точності вирішення задач планування сільських населених пунктів, потрібно топографічну основу з перерізом рельєфу hc = 1,0 м.

При і > 1% і Р га > 4 га, а також при і ≥ 2% за будь-якими розмірами ділянки достатньо буде мати переріз рельєфу через 2,0– 2,5 м.

Проектування мережі доріг, вулиць та проїздів, являється основним питанням під час розробки генерального плану сільського населеного пункту. Для забезпечення відведення поверхневих вод необхідно розмістити вздовж доріг, вулиць, проїздів кювети і лотки. Проектуючи благоустрій, тобто дороги, майданчики, тротуари, необхідно забезпечити мінімальний об’єм земельних робіт і використовуючи природний рельєф проектувати самоплинний рух води по трубопроводах (каналізація).

Для проектування інженерних мереж допустима похибка у визначенні висоти точок складає:

а необхідна висота перерізу рельєфу:

де S – довжина лінії в метрах; і – ухил місцевості у відсотках.

При ухилі місцевості порядку 2 % і відстані між каналізаційними колодязями:

S = 50м; mA = 0,14 м; а hc = 0,5 м.

Розрахунки за формулою (11.36) показують, що для розробки генерального плану та схем інженерних мереж, переріз рельєфу на топографічній основі має бути hc= 0,5 м при ухилах місцевості і ≤ 1% і hc = 1,0 м при і > 1%.

11.10. Облік земель і вибір масштабу плану

Облік земель виконують на картографічних матеріалах. Точність плану залежить від масштабу його, який у свою чергу впливає на об’єм і повноту інформації про місцевість.

Дослідники-землевпорядники на протязі багатьох років займались питанням точності обліку земель. Тому, точність обліку присадибних ділянок повинна не розходитись із точністю реєстрації їх в земельно-облікових документах. У такому разі, для забезпечення точності реєстрації присадибних земель у земельно-облікових документах у визначенні площі присадибної ділянки, яка не

248

перевищує 0,05 га при середній квадратичній помилці в 0,003 га. Виконання цієї умови забезпечується проведенням обліку присадибних земель на топографічній основі в масштабі 1:2000. Загальна площа сільського населеного пункту повинна визначатися з відносною похибкою порядку 1/300.

Розміри сільських населених пунктів у різних регіонах України різні. Також різні і площі присадибних ділянок, які міняються від 0,10 до 0,25 га. Для прикладу візьмемо площу села Р = 30 га, площу присадибної ділянки р= 0,10 га, кількість присадибних ділянок n= 300, середню квадратичну похибку її визначення mР = 0,003 га, знаходимо середню квадратичну похибку загальної площі сільського населеного пункту:

та відносну похибку:

Ці розрахунки показують, що облік присадибних ділянок із середньою квадратичною похибкою 0,003 га задовольняє вимоги точності реєстрації їх у земельно-облікових документах, та в обліку громадських земель.

Роздрібненість присадибних ділянок у сільських населених пунктах ставить високі вимоги щодо систематизації аналізу плану. Тому, під час визначення площ дотримуються принципу “від загального до приватного”, який полягає в поділенні загальної площі населеного пункту на частини, включаючи 80–100 ділянок. Площі секцій ув’язують з загальною площею на планшеті, або площею населеного пункту, а площі ділянок – у кожній секції окремо.

Для більшої ясності розглянемо приклад про необхідність точності визначення площі однієї секції за умови отримання загальної площі населеного пункту з відносною похибкою 1/300.

Подамо загальну площу Рs населеного пункту у вигляді:

де Р1, Р2, Р3, Рп – площі окремих секцій.

Тоді середню квадратичну похибку площі населеного пункту можна виразити формулою:

249

де mP – середня квадратична похибка однієї секції; n – число секцій.

Від середньої квадратичної похибки у виразі (11.40) перейдемо до відносної похибки:

За кількістю секцій у населеному пункті n = 8 з виразу (11.43) площа секцій має визначатись з відносною середньою квадратичною

Таким чином, для обліку присадибних ділянок знаменник масштабу плану має бути 1/2000, загальна площа населеного пункту визначається з відносною середньою квадратичною похибкою 1/300, а площа секції – 1/100.

11.1. Проектування планування та забудови сільських населених пунктів

11.1.1. Основні вимоги, які постають при виборі території майбутнього населеного пункту

Вибираючи територію для будівництва населеного пункту, враховуємо техніко-економічні та санітарно-гігієнічні обстеження з урахуванням природних умов. Порівнюючи варіанти, приймаємо кращий з них.

Вибираємо територію для заселення, яка розташована в гарних природних умовах – з мальовничим рельєфом, яка захищена від вітрів, поблизу рік, водоймищ та лісів.

250

Ділянки, які розташовані на підвищених плато та в низинах, для населеного пункту однаково мало придатні. Перші не захищені від панівних вітрів, через це будівлі будуть надто охолоджуватись. Ділянки, які розташовані в низинах, можуть затоплюватися під час повені, піддаватись випробуванню шкідливої дії туманів, які викликають вологість у домівках, що несприятливо відіб’ється на здоров’ї населення.

Для новобудов та населення, яке буде проживати в них, найбільш придатні території, які розташовані на схилах та захищені від дії холодних вітрів. При цьому, житлова зона повинна знаходитись з навітряної сторони по відношенню до виробничої зони і вище її за рельєфом.

Характеристику вітрового режиму дає роза вітрів – графічне зображення повторюваності (або сили) вітрів за напрямами. Рози вітрів будують за місяцями, сезонно, а також середньорічні.

Для вирішення питань розташування територій та комплексів новобудов сільського населеного пункту необхідно мати дві рози вітрів – літню та зимову.

Рельєф. Найбільш прийнятною для населеного місця являється площадка з південним, південно-західним або південно-східним схилом, що забезпечує краще освітлення та найкращу сонячну радіацію.

Ґрунт. Ґрунти будівельної площадки необхідно розглядати як природну основу для будівель та споруд.

Проектуючи населений пункт, в якому здебільшого будують однота двоповерхові будинки, навантаження на ґрунт буде 1–2 кг/см2.

Для населеного пункту необхідно відвести території з глибиною залягання ґрунтових вод при найвищому їх стоянні не менше 3-х метрів. При цьому, відстань від підошви фундаменту споруди та рівня ґрунтових вод повинна бути не менше 0,5 м.

11.1.2. Розрахунок величини населеного пункту

Основними факторами, які визначають величину населеного пункту (загальну чисельність його населення, розміри території), являються підприємства обласного та районного значення. Такі фактори називають містоформуючими. За кожним з них, на основі матеріалів планових і господарських органів, а також перспективних планів розвитку підприємств та закладів визначають основні

251

показники, які необхідні для складання проекту планування населеного пункту.

Усе населення проектуючого населеного пункту розглядають, як складові з трьох основних груп:

містоформуюча; обслуговуюча; несамодіяльна.

До першої групи (містоформуючої) відносять робітників, які зайняті на підприємствах та організаціях містоформуючого значення.

Другу групу (обслуговуючу) складають робітники, які зайняті в культурно-побутових та комунальних підприємствах і закладах (адміністративні тощо), які обслуговують тільки конкретний населений пункт.

До несамодіяльної групи відносять дітей дошкільного і шкільного віку, пенсіонерів, інвалідів та осіб, які зайняті в домашньому господарстві.

Виходячи з відсоткового відношення цих трьох груп, визначають загальну чисельність населення за формулою трудового

де Н – проектна чисельність населення; А – абсолютна чисельність містоформуючої групи;

Б– відсоткова величина обслуговуючої групи (% від Н);

В– відсоткова величина несамодіяльної групи (% від Н). Величини обслуговуючої групи у відсотках відповідно до

діючих будівельних норм і правил приймають, як на першу чергу будівництва, так і на розраховану на перспективу наступні:

•для найбільших міст – 19–20 та 23–26;

•для великих міст – 18 та 23;

•для середніх та малих міст і селищ – 15–17 та 19–22. Величину несамодіяльної групи визначають на основі аналізу

даних демографічної статистики, звичайно в межах 48–52 %.

Для сільських населених пунктів питома вага обслуговуючої групи, залежно від величини та значення населеного пункту, приймають у межах 10–20 %.

Наприклад: містоформуюча група А=10000 осіб, обслуговуюча група Б=20 %, несамодіяльна група В=50 %.

252