Структура навчальної дисципліни “Логіка”

Назва змістового модуля	Всього	лекції	Семінар. заняття	СРС	індивідуальна робота ІНДЗ	Форма контролю
Заліковий модуль 1. Основні логічні форми мислення та закони логіки.
ЗМ 1 Предмет і задачі логіки. Основні закони мислення	6	2	2	2	10	Усне опитування, виконання практикумів, тестування
ЗМ 2 Поняття та логічні операції з ними	8	2	2	4
ЗМ 3 Судження та логічні операції з ними	8	2	2	4
ЗМ 4 Умовиводи: дедуктивні, індуктивні, традуктивні	18	6	6	6
Всього за модуль 1:	50	12	12	16	10	Модульна контрольна робота

Заліковий модуль 2. Основи аргументації та полеміки.
ЗМ 5 Основи теорії аргументації	12	4	4	4	12	Усне опитування, виконання практикумів, тестування
ЗМ 6 Мистецтво полеміки	7	2	2	3
Всього за модуль 2:	31	6	6	7	12	Модульна контрольна робота
Всього	81	18	18	23	22	д/залік

Заліковий модуль 1. Основні логічні форми мислення та закони логіки Змістовий модуль 1. Предмет і задачі логіки. Основні закони мислення Основні питання лекції та семінарського заняття

1.1. Мислення як предмет вивчення логіки.

1.2. Основні етапи розвитку логіки як науки.

1.3. Структура та мова формальної логіки.

1.4. Основні закони мислення.

1.5. Практичне значення логіки для юристів.

Основні поняття: логос, відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, судження, умовивід, закон, термінологія, тотожність, суперечність, підстава.

1.1. Мислення як предмет вивчення логіки

Логіка є однією з найдавніших галузей наукового знання, її роль в сучасному житті є важливою та багатоплановою. Необхідність вивчення логіки майбутніми юристами обумовлена тим, що вся правотворча та правоохоронна діяльність у суспільстві пов’язана з суттєвими потребами та інтересами людей, а часто – стосується їх долі. Отже, навіть невелика логічна помилка може привести до негативних, а інколи трагічних, драматичних наслідків.

Логіка вивчає форми, норми, закони, за якими повинні будуватися будь-які правильні міркування людини.

Як зазначав видатний французький математик XVII ст. Б.Паскаль: “Усе наше достоїнство міститься у думці. Не простір та час, які ми не зможемо заповнити, підносять нас, а саме вона, наша думка. Будемо ж учитися добре думати і мудро діяти”.

Логіка як самостійна наука має багатовікову історію. Свою назву логіка отримала від давньогрецького слова logos, що означає слово, смисл, думка, мова.

Уже в рамках античної філософії, яка виступала як єдина наука про навколишній світ, логіка розглядалася як своєрідна, раціональна форма філософії. У подальшому розвитку логіка стає більш складним і багатогранним феноменом духовного життя суспільства. В різні історичні періоди у різних мислителів логіка отримувала різну оцінку: одні вважали її технічним засобом – практичним “знаряддям думки”; другі – мистецтвом мислити та міркувати; треті – “регулятором”, тобто сукупністю правил та норм розумової діяльності; були, навіть, спроби представити логіку як своєрідну “медицину” – засіб оздоровлення розуму. У всіх цих роздумах є доля істини. Узагальнюючи ці думки, можна сказати, що логіка – це наука, яка виконує у суспільстві різні функції, отже є багатогранною.

Логіка досліджує мислення, враховуючи ті закономірності, якими керується людина у процесі пізнання істини, тобто логіка вивчає, як можна із раніше встановлених і перевірених фактів, не звертаючись у кожному конкретному випадку до практики, а лише застосовуючи особливі правила та закони мислення, одержувати нові істини. Отже, визначення логіки можна сформулювати так: логіка – це наука про форми і закони правильного мислення, яке приводить до істини.

Слід зазначити, що мислення є притаманним лише людині і виступає як процес активної діяльності людського мозку, який поєднує чуттєве і раціональне пізнання світу.

Чуттєве пізнання має 3 основні форми: відчуття, сприйняття, уявлення. Необхідною умовою інформації про предмет у вигляді відчуття і сприйняття є безпосередня наявність предмета або явища. Тільки тоді можна виділити окремі властивості предмета або ж характеризувати предмет у його цілісності.

Але ми можемо отримати інформацію про предмет і не бачачи його. Відомості про предмети та явища, які сприймалися раніше, можуть відновлюватися в нашій уяві у вигляді різних образів, тобто уявлень.

На рівні уявлення ми намагаємося подолати хаотичне розмаїття відомостей про предмет, одержаних за допомогою відчуття і сприйняття, встановити тотожність між предметом і його наочним образом. Але для уявлення, як і для чуттєвого пізнання в цілому, характерним є брак диференціації одиничного і загального, суттєвого і несуттєвого, випадкового і закономірного. А без такої диференціації чуттєве пізнання не може дати знання про причини існування предметів і явищ. Це зумовлює такий ступінь пізнання, яким є раціональне або логічне мислення, яке носить абстрактний характер і має такі особливості:

1. мислення відображає світ в узагальнених образах;

2. мислення – це процес опосередкованого відображення дійсності. Опосередкованість – це фіксація факту незалежності знання від предмета. Тобто, виникнувши, знання набуває певної відносної самостійності, що дає змогу використовувати його як фундамент та інструмент для отримання нового знання;

3. мислення нерозривно пов’язане з мовою. Яка б думка не виникала в голові людини, вона існує лише в мовних образах, словах, реченнях. За допомогою мови люди виражають і закріплюють результати своєї діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння. Мова і мислення існують в органічній єдності. Ще давньоримський вчений та оратор Цицерон (106-43 рр. до н.е.) підкреслював: “...слово від думки, як тіло від душі, неможливо відділити, не забравши життя у того та іншого”. Думка, яка існує в ідеальній формі, у мові набуває матеріальну форму і дає можливість для спеціального аналізу мислення логікою. Але між мисленням і мовою є і певні відмінності;

4. мислення активно відображає дійсність. Застосовуючи узагальнення, абстрагування та інші прийоми, людина виражає знання не лише природною мовою, але і символічно, за допомогою формалізованої мови, що активно поширюється у сучасній науці.

Отже, в логічному мисленні людина створює певні логічні образи (абстракції), які допомагають проникнути в суть об’єкта пізнання та існують в формі думки про предмет. Розрізняють: предмет думки (те, про що ми міркуємо), зміст думки (те, що ми представляємо у думці про предмет), форму думки (те, як ми міркуємо).

Основними логічними формами мислення є поняття, судження і умовивід. Ці логічні форми відображають найбільш загальні структурні зв’язки і відношення між предметами і явищами. Кожній формі мислення притаманний свій тип зв’язку структурних елементів думки.

Поняття - це форма мислення, яка відображає предмети і явища через сукупність суттєвих ознак.

Судження – це форма мислення, яка відображає зв’язок між предметом і його ознакою. Судження можна позначити схемою: S – P, де S виражає суб’єкт, тобто предмет судження, P – предикат, ознаку предмета. Символи S і P в логіці називають змінними знаками, замість них можна поставити будь-яке конкретне значення і отримати думки з однаковою логічною структурою. Символ “–“ або “є” – це постійний знак (квантор), його значення зберігається при будь-яких значеннях S і P. Кванторами в логіці є також слова “всі” та “деякі”.

Умовивід – це форма мислення, завдяки якій з одного або кількох відомих суджень ми отримуємо нове.

Таким чином, логіка вивчає не конкретний зміст думки, а досліджує логічні форми думок у відриві від конкретного змісту думки, особливостей мовного вираження думки, соціально-класових або професійних ознак людини.

Важливим аспектом при вивченні логіки є питання про істинність мислення. Логічні структури розглядаються незалежно від конкретного змісту. З цієї точки зору, правильним, логічним мисленням слід вважати мислення, яке має такі риси: визначеність, послідовність, доказовість.