблиця 1. Типові режими №4 р/а захисту робітників і службовців на об’єктах народного господарства, які проживають в дерев'яних будинках з К_ОСЛ=2 і ПРУ з К_ОСЛ=20-50

Дотримання режимів забезпечить протирадіаційний захист населення , основна мета якого не допустити опромінення людей понад встановлені допустимі дози.

2. Захист населення у разі ядерної аварії

При аварійному викиданні в атмосферу р/а речовин можливі такі види опромінення населення:

а) зовнішнє - при проходженні р/а хмари;

б) внутрішнє - при вдиханні р/а речовин;

в) контактне - внаслідок р/а забруднення шкіри і одягу;

г) зовнішнє – зумовлене р/а забрудненням землі, будівель, споруд і ін..

д) внутрішнє – при використанні забруднених продуктів харчування.

Основою розробки заходів захисту населення в умовах р/а забруднення при ядерній аварії є рекомендації міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) 1988 р.

Критерієм для прийняття рішення про заходи захисту населення на ранній і середніх фазах після аварії є дози зовнішнього і внутрішнього опромінення (табл. 2 і 3) з двома рівнями радіаційного впливу – нижнім і верхнім згідно з рекомендаціями МАГАТЕ.

При опроміненні, що не перевищує нижнього рівня, заходи, передбачені в табл..2 і 3, не проводяться. Якщо прогнозоване опромінення перевищує нижній рівень, але не досягає верхнього рівня, то проведення вказаних заходів може бути відкладене. Якщо опромінення досягає або перевищує верхній рівень, то обов’язково необхідно проводити заходи.

З метою зменшення іонізуючого випромінювання на людей всі заходи мають бути спрямовані на зменшення потрапляння р/а речовин в органи дихання, травлення і на поверхню тіла.

Таблиця 2.Критерії для прийняття рішень на ранній фазі розвитку аварії

Таблиця 3. Критерії для прийняття рішень на середній фазі розвитку аварії

Тому необхідно:

• провести герметизацію приміщень;

• провести йодову профілактику (табл.4);

• захистити органи дихання підручними засобами (табл.5);

• використовувати ЗІЗОД і шкіри при виході із приміщень;

• евакуювати населення;

• провести санітарну обробку населення;

• провести дезактивацію поверхневого забруднення р/а речовинами продуктів харчування ( обмивання, видалення поверхневого шару);

• продукти використовувати з герметичних приміщень;

• харчову продукцію з присадибних ділянок , з лісу і риби попередньо перевірити на р/а забруднення;

• періодично проводити дезактивацію внутрішніх поверхонь приміщень;

• провести дезактивацію будівель, території.

Таблиця 4. Захисний ефект у результаті проведення калій – йодової профілактики

Таблиця 5. Предмети побутового призначення і ефективність їх використання

Предмет	Кількість шарів	Захисні властивості
Чоловіча бавовняна носова хусточка	16	17,0
	8	9,0
	1 (зім’ята)	8,5
	1 (волога)	3,0
	1 (суха)	1,4
Жіноча бавовняна носова хусточка	4 (волога)	2,7
	4 (суха)	2,2
Махровий рушник	1-2	4,0
Бавовняна сорочка	1 (волога)	3,0
	2 (суха)	3,0
	1 (суха)	2,5
Туалетний папір	2	12,0

В індивідуальній аптечці АІ – 1 є йодистий калій – р/а препарат №2, що знаходиться в пеналі білого кольору в гнізді №6. Доросле населення має приймати протягом 5-7 діб щоденно по 1 таблетці, а діти до двох років – по 1/4 таблетки .

Якщо таблеток йодистого калію немає, можна вживати 3-5 крапель

5 % розчину йоду на склянку води, дітям до 2 років – 1-2 краплі.

Щоб отримані людиною дози опромінення не перевищували допустимих доз, необхідний контроль опромінення . Для цього введені допустимі дози опромінення:

у воєнний час:

- при одноразовому опроміненні (до 4 діб) – 50Р;

- при багаторазовому опроміненні за 30 діб – 100Р;

- за 3 місяці – 200 Р;

- за рік – 300 Р;

у мирний час:

- за нормальних умов за 1 рік – 0,5 бер;

- для населення – аварійне опромінення за рік – 10 бер;

- для персоналу АЕС – у нормальних умовах за рік – 5 бер;

- для персоналу АЕС - аварійне опромінення за рік – 25 бер.

Згідно з Законом України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань №15/98-Т3Д” передбачені перевищення цих доз:

для населення – 0,1 бер за рік;

для персоналу АЕС - до 2 бер за рік.

Для жінок віком до 40 років вводиться обмеження опромінення на область тазу не більш 1бер за будь-який місяць, доза вагітних жінок не повинна бути більшою 0,5 бер за період вагітності.

3.3. Способи захисту населення при хімічному заражені місцевості

Основними способами захисту населення при хімічному зараженні є:

• оповіщення про небезпеку хімічного зараження;

• укриття в захисних спорудах;

• використання ЗІЗ (протигазів, засобів захисту шкіри);

• застосування антидотів і І П П - 8;

• додержання режимів (правил) поводження на зараженій території;

• евакуація людей із зон зараження;

• санітарна обробка людей, одягу, території, техніки, споруд, майна.

Організується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид ХНР, ступінь зараження території, повітря, стан людей в зоні зараження, межі зон зараження, напрямок і швидкість вітру, напрямок розповсюдження зараженого повітря.

Установлюється охорона зон зараження.

Уражені люди після надання їм допомоги доставляються в незаражений район, а при необхідності в лікувальний заклад.

Перетинати заражену територію необхідно швидко, не піднімати пилу і не торкатися до оточуючих предметів. На зараженій території не можна знімати засоби захисту, курити, пити воду, їсти.

При виявленні на шкірі, одежі крапель ОР необхідно обробити ці місця рідиною з І П П.

При виході із району зараження необхідно пройти санітарну обробку, замінити білизну і при необхідності весь одяг.

4. Захист населення в захисних спорудах

Укриття населення в захисних спорудах є надійним способом захисту від уражаючих факторів ядерної, хімічної, бактеріологічної, звичайної зброї, при аваріях і деяких стихійних лихах (ураганах, снігових заметах).

Захисні споруди є засобами колективного захисту від уражаючих факторів.

До них відносяться : сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші укриття.

Сховища

Сховища — інженерні споруди, які забезпечують захист від усіх уражаючих факторів ЗМЗ, звичайної зброї, обвалів, газів, високих температур при пожежах.

Основні вимоги до сховищ :

• забезпечувати захист людей від усіх уражаючих факторів;

• забезпечувати безперервне перебування в них людей не менше двох діб;

• розташовуватися на місцевості, що не затоплюється;

• мати аварійні виходи;

• висота основних приміщень має бути не менше 2,2 м;

• сховище має бути герметичним.

За захисними властивостями по надмірному тиску сховища поділяються на 5 класів.

1-й клас - витримує надмірний тиск 5 кг/см² і більше;

2-й клас - витримує надмірний тиск 3 кг/см² ;

3-й клас - витримує надмірний тиск 2 кг/см² ;

4-й клас - витримує надмірний тиск 1 кг/см² ;

5-й клас - витримує надмірний тиск 0,5 кг/см² .

Що це значить? Наприклад: при надмірному тиску 0,5 кг/см² – повне руйнування наземних об’єктів.

За місткістю сховища поділяються на: малі – до 150 осіб, середні – від 150 до 450, великі – понад 450 осіб.

За місцем розташування - сховища поділяються на: вбудовані, які розміщені у підвальних приміщеннях будівель, та окремо побудовані поза будівлями.

Сховища складаються з основного приміщення для розміщення людей і допоміжних приміщень – входів, фільтровентиляційного обладнання, санітарного вузла, для дизельної установки, резервуарів для води чи артезіанських свердловин, для продуктів харчування, медичної кімнати, тамбур-шлюзи, тамбури. Зовні знаходяться міцні захисні герметичні двері, які можуть витримати ударні хвилі ядерного вибуху.

Площу приміщення для укриття людей розраховують: на одну особу 0,5 м²-при двоярусному і 0,4 м²-при трьохярусному розміщені нар, у робочих приміщеннях - 2 м² на 1 чол., місця для сидіння 0,45 х 0,45 м, а для лежання 0,55 х 1,8 м.

Входи обладнуються двома шлюзовими камерами (тамбурами) перегородженими герметичними дверима. Зовні - металеві герметичні двері, які можуть видержати ударні хвилі ядерного вибуху.

Аварійний вихід – це підземна галерея з вихадом на територію, яка не завалюється. Вихід (оголовок) обладнується від будівлі, яка дорівнює половині висоти будівлі плюс 3 м.

ФВУ вентилює приміщення і очищує зовнішнє повітря від радіоактивних речовин, хімічних сполук і бактеріальних засобів.

ФВУ може працювати в 3-х режимах:

- чистої вентиляції - повітря очищається від крупно дисперсного пилу;

- фільтровентиляції - від мілко дисперсного пилу, газів, аерозолів, БЗ;

- повної ізоляції – зовнішнє повітря не пропускається, очищується і регенерується внутрішнє повітря.

ФВУ створює додатковий тиск близько 1 Па.

Як сховища можуть бути використані шахтні вирубки, катакомби, метрополітен, транспортні й пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель, підземні (у скелях) приміщення різного господарського призначення (після деякого дообладнання).

У сховищі мають бути:

*радіоточка;

*телефонний зв’язок;

*прибори дозиметричні і хімічної розвідки, ЗІЗ, вогнегасники, аварійний запас інструментів, аварійне освітлення, запас медичних засобів, продуктів і води;

*труби з електропроводами фарбують – чорний колір; труби водопостачання – зелений колір; труби опалення – коричневий колір.

Протирадіаційні укриття

Протирадіаційні укриття (ПРУ) захисні споруди , які забезпечують захист людей від р/а речовин і опромінення в зонах р/а забруднення місцевості , отруйних і біологічних засобів у краплинно - рідинному вигляді та світлового випромінювання ядерного вибуху.

Деякі ПРУ можуть захищати від ударної хвилі.

Захисні властивості ПРУ оцінюють коефіцієнтом послаблення радіації К_ЗАХ (50-200).

ПРУ можуть обладнуватися, насамперед, у підвалах будинків і споруд, катакомбах, гірських вирбках, підземних переходах та ін. При підготовці приміщень для ПРУ треба виконати дві основні вимоги: посилити захисні властивості приміщення від радіаційного опромінення, вжити заходи протии потрапляння радіоактивних речовин у приміщення. Для цього потрібно виконати герметизацію приміщень. Обладнують вентиляцією або механічною (примусовою) або природною, для якої роблять припливний і витяжний короби. Для забезпечення тяги припливний короб повинен бути на 1.5 – 2 метри нижче витяжного. У припливний короб закладають фільтр з мішковини, соломи, марлі. Перекриття з метою посилення протирадіаційних властивостей ПРУ підсилюють шаром піску, грунту, цегли та ін.

Найпростіші укриття

Найпростіші укриття – це щілини і землянки, які до певної міри захищають від ударної хвилі, світлового випромінювання, радіаційного ураження.

Щілину роблять глибиною біля 2 м. Стіни укріпляють дошками, хворостом, очеретом або іншим підручним матеріалом. Вхід до щілини роблять східчастий під кутом 90 ⁰ і закривають дверима. Перекриття роблять з накату колод або з залізобетонних плит, потім покривають шаром глини товщиною 10-15 см. (для захисту від дощових вод) і шаром грунту 20-50 см. Зверху усе покривають дереном. Захисні властивості перекритої щілини до К_ЗАХ = 35-50.

Землянка є більш зручною для захисту людей. Вона будується так само, як щілина, але з підлогою, опаленням, місцями для лежання.Землянка і щілина не є герметичними, тому треба мати протигаз.

5. Евакуація і розосередження населення

Евакуація – це організоване вивезення непрацюючого населення із небезпечних районів у безпечні зони.

Це основний засіб захисту населення у мирний час.

Розесередження – це організоване вивезення з місць і небезпечних районів у безпечні вільної від роботи зміни робітників підприємств, які продовжують роботу в умовах надзвичайної ситуації.

Евакуація у воєнний час проводиться тільки за рішенням уряду, у мирний час також розпорядженням місцевої влади.

Евакуйовані проживають у заміській зоні до особливого розпорядження.

Заміська зона – це територія розміщена за межами можливих руйнувань у містах.

Основним документом, який визначає обсяги і терміни проведення евакуації населення є план ЦО з розділом про захист населення.

Для проведення евакуації органами виконавчої влади створюються евакоприймальні і евакуаційні комісії, евакопункти: збірний, пункти посадки, пункти висадки. У пунктах висадки працюють члени евакоприймальної комісії і представник евакуаційної комісії.

Про початок евакуації населення повідомляється на підприємствах, установах, у навчальних закладах, а також через радіотрансляційну мережу і місцеве телебачення. Непрацюючі мешканці через МЕПи.

Дізнавшись про початок евакуації необхідно підготуватися до виїзду: взяти документи (паспорт, військовий квиток, трудову книжку або пенсійне посвідчення, диплом, свідоцтво про одруження, свідоцтво про народження дітей), необхідні речі (одяг, взуття, білизну, теплі речі), продукти харчування на 2-3 доби, воду у фляжці. продукти харчування (на 2-3 доби – які зручно зберігати і добре готувати – консерви, концентрати, сухарі і т.п.), воду;

Усі речі і продукти повинні бути упаковані в рюкзаки, мішки сумки. До кожного місця кріплять бірку з прізвищами та адресами проживання і евакуації.

При евакуації транспортом загальна маса на одну дорослу людину не повинна перевищувати 50 кг.

Після того, як усі речі, продукти харчування і медикаменти складені, безпосередньо перед виходом з будинку треба вимкнути газ, електрику, воду, зачинити вікна і двері, здати ключі представнику МЕП і прибути на збірний евакопункт (ЗЕП).

Для вивезення населення використовують залізничний, авто – і водний транспорт. Використовують не тільки пасажирські залізничні потяги, судна, а й товарні вагони, вантажні судна, баржі, пристосовані для перевезення людей, вантажні автомобілі. Частина людей виводиться пішки.

Для організації прийому і розміщення людей та забезпечення всім необхідним утворюються приймальні комісії, які працюють разом із штабами.

У пунктах висадки прибувших зустрічають, розподіляють по населених пунктах. Надають першу медичну допомогу. Розселяють – використовують гуртожитки, пансіонати та ін. В воєнний час також і в квартирах місцевих жителів.

Місцеві органи влади повинні проявляти постійну заботу про евакуйоване населення, працевлаштовувати та забезпечувати всім необхідним.

ЛЕКЦІЯ 4. ОСНОВИ ОЦІНКИ СТІЙКОСТІ ОБ’ЄКТІВ С.Г. ПРОТИ ВПЛИВУ УРАЖАЮЧИХ ФАКТОРІВ

Навчальні питання:

1. Сутність і фактори, що впливають на стійкість роботи об’єктів н.г.

2. Методика оцінки стійкості об’єктів до впливу уражаючих факторів.

3. Основні заходи щодо підвищення стійкості роботи об’єктів н.г.

1. Сутність і фактори, що впливають на стійкість роботи об’єктів н.Г.

Забезпечення стійкості роботи об'єктів народного господарства в умовах НС являється однією із основних задач ЦО.

Стійкість роботи об’єкта – це здатність його в НС випускати продукцію в запланованому обсязі, необхідної номенклатури і відповідної якості, а у випадку впливу на об’єкт уражаючих факторів, стихійних лих та виробничих аварій – в мінімально короткі строки відновити своє виробництво.

На стійкість функціонування об’єкта впливають такі фактори :

• розміщення об’єкту відповідно великих міст, АЕС, хімічної промисловості, великих гідротехнічних споруд, воєнних об’єктів;

• природно - кліматичні умови ;

• технологія виробництва;

• надійність захисту працюючих, населення;

• надійність систем забезпечення життєдіяльністю (паливом, мастилами, водою, електричною енергією, газом, запасними частинами , технікою і ін.);

• здатність об’єктів протистояти небезпечним ситуаціям;

• стійкість управління виробництвом і цивільною обороною;

• навченість командно – керівного складу ЦО об’єкту і населення;

• масштаби і ступінь уражаючої дії стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Більш підготовленими до стійкої роботи будуть ті об’єкти, які реально оцінять фактори, їх несприятливий вплив на виробництво і розроблять відповідні заходи. Завчасне проведення організаційних, агрохімічних, агротехнічних, інженерно – технічних ветеринарно – санітарних та інших заходів максимально знизить результати впливу уражаючих факторів мирного і воєнного часу на людей, сільськогосподарських тварин і створять сприятливі умови для швидкої ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

2. Методика оцінки стійкості об’єктів проти впливу уражаючих факторів

Для розробки заходів підвищення і забезпечення стійкості роботи об’єктів у НС необхідно оцінити стійкість об’єкта проти впливу уражаючих факторів.

Уражаючими факторами можуть бути: землетруси, урагани, аварії з вибухом, аварії з викидом ОР, аварії на АЕС.

При землетрусах, ураганах, вибухах можуть руйнуватися будівлі, споруди, гинути люди, тварини.

При аваріях з викидом ОР буде зараження території, продукції, ураження людей і тварин.

При аваріях на АЕС буде р/а забруднення території, продукції, ураження людей і тварин.

1. Оцінка фізичної стійкості об’єкта проти впливу уражаючих факторів

Руйнування житлових будинків, виробничих приміщень, тваринницьких комплексів, споруд різного виробничого призначення може бути у воєнний час від вибухової хвилі, в мирний час від аварій різного характеру, ураганів і землетрусів.

Опір конструкції дії вибухової хвилі прийнято характеризувати надмірним тиском у фронті ударної хвилі (Δ Р_Ф ), який призводить до слабких, середніх і сильних руйнувань.

Осередки ураження при землетрусах, ураганах за характером руйнувань будівель і споруд можна порівняти з осередком ядерного ураження. Тому оцінку можливих руйнувань при землетрусах і ураганах можна проводити аналогічно оцінці руйнувань при ядерному вибуху. Як критерій необхідно брати максимальну силу землетрусу або урагану в балах (таблиці 1,4).

Вхідними даними для проведення розрахунків фізичної стійкості є :

• максимальне значення можливих уражаючих факторів;

• характеристика об’єкта та його елементів.

Оцінку проводять у такій послідовності:

1. Виділяють основні елементи об’єкта, від яких залежить його функціонування.

2. Оцінюють стійкість кожного елемента об’єкта проти уражаючого фактора.

3. Визначають стійкість об’єкта по мінімальній стійкості основних елементів.

4. Порівнюють межу стійкості об’єкта з максимальним значенням уражаючого фактора.

5. Визначають ступінь можливих руйнувань і втрат.

6. Роблять висновки і пропозиції.

Для прикладу розглянемо методику оцінки стійкості роботи машинно-тракторного парку (МТП) проти впливу землетрусу

МТП розташований в середній частині Одеської області, де можна очікувати землетрус силою до 7 балів.

МТП має такі основні споруди і будови:

1. Гаражі цегляні одноповерхові з перекриттям із залізобетонних елементів;

2. Складські цегляні будівлі для зберігання запчастин;

3. Заправочна станція і склад ПММ – будівлі із збірного залізобетону;

4. Інші споруди.

Оцінку проводять в наступній послідовності:

1. Визначають максимальну бальність землетрусу (сейсмічної хвилі), яка очікується на об’єкті ( по умові δmax = 7балів) .

2. Виділяють основні елементи на об’єкті, від яких залежить функціонування об’єкта ( гаражі, склади запчастин, заправочна станція, склад ПММ ).

3. Оцінюють стійкість кожного елемента об’єкта проти уражаючого фактора ( по табл.1).

• гараж – 7 балів (слабкі, середні руйнування);

• склади запчастин – 7 балів (середні руйнування);

• заправочна станція - 7 балів (слабкі, середні руйнування);

• склад ПММ - 7 балів ( слабкі, середні руйнування).

4. Визначають межі стійкості об’єкта δlim проти впливу сейсмічної хвилі за мінімальною стійкістю його основних елементів ( δlim =7 балів).

5. Порівнюють розраховану межу стійкості об’єкта δlim = 7 балів з очікуваним максимальним значенням уражаючого фактора δmax=7балів. Роблять висновок: МТП не стійкий поти впливу сейсмічної хвилі силою 7 балів.

6. Визначають ступінь можливих руйнувань і втрат за таблицями 2,3.

Втрати працівників:

Загальні втрати: 11%, з них

Безповоротні - 3%;

Санітарні - 8%;

У т.ч. середні і важкі - 1,2%;

Легкі - 6,8%.

Втрати основних фондів : до 45%.

7. Визначають коефіцієнт технічної готовності МТП ( у звичайних умовах він може досягати до 0,9) за формулою:

К_ТГ = 1 – Д_РЕМ / Д_ЗАГ ,

де Д_РЕМ - дні перебування тракторів і автомобілів на ремонті і технічному обслуговуванні;

Д_ЗАГ - загальна кількість днів перебування тракторів і автомобілів на

об’єкті .

8. На основі результатів оцінки стійкості об’єкта роблять висновки і пропозиції по кожному елементу і об’єкту в цілому: межа стійкості об’єкта, найбільш уразливі його елементи, характер і ступінь руйнувань, можливі збитки; межа доцільного підвищення стійкості найбільш уразливих елементів; пропозиції для підвищення межі стійкості.

Доцільною межею підвищення стійкості прийнято рахувати таке значення уражаючого фактора, при якому відновлення пошкодженого об’єкту можливо в короткі терміни і економічно оправдано (звичайно при отриманні об'єктом слабких і середніх руйнувань).

Таблиця 1. Ступінь руйнувань залежно від сили землетрусу

Таблиця 2. Статистичні дані втрат робітників для несейсмостійких споруд в залежності від бальності землетрусу

Характер втрат	Бальність землетрусу
	6	7	8	9
Загальні втрати: з них	8%	11%	15%	45%
Безповоротні	2%	3%	5%	15%
Санітарні	6%	8%	10%	30%
У т.ч. середні і важкі	1%	1,2%	1,5%	4,5%
Легкі	5%	6,8%	8,5%	25,5%

Таблиця 3. Статистичні дані зв’язку втрат основних фондів з

характеристикою руйнувань

Таблиця4. Ступінь руйнувань залежно від сили урагану за шкалою Бофорта

Таблиця 5. Перелік техніки і споруд, що отримують середні, сильні та повні

руйнування в залежності від ∆Рф

2. Методика оцінки стійкості об’єкту проти впливу хімічних речовин

Хімічнонебезпечні речовини (ХНР) або СДЯР будуть впливати на роботу рослинництва й тваринництва.

Стійкість роботи с.-г. об’єкту буде характеризуватися матеріальними втратами, величина яких залежить від втрат продукції і людей.

Оцінку стійкості об’єкта проводять в такій послідовності.

1. Проводять оцінку можливої хімічної обстановки (практичне заняття 2 розділу ЦЗ).

2. Оцінюють можливі втрати населення і робітників.

2.1. По таблиці 6 знаходять % ураження населення – К₁.

Таблиця 6 . Можливі втрати людей і тварин від СДОР %

Орієнтовна структура втрат: легкий ступінь-25%, середній і важкий ступінь-40°/о, зі смертельним наслідками - 35%.

2.2. По карті визначають % території с.-г. об'єкту, що може опинитися в зоні зараження - К₂.

2.3.Визначають кількість населення, що може опинитися в зоні зараження.

2.4.Визначають загальні втрати населення.

2.5. Роблять висновок про величину втрат населення.

3. Оцінюють можливі втрати тварин (аналогічно , як втрати людей) або урожаю у кількісному виразі.

Примітка:обов’язково оцінюють втрати продукції , пов’язані зі зменшенням кількості працівників.

4. Оцінюють втрати продукції у грошовому виразі.

5. Визначають планову (валову ) продукцію у грошовому виразі.

6. Визначають стійкість роботи об’єкта по формулі:

С = ((ВП – В) / ВП) * 100%,

де С – стійкість роботи об’єкта , % ;

В – втрати продукції, грн.;

ВП - програмована (валова) планова продукція в натурі, грн.

7. Роблять висновок про стійкість роботи об’єкта в умовах хімічного зараження.

8. Роблять пропозиції щодо підвищення стійкості об’єкта .

При розрахунку втрат необхідно користуватися спеціальними таблицями втрат продукції при ураженні небезпечними хімічними сполуками .

3. Основні заходи щодо підвищення стійкості роботи об’єктівн.г.

Основні заходи щодо підвищення стійкості, які повиті проводитися на об'єктах в мирний час, передбачають:

• забезпечення захисту працюючих та їх життєдіяльності;

• забезпечення стійкості роботи рослинництва;

• забезпечення стійкості роботи тваринництва;

• забезпечення стійкості роботи паливно-енергетичного комплексу;

• забезпечення стійкості роботи інженерно-технічного комплексу;

• забезпечення надійності системи управління і зв'язку;

• підготовку до відновлення зруйнованого виробництва і переведення його на режим роботи в НС.

Забезпечення захисту працюючих та їх життєдіяльності

• створюють надійну систему оповіщення;

• організують розвідку і спостереження за обстановкою;

• створюють фонд захисних споруд ЦО;

• створюють запаси ЗІЗ і забезпечують їх своєчасну видачу населенню;

• проводять підготовку до евакуації ;

• проводять навчання робітників умілому застосуванню ЗІЗ, діям в НС, діям у складі формувань при проведенні Р і НР;

• забезпе6ють захист продовольчих запасів.

Забезпечення стійкості роботи рослинництва

• встановлюють взаємодію зі станцією захисту рослин;

• організують спостереження за зараженістю посівів та грунту;

• впроваджують у виробництво стійкі проти хвороб культури;

• підготовлюють техніку і хімічні засоби захисту рослин;

• розробляють заходи збирання врожаю в умовах обмеженості забезпечення людьми, технікою, паливом;

• організують зберігання і переробку урожаю в господарстві;

• розробляють і підготовлюють до впровадження спрощені технології вирощування культур;

• забезпечують ефективне використання с.г. угідь в умовах НС.

Забезпечення стійкості роботи тваринництва

• підготовлюються до проведення ветеринарно - санітарних заходів;

• підготовлюють приміщення для утримання тварин;

• розробляють заходи захисту тварин на пасовищах;

• створюють запаси кормів, води;

• створюють засоби захисту для елітного поголів’я худоби;

• розробляють заходи можливої евакуації тварин;

• розробляють найпростіші технології переробки і зберігання продукції тваринництва при неможливості відправки переробним підприємствам і реалізації.

Захист інженерно-технічного комплексу

• будови розміщують розсредоточено , важливі заглиблюють, укріплюють;

• невисокі споруди обваловують;

• будують додаткові шатри над будівлями;

• унікальне обладнання розміщують в підвалах і на перших поверхах;

• передбачають автономне електропостачання;

• передбачають додаткові джерела водопостачання (одне обов'язково підземне);

• створюють запас дегазуючих речовин;

• обладнують автоматичну сигналізацію;

• підготовлюють засоби пожежогасіння і ін.

Надійність матеріально-технічного постачання забезпечується :

• встановленням стійких зв'язків з підприємствами –поставниками;

• наявністю заздалегідь підготовлених складів для зберігання готової продукції;

• створенням на об'єктах запасів сировини, палива, обладнання.

Підготовка об’єктів до відновлення повинна передбачати:

• розробку планів відновлення робіт по декількох варіантах ;

• створення копій документів, один примірник яких повинен зберігатися в заміській зоні;

• розробку графіка послідовності здійснення відновлювальних робіт .

Забезпечення безперервного управління

• необхідно мати на об'єкті надійно захищені ПУ , АТС, радіовузол, резервну електростанцію для зарядки акумуляторів;

• розробляють документи, які регламентують чіткі дії персоналу;

• підготовлюють необхідний резерв кадрів;

• для підготовки ЦЗ регулярно проводяться штабні, об’єктові і командні навчання.

Література:

1. Сакун М.М. Цивільний захист. [навчально-методичнийкомплекс]. / Сакун М.М., Нагорнюк В.Ф., Чучуй В.П., та ін. –Камʼянець-Подільський «Медозбори», 2015.

2. Кодекс цивільного захисту України. К. 2013.

3. М.І.Стеблюк. Цивільна оборона та цивільний захист. К. Знання. 2013.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет механізації сільського господарства

Кафедра безпеки життєдіяльності

та фізичного виховання

М.М. Сакун, І.І. Дядько

ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

для підготовки фахівців ОКР

«Спеціаліст», «Магістр»

зі спеціальностей

7.050.106, 8.050.106 – Облік і аудит;

7.050.201, 8.050.201 – Менеджмент організацій

Херсон

«Южполіграфсервіс»

2013

ББК УДК 614.8:(083.13)

Автори: кандидат технічних наук, доцент М.М. Сакун, кандидат сільськогосподарських наук, асистент І.І. Дядько.

Рецензент: кандидат економічних наук, доцент, декан економічного факультету В.В. Попович

У навчальному посібнику розглянута система управління охороною праці на усіх рівнях, проводиться аналіз умов праці у рослинництві, тваринництві, при роботі з комп’ютерами і оргтехнікою, викладені загальні вимоги безпеки для працівників у рослинництві й тваринництві, при використанні комп’ютерів та оргтехніки.

Рекомендовано до видання рішенням методичної комісії факультету механізації с.г. ОДАУ. Протокол № 6, від 8 грудня 2011 р.

З М І С Т

Передмова………………………………………………………………………… 5

Тема 1. Система управління охороною праці……………………………….. 6

1.1. Система управління охороною праці в державі, в галузі на підприємстві… 7

1.2. Служба охорони праці підприємства та її завдання………………………… 9

1.3. Органи державного нагляду і контролю в системі управління охороною

праці........................................................................................................................... 11

1.4. Штрафні санкції за порушення нормативних актів з охорони праці........... 12

1.5. Соціальний захист працівників....................................................................... 14

1.6. Застосування економічних методів управління охороною праці ................ 15

Тема 2. Аналіз умов праці в сільському господарстві……………………. 18

2.1. Аналіз умов праці в сільському господарстві……………………………… 19

2.1.1. Класи умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища і трудового процесу......................................................19

2.1.2. Аналіз умов праці в рослинництві, овочівництві, садівництві та виноградарстві……………………………………………………………………20

2.1.3. Аналіз умов праці у тваринництві………………………………………… 26

2.2. Професійні захворювання працівників АПК, спричинені виробничими факторами................................................................................................................. 32

2.3. Профілактичні заходи щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості праці.......................................................... 35

2.4. Втрати від травматизму, захворювань та аварій (2009–2010 р.р.) .............. 38

2.5. Економічна і соціальна ефективність заходів з охорони праці.................... 42

Тема 3. Загальні вимоги безпеки працівників у сільському

господарстві………………………………………………………………………. 46

3.1. Потенційні небезпеки в с.г. виробництві........................................................ 47

3.2. Загальні вимоги безпеки до обслуговуючого персоналу, виробничих і побутових приміщень у тваринництві.................................................................... 47

3.3. Загальні вимоги безпеки при виконанні робіт у рослинництві .................... 51

3.4. Загальні вимоги безпеки при роботах з пестицидами та мінеральними добривами.................................................................................................................. 55

Тема 4. Гігієнічна характеристика негативних факторів при роботі з комп’ютерами та оргтехнікою………………………………………………… 58

4.1. Електромагнітні та інші випромінювання і поля........................................... 59

4.2. Шум, освітлення та їх вплив на працівників.................................................. 60

4.3. Мікроклімат приміщень з комп’ютерами та оргтехнікою............................ 61

4.4. Інформаційне та нервово-психічне перевантаження, вплив на очі та кістково-м’язовий апарат........................................................................................ 62

4.5. Профілактичні заходи щодо поліпшення умов праці................................... 66

Тема 5. Безпека праці при використанні комп’ютерів та оргтехніки….. 67

5.1. Вимоги до виробничого персоналу…………………………………………. 68

5.2. Вимоги до виробничих приміщень та їх обладнання.................................... 68

5.3. Вимоги безпеки при організації та обладнанні робочих місць.................... 70

5.4. Вимоги безпеки при експлуатації обладнання............................................... 71

5.5. Електробезпека при експлуатації комп’ютерів та оргтехніки...................... 71

5.5.1. Дія електричного струму на організм людини………………………… 71

5.5.2. Класифікація електроустановок і приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом…………………………………………………. 73

5.5.3. Основні правила безпечної експлуатації комп’ютерів та оргтехніки…. 74

5.6. Забезпечення пожежної безпеки при експлуатації комп’ютерів та

оргтехніки.................................................................................................................. 76

Додаток……………………………………………………………………………. 78

Література………………………………………………………………………… 81

Передмова

«Охорона праці у галузі» – нормативна дисципліна, яка вивчається у вищих закладах освіти з метою формування у майбутніх фахівців знань щодо стану і проблем охорони праці в галузі відповідно до напряму їх підготовки, складових і функціонування системи управління охороною праці, шляхів і засобів забезпечення нормативних умов виробничого середовища, безпеки праці в галузі згідно з чинними нормативно-правовими актами.

Навчальний посібник розроблено для використання студентами під час самостійної роботи з метою звернути увагу на головні питання охорони праці, з якими доведеться мати справу майбутнім фахівцям економічного профілю.

Однією із найважливіших умов праці є її безпека і досягнення безпеки праці. Забезпечення безпеки праці – це завдання всіх спеціалістів і керівників виробництва.

Керівники, спеціалісти, інші службові особи повинні бути підготовленими з питань управління охороною праці, вміти проводити аналіз стану умов праці в керованому підрозділі, обґрунтовувати заходи щодо їх поліпшення, знати правила безпеки при проведенні робіт при експлуатації комп’ютерів і оргтехніки.

У навчальному посібнику сконцентровані в стислій формі вищеперераховані питання, якими мають володіти керівники і спеціалісти економічного профілю.

Тема 1. Система управління охороною праці Питання

1.1. Система управління охороною праці в державі, у галузі, на підприємстві.

1.2. Служба охорони праці підприємства та її задачі.

1.3. Органи державного нагляду і контролю в системі управління охороною праці.

1.4. Штрафні санкції за порушення нормативних актів з охорони праці.

1.5. Соціальний захист працюючих.

1.6. Застосування економічних методів управління охороною праці.

Література

[ 1 ], с. 11–35.

1.1. Система управління охороною праці в державі, у галузі, на підприємстві

У сучасне сільськогосподарське виробництво широко впроваджуються інтенсивні технології, високоефективні машини і механізми, зростає рівень електрифікації та хімізації, що супроводжується появою додаткових небезпечних та шкідливих виробничих факторів, які негативно впливають на здоров’я й безпеку аграріїв. Поява таких факторів формує додаткові труднощі в створенні здорових та безпечних умов праці. Успішно вирішувати питання охорони праці шляхом впровадження окремих профілактичних заходів у сучасних умовах не вдається. Тільки системний підхід спроможний дати позитивний результат, а це можливо тільки за допомогою системи управління охороною праці (СУОП). СУОП встановлює єдиний порядок організації та проведення роботи з охорони праці, обов’язковий для виконання всіма керівниками, спеціалістами, службовцями та працівниками кожного підприємства.

Під управлінням охороною праці розуміють підготовку, прийняття та реалізацію заходів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Об’єктом управління охороною праці є діяльність служб і посадових осіб по створенню безпечних і здорових умов праці.

Управління охороною праці в сучасних умовах полягає в тому, що:

1. Держава створює законодавство в галузі охорони праці, комплекс наглядових інспекцій, в завдання яких входить забезпечення застосування прийнятих нормативно-правових актів, інфраструктури виробничо-технічного, інформаційного, наукового і фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці.

2. Власник підприємства економічно зацікавлений у тому, щоб його працівники не травмувалися і не хворіли, і тому забезпечує виконання на підприємстві всіх нормативно-правових актів про охорону праці. Він повинен широко залучати працівників і уповноважених трудових колективів до управління охороною праці, пропагувати серед працівників культуру здоров'я.

3. Кожний працівник повинен дбати про здоровий стиль життя і праці, постійно підвищувати свій кваліфікаційний, фізичний і психофізіологічний стан, програмувати шлях здорового довголіття, запобігання випадків травматизму і захворювань. Він повинен негайно повідомити свого керівника про виникнення будь-якої небезпечної ситуації. Керівник не може вимагати від працівника виконання роботи до усунення небезпечної ситуації (пошкодження огородження, блокування, сигналізації, запиленість, загазованість тощо).

Комплексне управління охороною праці з боку держави, власника, громадських органів і працівників забезпечить підвищення ефективності цієї діяльності.

Загальне управління охороною праці здійснюється на чотирьох рівнях: державному, регіональному, галузевому, на підприємстві.

Державне управління охороною праці здійснюють:

● Кабінет Міністрів України та створена при ньому Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;

● Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держпромгірнагляду) МНС України;

На регіональному рівні управління охороною праці здійснюють:

• Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

• місцеві державні адміністрації;

• органи місцевого самоврядування.

На галузевому рівні управління охороною праці здійснюють:

● Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на підприємствах, в установах, організаціях, що належить до сфери їхнього управління;

● Асоціації, корпорації, концерни та інші об’єднання підприємств.

На підприємстві управління охороною праці здійснюють:

• власник (керівник) підприємства;

• служба охорони праці;

• керівники всіх рівнів у підпорядкованих ним підрозділах.

У підготовці, прийнятті і реалізації управлінських рішень беруть участь усі службові особи підприємства.

В управлінні охороною праці беруть участь також працівники, профспілки, уповноважений і комісія з охорони праці підприємства, фонд соціального страхування від нещасних випадків.

У фермерських господарствах та інших приватних виробництвах, фірмах тощо, як правило, працює невелика кількість людей. Тому всю роботу з управління охороною праці повинен здійснювати сам власник. Нормативно-правове забезпечення охорони праці в таких господарствах, виробництвах повинно нічим не відрізнятися від господарств з великою кількістю працівників.

За невиконання законодавчих і нормативних актів з охорони праці відповідальні керівники будуть нести у повному обсязі відповідальність, передбачену законодавством.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці.

Державний департамент промислової безпеки здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні. Його рішення з питань охорони праці є обов’язковими для виконання усіма міністерствами, центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами незалежно від форми власності.

Одним з першочергових завдань усіх органів державного управління і нагляду за охороною праці слід вважати сприяння створенню ефективно діючої СУОП виробничого рівня на кожному підприємстві, в установі, організації.

Обов’язки, права та відповідальність посадових осіб за виконання покладених на них функцій з питань охорони праці передбачаються в посадових обов’язках.

Керівники всіх рівнів несуть персональну відповідальність за організацію і стан робіт з охорони праці. Вони зобов’язані особисто і через підлеглий адміністративний і інженерно-технічний персонал проводити необхідні організаційні і технічні заходи для створення здорових і безпечних умов праці.

Працівники зобов’язані:

• знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила експлуатації машин, обладнання, правила користування засобами індивідуального захисту;

• додержувати зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (трудовим договором);

• проходити в установленому порядку медичні огляди;

• співробітничати з власником в питаннях охорони праці.

Робітники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві. При укладанні трудового договору громадянина потрібно проінформувати під розписку про умови праці на підприємстві, наявності на його робочому місці, де він буде працювати, небезпечних та шкідливих виробничих факторів, можливих наслідків їх дії на здоров’я і його право на пільги та компенсації за роботу в таких умовах.

1.2. Служба охорони праці підприємства та її завдання

Важливою передумовою належної організації роботи з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища є створення на всіх рівнях відповідних служб охорони праці та їх укомплектування кваліфікованими спеціалістами. Створені служби охорони праці в апараті міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об’єднань підприємств, обласних, міських, районних державних адміністрацій для забезпечення координації і вдосконалення всієї профілактичної роботи в даному напрямі, проведення відомчого чи регіонального контролю за додержанням законодавства про охорону праці на відповідних підприємствах, в установах і організаціях.

Кардинальні зміни відбулися в даному питанні на регіональному і місцевому рівнях. Якщо раніше, виходячи з повноважень місцевих органів виконавчої влади до листопада 1992 року, у їхньому апараті не було передбачено жодного спеціаліста з охорони праці, то зараз в Уряді Автономної Республіки Крим, усіх обласних, Київській та Севастопольській міських, більшості районних державних адміністрацій створені служби охорони праці. Вони предметно займаються питанням розроблення і організації виконання регіональної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, створення і забезпечення функціонування регіональних фондів охорони праці, беруть участь у розслідуванні групових та смертельних нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях відповідного регіону, надають їм допомогу організаційно-методичного характеру та контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів про охорону праці, насамперед на малих підприємствах, у фірмах, фермерських господарствах та інших суб’єктах господарювання, що зареєстровані місцевими органами влади і не мають відомчого підпорядкування.

Детально регламентується порядок створення служб охорони праці на виробничому рівні, адже саме на підприємстві знаходиться центр ваги в організації роботи щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Держпромгірнаглядом від 3.8.1993 р. № 73 затверджено «Типове положення про службу охорони праці».

Служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, у господарствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та видів їх діяльності для виконання завдань управління охороною праці.

Служба охорони праці входить до структури підприємства, господарства, установи, організації як одна з основних служб.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.

Служба охорони праці залежно від чисельності працюючих може функціо­нувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом

Служба охорони праці комплектується спеціалістами, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у ви­няткових випадках.

Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наяв­них недоліків. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Працівники служби охорони праці не можуть бути залучені до виконання функцій, не передбачених законом "Про охорону праці".

Якщо на підприємствах виробничої сфери працює 50 і більше осіб, а на підприємствах невиробничої – 100 і більше осіб, обов’язково створюється служба охорони праці і, як мінімум, одна посадова особа – інженер з охорони праці.

При меншій кількості працівників наказом по підприємству призначається виконувати обов’язки інженера з охорони праці один із головних спеціалістів за сумісництвом.

При кількості працівників менше 20 осіб дозволяється залучати до виконання обов’язків інженера з охорони праці сторонніх осіб, які пройшли перевірку знань з охорони праці..

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підпри­ємства.

За своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства. Такий принцип зберігається при визначенні посадового станови­ща та окладів і для інших працівників служби охорони праці.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства.

Служба охорони праці організує і координує роботи з охорони праці в структурних підрозділах і контролює їх виконання.

1.3. Органи державного нагляду і контролю в системі управління охороною праці

На виконання вимог Закону в Україні було створено спеціальний центральний орган виконавчої влади з функціями комплексного управління охороною праці на державному рівні, з одного боку, і державного нагляду за охороною праці, з другого боку. Цей орган спочатку мав назву Держгіртехнагляду України. На його базі створено Державний комітету України по нагляду за охороною праці.

На даній час комітет перейменовано в Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держпромгірнагляд) МНС України.

З метою створення необхідних передумов для прийняття ефективних управлінських рішень на різних рівнях зазначеної системи державного управління в складі Держпромгірнагляду діють Національний науково-дослідний інститут охорони праці, Науково-інформаційний і навчальний центр охорони праці, видавництво «Основа», що започаткувало друкування нормативно-правових актів, навчальної та іншої літератури, навчальних посібників з охорони праці, з 1994 року видається журнал «Охорона праці». Створюються комп’ютерні мережі, опрацьовуються і впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з ряду найважливіших напрямів охорони праці.

У системі Держпромгірнагляду діють 25 територіальних управлінь (по Автономній Республіці Крим і по кожній області) та 180 державних інспекцій, створених за галузевим принципом по видам нагляду за окремими найбільш небезпечними об’єктами.

До системи органів державного нагляду за охороною праці в Україні, крім Держпромгірнагляду, віднесено:

• Держатомінспекція Мінекобезпеки України, а також Державна екологічна

інспекція цього міністерства – у частині щодо здійснення нагляду за джерелами іонізуючого випромінювання, які застосовуються на виробництві;

• органи державного пожежного нагляду Головного управління державної

пожежної охорони Міністерства надзвичайних ситуацій України;

• органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України;

• Вищий нагляд здійснює Генеральний прокурор з підпорядкованими йому

прокурорами.

Органи державного нагляду не залежать від будь-якого з господарських органів, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів. Вони діють на підставі положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1993 р. визначено, що рішення Держпромгірнагляду з питань, що належить до його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності.

Державний пожежний нагляд контролює стан пожежної безпеки на об’єктах державної та колективної власності в повному обсязі, а на об’єктах приватної власності контролює лише умови людей на випадок пожежі.

Посадові особи органів державного нагляду мають право:

• безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки;

• надсилати керівникам підприємств обов’язкові для виконання розпорядження (приписи) щодо усунення недоліків галузі охорони праці;

• зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, робочих місць до усунення недоліків;

• притягати до адміністративної відповідальності винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

• передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення до кримінальної відповідальності.

Так, відповідно до ст. 32 КК України перешкоджання законній діяльності профспілок карається виправними роботами на строк до одного року або позбавленням прав займати відповідні посади на строк до трьох років.

Незаконне звільнення з роботи (ст. 133 КК України) працівника або невиконання рішення суду про поновлення на роботі, а також інше грубе порушення законодавства про працю, допущене службовою особою державного або громадського закладу чи організації, карається виправними роботами на строк до одного року або позбавленням права займати відповідні посади на строк до трьох років.

За відмову прийняти на роботу вагітну жінку (ст. 134 КК України) або інших правил охорони праці, якщо це створило небезпеку для життя або здоров'я працівників, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом. Якщо таке порушення призвело до нещасного випадку з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.

1.4. Штрафні санкції за порушення нормативних актів з охорони праці

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1993 р. № 754 затверджено «Положення про накладання штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці».

Це Положення визначає порядок накладання штрафів на підприємства, установи і організації (надалі - підприємства) незалежно від форм власності та видів їх діяльності. Штрафи накладаються керівниками Держпромгірнагляду та його місцевих органів. Штрафи надходять до фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

На підприємства можуть бути накладені штрафи за:

– порушення законодавчих та інших нормативних актів (правил, стандартів, норм, положень, інструкцій тощо, які є обов'язковими для виконання) про охорону праці;

– не виконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Крім того, підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та випадок професійного захворювання, що сталися з вини цього підприємства, без припису органів державною нагляду за охороною праці.

Право накладання штрафів на підприємства мають голова та заступник голови Держпромгірнагляду, начальники територіальних управлінь і начальники інспекцій цього департаменту.

Розміри штрафів

Посадові особи Держпромгірнагляду накладають штрафи на підприємства у таких розмірах:

– голова Держпромгірнагляду – до 2 відсотків місячного фонду заробітної платні підприємства, з якого стягується штраф;

– заступники голови Держпромгірнагляду – до 1,5 відсотка місячного фонду заробітної платні підприємства, з якого стягується штраф;

– начальники територіальних управлінь – до 1 відсотка місячного фонду заробітної платні підприємства, з якого стягується штраф;

– начальники інспекцій – до 0,5 відсотка фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф.

Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства.

Відповідно до пункту 3 цього Положення підприємство само (без постанови посадових осіб Держпромгірнагляду) сплачує штраф у разі:

– нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника – у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;

– нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності, та за професійне захворювання працівника – у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;

– смерті потерпілого – у розмірі дворічного заробітку потерпілого.

У разі виявлення факту приховання нещасного випадку підприємство сплачує визначений штраф у десятикратному розмірі.

Не сплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2 відсотків за кожний день прострочення.

Штрафи також накладаються на службових осіб і на працівників.

Максимальні штрафи можуть бути накладені у розмірах:

– на службових осіб – від 4 до 10 мінімальних заробітних плат;

– на працівників – від 4 до 5 мінімальних заробітних плат.

За порушення санітарного законодавства або невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби на осіб, винних у вчиненні таких правопорушень, може бути накладено штраф у таких розмірах:

– на посадових осіб – від 6 до 25 мінімальних заробітних плат;

– на громадян – від 1 до 12 мінімальних заробітних плат.

1.5. Соціальний захист працівників

Головним принципом державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя і здоров’я працівників. 23 вересня 1999 р. прийнято «Закон України про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаних умовами праці;

• відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі – підприємства), на фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

• особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

• учні та студенти навчальних закладів, залучені до будь-яких робіт під час,

перед або після занять, під час практик;

• особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-

трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві.

Страхування від нещасного випадку здійснює роботодавець шляхом внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування

від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті – сім’ї:

• допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю – середньомісячний

заробіток потерпілого за період непрацездатності;

• одноразову допомогу в разі стійкої втрати працездатності – половину

середньомісячного заробітку потерпілого за кожний процент втрати працездатності;

• допомогу сім’ї у разі смерті працівника – п’ятирічний заробіток потерпілого та однорічний заробіток на кожного утриманця;

• щомісяця грошову суму в разі часткової втрати працездатності, що

компенсує відповідну частину втраченого заробітку;

• пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку або професійного

захворювання;

• пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві;

• грошову суму за моральну шкоду – до 200 розмірів мінімальної заробітної плати;

• витрати на медичну та соціальну допомогу (придбання ліків, сторонній

догляд, санаторно-курортне лікування, протезування і ін.), якщо потребу в них визначено висновками МСЕК;

• відповідно до висновку МСЕК провести навчання та перекваліфікацію

потерпілого, якщо він не може виконувати попередню роботу;

• організувати поховання померлого.

1.6. Застосування економічних методів управління охороною праці

Норми законодавства і заходи щодо охорони праці в умовах ринкової економіки можуть бути ефективними лише тоді, коли вони відповідають новим суспільно-економічним відносинам.

У складі економічних важелів впливу слід відзначити, по-перше, заходи щодо фінансування та економічного стимулювання робіт з охорони праці, і, по-друге, економічні санкції, включаючи штрафи, відшкодування шкоди та будь-які інші матеріальні витрати і компенсації, що сплачуються підприємством та конкретними особами у випадках порушення законодавства про охорону праці, при незадовільному стані умов і безпеки праці, аваріях, нещасних випадках на виробництві та професійних захворюваннях.

До норм, що мають стимулюючий характер, необхідно віднести:

• створення фондів охорони праці на підприємствах, у галузях, на

регіональному та державному рівнях, кошти яких можуть використовуватися тільки з метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві, а тому не підлягають оподаткуванню;

• можливість застосування пільгового оподаткування цільових заходів з

охорони праці;

• заходи індивідуального заохочення працівників за активну участь та ініціативу в роботі щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці (наприклад, згідно з колективним договором таким працівникам може бути встановлено більший розмір заробітної плати, передбачено виплату преміальної надбавки або спеціальної премії за досягнення певних показників з охорони праці або винагороди за конкретно виконану роботу, винахідництво чи раціоналізаторську пропозицію; до них можуть бути застосовані певні види морального заохочення тощо).

До норм законодавства про охорону праці, що передбачають економічну

відповідальність власника за стан охорони праці, належать:

– штрафи, що можуть накладатися за порушення нормативних актів про

охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду;

– штрафи за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне

захворювання, що сплачуються власником (у випадку наявності його вини) самостійно, без будь-якого розпорядження (припису) органів державного нагляду;

– компенсаційні виплати відповідним закладам охорони здоров’я в розмірі вартості лікування (у тому числі санаторно-курортного) та професійної реабілітації працівників, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань;

– витрати на проведення робіт щодо рятування потерпілих під час аварій та ліквідації їх наслідків, на ритуальні послуги при похованні загиблих, на розслідування аварій і нещасних випадків, проведення експертизи їх причин, на проведення обстеження і складення санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівників, у яких виявлено професійне захворювання тощо.

Підприємство, де тривалий час зберігаються важкі й шкідливі умови праці та не вживається заходів щодо скорочення обсягів робіт і зайнятості на них працівників, повинно також витрачати значні кошти на пільги та компенсації, передбачені законодавством і колективним договором.

До загального переліку заходів економічного управління охороною праці необхідно також віднести започаткування диференціації тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань залежно від ступеня небезпечності робіт та шкідливості умов праці і рівня виробничого травматизму на конкретному підприємстві, в установі, організації.

Отже, усі вищеперераховані норми чинного законодавства про охорону праці спрямовані на те, щоб практично довести будь-якому підприємцю, юридичній чи фізичній особі просту істину: значно вигідніше своєчасно займатися профілактикою, витрачаючи на це помірні кошти, ніж сплачувати дуже великі суми від штрафів та інших економічних санкцій за наслідками недбалого ставлення до охорони праці, допущених порушень нормативних вимог, через аварії, нещасні випадки на виробництві або профзахворювання, тобто санкцій, які за певних умов можуть призвести до повного банкрутства підприємства.

Аналіз практики застосування цих норм показує, що вони діють недостатньо ефективно, адже частина з них орієнтована на застосування в державі з ринковою економікою, де вже сформована структура справжніх власників, які спроможні обирати єдино правильний шлях – вкладення коштів у профілактику травматизму та попередження виробничо-обумовлених захворювань, а не збитковий шлях пільг, компенсацій та відшкодування шкоди.

Тема 2. Аналіз умов праці в сільському господарстві Питання

2.1. Аналіз умов праці в сільському господарстві.

2.1.1. Класи умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища і трудового процесу.

2.1.2. Аналіз умов праці в рослинництві, овочівництві, садівництві та виноградарстві.

2.1.3. Аналіз умов праці у тваринництві.

2.2. Професійні захворювання, спричинені виробничими факторами.

2.3. Профілактичні заходи щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості праці.

2.4. Втрати від травматизму, захворювань та аварій.

2.5. Економічна і соціальна ефективність заходів з охорони праці.

Література

[ 1 ], с. 57–71.

2.1. Аналіз умов праці в сільському господарстві

2.1.1. Класи умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища і трудового процесу

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі її професійної діяльності (ДСТУ 2293-93).

У законодавчо закріпленій у нашій країні системі правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованій на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці, об’єднаній поняттям «охорона праці», базисним елементом є додержання на виробництві гігієнічних регламентів і нормативів. Основу гігієнічного регламентування становлять науково обґрунтовані параметри навколишнього, у тому числі виробничого, середовища, які унеможливлюють їх шкідливий вплив на організм. При цьому гігієнічні нормативи є кількісними показниками, що характеризують оптимальні або допустимі рівні шкідливих фізичних, хімічних та біологічних факторів.

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 31 грудня 1997 р. затверджена «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу».

Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (далі – гігієнічна класифікація праці) призначена для:

– гігієнічної оцінки існуючих умов та характеру праці на робочих місцях;

– атестації робочих місць;

– санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об’єктів;

– санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;

– встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;

– розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;

– створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни.

Відповідно до даної «Гігієнічній класифікації праці» введено ряд визначень.

Шкідливий виробничий фактор – чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до захворювання або зменшення працездатності.

Небезпечний виробничий фактор – чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я.

Важкість (тяжкість) праці – характеристика діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на центральному нервову систему.

Безпечні умови праці – умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих факторів на працівників виключений або їх рівні не перевищують гігієнічних нормативів.

Відповідно до «Гігієнічної класифікації праці» умови праці на підприємствах за ступенем шкідливості та небезпечності поділяються на 4 класи.

1 клас – ОПТИМАЛЬНІ умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас – ДОПУСТИМІ умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.

3 клас – ШКІДЛИВІ умови праці – характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працівників поділяються на 4 ступені.

4 клас – НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) – умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

У сільському господарстві є оптимальні, допустимі та шкідливі умови праці зі всіма чотирма ступенями шкідливості. Окремі види діяльності можуть здійснюватися в екстремальних умовах, наприклад, фумігація пестицидами теплиць, складів, холодильників, інших замкнутих приміщень, що повинна виконуватися спеціально навченими ланками працівників з використанням повного комплекту засобів індивідуального захисту та проведення всіх попередніх організаційних заходів. Такі ж умови праці виникають при аварійних ситуаціях, пожежах, вибухах, стихійних лихах, у тому числі при ліквідації їх наслідків.

2.1.2. Аналіз умов праці в рослинництві, овочівництві, садівництві та виноградарстві

А. Аналіз умов праці в рослинництві

Умови праці в рослинництві визначаються рівнем механізації процесів вирощування; машинами, що використовуються; культурою, що вирощують технологією її вирощування, а також організацією праці

Основу механізації рослинництва складають мобільна тракторна техніка енергонасичені самохідні машини і комплекси змінних навісних машин що забезпечують виконання робочих операцій по механізованому вирощуванню сільськогосподарських культур.

Кабіна дозволяє захистити механізатора від безпосередньої дії кліматичних умов і створює мікрокліматичні умови параметри яких залежать від герметичності кабіни її теплоізоляції наявності системи опалення і кондиціонування повітря

Опалювачі, які використовуються в даний час на тракторах, дозволяють підтримувати температуру повітря в кабінах на рівні 14–20⁰С при температурі зовнішнього повітря до –20⁰С

Найбільш суттєвим фактором що визначає наявність пилу в робочій зоні механізатора є вологість і структура ґрунту розташування робочого місця відносно пилоутворюючих органів напрям і швидкість руху вітру відносно руху агрегату і швидкість руху агрегату

Усі механізовані сільськогосподарські роботи по наявності пилу в робочій зоні можна розділи на три групи

До першої групи робіт при виконанні яких пилоутворення найбільше (до тисяч міліграмів у метрі кубічному) відносяться комбайнове збирання цукрового буряку, картоплі збирання гороху і робота зернових комбайнів з подрібнювачем передпосівна культивація і сів озимих.

Другу групу робіт з наявністю пилу до декількох десятків і сотень міліграмів в метрі кубічному складають посів технічних культур міжрядна обробка  збирання зернових без подрібнювача осіння оранка

До третьої групи робіт з наявністю пилу в десятки міліграмів у метрі кубічному відносяться транспортні роботи весняна оранка затримання вологи, весняна сівба зернових внесення добрив та інші роботи

Потужні енергонасичені трактори утворюють шум що може перевищува-ти допустимий рівень Трактори на колесах у даний час широко використовую-ться на транспортних роботах

Таким чином захисту від шуму потребують не тільки механізатори але й мешканці населених пунктів де застосовуються трактори Джерелом зовнішнього шуму трактора є в основному шум вихлопу двигуна для зниження якого використовуються глушники

Рівень зовнішнього шуму на вітчизняних колісних тракторах практично не перевищує допустимого (85 дБА) 84 – 87 дБА

Величина вібрації на частотах, близьких до резонансної частоти тіла людини перевищує допустимий рівень Найбільші перевищення спостері-гаються на гусеничних тракторах

Механізатор у роботі стикається з багатьма хімічними сполуками різного ступеня токсичності Головними з них є вихлопні гази пестициди мінеральні добрива та ін Кабіни надійно захищають механізаторів від дії хімічних речовин за винятком південних районів де при високій температурі повітря концентрація їх в зоні дихання може перевищувати допустимі величини Крім цього внаслідок тих же екстремальних умов, механізатори південних районів при використанні пестицидів працюють на тракторах без кабін або в кабінах з відкритими вікнами і дверцятами.

Особливості умов праці механізаторів відбиваються на стані їх здоровя Загальний рівень захворюваності механізаторів як по матеріалах медичних оглядів так і при аналізі тимчасової непрацездатності, є високий і в більшості випадків значно вищий ніж у робітників польових бригад.

Б. Аналіз умов праці в овочівництві відкритого ґрунту

Технологія виробництва овочів характеризується складністю багатоопераційністю і переважно поки що ручною працею через обмежені можливості механізації У технології виробництва овочів у відкритому ґрунті розрізняють три етапи взаємопов’язані за родом і об’єктом дії:

1) посадка розсади у відкритий грунт;

2) догляд за рослинами а саме: рихлення окучування прополка полив,

обробка пестицидами підживлення мінеральними добривами та ін;

3) збирання врожаю товарна доробка деяких овочів та ін.

Виконання цих операцій пов’язане з дією на організм овочівників комплексу нерівнозначних шкідливих факторів виробничого середовища При виконанні цих робіт у першу чергу на працівників впливають метеорологічні фактори

При таких видах робіт як посадка розсади і полив руки постійно мокрі і забруднені одяг працівників промокає Ручні операції проводяться в вимушеній зігнутій робочій позі зі статичним напруженням мязів спини й плечового поясу вимагають підняття і перенесення тягарів прикладання значних зусиль до ручних знарядь праці

В овочівництві відкритого ґрунту застосовують якісно нові технології при використанні техніки: розсадопосадочні машини, дощувальні машини ДДА

та ін; прополочні агрегати; томатозбиральні комбайни; морквозбиральні та огіркові комбайни стаціонарні лінії для сортування томатів.

У кабінах тракторів овочівницьких машин температура сягає 30–35⁰С а в ДТ-54А з дощувальним агрегатом ДДА-100М влітку температура дорівнює 122–21⁰С і відносна вологість 50–76% за рахунок зволоженого повітря яке подається в кабіну У холодну пору року це погіршує умови праці

На всіх агрегатах рівень шуму і концентрація пилу в повітрі робочої зони можуть перевищувати гранично допустимі Найбільш високі концентрації пилу відмічаються на збиральних комбайнах

На всіх етапах вирощування овочевих культур робітники можуть контактувати з пестицидами

Дослідженнями показано що найбільш важкі ручні види робіт (полив прополювання рихлення посадка розсади та ін) призводять до значного підвищення пульсу в кінці роботи –до 100–123 ударів за хвилину.

Механізація трудомістких ручних робіт призводить до зменшення важкості але збільшує напруженість і шкідливість праці. Повна механізація в овочівництві все одно не відмінить використання ручної праці тому що окремі процеси (вибіркове збирання овочів які дозрівають у різні строки) будуть здійснюватися вручну і при наявності машин

В. Аналіз умов праці в овочівництві закритого ґрунту

Навколо промислових центрів все більшого розповсюдження набувають тепличні господарства й комбінати. Площі тепличних господарств сягають 200га. Вони оснащені технологічним обладнанням для комплексної механізації й автоматизації агротехнічних операцій, які забезпечують одержання свіжих овочів цілий рік.

Основні агротехнічні операції в теплицях роблять вручну із затратами на 1га площі до 18 тисяч людино-год.

Агротехніка теплиць у закритому ґрунті передбачає такі послідовні етапи:

1) підготовка культиваційних споруд і ґрунту до посадки рослин;

2) висадка розсади в ґрунт;

3) підв’язування рослин на шпалери і формування кущів;

4) догляд за рослинами;

5) збирання врожаю;

6) прибирання рослинних залишків;

7) проведення ремонтно-профілактичних робіт;

8) заміна ґрунту та інші операції заключного періоду.

Для зменшення затрат на агротехнічні операції почали використовувати перспективний гідропонний метод вирощування овочів і розсади в поживному розчині.

У теплицях особливу увагу необхідно приділяти мікроклімату. У теплицях підвищена температура (35–50^оС) і вологість (85–100%) при мінімальній рухомості повітря. Це створює несприятливі умови праці.

Теплиці мають централізоване водяне опалення або відкрите спалювання газу. Тому в повітрі буває до 250 мг/м³ окису вуглецю і окису азоту до 30 мг/м³; формальдегідів – до 0,8 мг/м³ та інші шкідливі речовини. Такі ж концентрації шкідливостей бувають при застосуванні теплогенераторів на рідкому паливі. У теплицях застосовують хімічні препарати: мінеральні й органічні добрива; стимулятори росту; дезінфікуючі та стерилізуючи сполуки; пестициди та ін.

Дезінфекцію роблять розчинами тіофосу, формаліну, карботіону, сірчаним газом. У вегетаційний період користуються пестицидами.

Обробку рослин при появі шкідників або захворювань роблять кожні 7–10 діб комбінованими розчинами фунгіцидів та інсектицидів. Тому рівень цих препаратів у повітрі робочої зони перевищує гранично допустимі рівні в 2–18 разів.

Усі ці шкідливості негативно впливають на стан здоров`я працюючих.

Г. Гігієна праці в садівництві

Подальший розвиток садівництва і виноградарства  як і інших галузей пов’язаний з розширенням використання високоефективної машинної техніки хімічних засобів захисту рослин від шкідників і хвороб.

Сучасна технологія вирощування плодових культур і винограду значно полегшує працю різко підвищує її продуктивність Але ще є багато робіт які виконуються вручну.

Роботи в садах (з обємною кроною дерев) які виконуються вручну належать до групи важких (витрата енергії – 300–540 Дж/с ) Це такі роботи як: обрізання дерев посадка саджанців прополювання пристовбурних кіл збирання черешні і навантаження плодів Роботи середньої важкості: підбілювання штамбів, збирання груш, слив, яблук. Значно менші витрати енергії в пальметних садах При виконанні цих робіт пульс збільшується до 110–120 ударів за хвилину підвищується кров’яний тиск

Аналіз стану організму працівників дає підстави рекомендувати на важких роботах 10-тихвилинні перерви після 2-х годин роботи до обіду і через 15 години в другій половині дня

Велике гігієнічне значення має механізація важких робіт таких як: посадка саджанців обрізання дерев, збирання плодів та інші.

У садівництві механізацію робіт можна розподілити згідно з трьома технологічними процесами:

1 Роботи по закладенню саду Вони виконуються із застосуванням машини МПС-1 яка разом із трактором складає посадочний агрегат який обслуговують 1 тракторист і 2-і саджальниці

2 Роботи по догляду за садом При цих роботах використовують машини для обробки пристовбурних кіл (ФС-09 – фреза садова) машини для обрізання дерев (ОКМ-35 та ОКМ-45) які за годину обробляють до 500 дерев Але ці машини в управлінні створюють великий шум (до 110 дБ) і вібрацію (у 15–2 рази більше норми)

3 Збирання і товарна обробка плодів сливи вишні черешні для швидкої реалізації При цих роботах застосовують машини ВСО-25 у комплексі з трактором Збирання і товарний обробіток плодів є найбільш трудомісткими технологічними процесами в садівництві Для збирання плодів кісточкових порід (слива вишня черешня), які підлягають негайній реалізації або переробці застосовують зтрушувач ВСО-25, який агрегатується з трактором Для струшування плодів і їх збору до машини додається 4 щити і 8 лотків які обслуговують 1 тракторист і 7–8 допоміжних робітників Робота тракториста складна Знаходячись в зігнутій позі він управляє різними важелями для того щоб найбільш точно підвести машину до дерева захопити його за допомогою стріли з відкритим захватом включити вібратор на 2–5 с провести струшування потім відкрити захват і відїхати до наступного дерева

Допоміжні працівники вимушені швидко переносити щити, що уловлюють плоди щоб встигнути за агрегатом У цьому відношенні струшувач ВСО-30 вигідно відрізняється від струшувача ВСО-25 тим що у нього є пристосування для автоматичного уловлювання плодів що виключає перенесення щитів.

Збирання плодів насіннєвих порід (яблук груш) частіше виконують за допомогою драбин різного типу столиків-саночок і пересувних підйомних площадок Для забезпечення безпеки праці вони повинні мати надійну фіксацію.

Таким чином даний аналіз дозволяє зробити висновок що для зменшення тяжкості (важкості) праці працівників садівництва необхідно застосовувати механізацію робіт а для захисту працівників від шуму вібрації необхідно використовувати ЗІЗ (протишумові вкладиші навушники а водіям машин – спеціальні крісла з амортизаторами)

Д. Гігієна праці у виноградарстві

На виноградниках роботи виконують у 2 етапи: закладання нових насаджень і догляд за плодоносними виноградниками.

На обох етапах здійснюється в тій чи іншій мірі механізація виробничих процесів але при виконанні деяких операцій використовується і ручна праця Посадка саджанців, як і раніше, залишається трудомісткою роботою На виноградних плантаціях також витрачається багато енергії Це такі роботи як: прибирання обрізної лози навантаження добрив ремонт шпалер прополка міжрядь обприскування перенесення винограду.

Роботи на виноградниках виконуються в різні періоди року (починаючи з ранньої весни і закінчуючи глибокою осінню) відмічаються виражені коливання кліматичних умов які характеризуються як високими, так і низькими температурами значною швидкістю повітря підвищеною вологістю, опадами що викликають охолодження тіла та ін.

Раціональним є застосування виноградно-посадочної машини з 1 трактористом і 2-ма саджальницями при цьому буріння ямок і окучування посадочних черешків здійснюється машиною

При виконанні цих робіт механізованим способом існує підвищена запиленість повітря робочої зони рівень шуму і вібрації

Рівень шуму і його спектральна характеристика не відповідає санітарним вимогам У період виконання весняних робіт рівень загальної вібрації відповідає нормативам лише при посадці саджанців а на інших роботах (розмотування шпалерного дроту, копання ям для якорів обробіток ґрунту між рядками обрізування виноградної лози збирання виноградної лози внесення добрив) перевищує нормативи

При внесенні добрив, при збиранні зрізаної лози запиленість значно перевищує допустиму концентрацію для токсичного пилу.

На виноградниках існує багато важких ручних робіт таких як завантаження бункерів при внесенні добрив перенесення важких лебідок і катушок з дротом при ремонті шпалери перенесення корзин при збиранні винограду Тому рекомендується робити по 10–15 хвилин перерви через 15 години після обіду.

При обприскуванні винограду застосовують обприскувачі Їх використовують також для першого весняного обприскування пальметних садів Щоденні роботи по захисту виноградників приводять до масового і достатньо стійкого забруднення ґрунту Тому при виконанні робіт по обприскуванню необхідно обов’язково застосовувати засоби індивідуального захисту

2.1.3. Аналіз умов праці у тваринництві Аналіз умов праці на фермах по виробництву молока

^{Умови праці визначаються, в основному, станом повітряного середовища робочих приміщень. Значне місце серед шкідливих виробничих факторів займає контакт з водою, подразнюючими і токсичними речовинами.}

^{Мікроклімат у приміщеннях молочно-товарних ферм залежить від призначення приміщення і характеру технологічного процесу. Приміщення, де утримуються тварини, не опалюються. Опалення обладнують у доїльних залах, профілакторії для телят, допоміжних та санітарно-побутових приміщеннях.}

^{У корівниках при глибокій підстилці при зовнішній температурі –250С і нижче за розрахункову приймають температуру +100С і відносну вологість 75%. Поєднання низької температури, високої вологості і значної швидкості руху повітря сприяє переохолодженню організму.}

^{Забруднення повітря в корівниках відбувається за рахунок накопичення двоокису вуглецю, аміаку та сірководню, які виділяються при розкладанні гною. Найбільша кількість газів буває в корівниках вранці в зимовий період, коли закриті всі віконні та дверні пройоми.}

^{У процесі обслуговування тварин, у найбільшій мірі в корівниках та кормоцехах, працівника підлягають впливу ще двох шкідливих факторів повітряного середовища – пилу і мікробній (грибковій) забрудненості. У приміщеннях ферм підвищення концентрації пилу на робочих місцях спостерігається при роздачі сухих концентрованих кормів та прибиранні приміщень, у кормоцехах – при обробці і навантаженні в кормороздавачі грубих і сипучих кормів. Склад пилу не однорідний і не постійний. У ньому можуть бути частинки ґрунту, рослин, мінеральних добрив, пестициди, усі складові частини комбікормів, у тому числі і різні добавки (мікроелементи, вітаміни, антибіотики, гормони та ін.). Якісний склад пилу обумовлює ступінь її алергентності і при відповідних умовах може стати причиною розвитку алергічних захворювань у тваринників.}

^{Прибирання приміщень, а також догляд за тваринами можуть обумовити зараження працівників такими інфекційними захворюваннями, як бруцельоз, туберкульоз, ящур та ін.}

^{Мікрофлору тваринницьких приміщень складають гноєрідні коки, стафілококи, палички кишкової групи, плісняві гриби та інші. Джерелами бактеріального та грибкового забруднення повітря є корми та гній. Число мікробів в приміщеннях молочних комплексів і ферм коливається від десятків до сотень тисяч в 1м3 повітря, що більше норми.}

^{Велике значення для праці робітників молочних ферм має достатня освітленість робочих місць та поверхонь. Ряд робіт по догляду за тваринами та отриманню молока відноситься до робіт середньої точності. Необхідно розрізняти дрібні деталі – забруднення вимені, деталі молочної апаратури і ін. У відповідності з галузевими нормами штучне освітлення при прив’язному та безприв’язному утриманні корів повинно складати 30 лк., в пологовому відділенні – 100лк. КПО повинен бути 0,5%. Під час доїння освітленість на вимені корови повинна складати 150 лк., а КПО – 0,7-0,9%.}

Аналіз умов праці на свинофермах

^{Одним з основних факторів, які визначають умови праці робітників свинарських ферм, є постійний контакт з великою кількістю тварин у закритому приміщенні на відносно малій площі. Умови праці тваринників залежать від механізації та автоматизації основних технологічних процесів, способів утримання тварин, форм організації праці.}

^{Мікроклімат у значній мірі залежить від опалення, вентиляції, тепловіддачі будівельних конструкцій, чисельності тварин, пори року, кліматичних умов. На деяких великих фермах, у відгодівельних цехах опалення тваринницьких приміщень недостатнє. У таких умовах в зимовий період року показники мікроклімату несприятливі: температура повітря 8–180С при підвищеній відносній вологості повітря (75–90%). При цьому в приміщеннях може утворюватись туман і конденсат на стінах приміщень і обладнанні .}

^{У зв’язку з цими особливостями на свинарських фермах показником дискомфортного мікроклімату необхідно вважати підвищену вологість на фоні низької або високої температури повітря.}

^{Основними нормованими домішками, крім двоокису вуглецю, є аміак і сірководень.}

^{Одним з несприятливих факторів виробничого середовища є специфічний неприємний запах, зумовлений наявністю у повітрі летких хімічних сполук, які створюються при розкладанні екскрементів. Цей запах довго зберігається і викликає скарги не тільки працівників, але й населення. Є підстава рахувати, що виявлення в операторів підвищення порогу нюху до кінця робочого дня стало результатом дії не тільки аміаку і сірководню, але і всього складного комплексу летких хімічних речовин.}

^{Хоч концентрації окремих речовин являються допустимими або меншими ГДК, однак має місце комбінована дія складної суміші газів, особливо при підвищених температурі і вологості, пиловому і мікробному забрудненні повітря.}

^{Склад пилу різноманітний. Окрім частинок кормів, щетини, ороговілих клітин шкіри, засохлих екскрементів, у пилу є інгредієнти комбікормів, гриби та інші компоненти. На ділянках молодняка до складу пилу можуть входити стимулятори біологічного та хімічного походження – антибіотики, ферменти, гормони, мікроелементи. Це підвищує можливість небезпечної дії пилу на організм тваринників, у тому числі сенсибілізуючої та алергічної дії.}

^{У повітрі свинарських ферм завжди є різні мікроорганізми – стрептококи, стафілококи, кишкова паличка, гриби та ін., концентрація яких може перевищувати ГДК.}

^{Свинарські ферми мають природне та штучне освітлення. Галузеві норми передбачають у приміщеннях для відгодівлі штучне освітлення на підлозі 20-50 лк, КПО 0,5%, для решти приміщень 50-100 лк і КПО 1-2%, що відповідає VI розряду зорової роботи.}

Аналіз умов праці на вівцефермах

Вівчарство забезпечує потреби народного господарства у таких важливих продуктах виробництва, як вовна, смушки, шкірки ягнят; крім цього, від овець отримують цінні харчові продукти – баранину, молоко, бринзу та інші.

У вівчарстві застосовується пасовищно-стійлова і пасовищна системи утримання овець. Пасовищна система розповсюджується там, де передбачається максимальне використання природних кормових угідь. Тривалість пасовищного періоду може досягати до 200 днів на рік і більше. Пасовищно-стійлова система використовується в господарствах, розміщених у степовій і сухо-степовій зонах, де короткий пасовищний період, пов’язаний з недостачею пасовищ.

Основною формою організації праці у вівчарстві є постійна чабанська бригада, яка складається з 3–4 чоловік. Кожна така бригада в більшості господарств організовується для обслуговування однієї отари, яка формується із відповідних статевікових груп овець. Розмір отари залежить від виду, статі, віку тварин і природно-кліматичних умов місцевості (від 100 до 300 голів). Такі малі бригади, засновані, як правило, на родинному принципі комплектування, обмежують можливий розподіл праці, впровадження прогресивних технологій, застосування засобів механізації та автоматизації.

Прогресивною формою організації праці у вівчарстві є комплексна вівчарська бригада, яка обслуговує 2–3 отари. При такій організації робіт можливий розподіл праці всередині бригади, надання чабанам вихідних днів і відпусток, створення необхідних культурно-побутових умов. Досвід експлуатації вівчарських комплексів на промисловій основі показує, що промислові методи ведення вівчарства підвищують продуктивність праці, збільшують вихід продукції при значному скороченні обслуговуючого персоналу. При цьому підвищуються вимоги до професії вівчаря. Він повинен стати тваринником-механізатором, який добре знає технологію вівчарства.

Праця у вівчарстві сезонна. Характер трудових процесів і дії несприятливих факторів на організм працівників залежно від пори року змінюються. У зв’язку з цим умови праці працівників у вівчарстві доцільно розглянути за основними етапами технологічного процесу.

Основними етапами технологічного процесу у вівчарстві являються: випас тварин, стійлове утримання, злучка, окіт, стрижка тварин, купання тварин, підготовка до запліднення, запліднення тварин.

У пасовищний період основна трудова діяльність вівчарів проходить на відкритому повітрі, де вирішальним несприятливим фактором є метеорологічні умови зовнішнього середовища. У літній період організм вівчарів зазнає теплового навантаження, у тому числі і дії сонячної радіації. У зимовий та перехідний періоди року зовнішнє середовище сприяє охолодженню організму.

Особливо важка робота чабана в одноотарних бригадах у зимовий стійловий період. Час стійлового утримання овець залежно від кліматичних умов може бути від 90 до 150 днів.

Більше ніж ¾ робочого часу вівчаря витрачається на виконання робіт , які можуть бути механізованими. Так само працюють і фермери.

У період окоту овець робота старших чабанів, внаслідок високої матеріальної та моральної відповідальності за маточне поголів’я, відрізняється високою трудомісткість та інтенсивністю, а тривалість сну може скорочуватись до 4–5 годин.

Важливим технологічним етапом у вівчарстві є стрижка овець, яка має бути підсумком роботи чабанів за рік.

Мікрокліматичні умови стригальних пунктів залежать від сезону року, кліматичних умов і можуть характеризуватися значними коливаннями температури, відносної вологості і швидкості руху повітря протягом доби.

Концентрація пилу в повітрі на робочих місцях стригалів може бути

2–8 мг/м³. Це в основному дрібнодисперсний пил з перевагою органічних домішок у вигляді волокон вовни.

Стригальні апарати в основному розраховані на безпечну напругу. Робота стригаля супроводжується великими енергетичними витратами на фоні надмірного станового напруження, викликаного незручною робочою позою. При відсутності механічного підгону овець стригалів обслуговують подавальники, робота яких фізично важка. Хронометраж зайнятості тих, хто працює на пресуванні вовни, показує, що їх трудова діяльність не пов’язана з фіксованим робочим місцем і характеризується наявністю великої кількості операцій, які вимагають фізичних зусиль.

Заключним етапом стрижки овець є їх купання у спеціальній мийній ванні, де використовуються розчини пестицидів.

Аналіз умов праці на птахофермах і птахофабриках

Птахівництво – найбільш індустріально розвинена галузь тваринництва. Умови праці на птахівничих підприємствах мають виражену специфіку, що визначає особливості санітарного нагляду на кожному етапі технологічного процесу.

Провідними організаційними формами промислового птахівництва є птахофабрики, які спеціалізуються на виробництві яєць або м’яса птиці різних видів та інкубаторно-птахівничі станції. Промислові птахофабрики будуються переважно за типовими проектами, розрахованих на утримання 250–500 тисяч курок-несучок; 3–10 мільйонів бройлерів; 1–1,5 мільйонів каченят; 0,25–0,5 мільйонів індиків або гусей на рік.

Основними технологічними етапами є: отримання інкубаційних яєць від батьківського (маточного) стада; інкубація та виведення добового молодняка; вирощування молодняка і комплектування ремонтного та промислового стада; утримання промислового стада, яке дає основну продукцію; первинна переробка птиці та яєць; приготування кормів та годівля; утилізація відходів.

У цехах батьківського стада, призначеного для отримання яєць, птиця утримується групами (4–5 півників та 30–40 курок) у двох-, трьох’ярусних автоматизованих клітинних батареях або на підлозі на глибокій незамінній підстилці, на сітчастих або планчатих підлогах у типових пташниках, оздоблених різним комплектуючим обладнанням.

У цехах промислового стада курки-несучки розміщуються в механізованих або автоматизованих клітчатих батареях (одно- чи двох’ярусних, каскадних, трьохступеневих). Основні операції в батареях (годівля, напування, прибирання гною) механізовані і автоматизовані, збирання яєць у автоматизованих секціях здійснюється стрітчатим транспортером з подачею на стіл-накопичувач, з якого яйця збирають та пакують у картонні короби.

Птицю м’ясних порід – бройлери, індики, качки, гуси – вирощують у клітинних батареях або на підлозі.

Приміщення для утримання птиці, особливо курок-несучок, передбачаються переважно без вікон з продовженим до 17–18 годин світовим днем за рахунок штучного освітлення.

Мікрокліматичні умови утримання дорослого поголів’я продуктивної птиці в цехах батьківського та промислового стада повинні відповідати 12–18⁰С у холодний та 18–25⁰С у теплий періоди року при відносній вологості 60–75%.

В інкубаційних цехах інкубаційні яйця сортуються та зберігаються на складі при температурі +4…12⁰С. Потім їх дезінфікують парами формальдегіду і закладають до інкубаторів. Після закінчення інкубації молодняк вибирають, інкубатори ретельно прибирають та дезінфікують.

При утриманні птиці на підлозі на глибокій незмінній підстилці підлогу засипають шаром дерев’яної стружки, різаної соломи або іншого матеріалу товщиною 20–25 см. Пташники обладнують газовим чи електричним брудерами для місцевого зігрівання молодняка, механізованими кормороздавачами, поїлками та іншим обладнанням.

Забійні цехи комплектуються поточно-механізованими лініями, які цілком забезпечують процес отримання м’яса птиці, пір’я, сухих білкових кормів у цехах утилізації.

На великих птахофабриках на цей час нараховується до 50 професій. Відповідно до технічних етапів здійснюється розподіл праці робітників.

Для догляду за птицею у цехах батьківського і промислового стада створюються бригади та ланки у складі пташників-операторів, слюсарів-операторів, нічних та підсобних пташниць, електромонтерів та інших працівників. Основний персонал працює, як правило, в одну зміну за спеціальним графіком з 6 до 18 години, тривалістю зміни 7 годин. В інший час за птицею доглядає черговий персонал.

Пташниця-оператор у перші 15–35 днів навіть при клітковому утриманні до 33–34% часу витрачає на роздачу кормів вручну мінімум 4 рази за зміну, 12–18% – на миття поїлок, годівниць та іншого інвентарю гарячим (70–90⁰С) розчином дезінфікуючих засобів, 10% – на огляд та вибраковку птиці, вилов курчат, що вистрибнули з клітин. У наступні дні основний час віддають на механізовану роздачу кормів і напування (до 45%), вибраковку птиці і прибирання інвентарю (до 31%) та на проведення санітарно-ветеринарних заходів.

Робота в інкубаторах відрізняється відповідною циклічністю, чіткою регламентацією трудових процесів, пов’язана зі значними фізичними навантаженнями і супроводжується вираженою нервово-емоційною напругою.

Один оператор під час завантажування інкубатора переміщує за зміну приблизно 3,5т вантажу. Сортувальники протягом 8–10 годин переглядають до 3 тисяч курчат, а роботу нерідко проводять у пристосованому затемненому приміщенні та у спецодязі білого кольору на білому фоні, що сприяє швидкому розвитку стомлення зорового аналізатора.

Обслуговуючому персоналу птахівничих господарств, особливо птахівникам-операторам, при догляді за поголів’ям птиці припадає протягом тривалого часу (до 6–8 годин) знаходитися безпосередньо у приміщенні для утримання птиці, де відповідно до зоотехнічних вимог, підтримується певний мікроклімат. Але він не завжди відповідає санітарно-гігієнічним нормативам.

Найбільш сприятливі мікрокліматичні умови складаються там, де використовуються опалювально-вентиляційні системи «Клімат».

Повітряне середовище пташників забруднюється аміаком, сірководнем, кишковими газами, двоокисом вуглецю та ін., які утворюються в процесі життєдіяльності птиці та внаслідок розпаду органічного субстрату (корм, підстилка, гній, пух, перо).

Найбільша кількість пилу спостерігається в зоні дихання працівників під час роздачі сухих кормів, прибирання приміщень. Пил пташників переважно органічний, тваринного (пух, перо, лупа, гній та ін.) та рослинного походження (корми, підстилка).

В інкубаторних цехах кількість пилу коливається від 6 до 60 мг/м³. Це в основному пух курчат. Крім цього, повітряне середовище інкубаторних цехів забруднюється парами формальдегідів (0,2–8,7 мг/м³) та в окремих випадках парами ртуті, які випаровуються з несправних приладів.

Повітряне середовище птахівничих виробництв забруднюється мікроорганізмами, у тому числі й патогенними для людини.

У промисловому птахівництві існують і біологічні шкідливості (бактеріальні та пилові аерозолі, грибкова мікрофлора, екскременти, гній та інші продукти життєдіяльності птиці), а також біологічні високоактивні речовини, переважно препарати мікробіологічного синтезу (вакцини, антибіотики, вітаміни, ферменти, антистресові домішки та ін.).

2.2. Професійні захворювання працівників апк, спричинені виробничими факторами

Професійними захворюваннями називають форми патології, розвиток яких обумовлено несприятливим впливом умов праці (виробничого середовища або трудового процесу) Розвиток професійних захворювань прийнято класифікувати за етіологічним принципом з урахуванням характеру професійної шкідливості  Розрізняють захворювання, викликані дією фізичних факторів, хімічних речовин пилу, біологічних факторів.

Професійні захворювання викликані дією фізичних факторів

Серед професійних захворювань викликаних дією фізичних факторів у робітників сільського господарства патології розвиваються внаслідок вібрації шуму перенапруження і травмування нервово-мязового і опорно-рухового апарату

Захворювання периферійної нервової системи широко розповсюджені серед робітників сільського господарства різних професій і займають одно із перших місць в структурі захворювань механізаторів

За числом днів непрацездатності основним із захворювань периферійної системи є попереково-крижовий радикуліт, остеохондроз Важливе значення має порушення статики хребта зумовлене тривалим вимушеним положенням тулуба і фізичною перенапругою

Вібрація мікротравматизація і перенапруження поперекових мязів при виконанні сільськогосподарських робіт можуть призводити до порушення кістково-суглобового і з’єднуючого апарату хребта у тому числі і в міжхребетних дисках

Вібраційна хвороба зустрічається у механізаторів сільського господарства (трактористи комбайнери водії важких машин).Захворювання розвиваються у механізаторів з великим стажем роботи (більше 10 років) На початкових стадіях захворювання зявляються скарги на головний біль  запаморочення біль у попереку. З’являється мармурове фарбування шкіри гіпергідроз кисті потовщення міжфалангових суглобів Захворювання прогресує дуже повільно що пов’язано з сезонним характером робіт які виконують механізатори На пізніших стадіях хвороби частими є скарги на серцебиття болі в епігастральній області обмежується рухомість в поперековому й шийному відділах хребта Відбуваються судинні зміни на верхніх кінцівках, порушується ритм серцевих скорочень

Частим проявом вібраційної хвороби у механізаторів сільського господарства є зміни в попереково-крижовому відділі хребта (деформуючий спондильоз сколіоз остеохондроз).

Професійна туговухість зустрічається у механізаторів  умови праці яких характеризуються інтенсивним шумом

Перші ознаки професійної туговухості у механізаторів зявляються при великому трудовому стажі (15 років і більше).

Під дією шуму відмічається порушення в серцево-судинній системі розвивається хронічна ішемічна хвороба серця

Професійні захворювання викликані дією хімічних речовин

Найбільш типовими для групи професійних інтоксикацій що зустрічаються у робітників сільського господарства є гострі й хронічні отруєння пестицидами свинцем окисом вуглецю сірководнем

Впливу сірководню підлягають робітники в силосних вигрібних ямах і ямах з гноєм на полях зрошування тваринницьких фермах Звичайно в повітрі при цьому існують і інші токсичні сполуки: аміак сірчистий і вуглекислий амоній вуглекислота метан

Потрапляючи в організм свинець з потоком крові розноситься у всі органи і тканини

При хронічній інтоксикації найбільш часто спостерігається ураження центральної нервової системи Для тяжкої форми характерні рухальні поліневриті Найбільш типово виражене захворювання розгиначів кистей, пальців рук і стоп

Тривалий вплив свинцю погіршує функціональний стан міокарду особливо його скорочувальну здатність.

Впливу окису вуглецю в умовах сільського господарства можуть підлягати трактористи комбайнери водії вантажних машин робітники ремонтних майстерень робітники теплиць а також особи робота яких пов’язана з паянням, електрозварюванням та ін

Гостра інтоксикація окисом вуглецю проявляється різким головним болем запамороченням турботою спрагою м’язовою слабкістю

При тяжких формах інтоксикації розвиваються моторні порушення – м’язове збудження тремтіння судороги Може наступити втрата свідомості розвинутися коматозний стан набряк легень

Гострі отруєння проявляються головним болем запамороченням різзю в очах утрудненням дихання біллю за грудиною

Ці симптоми супроводжують слизотеча, пітливість блювання втрата свідомості, марення судороги, набряк легень параліч дихання

Професійні захворювання викликані дією пилу

В останні роки відмічається ріст частоти хронічних захворювань органів дихання

Неорганічний пил викликає, в основному, запалення бронхіального апарату Окремі види пилу мають алергенні якості і можуть обумовити такі захворювання, як бронхіт пневмоконіоз цементоз пневмонії силікоз талькоз бронхіальна астма Пил може викликати і фіброгенну дію тобто розростання сполученої легеневої тканини яке порушує нормальну будову та функції легень

Професійні захворювання викликані дією біологічних факторів

До цієї групи професійних захворювань входять інфекційні і паразитарні

захворювання які передаються людині від хворих тварин, а також алергічні захворювання обумовлені алергенами рослинного і тваринного походження

До зооантропонозних захворювань відносяться:

– вірусні (сказ, ящур, енцефаліт та ін.);

– мікробні (бруцельоз, сальмонельоз, чума, туляремія, сибірська виразка,

стовбняк та ін.);

– паразитарні (малярія, лямбліоз та ін.);

– грибкові (фавус, дерматоміно-трихофітія та ін.);

– ріккетсіозні (малярія та ін.).

Із алергічних захворювань які найбільш часто зустрічаються в осіб зайнятих у сільському господарстві необхідно відмітити поллінози і бронхіальну астму

Полінози – алергічне захворювання яке викликається пилком рослин Для полінозів характерний тісний звязок з перебуванням на певній місцевості де цвітуть ці рослини Скарги хворих різноманітні але найбільше скарг на важке носове дихання свербіння в носі сильне водяне виділення яке супроводжується приступами чихання

У робітників сільського господарства частіше від інших зустрічаються шкіряні прояви поллінозу особливо у працівників зайнятих вирощуванням технічних культур, особливо в період їх цвітіння

У працівників, зайнятих збиранням сіна вирощуванням і переробкою технічних культур (хміль бавовна льон та ін) може розвиватися професійна бронхіальна астма

До хімічних алергенів впливу яких можуть підлягати механізатори робітники тепличних господарств відносяться пестициди (хлор- і ртутьорганічні та ін) мінеральні добрива (ціанисті азотні сполуки)

Тривале зберігання продуктів рослинного походження сприяє створенню сприятливих умов для розвитку в них спорів різних грибків  Вдихання пилу у якому є спори грибків призводить до пошкодження легень (алергічний альвеоліт) До найбільш вивчених форм патології легень цієї групи відносяться «легені фермера». «Легені фермера» – класичний приклад алергічного альвеоліту який розвивається внаслідок вдихання запліснявілого сіна зерна  силосу Гостра форма характеризується раптовим початком Через 4–14 годин після експозиції у постраждалого піднімається температура до 39–40⁰ С зявляється головний біль біль у мязах кашель розвивається задишка При відсутності повторного впливу вказані симптоми зникають через 7–10 днів але задишка астенія схуднення продовжують турбувати хворого протягом декількох місяців

Професійні дерматози

Дерматози які розвиваються у працівників сільського господарства можуть бути зумовлені впливом хімічних речовин рослин фізичних факторів інфекційних агентів а також укусами ектопаразитів та інших комах Відомі шкірні ураження типу дерматиту алергічного дерматиту екземи кропивниці від дії пестицидів та мінеральних добрив

Клінічна картина професійних дерматозів від дії хімічних речовин різноманітна Якщо сила подразнення велика то виникають різного роду висипання які можуть перерости в екзему

Із захворювань шкіри необхідно відмітити професійні дерматози від дії змащуючих мастил, гасу, бензину. На поверхні шкіри рук відмічається облуплювання, чорні цятки від накопичення змащуючих мастил та пилу.

Раннє виявлення несприятливого впливу умов праці на організм профілактика і своєчасне лікування порушень, що виникають повинно займати основне місце серед заходів визначаючих зниження рівня захворювань працівників у тому числі і професійних Останнє особливо важливо тому що професійні захворювання розвиваються як правило у працездатному віці й нерідко служать причиною обмеження працездатності робітників сільського господарства і зниження трудових ресурсів Професійні захворювання пов’язані також з економічними збитками обумовленими зменшенням професійної активності робітників зниженням продуктивності праці збільшенням текучості кадрів збільшенням витрат на різні компенсації.

2.3. Профілактичні заходи щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості праці

Як свідчать статистичні дані, втрати аграрних підприємств від захворювань внаслідок несприятливих умов у декілька разів перевищують фінансові збитки від аварій та нещасних випадків на виробництві. А вони теж не малі. Мають місце ще й соціальні наслідки високого рівня захворюваності. Широкий спектр професійних, виробничих та неспецифічних захворювань у сільському господарстві робить надзвичайно актуальним проблему профілактичних заходів.

Для ефективного попередження захворювань, збереження здоров’я та працездатності робітників, зменшення соціально-економічних наслідків керівники та менеджери підприємств, їх структурних підрозділів повинні не тільки знати типові захворювання представників аграрних професій, але й вміти розробляти та впроваджувати всі необхідні профілактичні заходи з урахуванням вимог гігієни праці та виробничої санітарії. У першу чергу відмітимо найважливіші серед цих заходів:

– навчання працівників безпечним методам роботи з усвідомленим

урахуванням всіх небезпек та шкідливостей, що несе та чи інша професія;

– професійний відбір кандидатів на посаду з виявленням їх придатності до роботи в умовах впливу того чи іншого негативного фактора;

– проведення регулярних планових медоглядів робітників, які працюють у шкідливих умовах;

– здійснення постійної санітарно-освітньої роботи;

– механізація, автоматизація процесів, проведення технологічних, санітарно-гігієнічних та інженерно-технічних робіт по ліквідації або суттєвому ослабленню джерел шкідливості й небезпечності, зниження важкості та напруженості праці;

– раціоналізація та оптимізація режимів праці й відпочинку або повна

заборона деяких видів робіт (наприклад, з пліснявими матеріалами);

– обов’язкове використання засобів колективного або індивідуального

захисту в шкідливих і небезпечних умовах та виконання всіх вимог гігієни праці й особистої гігієни;

– безкоштовна видача спецхарчування, молока та інших профілактичних

продуктів;

– допомога в наданні хворим працівникам путівок для санаторно-курортного лікування та ін.

Умови праці в рослинництві залежать від рівня механізації культур що вирощують, від технології їх вирощування машин, що застосовують а також від організації праці

Основним напрямком в оздоровленні умов праці в рослинництві є комплексне використання техніки Це дозволить зменшити трудомісткість робіт виключити ручну працю і підвищити ефективність використання машин.

Важливе значення в оздоровленні умов праці має організація праці  яка сприяє рішенню ряду питань у тому числі усуненню небезпечних і шкідливих факторів забезпеченню спецодягом захисними пристосуваннями і пристроями; упровадженню раціональних змінних добових тижневих і річних режимів праці й відпочинку.

Складання організаційно-технічних карт по проведенню окремих польових робіт є ефективною формою підвищення рівня організації праці за якою санітарна служба повинна вести постійний контроль.

Сучасна техніка в основному відповідає вимогам гігієни праці і ергономіки Практично до допустимого рівня знижений шум на робочих місцях механізаторів рівень вібрації на сидінні механізатора Механізатор може відрегулювати сидіння відповідно до свого зросту жорсткість сидіння – відповідно до маси тіла тиск у шинах для зменшення вібрації.

Для забезпечення нормального мікроклімату в кабіні механізатор повинен своєчасно і грамотно проводити технічне обслуговування випаровуючого кондиціонеру.

Перед початком роботи з пестицидами необхідно проводити медичне обстеження працівників навчати їх прийомам само- і взаємодопомоги санітарно-просвітницьку роботу у формі випуску санітарних бюлетенів радіопередач лекцій і бесід.

У період застосування пестицидів необхідно організувати контроль за правильністю їх використання.

При виконанні різних видів робіт, при значному ущільненні робочого дня з великими енергетичними затратами необхідно запроваджувати короткочасні перерви (10–15 хвилин через 2 години) Такі перерви звичайно не знижують продуктивності праці але поліпшують функціональний стан організму працівників.

Для проведення оздоровчих заходів в овочівництві відкритого ґрунту важливо:

– забезпечити механізацію в першу чергу найбільш трудомістких і важких робіт (посадка прополювання полив збирання) для чого необхідно прискорити удосконалення конструкцій серійних машин і випуск нових машин що відповідають гігієнічним вимогам;

– обладнувати складні агрегати на яких працюють великі групи людей

раціональною системою двосторонньої сигналізації з кожного робочого місця (томатозбиральні комбайни розсадопосадочні і прополочні машини);

– з метою ліквідації необхідності в допоміжних робітниках при механізованій посадці розсади забезпечувати вирощування розсади яка відповідає вимогам стандартів.

При проведенні заходів по оздоровленню умов праці в овочівництві закритого ґрунту необхідно передбачити:

– боротьбу з перегрівом культиваційних приміщень (затінення покрівель

інтенсивне провітрювання застосування систем випаровуючого охолодження та ін);

– забезпечення відповідним спецодягом для виконання повсякденних і

спеціальних робіт;

– організацію централізованих систем приготування і роздачі робочих

розчинів пестицидів і мінеральних добрив;

– встановлення систематичного контролю за наявністю пестицидів у повітрі робочої зони овочах і технологічних відходах;

– застосування прогресивних способів обігріву;

– подальше впровадження процесів механізації й автоматизації агротехнічних операцій з використанням механізмів і агрегатів які виключають забруднення повітряного середовища токсичними і шкідливими домішками (електротрактори електрокари електромотиги й ін);

– впровадження передових прийомів організації праці й відпочинку

овочівників покращення медичного забезпечення працівників

При проведенні заходів по оздоровленню умов праці у тваринництві необхідно передбачити:

^{– удосконалення механізації та автоматизації виробничих процесів з}

^{урахуванням вимог та досягнень гігієни, ергономіки і психофізіології праці;}

^{– загальне санітарне прибирання приміщень;}

^{– забезпечення безперебійної роботи вентиляційних систем;}

^{– герметизація обладнання для кормоприготування і кормороздачі,}

^{механізоване прибирання приміщень від пилу зі зволоженням (для зменшення пилу);}

^– для зменшення мікробної забрудненості необхідно застосовувати бактерицидні лампи.

^{У комплексі лікувально-профілактичних заходів, направлених на своєчасне виявлення, лікування та попередження захворювань працівників, значне місце повинні займати попередні та періодичні медичні огляди, профілактичні щеплення.}

^{На кожній виробничій дільниці необхідно організувати санітарні пости з аптечками, навчити механізаторів само - та взаємодопомозі, проводити широку роз’яснювальну, санітарно-освітню роботу (санітарні бюлетені, радіопередачі, лекції, бесіди та ін.).}

2.4. Втрати від травматизму, захворювань та аварій (2009–2010 рр.)

Під контролем територіальних органів Держгірпромнагляду перебуває майже 870 тис. підприємств, більше ніж 750 суб’єктів господарювання різних форм власності та видів діяльності, які експлуатують майже 4 млн. виробничих об’єктів. Чисельність працівників, зайнятих на цих підприємствах, –

14 млн. 386 тис. осіб.

В Україні на даний час зареєстровано у Фонді соціального страхування від нещасних випадків 1342278 підприємств, установ і організацій незалежно від їх форми власності та виду економічної діяльності.

Офіційна статистика стану виробничого травматизму в Україні за роки незалежності свідчить про суттєве стійке падіння виробничого травматизму, як загального, так і зі смертельним наслідком. Так, загальний травматизм у 2009 р. зменшився порівняно з 1992 р. у 10 разів, а зі смертельним наслідком – майже у 4 рази.

За цей час на 30% зменшилась загальна чисельність робітників на підприємствах і організаціях. У той же час із розрахунку на 100 тис. працюючих кількість травмованих на виробництві зменшилась із 600 осіб до 86, у тому числі зі смертельним наслідком – з 13 до 5.

Але відношення кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком до кількості випадків травмування на виробництві порівняно з 1992р. збільшилась з 21 до 55. На сьогоднішній день в Україні кожний 18-й випадок травмування – зі смертельним наслідком.

За оцінкою Міжнародної організації праці у світі 1 смертельний випадок – на 763 травмованих. Це свідчить про те, що значна кількість випадків травмування на виробництві з легким і середнім ступенем тяжкості просто приховується роботодавцями від розслідування й обліку.

Таке масове приховання випадків травмування працівників на виробництві або переведення їх у категорію, «не пов’язану з виробництвом», звільняють роботодавця від проведення профілактичних заходів щодо створення здорових і нешкідливих умов праці, а Фонд соціального страхування – від необхідності компенсацій шкоди потерпілим. Сотні тисяч травмованих і більше тисячі сімей загиблих на виробництві щорічно залишаються незахищеними від наслідків нещасних випадків. Усе це призводить до зростання соціальної напруги у суспільстві.

За 2010 рік порівняно з 2009 роком кількість травмованих осіб зменшилася на 3,9% (з 13 633 до 13 109), у т.ч. кількість травмованих смертельно знизилася на 8,1% (з 702 до 645).

Значне зниження виробничого травматизму відмічається у таких регіонах України: Волинська область – на 19% (з 339 до 275 осіб); Тернопільська область – на 20% (з 110 до 88); Хмельницька область – на 20% та місто Севастополь – на 22 відсотки.

Проте у деяких регіонах відмічається збільшення виробничого травматизму, зокрема, у Полтавській області – на 26% (з 275 до 346 осіб); Черкаській області – на 10% (з 173 до 191); Харківській області – на 3% (з 476 до 490).

Найбільша кількість страхових нещасних випадків зареєстрована у Донецькій (36,2%), Луганській (14,2%) і Дніпропетровській (7,6%) областях. Кількість травмованих осіб у цих областях складає близько 58% від загальної кількості по Україні.

104 особи (1% від загальної кількості травмованих по Україні) отримали травми на виробництві у стані алкогольного сп'яніння. Зокрема, 58 осіб отримали травми із смертельним наслідком при виконанні таких робіт: вирощування зернових та технічних культур – 25 осіб; будівництво будівель – 12 осіб; будівництво автострад, доріг, вулиць, залізниць та при підземному видобуванні кам'яного вугілля – по 4 особи тощо.

Якщо протягом останніх п'яти років в Україні намітилась тенденція до зниження виробничого травматизму, то ситуація з професійними захворюваннями залишається нестабільною, а їх рівень високим.

У 2010 році порівняно з 2009 роком кількість випадків професійних захворювань на виробництві зменшилася на 18% (з 6048 до 4965).

Найбільша кількість професійних захворювань зареєстрована в Донецькій (28,8%), Луганській (26,6%), Дніпропетровській (19,7%) і Львівській (10,5%) областях. Кількість профзахворювань у цих областях складає близько 85,6% від загальної їх кількості по Україні.

Зниження професійних захворювань відмічається у Донецькій області – на 22% (з 1 834 до 1432); Дніпропетровській області – на 28% (з 1365 до 977); Львівській області – на 18% (з 630 до 519).

Ріст зареєстрованих професійних захворювань відмічається у Вінницькій області – на 6 випадків (з 7 до 13), у Закарпатській області – 3 випадки.

Аналіз професійної захворюваності по галузям промисловості свідчить, що найвищий рівень профзахворювання спостерігається у вугільній, металургійній, та машинобудівній галузях.

Домінантними причинами формування несприятливих умов праці у цих галузях економіки залишаються недосконалі технології, використання застарілого обладнання, машин і механізмів та їх несправність, неефективність та невикористання працівниками засобів захисту, порушення правил охорони праці, режимів праці і відпочинку.

В Україні найбільш травмонебезпечними галузями залишається вугільна, агропромисловий комплекс, машинобудування і соціально-культурна сфера. На підприємствах цих галузей протягом 2009 р. травмувалося 74% від загальної кількості травмованих на виробництві в Україні, а загинуло – 57%. Аналіз свідчить, що 66% нещасних випадків сталися з організаційних причин.

Профілактичних заходів проводиться мало. На відшкодування збитків потерпілим тратиться у 5–7 разів більше, ніж на покращення умов праці. Виплати Фонду соціального страхування на відшкодування збитків потерпілим уже досягли 1,8 млд. грн. щорічно.

Однією з найбільш серйозних проблем виробничого травматизму являється залучення до виконання робіт працівників без оформлення трудових відносин. Як наслідок, роботи підвищеної небезпеки виконуються саме цією категорією робітників, і вони не мають права на соціальний захист, а роботодавець не несе ніякої відповідальності за наслідки нещасних випадків.

Ось чому ніхто не знає точно, скільки людей кожний рік отримують виробничі травми в Україні. Роботодавці безбожно приховують травматизм, навіть смертельний. Заступник голови Федерації профспілок України

С.Я. Українець на парламентських слуханнях у Верховній Раді розповів про те, що вони провели виявлення прихованих нещасних випадків по Україні. За один тільки рік 680 випадків, із них 6 – смертельних, прихованих від розслідування й обліку. Але гірше всього те, що безсоромні роботодавці просто не оформляють трудові відносини із працівниками. За оцінкою профспілок, не менше 2 млн. осіб працюють у шкідливих умовах, не оформлені трудові відносини і числяться до того ж у кадрових агентствах по працевлаштуванню.

Окремо зупинимося на травматизмі в агропромисловому комплексі.

В аграрно-промисловому комплексі збільшується клас професійного ризику галузі, а багато підприємств працюють взагалі за межею професійного ризику. Світ визнає сільське господарство однією з найбільш травмонебезпечних галузей економіки. Цьому сприяє низка об’єктивних факторів. Це сезонність робіт і стислі терміни їх виконання, нерівномірність навантаження робітників протягом року, розпорошеність працівників на великій території, доступність виробничих площ та робочих місць, вплив погодно-кліматичних факторів, які часто класифікуються як екстремальні, наявність технічних засобів як джерел травмування тощо. Про стан, у якому нині перебуває охорона праці в АПК, «ПБ» свідчить виступ голови Профспілки працівників агропромислового комплексу Володимира Чепури на парламентських слуханнях у Верховній Раді. Безпрецедентна за масштабами і темпами реформа в аграрному секторі, яку було проведено в Україні, до традиційних проблем охорони праці сільськогосподарських підприємств – складний фінансовий стан, невідповідність вітчизняної техніки вимогам нормативних актів з охорони праці, експлуатація машин, механізмів, що виробили свій ресурс, – додала ще низку економічних і організаційних. По-перше, втрачено систему управління охороною праці, виникли складнощі у кваліфікованому обслуговуванні нових агроформувань, приватних підприємств, фермерських і особистих селянських господарств, кількість яких значно зросла. Сьогодні, наприклад, у приватному секторі виробляється до 80–90% м’ясної та молочної продукції. Робітники повинні бути захищеними, незважаючи на реформування АПК.

Так, повинні. На більшості підприємств питанням охорони праці приділяється певна увага і роботодавцями, і профспілковими комітетами. На жаль, є й такі керівники «нової» генерації, які, проявляючи правовий нігілізм, нехтують законодавством з охорони праці. Вони вважають, що, сплативши до Фонду соцстраху від нещасних випадків символічний тариф у розмірі 0,2% від фонду заробітної плати, вирішили всі проблеми безпеки праці на підприємстві, в організації. В АПК також незадовільно вирішується питання кадрового і фінансового забезпечення охорони праці. І це при тому, що щороку, за оцінками Фонду соцстраху, збільшується клас професійного ризику галузі, а багато підприємств працюють взагалі за межею професійного ризику. Склалася ситуація, коли приватні агрофірми сьогодні не контролюють ні галузь, ні територіальні органи управління на місцях, що призводить до високого рівня виробничого травматизму на таких підприємствах. Проблема охорони праці в АПК – одна з найгостріших у країні, хоч статистика свідчить, що за останні п’ять років виробничий і загальний травматизм знизився більше, ніж удвічі. Це пояснюється значним зменшенням кількості працівників на сільськогосподарських підприємствах, а також відтоком трудового ресурсу у приватний сектор. Однак навіть при такій позитивній тенденції щодо зниження виробничого травматизму рівень його залишається високим і може бути зіставний лише з травматизмом у вугільній галузі. За даними Держгірпромнагляду, за 2005–2009 роки в АПК травмовано на виробництві 10318 осіб, у тому числі 878 – смертельно.

Майже щодня травмується п’ять працівників, у тому числі один – смертельно. Отже, реальний стан травматизму і в АПК не відповідає статистичним даним. Роботодавці і в АПК не проводять заходи щодо поліпшення умов праці. На 1 працівника в сільськогосподарському виробництві на охорону праці за рік витрачається менше 100 грн., що не може давати об’єктивно сталого зниження травматизму. Якщо проаналізувати не тільки абсолютні показники травматизму, а й відносні – коефіцієнт частоти, коефіцієнт важкості травматизму, що дають більш повне й об’єктивне уявлення щодо його стану не тільки в системі АПК, але і в цілому по державі, – то побачимо парадоксальні явища, коли при зменшенні коефіцієнта частоти (в АПК – з 1,24 до 1,17) спостерігається збільшення коефіцієнта важкості (з 40,7 до 42,8). Про що це свідчить? Явище, яке спостерігається протягом останніх п’яти років, свідчить, що виробничий травматизм приховується від розслідування або, за результатами розслідування, не пов’язується з виробництвом, що знаходить своє підтвердження у державній формі звітності ф. 7ТНВ. Відповідно до цієї звітності, до 35% і загального, і смертельного травматизму, що трапляється на виробництві в АПК, не пов’язується з виробництвом. Це підтверджується і практичною роботою Профспілки на місцях.

Держгірпромнагляд постійно організовує цільові перевірки підприємств АПК щодо безпеки праці сторожів та охоронників, с.г. підприємств під час виконання весняно-польових робіт, підприємств із зберігання та переробки зерна, підприємств з виробництва солоду та пива, що дали змогу максимально усунути виявлені недоліки з охорони праці.

Державними інспекторами з нагляду в АПК за 2009 р. проведено 19 тис. оперативних перевірок підприємств АПК. Під час перевірок призупинялось понад 28 тис. робіт і об’єктів. До адміністративної відповідальності притягнуто 12293 працівників, з них керівників підприємств – 4270.

Протягом 2009 р. на підприємствах АПК травмовано 1238 працівників, що на 466 менше ,ніж за 2008 р. (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1.

Виробничий травматизм

Загинуло 112 працівників проти 144, що на 32 менше, ніж у 2008 р.

Найбільш травмонебезпечними є такі категорії працівників: механізатори, водії, сторожі (охоронники). Основними причинами нещасних випадків є порушення вимог інструкцій з охорони праці та правил дорожнього руху.

Окремо розглянемо стан травматизму в Одеській області.

В області 21328 піднаглядових суб’єктів господарювання, виробничих об’єктів – 164265, зареєстрованих об’єктів підвищеної небезпеки – 390. Посадовими особами органів нагляду призупинялася експлуатація майже 13937 об’єктів та виконання робіт. До адміністративної відповідальності за порушення вимог чинного законодавства з охорони праці притягнуто 4345 працівників, у т.ч. 1349 керівників. Сума штрафів становила понад 348 тис.грн.

У 2009 р. кількість нещасних випадків загального травматизму зменшилася на 33,2%, або на 116 випадків (травмовано 233 особи, за 2008 р. – 349). Кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками порівняно з минулим роком зменшилася на 14,7% (смертельно травмовано 29 осіб, за

2008 р. – 34).

2.5. Економічна і соціальна ефективність заходів з охорони праці

2.5.1. Економічне і соціальне значення заходів з поліпшення умов і охорони праці

Ефективність заходів щодо поліпшення умов і охорони праці оцінюється, у першу чергу, за показниками соціальної ефективності, які передбачають створення умов праці, що відповідають санітарним нормам і вимогам правил безпеки. Покращення умов і охорони праці призводить до зменшення кількості виробничих травм, загальної і професійної захворюваності; до скорочення чисельності працівників, що працюють в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам; зменшення кількості випадків виходу на пенсію за інвалідністю внаслідок травматизму чи професійної захворюваності; скорочен-ня плинності кадрів через незадовільні умови праці тощо. Соціально-економічна ефективність розраховується з метою: – економічного обґрунтування планових заходів, необхідних для вибору оптимальних варіантів технологічних, ергономічних та організаційних рішень; – визначення фактичної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці; – оцінки результатів управління виробництвом на різних рівнях; – розрахунку необхідних витрат для приведення умов праці на робочих місцях у відповідність до нормативних вимог; – визначення раціональних розмірів матеріального стимулювання працівників підприємства, науково-дослідних, конструкторських і проектних організацій за розробку і запровадження працеохоронних заходів. Оцінка соціально-економічної ефективності працеохоронних заходів здійснюється на підприємствах усіх форм власності, у тому числі на робочому місці, дільниці, у цеху. Вона може визначатися також по галузі та в державі в цілому. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності розрахову-

ються як відношення величин соціальних або соціально-економічних результа-тів до витрат, необхідних для їх здійснення. Такі показники характеризують кількість умовних одиниць сукупного об'єму соціального чи соціально-економі-чного результату в розрахунку на одиницю витрат. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності використову-ються для визначення фактичного рівня питомих витрат, необхідних для зменшення кількості працюючих у незадовільних умовах, зниження рівня травматизму, захворюваності, плинності кадрів на різних підприємствах та в економіці в цілому. Оцінювати економічні аспекти охорони праці слід за допомогою методів оцінки соціальної й економічної ефективності заходів для створення умов праці, що відповідають чинним нормативним актам з охорони праці.

2.5.2. Розрахунок економічної ефективності заходів з охорони праці

Здійснення витрат на охорону праці підприємством є необхідним у процесі організації виробничого процесу. Розрахунок показника ефективності витрат підприємства на заходи з охорони праці є позитивним моментом у визначенні доцільності та результативності здійснення заходів з охорони праці.

Немає нічого ціннішого за здоров'я людини та життя у чистому довкіллі. Згідно з оцінками експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я людське здоров'я на 8% залежить від стану охорони здоров'я у країні, де ця людина мешкає, на 18% від її генетики та на 74% – від способу життя, у тому числі від умов праці та діяльності.

Як відомо, свою професійну діяльність людина здійснює на робочому

місці – частині виробничого простору одного або групи працівників, оснащеній технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для виконання певного виду робіт. І саме тут виникає необхідність здійснення активного процесу впровадження заходів з охорони праці. Працівники – найцінніші ресурси на підприємстві, і останнє, задля уникнення на людей впливу негативних чинників, що виникають як результат неефективної організації робочого місця чи небезпек, зобов'язане здійснювати заходи щодо охорони праці. Однак такі заходи можуть різною мірою впливати на досягнення цілей: невеликі суми вкладень можуть позитивно вплинути на охорону праці, а інколи величезні капіталовкладення дають незначний результат.

Саме тому необхідним є розрахунок показника ефективності витрат підприємства на заходи щодо охорони праці. Він визначається як відношення розміру річної економії від поліпшення умов і безпеки праці до суми вкладень підприємства в охорону праці за формулою:

Е_ЕФ = Е_Р / В_ЗАГ ,

де:

Ер – річна економія від поліпшення умов і охорони праці на підприємстві

(прибуток чи зменшення збитків);

В_ЗАГ – загальні витрати підприємства на охорону праці.

Можна застосовувати дві методики розрахунку економії від поліпшення умов і охорони праці при визначенні ефективності витрат підприємства на охорону праці:

● за економічними показниками, представленими у звітності підприємства (форма № 1-ПВ (умови праці), № 1-УБ (відомча), № 7-тнв та інші);

● за показниками, що ґрунтуються на зіставленні зміни основних соціально-економічних результатів за певний період (зменшення рівня травматизму і захворюваності, пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці, зменшення плинності кадрів).

Загальні витрати підприємства на охорону праці визначаються за формулою:

В_ЗАГ = В₁ + В₂ + В₃ +В₄ + В₅ +В₆ ,

де:

● В₁ – витрати на пільги і компенсації за шкідливі умови праці (додаткові відпустки, скорочений робочий день, лікувально-профілактичне харчування, отримання молока чи інших рівноцінних продуктів, підвищені тарифні ставки, доплати за умови та інтенсивність праці, пенсії на пільгових умовах);

● В₂ – витрати на ліквідацію наслідків аварій на виробництві (вартість зіпсованого устаткування, інструментів, зруйнованих будівель, витрати на врятування потерпілих, розслідування нещасних випадків, виплати зарплати і доплати за час простою, вартість ремонту частково зіпсованого обладнання, машин і механізмів, будівель і споруд, вартість підготовки чи перепідготовки працівників замість вибулих внаслідок загибелі чи інвалідності);

● В₃ – витрати на штрафні санкції (за недотримання нормативних вимог, за порушення вимог законодавства, за час вимушеного простою через небезпечність виконання робіт та через припинення робіт органами державного нагляду за охороною праці, за недотримання договірних зобов'язань з іншими підприємствами, за ураження населення, житлового фонду, приватного майна та забруднення довкілля, за несвоєчасну сплату страхового внеску, несвоєчасне інформування Фонду соціального страхування про кількість працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт, виду діяльності підприємства або його ліквідацію);

● В₄ – витрати на заходи з охорони праці за рахунок джерел фінансування, регламентованих нормативними актами держави;

● В₅ – витрати на заходи з охорони праці за колективними договорами;

● В₆ – витрати на заходи з охорони праці з фонду охорони праці підприємства.

Отже, покращення умов праці, підтримання на належному рівні шкідливих та небезпечних чинників виробничого середовища, зниження показників виробничого травматизму та професійної захворюваності супроводжується не тільки соціальним, а й економічним ефектом. Економічна ефективність здійснюваних заходів залежить від співвідношення покращення умов праці (оцінених у грошовому виразі) та суми витрат підприємства на охорону праці. Як результат, зростає період професійної активності працівників, зростає продуктивність праці, скорочуються видатки, пов'язані з виробничим травматизмом та професійною захворюваністю, скорочуються видатки на пільги та компенсації.

Тема 3. Загальні вимоги безпеки працюючих в сільському господарстві

Питання

3.1. Потенційні небезпеки в с.г. виробництві.

3.2. Загальні вимоги безпеки до обслуговуючого персоналу, виробничих і побутових приміщень у тваринництві.

3.3. Загальні вимоги безпеки при виконанні робіт в рослинництві.

3.4. Загальні вимоги безпеки при роботах з пестицидами та мінеральними добривами.

Література

[ 1 ], с. 199–204; 273–277; 312–316.

3.1. Потенційні небезпеки в с.Г. Виробництві

Промислова безпека – система, або комплекс правових та організаційно- технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпечної експлуатації об’єктів, машин, механізмів і устаткування підвищення небезпеки та виконання технологічних процесів з метою запобігання аварій та нещасних випадків.

У сільському господарському виробництві є багато небезпек. Особливу увагу необхідно приділяти потенційно небезпечним (особливо небезпечним) об’єктам. Це такі об’єкти, робота з якими при порушенні вимог безпеки може призвести до травм або інших тяжких наслідків.

Основними особливо небезпечними об’єктами в сільськогосподарському виробництві є:

– рухомі машини і механізми;

– пестициди і мінеральні добрива;

– обладнання, що працює під тиском;

– статична електрика;

– напруга в електричній мережі;

– тварини;

– хвороботворні мікро- і макроорганізми;

– склади, що містять запаси речовини для дезінфекції і дератизації сховищ для зерна, тваринницьких приміщень;

– склади із запасами отрутохімікатів для сільського господарства;

– склади горючо-мастильних матеріалів.

Вимоги безпеки праці при роботах з використанням особливо небезпечних об’єктів викладені в даному розділі.

3.2. Загальні вимоги безпеки до обслуговуючого персоналу, виробничих і побутових приміщень у тваринництві

Безпеку праці необхідно розглядати як похідну ефективності комплексу проведених профілактичних заходів.

Базою розробки такого комплексу профілактичних заходів є всесторонній аналіз виробничого травматизму. Аналіз передбачає вивчення ряду показників і факторів. Основними з них є:

– причини і обставини небезпечних випадків;

– травмуючий фактор (джерело травм);

– вид травми;

– наслідки травматизму;

– питома вага небезпечних випадків по галузі виробництва;

– розподіл травм по професіям потерпілих, віку і стажу їх роботи, часу і

сезонності;

– соціально-економічні збитки.

Кожне тваринницьке підприємство необхідно розглядати як складну біоекологічну систему, яка містить чотири елементи: людину, машину, тварину і виробниче середовище. Функціонування кожного елемента системи залежить від багатьох факторів і вони взаємопов’язані.

Між елементами цієї системи діють відповідні взаємозв’язки. При відмові хоч би одного взаємозв’язку починають формуватися небезпечні ситуації, які призводять до нещасних випадків.

У тваринництві джерела травм можна умовно розділити на чотири особливі і відмінні одна від одної групи: вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, епізоотичні і токсичні.

У тваринництві основні аварійні ситуації та нещасні випадки – це результат порушення правил безпеки при обслуговуванні бугаїв-плідників; відсутність огороджень карданних і ланцюгових передач; знаходження потерпілих в зоні маневрування мобільних машин, транспортерів; падіння з висоти та ін.

До основних професій у тваринництві, на долю яких припадає до 80% травм, які трапляються щорічно, належать: скотарі, оператори машинного доїння, слюсарі по обслуговуванню машин і механізмів на фермах.

Особливості праці працівників тваринницьких ферм і птахофабрик зумовлюють відповідні вимоги до осіб, що обслуговують виробничі процеси в тваринництві і птахівництві.

До роботи необхідно допускати осіб фізично здорових, які пройшли медичний огляд, добре знають виробничі процеси, свої обов’язки, мають глибокі теоретичні знання з охорони праці, проінструктовані про засоби особистої гігієни, про правила поводження з тваринами взагалі і заразнохворими особливо і які досконало володіють навичками і безпечними методами праці.

Працівники тваринництва повинні проходити медичні огляди перед вступом на роботу і потім профілактичні огляди 1 раз на квартал, а доярки – 1 раз на місяць. Один-два рази на рік доярки проходять диспансерний медогляд з обстеженням на бруцельоз і туберкульоз.

Керівники господарства несуть відповідальність за допуск до роботи людей, які не пройшли медогляд, і за порушення строків проведення профілактичних оглядів.

Машини, механізми й обладнання необхідно розміщувати відповідно до проектом, суворо дотримуватися при цьому передбаченої СНіП-ми ширини транспортних проїздів і технологічних проходів; машини необхідно встановлювати на міцні фундаменти, основи або станини, ретельно перевіряти та закріплювати.

Після установки необхідно перевірити технічний стан кожної машини, усунути виявлені несправності, випробувати спочатку їх роботу на холостому ходу, а потім під навантаженням.

При обслуговуванні машин і обладнання одночасно декількома особами призначається старший, який несе відповідальність за їх безпеку.

У місцях установки машин, механізмів і обладнання повинні бути вивішені правила безпеки праці (інструкції з охорони праці), особистої гігієни і надання першої долікарняної допомоги потерпілим.

При організації і виконанні технологічних процесів необхідно

передбачати:

– усунення безпосереднього контакту працюючих с початковим матеріалом і відходами виробництва, які можуть спричиняти небезпечну та шкідливу дію;

– комплексну автоматизацію і механізацію при наявності небезпечних та

шкідливих виробничих факторів;

– систему контролю і управління технологічним процесом, яка забезпечує

захист працівників і аварійне відключення виробничого обладнання;

– своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, які являються джерелом небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Велике значення необхідно приділяти вибору виробничих приміщень або майданчиків. Вони повинні відповідати класу виробництва по санітарним нормам, категорії виробництва по пожежній і вибухо-пожежній небезпеці, класу приміщення по ступеню небезпеки ураження електричним струмом і ін.

Безпека стаціонарного виробничого процесу забезпечується правильним розміщенням обладнання і раціональною організацією робочих місць. Відстань між одиницями обладнання, а також між обладнанням і стінами повинна відповідати діючим нормам і правилам. Потенційно небезпечне обладнання необхідно встановлювати в ізольованих приміщеннях.

Вимогами безпеки до виробничого обладнання, машин і механізмів з точки зору охорони праці є: безпечність для здоров’я і життя людей, надійність і зручність в експлуатації.

Особливо важливе значення в забезпечені безпеки має міцність конструктивних елементів. Щоб запобігти можливому перевантаженню окремих деталей, потенційно небезпечні блоки забезпечують запобіжними пристроями, що спрацьовують при виході параметрів, які контролюють (зусилля, крутного моменту, температури, тиску тощо), за допустимі межі.

Рухомі частини обладнання і ті, що обертаються, якщо вони є джерелом небезпеки, повинні бути огороджені або встановлені інші засоби захисту, якщо вони не можуть бути огороджені внаслідок їх функціонального призначення.

Елементи конструкцій не повинні мати гострих кутів, країв і поверхонь з нерівностями, які можуть викликати небезпеку при експлуатації обладнання.

Якщо обслуговування обладнання пов’язане з переміщенням обслуговуючого персоналу, то необхідно мати безпечні й зручні за конструкцією і розмірам проходи і пристосування для проведення робіт (робочі майданчики, драбини тощо).

Обладнання, яке приводиться в дію електричним струмом, забезпечують приладами для захисту від ураження електричним струмом, які спрацьовують навіть у випадку неправильних або хибних дій обслуговуючого персоналу. Конструкція обладнання повинна включати можливість накопичення зарядів статичної електрики в небезпечних кількостях.

Органи управління розміщують таким чином, щоб враховувались послідовність і частота їх використання, а також легкість і зручність управління.

Органи аварійного вимикання (кнопки, важелі тощо) розміщують на обладнанні таким чином, щоб вони були легко видимі і доступні. Значно полегшують виконання цієї вимоги знаки розташування органів аварійного вимикання, написи про їх призначення і фарбування їх в червоний колір.

Тваринницькі будівлі, ветеринарні об’єкти, склади кормів, кормоцехи і інші виробничі споруди забороняється будувати на заболочених землях, на ділянках з високим рівнем ґрунтових вод, на місці колишніх худобомогилок, гноєсховищ, колишніх кролівничих, звірівничих господарств.

Майданчик будь-якої виробничої дільниці повинен:

– мати відносно рівну поверхню і схил для стікання води не більше 3^о;

– знаходитися поблизу природних джерел води, доріг і мереж електроживлення, не примикати до меж заболочених ділянок;

– розташовуватися з підвітряної сторони, нижче від населеного пункту по рельєфу місцевості і не ближче до нього, ніж на величину санітарно-захисної зони.

Щільність забудови, %, розраховується за формулою:

β_З = ΣS_З / S_Д,

де: ΣS_З – сумарна площа будов і споруд, м²;

S_Д – площа всієї ділянки забудови, м².

Площа забудови рахується нормальною, якщо: β_З =18 – 35%.

Для кращої аерації виробничі об’єкти необхідно розташовувати таким чином, щоб їх діагональ збігалася з напрямком домінуючих вітрів.

Залежно від виду і призначення виробничих і тваринницьких об’єктів, будов і споруд ширину санітарно-захисних зон встановлюють в межах 25–2000м. Так, для ферм ВРХ, вівчарських ферм і цехів кормопереробки –300 м, птахофабрик – 1000м, свинарських ферм – 2000м, під’їздів доріг до будов – не менше 25м.

Однак, як свідчить досвід будівництва великих ферм, особливо свинарських, санітарно-захисна зона повинна бути:

– при утриманні тварин у приміщеннях з відкритим гноєсховищем не менше 3км;

– при утриманні тварин на відкритих майданчиках – не менше 5км.

При цьому ферму (комплекс) бажано оточувати лісозахисною смугою. Гноєсховища, сечезбірники, котловани, колодязі, ями на території ферм огороджують, щоб у них не могли впасти люди і тварини. Люки повинні виступати над рівнем землі не менш як на 0,8м і бути постійно закритими кришками.

Огородженню підлягають також пожежні водойми, силосні ями і траншеї, з яких беруть корми.

Відповідно до СН 245-71 на одного працівника повинно припадати не менше 15м³ об’єму і 4,5м² площі приміщення. Виробничі приміщення повинні мати висоту від підлоги до стелі 3,2м, ширину пішохідних галерей – 1–1,5м, ширину проходів між шафами і стелажами 1м.

Санітарно-побутові приміщення розділяються на загальні й спеціальні.

До загальних приміщень належать: гардеробні, туалетні, умивальні, кімнати відпочинку і для питного водопостачання, які повинні бути передбачені на будь-якій виробничій дільниці.

До спеціальних приміщень належать: кімнати для паління, респіраторні, душові, кімнати особистої гігієни жінок (якщо в зміні працює 15 і більше жінок), кімнати для прання, хімічного очищення, сушіння, обезпилення, обеззараження і ремонту робочого одягу (взуття), для обігріву працівників тощо. Ці приміщення влаштовують з врахуванням кількості працівників.

3.3. Загальні вимоги безпеки при виконанні робіт в рослинництві

У підсумках роботи Державної інспекції в Агропромисловому комплексі по Одеській області підкреслюється, що вимоги Закону України “ Про охорону праці ” в частині втілення системи управління й організації служби охорони праці і здійснення постійного контролю за безпекою виробничих процесів не виконується на більшості підприємств. Вкрай незадовільна організація навчання та інструктування робітників з питань охорони праці (11,5% нещасних випадків сталося з цієї причини), незадовільна організація робіт (10,6% нещасних випадків), порушення безпеки праці (21,7%), експлуатація несправних машин і обладнання (11,8%). За останній час стали частішими випадки ураження робітників електричним струмом, а також нещасні випадки з особами в нетверезому стані.

Як свідчать статичні дані, розподіл нещасних випадків по галузям виробництва такий: механізатори – 42,0%, тваринництво – 32,0%, рослинництво – 12,5%, різні –13,5%.

Тобто найвищий рівень травматизму спостерігається при виконанні робіт, пов’язаних з експлуатацією сільськогосподарської техніки і транспортних засобів. При цьому найбільш висока питома вага травм припадає на трактористів (49,3%) і шоферів (28,4%). Другі групи механізаторів травмувались менше: комбайнери – у 10,5% випадків, причіплювачі – у 2,9%, інші механізатори – у 6,9%.

Аналізуючи травми залежно від виду виконуваних робіт необхідно відмітити, що частіше всього травмувались механізатори при обробці землі і збиранні врожаю (59,3%), під час ремонту сільськогосподарської техніки (23,4%), при транспортуванні вантажів і людей (14,1%) та інших роботах (9,2%).

Незважаючи на високий рівень травм серед механізаторів у сільському господарстві, ці травми у своїй більшості не є тяжкими: в основному забиті місця і легкі рани, переломи мають місце тільки в 13,1% випадків. Травми з числом днів непрацездатності до 10 складають 65,8% від загального числа пошкоджень, більше 10 днів – 34,2%, при цьому втрата працездатності більше 30 днів складає тільки 8,7%.

В овочівництві, плодівництві, у цехах і пунктах переробки овочів і фруктів завдяки технічному прогресу і здійсненню комплексу організаційних і технічних заходів з охорони праці досягнені значні успіхи в боротьбі з травматизмом на виробництві. Однак умови праці на окремих дільницях в овочівництві, плодівництві і на переробних підприємствах все ще залишаються небезпечними. До найбільш травмонебезпечних в даних галузях відносяться механізовані роботи, роботи на транспорті, при обслуговуванні технологічного обладнання і електроустановок, ремонтні і навантажувально-розвантажувальні роботи.

Найбільша кількість нещасних випадків на виробництві як за загальною кількістю, так і за важкістю травм пов’язана з експлуатацією й обслуговуванням автомобілів, тракторів, внутрішньо-цехового транспорту. Найбільш часто спостерігається: падіння з тракторів і сільськогосподарських машин, особливо при спробі сісти і зіскочити на ходу; захват одягу і частин тіла незахищеними рухомими частинами машин; попадання частин тіла в ріжучі і подавальні механізми машин при ремонті і регулюваннях з

незаглушеним двигуном або з невідключеним валом відбору потужності трактора, а також при очищенні лемехів і інших ріжучих і небезпечних частин машин руками, без чистиків, наїзд на тих, хто відпочиває в зоні робіт, перевертання машин та ін.

Значний виробничий травматизм відмічається на навантажувально-розвантажувальних і транспортних роботах: при підніманні важких вантажів вручну, знаходження людей під вантажем і в радіусі дії піднімальних механізмів, невикористання рукавиць при навантажувальних роботах, падіння вантажів з транспортного засобу у випадку їх неправильного навантаження або закріплення.

Необережне і невміле поводження з ручним інструментом, його несправність, неузгодженість дій між працівниками можуть викликати травмування верхніх і нижніх кінцівок.

При прополюванні і перекопуванні пристовбурних кругів, при підбілюванні плодових дерев можливі травми очей і обличчя від ударів гілок, а також травми нижніх кінцівок від випадкових ударів мотикою або лопатою, хімічні опіки, травмування рук (скабки) від ручок робочих інструментів; при ручному обрізуванні дерев, збиранні плодів із землі і з драбин – як мілкі травми рук і обличчя гілками, так і більш великі (переломи кінцівок та ін.); при сортуванні і упаковці фруктів – травми кистей рук від ударів молотком при забиванні цвяхів, скабки від шорсткуватих поверхонь дерев’яних ящиків і поранення від кінців цвяхів, дротів, що виступають, та ін.

Таким чином, найбільш частими причинами нещасних випадків на виробництві є неправильні дії і неправильні прийоми роботи ненавчених і які не прийшли інструктаж для працівників. Для зниження рівня травматизму необхідно перш за все здійснювати організаційні заходи, а також укріплювати трудову і виробничу дисципліну.

У зниженні виробничого травматизму суттєва роль належить також організаційним та соціально-економічним заходам для поліпшення умов праці. Важливе значення мають пропаганда охорони праці і її безпеки, профілактичні дії, у першу чергу ефективне навчання працівників, у т.ч. зріст професійних навичок механізаторів, а також поліпшення роботи служби охорони праці кожного підприємства. Комплексне рішення цих питань дозволить зменшити виробничий травматизм, підняти ефективність використання сільськогосподарської техніки, знизити економічні збитки, зберегти здоров’я і життя працівників, стимулювати їх високу працездатність.

Керівництво і відповідальність за організацію і стан робіт з охорони праці в галузі рослинництва покладається на головного агронома, головного механіка (власника).

Особи, відповідальні за організацію і стан охорони праці, зобов’язані:

– знати і виконувати Положення про організацію роботи з охорони праці, а також правила і норми безпеки праці і виробничої санітарії;

– закріплювати машину персонально за кожним механізатором наказом по підприємству (рішенням правління господарства). При тимчасовій передачі машини іншому механізатору оформлювати відповідне письмове розпорядження;

– не допускати переведення працівників на інший вид робіт або на іншу машину без проведення інструктажу з охорони праці, а при необхідності і курсового навчання;

– забороняти використання сільськогосподарських і спеціальних машин,

обладнання, інструментів і транспортних засобів в особистих цілях без дозволу адміністрації;

– обладнувати спеціальні майданчики для тимчасового і постійного зберігання тракторів, сільськогосподарських і спеціальних машин і транспортних засобів, що виключають можливість виїзду техніки без дозволу адміністрації;

– призначати старшого на роботах, у яких зайняті дві людини і більше;

– не допускати до управління тракторами, складними сільськогосподарськими і спеціалізованими машинами осіб, які не мають документів на право управління, що не пройшли інструктаж з охорони праці, а також осіб молодше 17 років; випускники середніх загальноосвітніх шкіл, які закінчили курс трудового навчання по професії механізатора і отримали посвідчення на право водіння самохідних сільськогосподарських машин, можуть допускатися до роботи на вказаних машинах до досягнення 17-літнього віку під керівництвом досвідчених механізаторів-наставників;

– як виняток допускати до обслуговування і роботи на нескладних

сільськогосподарських причіпних та стаціонарних машинах і знаряддях, для управління якими не потрібно мати прав, осіб, не молодших 16 років, які вивчили устрій машини, необхідні регулювання і пройшли інструктаж з охорони праці і протипожежного захисту;

– не допускати до роботи робітників, службовців в нетверезому стані;

– відстороняти від роботи осіб, які порушили вимоги нормативних документів з охорони праці, і допускати їх до роботи тільки після проходження позапланового інструктажу;

– проводити навчання робітників, службовців методам і прийомам надання першої долікарняної допомоги при нещасних випадках;

– виділяти, позначати й обладнувати спеціальні місця для прийняття їжі і

короткочасного відпочинку працівників в полі і на інших ділянках робіт, підтримувати необхідний санітарний стан виробничих ділянок та побутових приміщень;

– не допускати до роботи на машинах і механізмах осіб, у яких спецодяг незаправлений і не застібнутий, а волосся не підібрано під головний убір (кашкет).

Перевезення людей, матеріалів і інших вантажів допускається лише за умови технічно справного автомобіля, правильного оформлення документів на право виїзду.

Автомашини, призначені для перевезення людей, обладнуються: заслонами, укріпленими на висоті не менше 1,5м від верху борта; драбинками для посадки і висадки пасажирів; твердим металевим каркасом, накритим тентом. Надання бригадам необладнаних машин забороняється.

Керівник бригади зобов'язаній особисто перевірити наявність у водія шляхового листа і прав на водіння автомобіля. Технічну справність автомобіля в польових умовах підтверджує своїм підписом водій автомашини.

Відповідальним за безпеку при переїздах на автомашині є водій, і він зобов'язаний вимагати виконання правил безпеки від усіх осіб, що перевозяться на автомашині. Під час перевезення людей у кузові автомашини призначається старший, що спостерігає за поводженням пасажирів. Перевезення людей на вантажних автомобілях у польових умовах дозволяється тільки водіям, які мають посвідчення водія з категорією “Д” й, у виняткових випадках, – водіям що мають категорію “С”, зі стажем роботи не менше 3-х років.

Забороняється перевозити разом з людьми пальне і мастильні матеріали, а також важкі вантажі (моноліти для центрів, знаків, труби, бочки, трос, цвяхи

та ін.).

Не дозволяється перевозити людей у кузовах транспорту, який буксирується, і того, який буксирує. Не допустимо спати в кабіні чи в кузові зупиненої машини з мотором, що працює.

Вантажно-розвантажувальні роботи повинні проводитися під керівництвом відповідальної особи, на рівній площадці, у темний час доби – на освітленій. Автомобіль, поставлений під навантаження чи розвантаження, загальмовується. Забороняється знаходиться на вантажно-розвантажувальній площадці особам, що не мають прямого відношення до виконуваної роботи.

Навантаження і розвантаження вантажів, що порошать, проводиться у відповідному спецодязі, респіраторах, протипилових окулярах.

При навантаженні і розвантаженні вантажів механічними кранами повинні виконуватися «Правила улаштування і безпеки експлуатації вантажопідйомних кранів» та інструкцією з безпечного проведення робіт по переміщенню вантажів стріловими самохідними і пересувними кранами й автонавантажувачами.

Варто враховувати, що верх перевозимого вантажу не повинен перевищувати габаритну висоту проїздів під мостами, переходами й у тунелях. Штучні вантажі при навантаженні повинні бути закріплені, прив'язані чи встановлені так, щоб не відбувалося їхнього самовільного зсуву під час транспортування.

Не можна допускати підйому вантажів до 50кг по похилих трапах чи сходити на висоту не більш 3м по вертикалі. Вантажі вагою більш 50кг і довгомірні вантажі повинні вантажитися механізмами.

Забороняється перевезення людей на тракторі поза кабіною і на причіпному інвентарі. Не можна стрибати з трактора, коли він рухається. Рушати з місця і зупинятися необхідно за умовним сигналом.

Під час грози варто припинити роботу і відійти від трактора в безпечне місце.

Забороняється переїжджати на тракторі мости, греблі, гаті та їм подібні спорудження, не переконавшись у безпеці переїзду.

Виконувати ручну роботу у викопаній ямі необхідно тільки після від'їзду трактора і його зупинці.

3.4. Загальні вимоги безпеки при роботах з пестицидами та мінеральними добривами

Використання пестицидів і мінеральних добрив потребує спеціальних знань, оскільки невміле їх застосування може призвести до отруєння людей, які працюють з ними, загибелі корисних комах, тварин, птиці, а також до забруднення навколишнього середовища.

Правильна організація робіт – одна з основних вимог попередження шкідливої дії пестицидів і мінеральних добрив на організм людини.

Безпека праці при застосуванні пестицидів та мінеральних добрив повинна забезпечуватися:

– організацією спеціальних бригад або ланок;

– спеціальним навчанням працівників;

– механізацією всіх робіт із застосуванням обладнання і машин;

– застосуванням засобів індивідуального захисту;

– проведенням медико-профілактичного обслуговування працівників;

– контролем за дотриманням умов праці при роботах з пестицидами та мінеральними добривами.

Робота з пестицидами і мінеральними добривами повинна проводитися силами постійних бригад, які пройшли медогляд, навчання та інструктаж з охорони праці і знають способи надання першої допомоги потерпілим. Бригадирами та ланковими призначаються особи, які мають певний досвід роботи з пестицидами і мінеральними добривами або пройшли курс спеціальної підготовки.

Не допускаються до роботи особи, яким менше 18 років, жінки в період вагітності і годування дитини, особи, які перенесли хірургічні операції (протягом року) і мають медичні протипоказань, жінки старше 50 років і чоловіки старше 55 років. Категорично заборонений допуск до роботи в нетверезому стані.

Усі роботи по хімічній обробці ґрунту і рослин повинні проводитися під керівництвом агрономів або спеціалістів по захисту рослин.

Працівникі повинні бути ознайомлені з особливостями використання пестицидів і мінеральних добрив, знати правила безпечної роботи з ними і мають бути забезпечені засобами індивідуального захисту. Роботи повинні бути механізовані.

Тривалість робочого дня при роботі з надзвичайно небезпечними і високонебезпечними речовинами не повинна перевищувати 4 години (з доробкою протягом 2 годин у нешкідливих умовах), з рештою пестицидів – 6 годин.

На період роботи з пестицидами і мінеральними добривами працівників необхідно забезпечувати засобами індивідуального захисту, безкоштовним спецхарчуванням відповідно до медичних показників, організувати душ і централізоване прання одягу.

Необхідно стежити за суворим дотриманням працівниками правил безпеки, виробничої, санітарної та особистої гігієни.

Для прийому їжі і відпочинку відводять спеціально обладнане місце: там повинен бути бачок з питною водою, рукомийник, мило, рушник і аптечка першої допомоги. Місце відпочинку повинно знаходитися на відстані не менше 200м і з підвітряного боку від робочого місця.

Перед початком хімічної обробки посівів необхідно сповістити все навколишнє населення про місце та строки обробок, на відстані не менше 300м від меж оброблених ділянок виставити попереджувальні знаки, а власників вуликів попередити про необхідність прийняти заходи для охорони бджіл. Знаки можна прибрати тільки після закінчення карантинного строку. Санітарно-захисна зона при наземній обробці повинна становити 500м, при авіаційній – 1000м.

Керівник робіт повинен стежити за станом і самопочуттям працівників. При першому наріканні на здоров`я його негайно відстороняють від роботи, вживають заходи для надання першої і кваліфікованої медичної допомоги.

Усі роботи по застосуванню пестицидів і мінеральних добрив необхідно виконувати тільки з використанням спеціальних машин і апаратури. Хімічні обробки реєструють у спеціальному журналі, який є офіційним документом для перевірки виготовленої господарством продукції на залишок пестицидів та добрив, а також порушення технології їх застосування і розслідування випадків отруєння людей, тварин, риби, забруднення навколишнього середовища.

Вихід людей на плантації, оброблені пестицидами, дозволяється тільки після закінчення карантинних строків.

При випаданні опадів напередодні, великій росі і підвищенні температури (більше +20^оС) вихід людей на поля для прополювання і робіт, не пов’язаних з рихленням ґрунту, дозволяється в другій половині дня після 15 години.

При виконанні ручних робіт на площах, оброблених пестицидами, працівники повинні знаходитися обличчям до вітру. При боковому вітрі необхідно розташовуватися так, щоб його направлення було на бік ділянки з виконаними ручними роботами.

Не допускається проведення робіт на важко провітрюваних ділянках (впадини, біля лісосмуг та ін.) у безвітряну погоду. Не допускається проведення ручних робіт на ділянках, які межують з площами, на яких на даний момент проводиться обробка пестицидами.

Механізовані роботи на ділянках, оброблених пестицидами, незалежно від строків їх застосування, допускається проводити при наявності закритих кабін на тракторах і мобільних транспортних агрегатах.

Роботи по використанню добрив проводять за допомогою спеціальних машин і механізмів наземним або авіаційним способом.

Привезені на поля добрива повинні бути використані в той же день. Навіть для короткочасного зберігання забороняється зсипати їх безпосередньо на землю, тому що це може призвести до погіршання фізико-хімічних якостей, забруднення атмосфери, міграції через ґрунт у ґрунтові води, випадкового отруєння тварин. Добрива необхідно насипати тільки на водонепроникну підстилку (брезент, поліетилен) і ретельно прикривати цим матеріалом.

У зв’язку з тим, що в повітря робочої зони можуть надходити не тільки добрива, але й велика кількість ґрунтового пилу, забрудненого добривами, які були внесені раніше, пестицидами і продуктами їх розпаду, трактористи повинні використовувати засоби захисту органів дихання і шкіряних покривів.

Не дозволяється перевищувати норми внесення мінеральних добрив у ґрунт. Підживлення посівів необхідно проводити після завершення ручних робіт.

Не рекомендується вносити РМД після застосування хлорорганічних пестицидів при високих температурі і вологості повітря, тому що можливе утворення високотоксичних газів (інтервал повинен бути не менш 3-х діб).

Якщо РМД залишилися невикористаними, їх необхідно злити в ємність для зберігання або в місце захоронення шкідливих речовин.

Усі операції по обслуговуванню машин при внесенні РМД необхідно проводити з підвітряного боку, використовуючи засоби індивідуального захисту.

Вносити добрива за допомогою авіації можна лише при швидкості вітру до 4 м/сек і на відстані не менш ніж 500м від населених пунктів, джерел водопостачання, тваринницьких ферм.

Тема 4. Гігієнічна характеристика негативних факторів при роботі з комп’ютерами та оргтехнікою

Питання

4.1. Електромагнітні та інші випромінювання і поля.

4.2. Шум, освітлення та їх вплив на працюючих.

4.3. Мікроклімат приміщень з комп’ютерами та оргтехнікою.

4.4. Інформаційне та нервово-психічне перевантаження, вплив на очі та кістково-м’язовий апарат.

4.5. Профілактичні заходи щодо поліпшення умов праці.

Література

[ 1 ], с. 129–144.

4.1. Електромагнітні та інші випромінювання і поля

Роботу фахівців економічних спеціальностей у теперішній час не можна уявити без сучасної оргтехніки і комп'ютерних технологій. А ця техніка при недотриманні вимог охорони праці може негативно впливати на стан здоров'я і працездатність користувачів. Крім цього, дослідження показали, що сучасна професія користувача ЕОМ є моделлю розумової праці, яка виконується в одноманітній позі в умовах обмеження загальної м'язової активності і при великій рухомості кистей рук, а також при великому навантаженні зорових функцій та нервово-емоційній напрузі в умовах впливу безлічі негативних фізичних факторів.

У цьому розділі ми розглянемо основні негативні фактори, які впливають на користувачів сучасної оргтехніки від відеодисплейних терміналів (ВДТ), ПЕОМ з тією чи іншою периферією, факсів, ксероксів, мобільних телефонів, та інше.

Під час роботи з ВДТ і ПЕОМ на електронно-променевих трубках на організм користувачів діє ціла низка випромінювань та полів. До них відносяться іонізуючі випромінювання: рентгенівське, гама- і бета- випромінювання, а також неіонізуючі випромінювання: ультрафіолетового, видимого та інфрачервоного діапазонів, які виділяє екран монітора. Діють на користувача ще й низькочастотне та високочастотне електромагнітне випромінювання від силових блоків, а також електростатичне поле (дисплей). Як свідчать дослідження, параметри цих випромінювань і полів від ВДТ і ПЕОМ або знаходяться в межах, або значно нижчі нормативних величин, діють у сучасний період в Україні. Але можливі ситуації, коли ці фактори починають діяти на користувача негативно, наприклад, при порушенні санітарно-гігієнічних вимог до відстані до дисплея, до тривалості безперервної роботи з комп'ютером, при аварійних ситуаціях.

Під час експлуатації при випадковому доторканні до будь-якого з елементів ПЕОМ виникають розрядні струми статичної електрики. Такі розряди небезпеки для людей не становлять, але, крім неприємних відчуттів, вони можуть призвести до виходу з ладу комп'ютера.

Останні дослідження вчених виявили, що у випромінюванні екрана монітора є невідома компонента, яку назвали торсіонною. Ця компонента має дуже велику проникаючу здібність, а тому й шкідливість. Вчені стверджують, що у 80 % жінок, які працювали під час вагітності за комп'ютером, плід розвивався аномально, в 3,5 рази зростала ймовірність викидень. У жінок, які працювали з монітором від 2 до 6 годин на добу, функціональні порушення в нервовій системі спостерігаються в середньому в 5 разів частіше, а захворювання серцево-судинної системи та верхніх дихальних шляхів у 2 рази частіше, ніж у контрольних групах.

Поряд з цим вчені встановили, що випромінювання низької частоти навіть слабкої інтенсивності негативно впливають на центральну нервову, гормональну, кровотворну системи. Ці поля та випромінювання можуть бути причиною шкірних, серцево-судинних, онкологічних захворювань та захворювань шлунково-кишкового тракту.

Напруженість електричного поля в зоні монітора звичайно складає 1-10 В/м, а магнітна індукція – 0,1–10 мТс, що значно нижче природного фону Землі (відповідно – близько 140 В/м і 400мТс). Такі ж малі параметри полів у зоні розміщення телевізора та інших побутових приладів. Раніше вважалося, що небезпечними для людини є лише високоінтенсивні поля і випромінювання. Однак виявилася велика небезпека і від низькоінтенсивних електромагнітних випромінювань штучної природи.

Механізми впливу штучних полів на біологічні системи, як вважають вчені, докорінно відрізняються від механізму поглинання енергії технічними системами, що трапляється в них за рахунок резонансних явищ. Ймовірно, що штучні поля, які генерують технічні пристрої, мають, крім енергетичних характеристик, ще й недосліджені структурні особливості (торсіонні компоненти), які не характерні для природних. А біологічні організми, що мають асиметричну структуру ДНК (лівогвинтова завивка подвійної спіралі), дуже чутливі до геометричних особливостей штучних полів. Саме в цьому причина надзвичайної небезпеки цих полів та випромінювань для живих істот.

Все обладнання ПЕОМ, інша оргтехніка належать до електричних установок і становлять потенційну небезпеку для людини, як у процесі експлуатації, так і під час проведення профілактичних робіт. Металеві корпуси електрообладнання, опинившись під напругою внаслідок пошкодження (пробою) ізоляції, не сигналізують про небезпеку. Тому електричний струм є небезпечним виробничим фактором.

4.2. Шум, освітлення та їх вплив на працюючих

Сучасна оргтехніка не є джерелом великого шуму або вібрації. На багатьох підприємствах вона представлена одиничними зразками, і рівні шуму, які вони виділяють, знаходяться в межах оптимальних значень.

Шум підвищує втомленість робітника, знижує його працездатність і увагу до небезпеки. Шум негативно впливає на нервову систему людини, підвищує кров'яний тиск, може призвести до глухоти та захворювань серцево-судинної системи, кори головного мозку, погіршення пам'яті, він погіршує сприйняття звукових та світлових сигналів небезпеки, тому є шкідливим фактором, обумовлює зростання травматизму.

Є підприємства – банки, біржі, інші фінансово-торгівельні підприємства, – де в одному приміщенні може бути зосереджена велика кількість ВДТ, ПЕОМ, інша оргтехніка, що потребує прийняття додаткових заходів для зниження рівнів шуму до нормативних значень: 50дБ – для приміщень, де працюють математики-програмісти та оператори ЕОМ; 60дБА – де розробляються алгоритми і ведеться робота з документацією; 65дБА – для машинних залів ЕОМ; 70-75дБА – де розміщуються шумні агрегати обчислювальних комплексів.

Світло може викликати збудження, гальмування або може заспокоювати. З освітленням пов'язані такі небезпечні та шкідливі виробничі фактори: надмірна чи недостатня його величина, пульсація, блискучість, невідповідальність спектральному складу, змінювання передачі кольору, нерівномірність освітленості, погана контрастність з фоном та ін.

Недостатнє і надмірне освітлення робочих місць негативно позначається на нервовій системі людей. Призводить до перевтоми і зниження продуктивності праці, порушення координації дій, захворювань органів зору та виробничих травм тощо.

4.3. Мікроклімат приміщень з комп’ютерами та оргтехнікою

Мікроклімат виробничих приміщень – це клімат внутрішнього середовища цих приміщень, який визначається діючими на організм людини поєднанням температури, вологості і швидкості руху повітря, хімічного складу повітря, а також температури навколишніх поверхонь.

Параметри окремих показників мікроклімату можуть значно впливати на здоров'я, працездатність і продуктивність праці.

Вплив мікроклімату на організм людини складається із сукупної дії його складових частин на тепловий баланс і обмін речовин, робить суттєвий вплив на центральну нервову систему, яка регулює тепловий баланс в організмі. У зв'язку з цим при організації будь-якого виробничого процесу необхідно створити оптимальні норми мікроклімату.

Зміна концентрації іонів. Наявність іонізуючих компонентів в випромінюванні дисплея призводить до зміни природного іонного складу повітря (негативних іонів приблизно у два рази більше, чим позитивних). Нормативні рівні концентрації іонів у повітрі приміщень, де працюють ВДТ та ПЕОМ, наведені у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1.

Нормативні рівні концентрації іонів у приміщеннях з вдт та пеом

Змінювання цього балансу в сторону збільшення позитивних іонів

призводить до негативних наслідків у здоров’ї людини, зокрема, у діяльності серцево-судинної, кровотворної та вегетативно-нервової систем. Встановлено, що вже через 5 хвилин після роботи монітора ЕОМ концентрація негативних іонів у приміщенні зменшуються у 8 разів, а через 3 години – знижується близько до нуля.

Забруднювачі повітря робочої зони. Як показали дослідження науковців, нові монітори комп’ютерів виділяють у повітряне середовище цілу низку токсинів. Основними серед них є продукти трифенілфосфата; останній використовується для обробки горючих деталей, що працюють у режимі високих температур, перешкоджаючи їх загоранню. Ці токсини викликають у людини алергічні респіраторні захворювання та різні дерматити. Тільки після 3–4 років регулярного використання монітора концентрація токсинів зменшується у 10 разів і стає нормальною.

При роботі з ксероксом, залежно від типу апарата і тюнера, також можливо виділення в робочу зону шкідливих речовин: озону, діоксиду селена, оксидів азоту та вуглецю. Поряд з цим, робота таких розмножувальних машин супроводжується виникненням електростатичного поля, шуму, порушенням параметрів мікроклімату; можливий вплив інфрачервоного випромінювання.

4.4. Інформаційне та нервово-психічне перевантаження, вплив на очі та кістково-м’язовий апарат

Ненормована робота користувача комп’ютера супроводжується великою стомленістю, що доказали дослідження енергетичних, фізіологічних, моторних, зорових та інших функцій організму. Тип скарги користувача суттєво залежить від характеру праці: серед непрофесіоналів скарги на загальну втому складають 38%, а на втому очей 27%. Інша картина серед професіоналів: вони більше скаржаться на стомленість очей (94%).

У багатьох випадках робота користувачів пов’язана з обробкою великих масивів інформації, іншою інтелектуальною працею, що призводить до зростання втоми, у першу чергу, нервово-психічної. Нервово-психічні перевантаження підсилюються, якщо в роботі є емоційний компонент, наприклад в умовах дефіциту часу або візуальна інформація не оптимальна за кольоровою гамою, чи деякі зображення мигають на екрані монітора з частотою 10-30Гц, резонансною з частотою біоритмів нейронів головного мозку. Може мати місце не тільки біль, але й судоми, конвульсії, втрата свідомості, захворювання очей.

Серед молоді поширюється комп’ютерна психічна залежність, наприклад, дуже відома інтернет-залежність або залежність від комп’ютерних забав.

Поряд з цим ненормоване використання ПК призводить до суттєвого погіршення здоров’я користувачів. Перш за все страждає головний мозок, небезпечному впливу підлягають ендокринна, імунна та репродуктивна

системи людини, можливі генетичні наслідки.

У користувачів ПК медики виявили новий тип захворювання – синдром комп’ютерного стресу, який супроводжується головним болем, запаленням очей, алергією, дратівливістю, в’ялістю та депресією. Симптоми захворювання різноманітні і їх багато: фізичні недуги, різноманітні захворювання очей та порушення візуального сприйняття, погіршення зосередженості та працездатності. При зростанні часу роботи кількість операторів ЕОМ, що скаржаться на ці симптоми, збільшується.

Втома зорового апарату визначається специфікою роботи користувача комп'ютера, яка має ряд особливостей:

а) світлотехнічна різноманітність об'єктів зорової роботи пов'язана з наявністю кількох об'єктів: екран дисплея, клавіатура, мишка, документація, які розташовані в різних зонах спостереження і різних площинах, що потребує безліч переводів лінії зору з одного об'єкта на інший, а це, відповідно, потребує постійної перебудови апаратів акомодації і конвергенції та переадаптації від яскравих об'єктів на темному фоні (екран) до темних – на світлому фоні (клавіатура, документація). І все це призводить до перенапруги і м’язового, і світлочутливого апарату ока і служить причиною виникнення астенопічних явищ;

б) робота з пульсуючим об'єктом, що світиться (екран), який постійно знаходиться в центрі поля зору і не відповідає нормативним вимогам обмеження пульсації та сліпучості, а наявність пульсації яскравості знаків призводить до дискомфорту і втоми, загальної та зорової;

в) у полі зору може бути неприємна розосередженість яскравості, тобто гарно освітлені поверхні периферії поля зору (стіни, меблі, стеля) можуть виявитися більш світлими, ніж центр поля зору – темний, обмежено освітлений екран монітора. А це призводить до порушення основних зорових функцій ока;

г) осліплююча дія світильників, які можуть виявитися в полі зору користувача, заважає адаптації ока на малу яскравість екрана й може призвести до функціональних порушень;

ґ) наявність дзеркально відбиваючої та неплоскої поверхні екрана не дозволяє усунути із поля зору користувача усі відбиті відблиски, а це викликає функціональні зміни в зоровому апараті.

Відмітимо ще один феномен у роботі зорового апарату користувача комп'ютера, який виявили харківські вчені. Мова йдеться про амбліопію. Справа в тому, що площинне зображення не потребує якісного бінокулярного

зору, тобто людина при роботі з екраном монітора може успішно працювати і двома і одним оком. І цим користується наша центральна нервова система: при тривалій роботі вона просто відключає із процесу одно з очей, частіше ліве. Таке око не тренується і поступово починає втрачати зір. Це, в першу чергу, стосується молоді і людей з "проблемними" очами.

Як відомо, робота користувача комп’ютера пов’язана з великою рухомістю кистей рук, але інший кістково-м’язовий апарат людини практично не працює. Така виражена загальна гіподинамія призводить до застійних явищ в організмі, зростання кількості тучних людей, зниженню імунітету різним захворюванням, у т.ч. суглобів, міозитам та невролгіям.

4.5. Профілактичні заходи щодо поліпшення умов праці і підвищення працездатності

Обов’язки та права власника й працівника визначені чинним законодавством України, а також правилами і санітарними нормами. Відповідно до них власник забезпечує розробку і затверджує інструкції по охороні праці, забезпечує проведення навчання і інструктажів з працівниками, впливає заходи , щоб робочі місця й засоби виробництва підтримувалися в справному і безпечному стані, а виявлені недоліки своєчасно усувалися.

Він проводить атестацію робочих місць на відповідність їх вимогам законодавства, слідкує, щоб повсякденна робота з ЕОМ регулярно переривалась паузами або іншими видами діяльності, які знижують навантаження на користувача комп`ютера, організовує проведення обстеження їх зору при прийманні на роботу, а потім періодично, а також при виникненні скарг на погіршення зору. При необхідності він безкоштовно дає працівникам окуляри для корекції зору та забезпечує всі підрозділи нормативними документами.

Власники, керівники усіх підрозділів, робітники несуть відповідальність за невиконання вимог законодавства, правил, інструкцій, функціональних обов`язків відповідно до чинного законодавства.

Вимоги до режимів праці та відпочинку

При організації праці для збереження здоров’я працівників, запобігання професійним захворюванням і підтримки працездатності слід передбачати внутрішньозмінні регламентовані перерви для відпочинку, що передують появі об’єктивних і суб’єктивних ознак стомлення. При виконанні протягом дня робіт, які належать до різних видів трудової діяльності, за основну роботу з ЕОМ слід вважати таку, що займає не менше 50% часу в продовж робочого дня. Якщо виробничі обставини не дозволяють застосовувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ЕОМ не повинна перевищувати 4 години. Протягом робочої зміни мають передбачатися:

– перерви для відпочинку і вживання їжі (обідні перерви);

–перерви для відпочинку і особистих потреб (згідно з трудовими нормами);

– додаткові перерви з урахуванням особливостей трудової діяльності.

З метою зменшення негативного впливу монотонності є доцільним застосовувати чергування усвідомлення тексту і числових даних, або вводу даних та редагування текстів.

Профілактичні медичні огляди

Ті, хто працює з ЕОМ, підлягають обов’язковим медичним оглядам:

– попереднім – при влаштуванні на роботу;

– періодичним – протягом трудової діяльності (Наказ МЗ України № 45 від 31.03.94 р.), які мають проводитися раз на два роки.

Жінки, що працюють з ЕОМ, обов’язково оглядаються лікарем акушером-гінекологом 1 раз на два роки, а вагітні жінки та ті, що годують дітей грудьми, до виконання всіх робіт, пов’язаних з використанням ЕОМ, категорично не допускаються.

Профілактичні вправи для поліпшення зору, мозкового кругообігу, роботи рук і хребта

Для зниження негативного впливу монотонної праці, нервово-емоційного напруження, стомлення зорового апарату доцільно деякі перерви використовувати для виконання комплексу вправ. Нахили і повороти голови справляють механічну дію на стінки кровоносних судин, підвищуючи їх еластичність. Тренування вестибулярного апарату сприяє розширенню кровоносних судин головного мозку. Дихальні вправи, особливо дихання через ніс, збільшують їх кровонаповнення. Все це підсилює мозковий кровообіг і полегшує розумову діяльність.

Комплекс вправ для рук, особливо для кистей, можна робити в будь-який час протягом дня, спочатку по 2–3 рази, поступово збільшуючи навантаження до 6–10 разів.

Спеціальні вправи для тренування і розслаблення хребта поліпшують периферійний кровообіг, сприяють збереженню правильної постави, оптимальному перерозподілу м’язового навантаження при роботі, цілюще впливають на функціональний стан внутрішніх органів, нервової системи, органів зору, допомагають подолати несприятливі відчуття та наслідки гіподинамії. Виконуючи вправи, не слід робити різких рухів, а амплітуду треба збільшувати поступово. Спочатку кожну вправу слід виконувати 2–5 разів, а потім навантаження поступово довести до 10 разів.

Психофізіологічне розвантаження

За умови високого рівня робіт з ЕОМ рекомендується психофізіологічне розвантаження у спеціально обладнаних приміщеннях (кімнати психофізіологічного розвантаження) під час регламентованих перерв або в

кінці робочого дня.

При проведенні сеансів психофізіологічного розвантаження рекомендується використовувати деякі елементи методу аутогенного тренування, який ґрунтується на свідомому застосуванні комплексу взаємопов’язаних прийомів психічної саморегуляції й виконанні нескладних фізичних вправ зі словесним самонавіюванням.

У ДСанПіН 3.3.2-007-98 наведено перелік протипоказань з боку органів зору та загальних (соматичних) протипоказань, які забороняють роботу на ЕОМ, а також комплекс вправ для поліпшення здоров’я і підвищення працездатності.

Зменшення негативного впливу шкідливих випромінювань і речовин

Для зменшення негативного впливу шкідливих випромінювань від дисплеїв ВДТ і комп’ютерів і поліпшення самопочуття працюючих використовують приекранні фільтри, а для зниження величини потенціалу зарядів статичної електрики рекомендують застосовувати антистатичне покриття підлоги та зволоження повітря. Від торсійної компоненти штучних електромагнітних випромінювань та полів технічних гарантованих засобів захисту поки що не знайдено.

Для запобігання дії шкідливих речовин встановлюють місцеву припливно-витяжну вентиляцію.

Зниження шуму

З метою зниження шуму до санітарно-гігієнічних норм застосовують шумопоглинаючі засоби, вибір яких визначається інженерно-акустичними розрахунками. В якості шумопоглинаючих засобів використовуються негорючі або важкогорючі перфоровані плити, панелі, мінеральна вата, підвісні стелі та інше.

Забезпечення необхідного освітлення

Приміщення для роботи з ВДТ і ПЕОМ повинні мати природне та штучне освітлення. Природне освітлення має здійснюватись через світлові прорізи, орієнтовані переважно на північ чи північний схід і забезпечувати коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче ніж 1,5%. У разі переважної роботи з документацією можуть додатково встановлюватися світильники місцевого освітлення. Значення освітленості на поверхні робочого столу в зоні розміщення документів має становити 300–500лк. Світильники місцевого освітлення не повинні створювати відблисків на поверхні екрану дисплею.

Забезпечення нормального мікроклімату

Нормативні параметри мікроклімату для приміщень з ВДТ та ПЕОМ мають знаходяться в межах: для температури 21–25⁰с, для відносної вологості –40–60%, для швидкості руху повітря – 0,1–0,2м/с і мало залежати від пори року та категорії робіт.

Для підтримки допустимих значень мікроклімату та іонного складу повітря необхідно передбачати установки і прилади зволоження і / або штучної іонізації та кондиціонування повітря.

Тема 5. Безпека праці при використанні комп’ютерів та оргтехніки

Питання

5.1. Вимоги до виробничого персоналу.

5.2. Вимоги до виробничих приміщень та їх обладнання.

5.3. Вимоги безпеки при організації та обладнанні робочих місць.

5.4. Вимоги безпеки при експлуатації обладнання.

5.5. Електробезпека при експлуатації комп’ютерів та оргтехніки.

5.6. Забезпечення пожежної безпеки при експлуатації комп’ютерів та

оргтехніки.

Література

[ 1 ], с. 397–405.

5.1. Вимоги до виробничого персоналу

До роботи безпосередньо на ЕОМ допускаються особи не молодше 18 років, які не мають медичних протипоказань, пройшли в установленому порядку навчання, інструктаж та перевірку знань з охорони праці, пожежної безпеки і правил по експлуатації ЕВМ.

Працівники, які виконують роботи по профілактичному обслуговуванню, налагоджуванню та ремонті ЕОМ при включеному електропостачанні, повинні проходити попереднє спеціальне навчання й один раз на рік перевірку знань. До таких робіт забороняється допускати осіб молодше вісімнадцяти років. Виконавці цих робіт повинні мати кваліфікаційну групу з електробезпеки не нижче III і забезпечуватися належними ЗІЗ.

Працівник зобов’язаний: знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів, інструкцій по охороні праці та експлуатації устаткування, використовувати засоби колективного та індивідуального захисту, додержуватись обов’язків з охорони праці, які передбачені колективним договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, проходити попередні і періодичні медичні огляди. Він повинен негайно повідомляти власника або безпосереднього керівника про кожну небезпеку, пошкодження захисних пристосувань або засобів захисту, про будь-яку зіпсованість обладнання та інше. Він не повинен відключати захисні пристосування, самовільно змінювати конфігурацію, конструкцію і склад обладнання або його технічну наладку.

5.2. Вимоги до виробничих приміщень та їх обладнання

Будинки та приміщення, у яких експлуатуються комп'ютери, ВДТ та оргтехніка повинні відповідати нормативним вимогам. Для усіх приміщень та споруд, де знаходяться ЕОМ, повинні бути визначені їх категорія з вибухо-пожежної та пожежної безпеки (А, Б, В, Г, Д) і клас по ступеню ураження електричним струмом. Відповідні позначення повинні знаходитись на вхідних дверях приміщень. Будинки та їх частини, у яких розміщуються ЕОМ, повинні мати не нижче ніж II (другий) ступінь вогнестійкості. Недопустимим є розміщення приміщень категорій А і Б, а також виробництв з мокрими, вологими технологічними процесами поряд з приміщеннями, де розташовуються ЕОМ, виконується їх обслуговування, наладка чи ремонт, а також над такими приміщеннями або під ними. Недопустиме розміщення комп’ютерних приміщень у підвалах та цокольних поверхах. При підборі приміщення виходять з розрахунку, що на одне робоче місце повинні бути:

об’єм – не менше 20,0 куб. м., а площа – не менше 6,0 кв.м. Стіни, підлога, стеля повинні виготовлятися з матеріалів, які мають дозвіл органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Обслуговування, ремонт та наладку ЕОМ, їх вузлів та блоків слід виконувати в окремому приміщенні (майстерні).

Приміщення повинні бути обладнані системами опалення, кондиціонування повітря, або припливно-витяжною вентиляцією, а також повинні мати природне та штучне освітлення. Вони не повинні межувати з приміщеннями, у яких рівні шуму і вібрації перевищують допустимі значення.

Для внутрішнього оздоблення приміщень слід використовувати дифузно-відбивні матеріали з коефіцієнтом відбиття для стелі 0,7–0,8; для стін 0,5–0,6; для підлоги 0,3–0,5. Поверхня підлоги має бути матовою, рівною, не слизькою, з антистатичними властивостями. Забороняється для оздоблення інтер`єру приміщень застосовувати полімерні матеріали, що виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини. Полімерні матеріали можуть бути використані при наявності дозволу органів державного нагляду.

Для кольорового оформлення виробничих та суміжних приміщень необхідно враховувати орієнтацію вікон на частини світу (доцільна орієнтація на північ або північний захід) та використовувати гармонійне сполучення кольорів. Для стін і робочих поверхонь застосовують малонасичені (основні) кольори; для ділянок, які рідко попадають у поле зору працівників – кольори середньої насиченості (допоміжні); для маленьких поверхонь – насичені (акцентні) кольори. Стелі повинні бути білими, а поверхні обладнання –матовими для виключення попадання відблисків в очі працівників. Стіни повинні бути пофарбовані або обклеєні шпалерами пастельних тонів відповідно таблиці 5.1.

Таблиця 5.1.

Колір стін і підлоги відповідно до сторін світу

Заземлені конструкції, які знаходяться у виробничому приміщенні, повинні бути надійно захищені діелектричними екранами від випадкового доторкання.

Приміщення з ЕОМ та ВДТ повинні мати систему пожежної сигналізації (теплового та димового оповіщення), а також оснащені вуглекислотними вогнегасниками з розрахунку 1 шт. на кожні 10 кв.м. площі. Підходи до засобів пожежогасіння повинні бути вільними.

Приміщення повинні мати аптечки першої допомоги; у приміщеннях слід

щоденно робити вологе прибирання.

Виробничі приміщення можуть обладнуватися шафами для зберігання документів, магнітних дисків, полицями, стелажами, тумбами тощо.

При комп’ютерних приміщеннях мають бути обладнані побутові приміщення для відпочинку під час перерв, кімната психологічного розвантаження, у якій слід передбачати встановлення пристроїв для приготування та приймання тонізуючих напоїв, а також місця для занять фізичною культурою. Такі допоміжні приміщення повинні відповідати вимогам нормативних документів.

Умови праці осіб, які працюють у комп’ютерних приміщеннях, повинні відповідати I або II класу гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливих та небезпечних факторів.

5.3. Вимоги безпеки при організації та обладнанні робочих місць

Обладнання і організація робочого місця (РМ) з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ мають забезпечувати розміщення працюючої людини з урахуванням робочих рухів і переміщувань, зміни робочої пози, вільного доступу до місць профілактичного огляду і налагоджування обладнання, «Правил і санітарних норм». РМ необхідно розташовувати на певній відстані від інших об`єктів, відповідно до таблиці 5.2.

Таблиця 5.2.

Санітарні норми розміщення комп’ютерів

РМ доцільно розміщувати в глибині приміщення так, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва. Неприпустимо, щоб працівник був спрямований обличчям чи спиною до вікна.

Якщо використання ВДТ чи ПК є основним видом діяльності, то вказане обладнання розташовується на основному робочому столі, як правило, з лівого боку; якщо використання є періодичним, то це обладнання розташовується на допоміжному столі переважно зліва під кутом 90–140⁰, а якщо використання ВДТ і ПК є епізодичним, то їх розміщують на РМ колективного використання.

Конструкція робочого стола має відповідати сучасним вимогам ергономіки і забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні використовуваного обладнання (дисплея, клавіатури, миші, принтера) і документів; для останніх слід мати пюпітр, який повинен легко переміщуватися.

Робоче місце повинно відповідати антропометричним характерис-тикам працівника.

Екран дисплея і клавіатура повинні розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів. Розташування екрана має забезпечувати зручність нового спостереження у вертикальній площині під кутом ±30° до нормальної лінії погляду працівника; найбільш корисним є улаштування екрана перпендикулярно до лінії погляду.

Розташування принтера на РМ повинно забезпечувати добру видимість екрана дисплея, зручність управління ним у зоні досяжності моторного поля.

Під матричні принтери необхідно підкласти вібраційні килимки для гасіння вібрації та шуму.

5.4. Вимоги безпеки при експлуатації обладнання

Приступаючи до роботи, працівник повинен переконатися, що пам’ятає усі розділи і положення затвердженої на підприємстві "Інструкції з охорони праці користувача ЕОМ", яка має 5 розділів:

– загальні положення;

– вимоги безпеки перед початком роботи;

– вимоги безпеки під час виконання роботи;

– вимоги безпеки після закінчення роботи;

– вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

Якщо в роботі використовується велика периферія, оргтехніка і інше, для них теж потрібно мати інструкції з охорони праці.

Перед початком роботи необхідно уважно оглянути все обладнання,

кабелі, роз’єднувачі, вилки, розетки, заземлення, переконатися в його

справності; очистити екран монітора від пилу, інших забруднювачів.

У випадку виникнення аварійної ситуації необхідно негайно вимкнути обладнання від електричної мережі, зробити інші дії відповідно до інструкції.

Після закінчення роботи слід відключити ЕОМ, інші прилади від електричної мережі, впорядкувати робоче місце, зробити вологе прибирання.

При роботі неприпустимі такі дії:

– виконання обслуговування, ремонт і налагоджування ЕОМ, іншого

обладнання безпосередньо на робочому місці користувача;

– зберігання біля ЕОМ паперу, дискет, інших носіїв інформації, запасних

блоків, деталей та іншого, коли вони не використовуються безпосередньо в поточній роботі;

– відключення захисних пристосувань, заземлення, самовільне проведення змін у конструкції і складі ЕОМ, іншого обладнання та їх технічне налагодження;

– робота з дисплеями, в яких з`являються нехарактерні сигнали, нестабільне зображення та ін.;

• робота на матричному принтері зі знятою чи припіднятою кришкою, або на

лазерному принтері без дотримання вимог експлуатаційної інструкції.

5.5. Електробезпека при експлуатації комп’ютерів та оргтехніки

5.5.1. Дія електричного струму на організм людини

Дія електричного струму на організм людини та тварини проявляється у складних формах. Проходячи через організм людини, електричний струм спричиняє термічну (нагрівання та опіки окремих ділянок тіла, кровоносних судин), хімічну (розклад плазми і крові) та біологічну (подразнення і збудження живих тканин організму) дію. Найбільшу небезпеку викликає електричний удар.

Електричним ударом називають таку дію електричного струму на організм, при якій настає збудження тканин тіла, що супроводжується судорожними скороченнями м’язів.

Залежно від наслідків електричні удари бувають чотирьох ступенів: 1 – судорожне скорочення м’язів без втрати свідомості; 2 – судорожне скорочення м’язів із втратою свідомості, але при наявності дихання і роботи серця; 3 – втрата свідомості і порушення серцевої діяльності або дихання; 4 – стан клінічної смерті.

Стан клінічної смерті характеризується відсутністю всіх ознак життя: людина не дихає, серце її не працює, больові подразнення не викликають ніяких реакцій, зіниці очей різко розширені, не реагують на світло. Життя організму в цей період повністю не припиняється, що дає можливість оживити організм. Тривалість клінічної смерті визначається часом – з моменту припинення серцевої діяльності і дихання до початку загибелі клітин кори головного мозку. У більшості випадків може досягати 7–8 хв. Потім настає клінічна смерть – припиняються біологічні процеси в клітинах організму і розпадаються білкові структури.

При тяжких наслідках електричного удару може виникнути фібриляція серця, тобто хаотичне швидке скорочення волокон серцевого м'яза, і воно перестає перекачувати кров по судинах. Фібриляція продовжується декілька хвилин, після чого настає повна зупинка серця.

Важкість ураження електричним струмом залежить від ряду факторів: електричного опору тіла людини, сили та виду струму, тривалості дії, частоти змінного струму, шляху проходження через тіло, індивідуальних властивостей людини.

Опір живого організму електричному струму залежить від багатьох факторів, у тому числі від стану шкіри, фізіологічних факторів і навколишнього середовища.

Опір тіла людини Rл складається з опору рогового шару (шкіри) R_Ш та опору тканин R_Т ( Rл = Rш + Rт ). Опір тканин R_Т = 1000 Ом.

Опір рогового шару залежить від вологості шкіри, її забруднення, місця прикладання, площі контакту шкіри із струмоведучими ділянками. При розрахунках вибирають найгірший випадок і опір тіла людини приймають R_Л = 1000 Ом.

Сила струму, що проходить через тіло людини, є головним фактором, від якого залежить наслідок ураження.

Для характеристики дії електричного струму на людину встановлено три порогових значення сили струму:

– пороговий відчутний струм (до 1,5 мА) – найменша сила струму, що викликає при проходженні через тіло людини відчутні подразнення;

– пороговий невідпускаючий струм (25мА) – це сила струму, що викликає судорожні скорочення м'язів руки, у якій знаходиться провідник;

– пороговий фібриляційний струм (50 мА) – це сила струму, що викликає фібриляцію серця. Сила струму, що проходить через тіло людини, визначається за формулою: І_Л = U_Д / Rл,

де: Uд – напруга дотику;

Rл – опір тіла людини.

При силі електричного струму 90–100 мА наступає параліч дихання, а при тривалості такої сили струму 3с і більше – параліч серця.

Важливе значення має шлях проходження струму через тіло людини. Найбільша небезпека виникає при безпосередньому проходженні струму через життєво важливі органи (серце, легені, головний мозок).

Важкість ураження електричним струмом залежить від виду електричної мережі і характеру дотику людини до струмоведучих частин.

Ураження людини електричним струмом можливе тільки тоді, коли вона стає елементом замкнутого електричного ланцюга і через неї буде проходити електричний струм, більший від допустимого.

5.5.2. Класифікація електроустановок і приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом

Усі електроустановки класифікують за значенням напруги. Правила безпеки установлюють 2 групи електроустановок – з номінальною напругою до 1000 В і з номінальною напругою більше 1000 В.

Іноді і в середині цих груп установок вимоги безпеки різні залежно від конкретної напруги. Використовують, наприклад, термін «мала напруга». Це номінальна напруга 42,36,24 і 12 В.

Небезпека враження електричного струму також залежить головним чином від середовища, у якому експлуатуються електроустановки.

Електроустановками називають сукупність машин, апаратів, ліній і додаткового електрообладнання, що призначені для виробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електричної енергії і перетворення її в інші види енергії.

На небезпеку, яку може спричинити ураження електричним струмом в електроустановках, впливають параметри електроенергії, умови експлуатації електрообладнання і характер середовища приміщень, у яких воно встановлене.

Середовище, у якому експлуатуються електроустановки, суттєво впливають на небезпеку, враження електричним струмом. В умовах вологого середовища зменшується електричний опір ізоляції і тіла людини. Їдкі пари і гази, які є в повітрі, поступово руйнують ізоляцію проводів і струмопровідних частин електрообладнання.

За ступенем небезпеки ураження людей електричним струмом розрізняють приміщення: без підвищеної небезпеки, з підвищеною небезпекою, особливо небезпечні і території розміщення зовнішніх електроустановок.

Правилами ПУЄ приміщення по електробезпеці поділяються на три класи: без підвищеної небезпеки, з підвищеною небезпекою, особливо небезпечні.

Приміщення без підвищеної небезпеки – (вологість менше 60%) це сухі, не жаркі, без струмопровідного пилу, з ізольованими підлогами, з незначним заповненням металевими заземленими агрегатами або установками.

Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю в них однієї з таких умов: струмопровідні підлоги (металеві, земляні, бетонні): сирість (відносна вологість більше 75%); більш підвищеною температурою повітря (більше 30°С); можливістю одноразово доторкання до металевих корпусів електрообладнання і металоконструкцій будівель та обладнанню, з'єднаного з землею.

Особливо небезпечні приміщення характеризуються однією з таких умов: відносна вологість повітря близько 100% і наявність хімічно активного середовища (парів кислот); наявність одночасно двох або більше умов для приміщень з підвищеною небезпекою.

Території розміщення зовнішніх електроустановок за ступенем небезпеки ураження електричним струмом прирівнюються до особливо небезпечних приміщень.

До цієї категорії прирівнюють електроустановки, розташовані на відкритих площадках, овочесховищах, теплиці, корівники, свинарники, конюшні, вівчарні, телятники, крільчатники.

При реалізації профілактичних заходів враховують наведену класифікацію.

5.5.3. Основні правила безпечної експлуатації комп’ютерів та оргтехніки

Все обладнання ПЕОМ, інша оргтехніка належать до електричних установок і становлять потенційну небезпеку для людини, як у процесі експлуатації, так і під час проведення профілактичних робіт. Тому актуальним залишається питання правильної розробки та впровадження інструкцій з охорони праці при роботі з оргтехнікою, а також розробка питань первинних інструктажів та навчання безпечним прийомам праці.

Металеві корпуси електрообладнання, опинившись під напругою внаслідок пошкодження (пробою) ізоляції, не сигналізують про небезпеку. Тому винятково велике значення для запобігання електротравматизму має правильна організація обслуговування оргтехніки, проведення ремонтних, монтажних та профілактичних робіт. При цьому під правильною організацією треба розуміти суворе виконання ряду організаційних та технічних заходів і застосування засобів, встановлених чинними "Правилами безпечної експлуатації електроустановок споживачів", "Правилами улаштування електроустановок", а також "Правилами захисту від статичної електрики".

Перед роботою з електрообчислювальною та іншою оргтехнікою необхідно її оглянути і перевірити придатність взагалі, а також придатність шнурів, розеток та вилок. Підключення системного блоку комп'ютера до електричної мережі повинно здійснюватися за допомогою спеціальної розетки, яка має заземлюючий контакт, який підключений до нульового проводу мережі захисним провідником. Заземлюючі контакти мережних вилок мають бути надійно з'єднані з металевим корпусом електроустановки. Таке з’єднання називається зануленням.

Зануленню підлягають також принтери, сканери та інші периферійні пристрої.

Обладнання необхідно розташовувати на відстані не менше 1м від нагрівальних приладів і так, щоб воно не зазнавало впливу прямих сонячних променів.

Працівники, які експлуатують оргтехніку, повинні знати що їм заборонено:

– працювати на ПЕОМ, оргтехніці зі знятим кожухом пристрою;

– користуватися поламаною вилкою і використовувати замість вилки оголені проводи;

– вмикати прилади в розетку з будь-яким дефектом;

– відкривати електроприлади, включені в мережу;

– торкатися розірваних з'єднувальних кабелів та з'єднувати ривками з'єднувачі, докладаючи значних зусиль, і не допускати при цьому перекосів;

– торкатися до проводів живлення та пристроїв заземлення;

– торкатися до екрана та до тильного боку монітора чи клавіатури;

– працювати на ПЕОМ у вологому одязі, вологими, а тим більше мокрими руками;

– перебувати від монітора на відстані менше 50 см;

– залишати без нагляду, навіть на короткий час, ввімкнену в мережу

електронну апаратуру;

– перекривати вентиляційні отвори, які є в корпусі системного блоку;

– встановлювати на корпус ПЕОМ сторонні предмети.

При знаходженні неполадок у електроприладах забороняється самостійно усувати їх. У таких випадках потрібно повідомити про неполадки електротехнічний персонал або керівництво. У випадку загорання проводів або електроприладів, які знаходяться під напругою, потрібно швидко вимкнути струм і обробити вуглекислотним або порошковим вогнегасником.

В аварійній ситуації робітник повинен: – у всіх випадках виявлення обриву дроту постачання, несправності заземлення та інших ушкоджень електрообладнання, появи запаху гару негайно відключити постачання та доповісти керівнику робіт; – при виявленні людини, яка підпала під напругу, негайно визволити її від дії току шляхом відключення електропостачання і до прибуття лікаря надати першу допомогу; – у будь-яких випадках несправності в роботі технічного обладнання або програмного забезпечення негайно викликати спеціаліста з ремонту; – у випадку появи різі в очах, різкого погіршення видимості, появі болю в пальцях та кистях рук, посиленні серцебиття, негайно звернутись до лікаря; – у випадку спалаху обладнання відключити електропостачання, прийня-ти заходи по гасінню пожежі за допомогою вуглекислого або порошкового вогнегасника або сухим піском, визвати пожежну команду, доповісти керівнику.     У випадку відключення електропостачання слід зупинити роботу і доповісти керівнику. Не потрібно намагатися з’ясовувати та усувати причину відключення електропостачання, тому що напруга може випадково з’явитись.

5.6. Заходи пожежної безпеки при експлуатації електричних установок

У даний час є багато електричних установок (електроприладів), без яких не може обійтися жодна людина.

Але не слід забувати, що неправильно проведений електропровід, неполадки електромережі й електроприладів, а також недотримання правил протипожежної безпеки під час користування ними призводить до пожеж.

Електрична енергія за певних умов легко переходить у теплову і це може викликати пожежі і вибухи. Пожежна небезпека електрообладнання, електронних приладів, радіоелектронної апаратури пов’язана з використанням спалимих матеріалів: гуми, пластмаси, лаку, олії.

Джерелами займання можуть бути електричні іскри, дуги, коротке замикання, струмові перевантаження, перегріті опірні поверхні, несправність обладнання. Виникнення пожежі в електронних пристроях можливе, якщо використовуються спалимі і важкоспалимі матеріали і вироби.

Кабельні лінії електроживлення виконані із спалимого ізоляційного матеріалу, тому є найбільш пожежонебезпечними елементами в конструкціях електрообладнання.

Найчастіше пожежі виникають від:

• короткого замикання;

• перевантаження електромережі;

• утворення великих перехідних опорів;

• підключених до електромережі і залишених без нагляду електроприладів.

Щорічно по Україні виникає від порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування, побутових електроприладів – 21,9 % пожеж від загальної кількості.

         Розглянемо кілька випадків, які призводять до пожежі.

Коротке замикання, тобто з’єднання двох проводів, може статися через порушення їх ізоляції, неправильну ізоляцію стикових місць, механічне пошкодження проводів. Воно може бути викликане несправністю розеток, попаданням води на електропроводку тощо. При короткому замиканні опір у мережі різко зменшується, а сила струму значно збільшується – значить зростає виділення тепла, від чого загорається електроізоляція та провід.

Сила струму КЗ може бути від одиниць до сотень кілоампер. Струми КЗ викликають термічну дію і можуть розплавити дроти (температура до 20000°С). Протікання по провіднику тривалого допустимого струму силою (І) пов’язано з виділенням тепла Q (Дж), і кількісно визначається законом Ленца-Джоуля: Q = І² R t,

де: I – сила тривалого припустимого струму, А;

R – активний опір, Ом;

t – час, с.

Час проходження струму КЗ не перевищує декількох секунд або навіть долі секунди.

Профілактика пожеж від кз передбачає такі заходи:

● правильний вибір, монтаж і експлуатація електричних мереж,

електрообладнання;

● правильний вибір конструкції електрообладнання, способу встановлення і класу ізоляції (опір ізоляції згідно з ПУЕ 500кОм);

● електричний захист електричних мереж, електрообладнання (швидкодіючі реле, автоматичні вимикачі, запобіжники).

Перевантаження електромережі може трапитись при одночасному вмиканні в мережу багатьох споживачів струму (комп’ютер, принтер, ксерокс, тощо).

При проходженні струму по провідниках виділяється тепло, яке нагріває їх до температур, при яких посилюються окислювальні процеси, на дротах утворюються оксиди, які мають високий опір, збільшується опір контакту і відповідно кількість тепла, що виділяється. А це спричиняє старіння або руйнування ізоляції. Наслідком цього може бути електричний пробій ізоляції і пошкодження пристрою, а при наявності спалимої ізоляції та пожежо- і вибухонебезпечного середовища – пожежа або вибух. Оскільки кожний провідник розрахований на певний струм, то збільшення струму може призвести до перевантаження.

Причиною перевантаження може бути неправильний розрахунок при проектуванні мереж і схем (занижений переріз дротів, перевантаження радіоелементів, додаткове включення пристроїв до джерел живлення, на які вони не розраховані).

При паралельному включенні споживачів електроенергії, опір навантаження зменшується, а значить струм споживання від мережі збільшується. Це й призводить до нагрівання проводів.

Профілактика пожеж від перевантажень передбачає такі заходи:

• при проектуванні необхідно правильно вибирати переріз провідників

мереж і схем за допустимою величиною струму;

• у процесі експлуатації електричних мереж не можна включати додатково

багато електроспоживачів, якщо мережа на це не розрахована;

• для захисту електрообладнання від струмів перевантаження найбільш

ефективні автоматичні і електронні схеми захисту, вимикачі, теплові реле і плавкі запобіжники.

Перехідні опори виникають у місцях з’єднань та розгалужень провідників, в контактах пристроїв або на клемах, якщо ці з’єднання зроблені неправильно або покрилися іржею.

Причиною пожежі може бути поганий контакт у з’єднанні проводів. При проходженні струму навантаження в такому контактному з’єднанні виділяється деяка кількість тепла, відповідно до закону Ленца-Джоуля, тобто пропорційна струму в квадраті і опору точок дійсного дотику. Ця кількість тепла може бути досить великою, і місця перехідних опорів сильно нагріваються. Якщо контакти будуть торкатися спалимих матеріалів, то ці матеріали можуть зайнятися, якщо ж є вибухонебезпечна суміш газів – виникне вибух.

Профілактика пожеж від перехідних опорів передбачає наступні заходи:

● для збільшення площі дійсного дотику контактів необхідно використовувати пружні контакти або спеціальні стальні пружини і розетки;

● для відводу тепла від точок дотику і розсіювання його необхідно

виготовляти контакти певної маси і поверхні охолодження;

● усі контактні з’єднання повинні бути доступні для огляду.

Отже, щоб не допустити пожежі при експлуатації електрообладнання, потрібно слідкувати за справністю проводки, оберігати від пошкодження ізоляцію, своєчасно замінювати пошкоджену проводку новою, слідкувати за справністю розеток і вилок. Не можна зв’язувати дріт вузлами, прибивати цвяхами або підвішувати на цвяхи. Категорично забороняється замість електричних запобіжників на щитках встановлювати «жучки».

Додаток

Головним засобом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях і виробництвах. Згідно з ПУЕ, приміщення (цехи, дільниці та ін.) поділяються на пожежонебезпечні і вибухонебезпечні .

Залежно від властивостей речовин та умов їх застосування або обробки виробництва і склади поділяються на 5 категорій.

Категорія А (вибухопожежонебезпечні виробництва) – це речовини і матеріали, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем, між собою. Це дільниці фарбування машин у ремонтних майстернях, склади лакофарбових матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, акумуляторні відділення, склади пестицидів і мінеральних добрив.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечні виробництва) – у яких знаходяться горючі пил і волокна, ЛВР (t > 20°С) у такій кількості, що здатні утворювати вибухонебезпечні суміші. Це аміачні компресорні станції, різноманітні відділення млинів, дільниці фарбування машин у ремонтних майстернях, склади лакофарбових матеріалів, паливно-мастильних матеріалів тощо.

Категорія В (пожежонебезпечні виробництва) – у яких знаходяться горючі пил та волокна, важкогорючі речовини і матеріали, здатні тільки горіти при взаємодії з водою, киснем, повітрям або між собою. Це місця зберігання тракторів, автомобілів, пункти технічного обслуговування і ремонту техніки, цехи обробки сировини, шиномонтажні та вулканізаційні відділення ремонтних майстерень, кормоцехи, елеватори тощо.

Категорія Г (пожежонебезпечні виробництва) – пожежонебезпечні матеріали в гарячому, розплавленому стані, рідини і тверді речовини, які спалюються або утилізуються в якості палива. Це зварювальні відділення, відділення паяння радіаторів, катальні тощо.

Категорія Д (пожежонебезпечні виробництва) – виробництва із застосуванням неспалимих речовин і матеріалів у холодному стані. Це пости миття машин, слюсарно-механічні дільниці майстерень, інструментальні тощо.

Таким чином, категорії А, Б – вибухопожежонебезпечні; В, Г, Д – пожежонебезпечні.

На розвиток пожежі у приміщеннях та спорудах значно впливає здатність окремих будівельних елементів чинити опір впливу тепла, тобто їх

вогнестійкість.

Залежно від того, з яких матеріалів споруджена будівля або її окремі елементи, вона матиме певний ступінь вогнестійкості.

Вогнестійкість – здатність будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню в умовах пожежі і виконувати при цьому свої звичайні експлуатаційні функції. Вогнестійкість конструкцій будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості – це час, протягом якого конструкція може витримати дію вогню, а потім уже починається деформація.

Вогнестійкість будівель і споруд поділяють на 5 ступенів: 1, 2, 3, 4, 5.

Будівлі 1ступеня вогнестійкості побудовані лише з неспалимих матеріалів з межею вогнестійкості 0,15–2,5 год.

2 ступеня – 0,25–2 год.;

3 ступеня – 0,25–0,75 год.;

4 ступеня – 0,25–0,5 год.

У будівлях 5 ступеня вогнестійкості всі елементи спалимі.

63