11-15 (1)

проникненню гною із переднього відділу приглоткового простору в задній.

Глотку оточує вузький навкологлотковий простір (spatium peripharyngeum), що заповнений пухкою сполучною тканиною і ззовні обмежований листками шийної фасції. Частина цього простору позаду глотки називається заглотковим простором (spatium retropharyngeum), у ньому розташовані заглоткові лімфатичні вузли, а з боків від глотки – правий і лівий бічноглотковий простір, або бічний глотковий простір (spatium lateropharyngeum; s. spatium pharyngeum laterale). Завдяки пухкій сполучній тканині глотка дуже рухлива.

16.Клінічна анатомія порожнини рота. Тверде та м’яке піднебіння. Власне порожнина рота (сavitas oris propria) при закритому роті має вигляд вузької щілини, зверху утвореної твердим піднебінням, яке назад переходить у м'яке, спереду і з боків -зубами, яснами i альвеолярними відростками щелеп, знизу - язиком і діафрагмою рота. 3 ротовою частиною глотки (раrs оralis pharyngeus) порожнина рота сполучається за допомогою зіва (fauсes).

Тверде піднебіння (рalatum durum) утворюють зрощені по середній лінії піднебінні відростки верхньої щелепи і горизонтальні пластинки піднебінних кісток, покриті слизовою оболонкою. Це зрощення утворює шов (rаphe palati), біля переднього кінця якого знаходяться поперечні піднебінні складки (plicае palatinae transversae).

Шари твердого піднебіння - слизова оболонка із залозами, окістям і кісткою. Слизова оболонка в передньому відділі піднебіння

утворює кілька поперечних складок, а в ділянці різцевого отвору - підвищення у вигляді різцевого сосочка. Задній відділ твердого піднебіння гладкий. Слизова оболонка майже на всьому протязі твердого піднебіння міцно зрощена з окістям, оскільки підслизової основи тут немає. Крім того, між окістям і слизовою оболонкою є слизові і слизово-слинні залози, а також сполучна тканина, яка щільно з'єднує слизову оболонку з окістям і кісткою. В бокових відділах піднебіння на межі з альвеолярним відростком, а також на місці переходу в м'яке піднебіння залозистий шар досягає найбільшої товщини і слизова оболонка легко відділяється від підслизової основи.

М'яке піднебіння (рalatum molle, velum palatinum) є безпосереднім продовженням твердого піднебіння. Це м'язовий утвір з фіброзною основою (піднебінний апоневроз), покритий з обох сторін слизовою оболонкою з пухкою підслизовоою основою і скупченням слизових залоз. М'яке піднебіння утворюють такі м'язи: м'яз напинач м'якого піднебіння (m. tensor veli palatini), м'яз - піднімач м'якого піднебіння (m. levator veli palatini), піднебінно-глотковий (m.

рalatopharуngeus) i nіднебінно-язиковий (m. рalatoglossus) м'язи,

а також м'яз язичка (m. uvulae). Границею між порожниною рота і глоткою є зів. Він обмежений заднім краєм м'якого піднебіння, яке з боків переходить у піднебінні дужки передню піднебінно-язикову

(arcus palatoglossus) i задню піднебінно-глоткову (arcus palatopharyngeus), піднебінним язичком (uvula palatina), а знизу коренем язика (rаdix linguae). Mіж піднебінними дужками розміщуються піднебінні мигдалики, які відділені від бокової

стінки глотки пухкою клітковиною. Поверхня мигдаликів нерівна, має ямки. 3 боку порожнини рота вони вкриті слизово ю оболонкою, яка заходить у мигдаликові крипти. Будова піднебінних мигдаликів сприяє затримці патогенних мікроорганізмів і розвитку запального процесу, який часто має хронічний перебіг.

Піднебінні мигдалики разом з глотковим, язиковим та трубними мигдаликами утворюють лімфатичне глоткове кільце (кільце Пирогова-Вальдейєра).

Тверде і м'яке піднебіння кровопостачає велика (а. palatina maјоr) і малі (аа. palatinaе minores) пiднебінні артерії - гілки низхідної піднебінної артеpiї, a також висхідна глоткова артерія. Передня ділянка твердого піднебіння одержує кров від різцевої артерії.

Венозний відтік здійснюється в однойменні вени, які впадають в крилоподібне і глоткове венозне сплетення.

Лімфовідтік здійснюється в лімфатичні вузли глотки і глибокі лімфатичні вузли шиї.

Iннервація твердого і м'якого піднебіння забезпечується великим піднебінним (n. palatinus major) і носопіднебінним (n. nasopalatinus) нервами, які походять від n. maxillaris.

Bci м'язи м'якого піднебіння, за винятком м яза напинача м'якого піднебіння, іннервуються від глоткового сплетення (plexus pharyngens), m. tensor veli palatiniвід нижньощелепного нерва.

17.Клінічна анатомія язика(кровопостачання,іннервація,лімфовідтік).

Язик - lingua, s.glossa.

Кровопостачання. Основною артерією язика є язикова артерія гілка а. саrotis is exlerna. Проходячи через пироговський трикутник, вона розміщується під під язиково-язиковим м язом ззовні m. gеnioglossus. Продовжується до кінчика язика між m. geniоglossus i m. longitudinalis inferior під назвою a. profunda linguae (глибока артерія язика). На своєму шляху а. profunda linguae віддає численні гілки до спинки язика-rr. dorsales liпguaе. Крім язикової артерії, кровопостачанні язика беруть участь гілки висхідної піднебінної і глоткової артерій. Розгалуження артеріальних судин у товщі язика розміщуються вздовж м'язових волокон. Між судинами правої і лівої половин язика є численні анастомози, i тому одностороння перев'язка язикової артерії при кровотечах з язика завжди досягає успіху. Венозний відтік від язика відбувається через язикову вену (v. lingualis), яка впадає у внутрішню яремну або в лицеву вену.

Лімфовідтік від язика здійснюється поверхневими лімфатичними судинами, розміщеними у слизовій оболонці, і глибокими-в м'язах язика. Поверхневі лімфатичні судини обох половин язика з'єднуються між собою, глибокі ж анастомозів не утворюють перешкоджає перегородка язика. Лімфатичні судини впадають у підборідні, піднижньощелепні, заглоткові вузли і глибокі лімфатичні вузли шиї.

Iннервація язика здійснюється з кількох джерел. Руховим нервом для м'язів язика є під'язиковий нерв. Чутливим нервом слизової

оболонки верхівки і тіла язика, який сприймає біль, температуру і тактильне відчуття, є язиковий нерв - гілка m. mandibularis (третьої гілки n. trigeminus). Язикові гілки язикоглоткового нерва (п. glossopharyngens) інервують слизову оболонку кореня язика. Невелика ділянка слизової оболонки язика, що прилягає до надгортанника, іннервується гілочками верхнього гортанного нерва (n. lаryngeus superior), який є гілкою блукаючого нерва. Нервом специфічної каючого смакової чутливості для передніх двох третин язика є барабанна струна (сhorda tympani) -гілка проміжного нерва (n. intermedius), для задньої третиниязикоглотковий нерв.

18.Зуб (dens) складається з таких частин: коронки (corona dentis);

шийки (cervix dentis); кореня (radix dentis).

Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня (коренів) — цементом. Місце з'єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба.

Розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку — частину зуба, що виступає над яснами.

Кровопостачання зубів відбувається в основному за рахунок a. maxillaris. Від неї відходять верхні альвеолярні артерії, аа. alveolares superiores, і нижня альвеолярна артерія, a. alveolaris inferior. На верхній щелепі корінні зуби отримують кров з задньої верхньої альвеолярної артерії, а передні - від передніх верхніх

альвеолярних артерій, що відходять від однієї з кінцевих гілок а. maxillaris - подглазничной артерії, a. infraorbitalis, яка проходить в однойменному каналі.

A. alveolaris inferior, Проходячи в нижньощелепному каналі, дає гілки до зубів нижньої щелепи.

Від альвеолярних артерій відходять аа. dentales, проникаючі в пульпу через верхівкові отвори.

Верхні зуби іннервуються від n. maxillaris, 11 гілки трійчастого нерва, що дає верхні альвеолярні нерви, супроводжують однойменні артерії. Задні верхні передні, середні і задні альвеолярні нерви, з'єднуючись між собою аркадами, утворюють верхнє зубне сплетення, plexus dentalis superior. Це сплетіння може частково знаходитися і безпосередньо під слизовою оболонкою гайморової пазухи.

Нижні зуби іннервує III гілка трійчастого нерва, п. mandibularis. Від нього відходить n. alveolaris inferior, який, проходячи в нижньощелепному каналі, звичайно розгалужується на стволики, що утворюють нижню зубне сплетення, plexus dentalis inferior. Від останнього через верхівковий отвір кореня вступають в пульпу зубні гілки, rami dentales.

Вегетативна іннервація зубів здійснюється від головної частини симпатичної і парасимпатичної нервової системи.

Молочні зуби позначають римськими цифрами. Повна формула зубного ряду молочних зубів верхньої і нижньої щелеп має такий вигляд:

Постійні зуби позначають арабськими цифрами і при написанні клінічної формули слід пам'ятати, що кожен зуб верхньої і нижньої щелеп праворуч і ліворуч має свій порядковий номер від серединної лінії:

8 7 6 5 4 3 2 1

1 2 3 4 5 6 7 8

8 7 6 5 4 3 2 1

1 2 3 4 5 6 7 8

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) для запису постійних зубів запропонувала формулу позначення зубів, а також половин щелеп за ходом годинникової стрілки:

Під час записування формули зубів цим способом треба ставити не значок відповідної половини щелепи, а її порядковий номер.

За формулою ВООЗ запис молочних зубів роблять аналогічно — арабськими порядковими числами, а половин щелеп – за ходом годинникової стрілки від 5 до 8:

Зубна формула може бути позначена буквенно-цифровим порядком з використанням початкових букв латинських назв зубів (І – різці, С – ікла, Р – пре моляри, М – моляри). Постійні зуби позначаються великими літерами, а молочні – малими. Формула зубів має наступний вигляд.

У дорослих:

М3М2М1Р2Р1СІ2І1 І1І2СР1Р2М1М2М3 М3М2М1Р2Р1СІ2І1 І1І2СР1Р2М1М2М3

У дітей:

m2m1ci2i1

i1i2cm1m2

m2m1ci2i1

i1i2cm1m2

Прикус — це взаємовідношення між зубними рядами в стані центральної оклюзії: змикання зубних рядів із максимальною кількістю контактних точок між зубами та розміщення суглових головок нижньої щелепи на основі скату суглобових горбків.

Розрізняють фізіологічні та патологічні види прикусу. Фізіологічні прикуси забезпечують повноцінну функцію незалежно від

морфологічних особливостей. Патологічні прикуси не забезпечують повноцінної функції.

19.Клінічна анатомія порожнини і придаткових пазух носа. Порожнина носа(cavitas nasi) перегородкою (septum nasi) pозділена на дві половини, які відкриваються вперед ніздрями, а назад, у носову частину глотки, — хоанами. У кожній половині носа розрізняють чотири стінки: верхню, нижню, внутрішню та зовнішню. Верхня стінка (дах) порожнини носа утворена носовою і лобовою кістками, решітчастою пластинкою (laminа cribrosa) i клітинками решітчастої кістки (найбільша частина даху), тілом клиноподібної кістки. Через численні отвори решітчастої пластинки проходять нервові волокна нерва. Нижня стінка (дно) порожнини носа утворена піднебінними відростками верхньої щелепи і горизонтальними пластинками піднебінної кістки (тверде піднебіння). Ці кістки зростаються по серединній лінії і утворюють кістковий гребінь (сrista nasalis), з яким з'єднується край лемеша і хрящ перегородки носа. Нижня стінка відмежовує порожнину носа від порожнини рота. Спереду і посередині нижньої стінки розміщується різцевий канал (саnalis incisivus), через який проходять однойменні судини і нерв.

Внутрішня стінка, або перегородка, носа утворена перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки, лемешем і хрящем перегородки носа, верхній край якого утворює спинку носа. Перегородка звичайно розміщується асиметрично і часто

викривлена. Будова зовнішньої стінки порожнини носа більш складна. В її формуванні беруть участь носова і слізна кістки, решітчастий лабіринт, носова поверхня тіла верхньої щелепи і її лобовий відросток,перпендикулярна пластинка піднебінної кістки і медіальна пластинка крилоподібного відростка клиноподібної кістки. На зовнішній стінці розміщуються три носові раковини:

верхня (соncha nasalis superior), середня (соncha nasalis media) i

нижня (соncha nasalis inferior), які вільно звисають у порожнину носа. Дві верхні раковини є відростками решітчастої кістки, а нижня - самостійною кісткою. Між носовими раковинами утворюються носові ходи. Верхній носовий хід (meatus nasi superior) розміщений між верхньою і середньою носовим и раковинами (найкоротший). У ньому відкривається клиноподібна пазуха і задні клітинки решітчастої кiстки (сellulae ethmoidales posteriores). Середній носовий хід (mеatus nasi medius) міститься між середньою і нижньою носовими раковинами. В ньому відкриваються отвори лобової і верхньощелепної пазух, передні і середні клітинки решітчастої кістки (сellulae ethmoidales anteriores et mediae).

Нижній носовий хід (meatus nasi inferior) - найдовший, він обмежений нижньою носовою раковиною зверхy і дном порожнини носа знизу. Тут відкривається отвір носослізного каналу. Всі носові ходи ззаду відкриваються в простір, розміщений по обидва боки перегородки носа, і через хоани сполучаються з носової частиною глотки. Слизова оболонка порожнини носа безперервним шаром покриває всі її стінки і продовжується в приносові пазухи, які відкриваються в порожнину носа. Вона ділиться на дихальну (гegio