- •Міністерство освіти і науки україни
- •Передмова
- •Структура навчальної дисципліни “Логіка”
- •Заліковий модуль 1. Основні логічні форми мислення та закони логіки Змістовий модуль 1. Предмет і задачі логіки. Основні закони мислення Основні питання лекції та семінарського заняття
- •1.1. Мислення як предмет вивчення логіки
- •1.2. Основні етапи розвитку логіки як науки.
- •1.3. Структура та мова формальної логіки.
- •1.4. Основні закони мислення
- •1.5. Практичне значення логіки для юристів.
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Змістовий модуль 2. Поняття та логічні операції з ними Основні питання лекції та семінарського заняття
- •2.1. Поняття як форма мислення: загальна характеристика, властивості та ознаки.
- •2.2. Структура поняття: зміст та обсяг поняття. Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття.
- •2.3. Види понять.
- •2.4. Логічні відношення між поняттями.
- •2.5. Логічні операції над поняттями.
- •Обмеження і узагальнення понять.
- •Поділ понять та правила поділу.
- •Правила поділу понять:
- •Визначення понять та правила визначення.
- •Явні визначення мають такі правила:
- •Операції, подібні до визначення.
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Змістовий модуль 3. Судження та логічні операції з ними Основні питання лекції та семінарського заняття
- •3.1.Загальна характеристика судження і його структур. Судження і речення
- •Будь-яке судження людина висловлює у формі речення. Навіть, коли ми думаємо про себе, не виражаючи думки в письмовій або усній формі, ми користуємося прихованою, внутрішньою мовою.
- •3.2. Прості категоричні судження. Об’єднана класифікація суджень та розподіленість термінів в судженнях
- •3.3. Відношення між судженнями. Логічний квадрат
- •Правила операцій з простими судженнями та ймовірні помилки
- •3.4. Складні судження та їх класифікація
- •3.5. Поділ суджень за модальністю
- •Питання для самоконтролю
- •3.Що розуміється під предикатом судження?
- •Завдання для самостійної роботи
- •Види умовиводів
- •4.1.2. Безпосередні умовиводи
- •4.1.3. Категоричний силогізм. Визначення та побудова простого категоричного силогізму (пкс)
- •Аксіоми силогізму
- •2.Петренко – людина.
- •Загальні правила:
- •Категоричний силогізм з судженнями, що виокремлюють.
- •Категоричні силогізми із суджень з відношеннями.
- •4.1.4. Умовні та розподільні силогізми
- •Якщо а то с
- •4.1.5. Скорочені та складно-скорочені умовиводи
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •4.2.2. Види неповної індукції: популярна, через відбір фактів, наукова
- •4.2.3. Методи наукової індукції
- •Метод єдиної схожості
- •Метод єдиної відмінності
- •Об'єднаний метод схожості і відмінності
- •Метод супутніх змін
- •Метод залишків
- •Правила побудови індуктивних міркувань.
- •Помилки в індуктивних міркуваннях.
- •Питання для самоконтролю
- •4.3.2. Аналогія властивостей та відносин
- •4.3.3. Аналогія закону і права
- •Питання для самоконтролю
- •5.2. Сутність доведення та його структура
- •Види доведення: пряме та непряме.
- •5.3. Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики
- •Отже, н. Скоїв злочин
- •5.4. Правила й помилки в доведенні та спростуванні Правила щодо тези
- •Правила щодо аргументів
- •Правила щодо демонстрації
- •5.5. Парадокси і софзми.
- •5.6. Загальна характеристика гіпотези
- •5.7. Види гіпотез. Поняття версії
- •5.8. Способи підтвердження і спростування гіпотез
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Змістовий модуль 6. Мистецтво полеміки Основні питання лекції та семінарського заняття
- •6.1. Вербальні (мовні) форми аргументації
- •6.2. Риторика – мистецтво красномовства
- •6.3. Культура судових промов
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Висновки
- •Практикуми практикум і
- •Практикум іі поняття та логічні операції з ними
- •Види понять
- •Відношення між поняттями
- •Операції над поняттями
- •Практикум ііі
- •Прості судження
- •Складні судження
- •Практикум іv
- •IV. 1. Дедуктивні умовиводи
- •Практикум IV
- •IV.2. Індуктивні умовиводи
- •Практикум IV
- •IV. 3. Аналогія.
- •Практикум V
- •Тести Змістовний модуль 1. Логіка, її предмет та функції. Закони логіки
- •Змістовний модуль 2. Поняття як форма мислення
- •Змістовний модуль 3. Судження як форма мислення
- •Змістовний модуль 4.1. Дедуктивні умовиводи
- •Змістовний модуль 4.2., 4.3. Індуктивні умовиводи. Аналогія
- •Змістовний модуль 5. Основи аргументації
- •Змістовий модуль 6. Мистецтво полеміки
- •Перелік контрольних питань до заліку
- •Література
- •Діденко Ніна Григорівна
3.5. Поділ суджень за модальністю
Модальність (від лат.modus – міра, спосіб) у цілому прийнято визначати як певне відношення до змісту висловлювання або оцінка висловлюваня, яку дають з певної точки зору. Це ставлення, відношення людини до висловлювання, яке вона виголошує. Так, наприклад, людина може стверджувати, що те, про що говориться у висловлюванні, є необхідним, випадковим, можливим, було чи буде тощо.
Для правового мислення в пізнавальному відношенні важливе значення мають такі модальності суджень, як епістемічна, деонтична, алетична та темпоральна.
Епістемічна модальність – це характеристика висловлювання, яка включає такі модальні оператори, як: “доведено”, “спростовано”, “сумнівно”, “відомо”, "допустимо", не вирішено". В юридичній практиці використовується при градації висловлювання від "істинно" до "хибно" для оцінки істиності чи хибності висловлювання.
Деонтична модальність – це висловлювання, які широко вживаються в юридичній практиці і утворюються за допомогою таких модальних операторів, як: “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено”, “не заборонено”. У деонтичних судженнях містяться адресовані людям вказівки, які виражаються в формі поради, побажання, команди, наказу, нагадування, правил поведінки тощо. Отже, до деонтичних висловлювань належать і норми права, логічними елементами яких є:
авторитет-орган, що встановив норму,
адресат – особа, на які поширюється норма,
опис дії або диспозиція,
деонтична форма припису: обов’язки, дозвіл, заборона,
санкція, тобто нагадування про юридичні наслідки невиконання припису.
Право та обов’язок як найважливіші характеристики правовідносин виражають за допомогою деонтичних операторів:
Зобов’язування (обов’язково) – О
Заборонення (заборонено) – F
Повноваженість (дозволено) - Р
У правових текстах, як правило, вживаються особливі слова для позначення модальності припису:
а) правозобов’язуючі норми формулюють за допомогою слів “зобов’язаний”, “повинен”, “належить”, “визнається”. Наприклад: “Усі співробітники ОВС зобов’язані майстерно володіти табельною зброєю”.
Символічно правозобов’язування виражається формулою О(d), що означає: дія d підлягає обовязковому виконанню.
б) правозаборонні норми формулюються за допомогою слів: “забороняється”, “не в праві”, “не може”, “не допускається”. Наприклад: “Забороняється експлуатація автотранспортних засобів без номерних знаків”.
Символічно правозаборона виражається формулою F (d), що означає: дія d заборонена.
в) правонадаючі норми утворюються в юридичних актах за допомогою слів: “має право”, “вправі”, “може мати”. Наприклад: “Особа, яка здала речі на зберігання, має право вимагати їх назад у будь-який час”.
Символічно це виражається формулою D(d), що означає: дія d має право на виконання.
Алетична модальність:
судження можливості – відображається ймовірність наявності чи відсутності ознаки у предмета, про яку говориться у даному судженні,
судження дійсності – констатується наявність чи відсутність у предмета тієї чи іншої ознаки,
судження необхідності – відображається така ознака, яка притаманна предмету за усіх умов.
В правовій діяльності використовуються при аналізі та оцінки понять "необхідна умова" та "достатня умова".
Темпоральна модальність – це характеристика висловлювання, яка включає такі модальні оператори , як: "було", "є", "буде", "раніше", "пізніше", "одночасно". В правовій діяльності використовується для встановлення часових характеристик дії, події чи ситуації, а також для часової синхронізації причинно-наслідкових зв'язків.
Розглянуті модальності не вичерпують клас модальних логічних теорій. Наразі модальна логіка бурхливо розвивається, розробляючи нові модальні поняття і включаючи їх до предмету свого дослідження.