115. Клінічна фармакологія інгібіторів апф.

Ангіотензин-І під впливом ангіотензинперетворюючого ферменту метаболізується на октапептид – ангіотензин-II, який є однією з найактивніших ендогенних судинозвужувальних речовин. Ангіотензин-ІІ стимулює виділення альдостерону наднирковими залозами, затримує завдяки цьому Na+ і воду в організмі, підвищує секрецію К+ 

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) поділяють на засоби, що містять:

1) сульфгідрильну групу (каптоприл);

2) карбонільну групу (еналаприл, лізиноприл (диротон), раміприл, спіроприл, периндоприл, трандалоприл, беназеприл, квінаприл, моексиприл);

3) фосфорильну групу (фозиноприл).

Каптоприл – перший інгібітор, який конкурентно пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент, що уповільнює перетворення неактивного ангіотензину-І на активний ангіотензин-ІІ; має короткочасну дію, біотрансформується в неактивні метаболіти.

Показання: артеріальна гіпертензія, у тому числі злоякісна, з підвищеним рівнем реніну, реноваскулярна та резистентна форми, гіпертензія новонароджених, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда з порушенням функції лівого шлуночка (фракція викиду < 40 %), діабетична нефропатія.

Побічна дія: гіпотензія, кашель, спазм бронхів, шкірний висип, свербіння, порушення смакової чутливості, гарячка, протеїнурія, нефротичний синдром, агранулоцитоз, гіперкаліємія.

Еналаприл (ренітек) – похідна сполука кислоти еналаприлової, погано абсорбується з травного каналу (еналаприлат вводять парентерально), тому застосовується її моноетиловий ефір. Еналаприл відрізняється від каптоприлу більшою активністю і тривалішою дією, тому що в організмі повільно перетворюється на активну сполуку еналаприлат (призначається 2 рази на добу).

Інгібітори АПФ переважно призначають хворим з високою активністю реніну, а також при прийомі діуретиків, які підвищують рівень реніну та активність ренінангіотензинової системи, при супутній серцевій недостатності, при безсимптомному порушенні систолічної функції лівого шлуночка, при супутньому цукровому діабеті, при гіпертрофії лівого шлуночка, при ішемічній хворобі серця, в тому числі після перенесеного інфаркту міокарда, при атеросклерозі сонних артерій, при наявності мікроальбумінурії, при хронічному захворювані нирок (гіпертензивна чи діабетична нефропатія).

116.Особливості використання інгібіторів апф при артеріальній гіпертензії та хронічній серцевій недостатності.

Кардіопротективні

Зменшення постнавантаження завдяки артеріальній вазодилатації, зниження переднавантаження на міокард унаслідок збільшення ємності венозної системи без розвитку рефлекторної тахікардії, сповільнення процесів ремоделювання лівого шлуночка, зменшення симпатичного тонусу й антиаритмічний ефект (при реперфузійних аритміях)

Вазопротекторні

Вазодилатація, зокрема коронарна; антиатерогенна дія, поліпшення ендотеліальної функції, антитромбоцитарний ефект, посилення ендогенного фібринолізу

Нефропротекторні

Зниження внутрішньоклубочкової гіпертензії, збільшення швидкості клубочкової фільтрації, натрійурезу та зменшення калійурезу, зменшення мікроальбумінурії та протеїнурії, поліурії, зниження креатиніну, сечовини в крові, проліферації мезангіальних клітин й активності прозапальних цитокінів у нирковій тканині; продовження додіалізного періоду, сповільнення розвитку хронічної ниркової недостатності

Метаболічні

Посилення розпаду ліпопротеїнів дуже низької густини, зниження синтезу тригліцеридів, підвищення чутливості клітинних рецепторів до інсуліну та посилення використання глюкози, прискорене утворення холестерину ліпопротеїнів високої густини

Гемодинамічні

Блокада АПФ: Зменшення потреби міокарда в кисні завдяки зниженню перед- і постнавантаження; збільшення відношення величини коронарного кровоплину до постачання міокарда киснем унаслідок потенціювання релаксації судин, викликаної брадикініном, впливу на синтез простагландинів, індукції утворення оксиду азоту в ендотелії, зниження секреції ендотеліну та симпатикоадреналової активності; зменшення ремоделювання лівого шлуночка після інфаркту міокарда; пригнічення гіпертрофії гладеньких м’язів судинної стінки; ослаблення вазоконстрикторних реакцій, зумовлених підвищеною нейрогуморальною активністю

Вплив на нейрогуморальну активацію: Зменшення продукування ангіотензину ІІ (кількість тканинного ангіотензину ІІ не змінюється або зростає); зменшення синтезу альдостерону, внаслідок чого зменшується кількість позаклітинного натрію й об’єму циркулюючої крові; блокування виходу норадреналіну з пресинаптичних рецепторів; підвищення вмісту брадикініну в тканинах; підвищення секреції передсердного натрійуретичного та зниження продукування антидіуретичного гормонів; підвищення проникності клітинних мембран для глюкози