Розділ 5
ПОРОЖНИНИ ТІЛА
Грудна й черевна порожнини та частково тазова вкриті серозною оболон- кою. Всі три порожнини заповнені нутрощами, і вільним лишається простір у вигляді щілини між серозними пластинками (перитонеальна й плевраль- на порожнини), виповненої серозною рідиною. Щілина утворюється внаслі- док того, що частина серозної оболонки вкриває стінку порожнини пристін- ковою пластинкою — lamína parietális, а інша частина — органи — нутро- щевою пластинкою — lamína vіscerális. Між цими пластинками міститься незначна кількість серозної рідини — líquor serósa.
Зовнішня пристінкова пластинка в певних частинах порожнини перехо- дить у нутрощеву пластинку, утворюючи брижі, складки, зв’язки (рис. 5.1). У черевній порожнині серозна оболонка називається очеревиною — peritóneum — і утворює непарний мішок. Серозна оболонка в грудній порожнині називається плеврою — pléura — і створює два парних серозних мішки. В нижній частині грудної порожнини між плевральними мішками лежить непарний серозний мішок — осердя.
Грудна порожнина — cávum thorácis — розміщується в грудній клітці. Порожнина клітки вкрита внутрішньогрудною фасцією — fáscia endothorácica — і плеврою. Пристінкова пластинка плеври ділиться на реберну й діафрагмальну частини — pléura costális et diaphragmática. Права й ліва ре- берні плеври, спускаючись з дорсальної стінки грудної порожнини на груд- нину, створюють серединну перегородку грудної порожнини — середостіння (mediastínum), що обмежує серозну середостінну порожнину — cávun mediastíni serósum. В середостінні в дорсальній третині розміщуються аорта, стравохід, трахея. Частина середостінної плеври входить до складу осердя і
Рис. 5.1. Схема взаєморозміщення серозних оболонок та органів у порожнинах тіла:
А — в грудній порожнині на рівні серця; Б, В — в черевній і тазовій порожнинах (Б — самця, В — самки);
1 — pléura costális; 2 — pléura pulmonális; 3 — púlmo; 4 — cor; 5 — aórta; 6 — esóphagus; 7 — véna ázygos déxtra; 8 — pericárdium; 9 — excavátio rectovesicális; 10 — excavátio rectouterína; 11 — réctum; 12 — vésica urinária; 13 — lig. vésicae ventrále; 14 — mesoréctum; 15 — lig. vesícae laterále; 16 — excavátio vesicouterína; 17 — úterus; 18 — dúctus déferens; 19 — uréter; 20 — plíca urogenitális
236
НУТРОЩІ
називається перикардіальною (осердною) плеврою — pléura pericardíaca. Се- редостінна плевра переходить по бронхах на легені, де називається легене- вою плеврою — pléura pulmonális. Між трьома листками плеври (пристінко- вим, середостінним і легеневим) знаходиться плевральна порожнина — cávum pléurae. У порожнині міститься невелика кількість серозної рідини, яка зменшує тертя між серозними пластинками під час дихання чи роботи серця. Пристінкова пластинка плеври (реберна) містить велику кількість нервових закінчень і під час запальних процесів більш болюча, ніж нутро- щева (легенева) пластинка.
Черевна порожнина — cávum abdóminis — утворена зверху, знизу і з бо- ків черевними стінками, спереду — діафрагмою, яка куполоподібно входить у грудну порожнину. Каудально черевна порожнина переходить у тазову порожнину — cávum pélvis. Стінка черевної порожнини вкрита поперечною черевною фасцією — fáscia transversális abdomínis, поверх якої розміщена пристінкова очеревина — peritóneum parietále. Внутрішні органи черевної порожнини вкриті нутрощевою очеревиною — peritonéum viscerále. Подвійна пластинка очеревини при переході пристінкової пластинки в нутрощеву на- зивається брижею краніальною і каудальною — mesentérium craniális et caudális, в яких знаходяться відповідні судини й нерви. В процесі розвитку шлунка брижа розтягується — розвивається більший сальник — oméntum május, вентральна частина брижі називається меншим сальником — oméntum mínus. Брижа при переході з одного органа на інший називається зв’язкою
— ligaméntum — або складкою — plíca. При переході серозної оболонки з од- ного органа на інший і з органа на стінку в тазовій порожнині утворюються заглибини — excavátio.
РОЗВИТОК СЕРОЗНИХ ОБОЛОНОК ПОРОЖНИН ТІЛА
Уже в нижчих безхребетних (круглі черв’яки) є первинна порожнина тіла (бластоцель), однак її стінка не вкрита епітеліальним шаром і безпосередньо межує з органами.
Упримітивних хордових і хребетних вторинна порожнина (целом) споча-
тку розвивається як парний утвір. Целом виникає після розщеплення біч- них пластинок мезодерми на дві серозні пластинки, з яких латеральна вкриває бічні стінки порожнини (пристінкова), а медіальна — зовнішню по- верхню кишкової трубки (нутрощева). Права і ліва нутрощеві пластинки сполучаються дорсально й вентрально і утворюють дві брижі — mesentérium dorsále et ventrále, які розділяють порожнину на дві половини.
Украніальному відділі від целома поперечною перегородкою відділяєть- ся головний целом, у якому розміщене серце (рис. 5.2). Серце обмежене не- парним навколосерцевим серозним мішком, або осердям — pericárdium.
Уссавців у процесі розвитку легень і діафрагми тулубовий целом розді- лився на грудний і черевний відділи. При цьому у зв’язку з розвитком пар- них легень у грудному відділі збереглась парна плевральна порожнина. Пристінкова пластинка плеври називається реберною і діафрагмальною, а нутрощева — легеневою і середостінною плеврою. В черевній порожнині вент- ральна брижа значною мірою редукувалась. Залишки вентральної брижі
237
Розділ 5
збереглися в краніальній частині у вигляді меншого сальника, зв’язок печін- ки, а в каудальній частині — утворили середню міхурово-пупкову зв’язку.
ПОДІЛ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ НА ДІЛЯНКИ
Для чіткішого уявлення про взаємне розміщення внутрішніх органів че- ревну порожнину поділяють на десять ділянок. Так, двома поперечними площинами, які проходять по реберній дузі і маклаках, черевну порожнину можна розділити на краніальну, середню і каудальну ділянки.
Краніальна ділянка черевної порожнини — régio abdóminis craniális — відділяється від грудної порожнини діафрагмою, а від середньої ділянки — площиною, умовно проведеною сегментально по найбільш опуклому контуру останнього ребра. Площиною, яка проходить уздовж правої й лівої реберних дуг, і серединною площиною ділянка ділиться на праву й ліву підреберні — régio hypochondríca déxter et siníster — і непарну мечоподібну — régio xiphoídea — ділянки.
Середня ділянка черевної порожнини — régio abdóminis média — двома сагітальними площинами, проведеними на рівні кінців попереково- реберних відростків поперекових хребців, ділиться на праву й ліву бічні ді- лянки — régio abdóminis laterális. Решта середньої ділянки поділяється на дві частини фронтальною площиною, умовно проведеною на рівні середини першого ребра. Верхня частина називається поперековою — régio lumbális,
нижня — пупковою — régio umbilicális.
Каудальна ділянка черевної порожнини — régio abdóminis caudális — за- ймає простір від середньої ділянки до входу в тазову порожнину. Ця ділянка двома сагітальними площинами, проведеними на рівні вільних кінців попе- рекових хребців каудально, розділяється на праву й ліву пахвинні ділянки
Рис. 5.2. Схема розвитку серозних порожнин тіла:
А — риб; Б — амфібій і рептилій; В — ссавців; 1 — головний целом (навколосерцева порожнина); 2 — по- перечна перегородка; 3 — тулубовий целом; 4 — серце; 5 — печінка; 6 — легені; 7 — діафрагма; 8 — плев- ральна порожнина; 9 — перитонеальна порожнина
238
НУТРОЩІ
— régio inguinális déxter et siníster, тобто вони є продовженням назад бічних ділянок. Середня частина є продовженням пупкової ділянки і називається лобковою ділянкою — régio púbica.
ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ БУДОВИ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ
Під час розгляду нутрощів у поперечному розрізі найбільш розвиненим є комплекс органів травлення. Він тягнеться від переднього кінця до хвоста і є не лише найдовшою, а й найширшою за діаметром трубкою. Решта нутро- щів (дихання, сечовиділення, розмноження) мають менші розміри і зв’язані з кишковою трубкою.
Для нутрощів (при їх функціональному та структурному різноманітті) є багато спільних елементів. Усі вони мають трубчасту будову і сполуча- ються із зовнішнім середовищем. Травна трубка має два отвори: вхідний (ротовий) і вихідний (відхідник); дихальна трубка — один парний отвір (носовий), який одночасно є вхідним і вихідним. У сечовидільній і стате- вій трубці самців є тільки один вихідний отвір сечостатевого каналу, хоча протилежні, початкові кінці цих трубок також складаються з дрібних тру- бочок, які в цілому формують нирки чи сім’яники. Статева система самок має особливості: лише провідні шляхи являють собою трубку з непарним вихідним отвором (статева щілина) і парним вхідним (яйцепровід). Яєч- ник є компактним органом.
Є багато спільного в будові стінок внутрішніх органів, які складаються з трьох основних оболонок: слизової, м’язової і серозної (див. кольорову вклей-
ку, рис. VI).
Слизова оболонка — túnica mucósa — вкриває внутрішню поверхню труб- частих органів і вистелена епітелієм. Залежно від функції, яку виконує епі- телій, він буває дуже різноманітним: у ділянках, де можливі механічні по- шкодження, розміщений плоский багатошаровий епітелій (ротова порожни- на, стравохід); там, де механічні пошкодження менш можливі, знаходиться миготливий (трахея, маткова труба), циліндричний (кишки), циліндричний секреторний (залози) епітелій.
Слизова оболонка складається з епітеліальної пластинки — lamína epitheliális, власне сполучнотканинної пластинки — lamína própria mucósae — та підслизової основи. В місцях, де слизова оболонка легко збирається в складки або сильно розтягується, як, наприклад, у стравоході, підслизова основа добре розвинена. Складчастість у слизовій оболонці може створюва- тись завдяки наявності особливого тонкого прошарку м’язових волоконець — м’язової пластинки слизової оболонки — lamína musculáris mucósae. Її наяв- ність тісно пов’язана з розвитком підслизового шару.
М’язова оболонка — túnica musculáris — порівняно масивна і складається з внутрішнього колового — strátum circuláre — і зовнішнього поздовжнього
— strátum longitudinále — шарів. М’язова оболонка представлена непосмуго- ваною м’язовою тканиною, проте в деяких органах вона може бути предста-
239