Інтервал фотографування знаходять, як час за який літак

bΧ

де tmin – мінімальний інтервал фотографування, який встанов-

люється на командному приладі (ЕКП).

Допустимі похибки отримання повздовжнього перекриття знімків і граничні відхилення від заданого маршруту знаходять за формулами:

де δ – допустимий змаз зображення.

2.3. Оцінка якості аерофільмів

Після закінчення аерофотознімання, фільм передають для його фотохімічної обробки. Проявлений, зафіксований і просушений фільм підписують. Підпис, що включає шифр об’єкта, дату знімання та номер кожного знімка, виконують у туші на емульсійній стороні зворотним шрифтом, як показано на рисунку 2.2. Підпис роблять у північно-східному куті знімка, якщо маршрути прокладено зі сходу на захід, паралельно базису фотографування.

Напрям на північ визначають за тінями, що падають від високих споруд з урахуванням часу знімання. Відлік знімають з годинника, що вдруковується в негатив під час експонування.

47

Зворотний шрифт використовують для того, щоб отримуючи позитивне зображення, мати пряме зображення підпису.

Рис. 2.2.

Одночасно з оформленням аерофільму, аналогічно реєструють статограми і висотограми. Причому, номер аерознімка повинен співпадати з відповідними номерами показників статограми і висотограми. Кожний кадр відокремлюють та приступають до позитивного друкування за допомогою контактного станка.

Після отримання позитивних відбитків та їх фотохімічної обробки і просушування виготовляють накидний монтаж.

Викладання накидного монтажу починають із правого верхнього (північно-східного) кута ділянки таким чином, щоб усі підписані номери на аерознімках легко читалися. Під час виконання монтажу з 60 % перекриття викладають усі знімки фільму, 80 % – через один, а 90 % – викладають кожний третій знімок. Причому, перший і останній знімки маршруту обов'язково включаються в накидний монтаж. Знімки викладають таким чином, щоб усі контури, принаймі в центральній частині, повністю співпадали. На краях знімків, коли присутні великі перепади висот, можуть бути розходження. Співпадання контурів досягають методом мультиплікації або миготіння. Для цього верхній знімок, притримуючи один його кінець, дуже часто відхиляють. Це призводить до того, що ми майже одночасно бачимо зображення контурів на нижньому та верхньому знімках. Знімки зручніше всього накладати один до одного віялом, а не за маршрутами.

Після того, як цілий фільм буде розкладено і закріплено кнопками, виконують саме оцінку точності. Вона полягає у визначенні фактичних значень повздовжнього і поперечного перекриття.

Вимірювання перекриття виконують за допомогою фотограмметричної лінійки. Цю лінійку виготовляють на прозорій основі, на яку наносять поділки у відсотках, підписані непарно. На цій же лінійці нанесено ще одну шкалу, за допомогою якої визначають непаралельність базисів фотографування, так звану “ялинку”. Ця шкала являє собою пучок променів, що виходить з однієї точки з інтервалом в один градус. На шкалі підписано всі парні значення променів від 2 до 14.

48

Під час вимірювання фотосхеми, по суміжних знімках лінійку сполучають з правим краєм верхнього знімка, а проти правого краю нижнього знімка читають значення перекриття, як показано на рисунку 2.3.

Рис. 2.3.

На рисунку 2.3 перекриття дорівнює 67 %. З метою визначення ”ялинки” нульовий відлік сполучають із верхньою стороною одного із знімків, при чому точка сходу всіх напрямів повинна співпадати з кутом знімка. Значення кута розвороту ε (епсілон) читають по найближчому променю, що проходить біля кута суміжного знімку. Як показано на рисунку 2.4.

12

10

6

2

χ

Рис. 2.4.

Поздовжні та поперечні кути нахилу знімків визначають за круглим рівнем, який вдруковується в кадр під час експонування.

Допустимі значення непаралельності та кутів нахилу наведено в таблицях 2.5 і 2.6.

49