значно полегшує обробку знімків, тим самим піднімає точність обробки моделей.

Природно, що вибирають АФА із тих, які є в наявності, забезпечуючи заданий масштаб зміною висоти фотографування.

Визначившись із типом АФА і приблизною висотою аерофотознімання вибирають тип літака. При чому, цей вибір виконують з урахуванням льотно-технічних та експлуатаційних даних літака, впливу швидкості його на змазування зображення, яке обумовлюється рухом літака під час експозиції. І, нарешті, слід урахувати цикл роботи АФА та діапазон можливих експозицій, також можливість використання АФА на заданій висоті.

Розрахункову частину проекту виконують одночасно з побудовою графічної частини.

Насамперед, необхідно об'єкт аерофотознімання поділити на знімальні ділянки, межі яких повинні співпадати з рамками трапеції топографічних карт або планів. Розміри знімальних ділянок наведено в таблиці 2.2.

Мінімальні знімальні ділянки можуть бути об'єднані, коли різниця відміток висот середніх площин суміжних ділянок не більше 0,2×НА – для гірської і не більше 0,1×НА – для рівнинної місцевості.

Після того, як підготовлені трапеції за знімальними ділянками розраховують кількість маршрутів (якщо виконується площинне знімання), кількість знімків, кількість необхідних фотоматеріалів і хімікатів.

Аерофотознімання, як це вже наголошувалось, виконують таким чином, щоб одна й та сама частина об'єкта відобразилася б на

42

суміжних знімках. Тобто виконують знімання зі взаємним перекриттям знімків.

При наявності досить великого перепаду висот може виникнути так званий фотограмметричний розрив. Тобто такий випадок, коли перекриття знімків відносно середньої площини витримується, але деякі точки випадають із стереопари. Для запобігання цього необхідно збільшити відсоток перекриття. Крім того, слід ураховувати, що деякі вади фотограмметричних робіт, які передують саме складанню карти, вимагають перекриття не тільки самих знімків, але і стереопар. До цих робіт належить фототриангуляція. У цьому випадку на підставі заданого перекриття розраховують перекриття для даної ділянки знімання. Розрахунок необхідно виконувати на основі таблиці 2.3.

де h=Zmax-Zmin – найбільше перевищення точок над середньою рівневою поверхнею. Поперечне перекриття аерофотознімків задається відповіднодотаблиці2.4.

Таблиця 2.4

Визначивши значення повздовжнього (PX) і поперечного (PY) перекриття розраховують кількість знімків у маршруті та кількість маршрутів.

Для того, щоб розрахувати кількість знімків у маршруті необхідно визначити базис фотографування.

Базисом фотографування називається віддаль між центрами проекцій суміжних знімків.

Розглянемо як співвідноситься довжина базису в масштабі знімка (bX) та відсоток перекриття знімків. Якщо наші знімки перекриваються на 100 % тоді довжина базису дорівнює нулю. Якщо перекриття знімків складає 50 % – довжина базису дорівнює половині

довжини знімку по осі x ( 12 lx ) і, коли перекриття знімків відсутнє (0 %)

базис фотографування дорівнює довжині знімків. Тобто можна стверджувати, що базису фотографування відповідає надлишок відповідного відсоткового перекриття bΧ → (100 − PΧ) .

Як правило в аерофотограмметрії використовують квадратні знімки. Переважно їх розміри складають 18×18 см, рідше 24×24. Більші формати знімків використовують під час дешифрування.

Враховуючи це, остаточно визначимо базис фотографування в масштабі знімка за формулою:

де lx – довжина сторони знімка по осі абсцис.

Для визначення віддалі між центрами фотографування, тобто безпосередньо базис фотографування, необхідно врахувати масштаб знімків. У такому разі необхідно знайти сторону знімків на місцевості, це легко зробити враховуючи залежність (2.2):

Тепер, маючи довжину сторін знімків, яка проектується на місцевості, отримаємо:

Аналогічні формули можуть бути отримані також для віддалей між маршрутами:

Кількість маршрутів може бути визначено як частку від ділення ширини ділянки (DУ), яка береться із завдання, на віддаль між маршрутами (BУ). Але в цьому разі ми отримуємо не кількість маршрутів, а кількість інтервалів між центрами проектування. Ця кількість завжди менша від кількості маршрутів на одиницю. Тому остаточна формула визначення кількості маршрутів має вигляд:

Слід відзначити, що частка від ділення, яка отримується, завжди заокруглюється до цілого значення в більшу сторону. Це робиться для того, щоб останній маршрут завжди проходив за нижньою межею ділянки.

Далі, наносять перший маршрут аерофотознімання на топографічну карту. Причому, цей маршрут сполучають із північною рамкою трапеції, якщо нема зауважень у завданні, і проектують прокладання маршрутів із заходу до сходу, інколи, замовнику необхідно прокладати маршрути з півночі на південь. У такому разі перший маршрут сполучають із західною рамкою трапеції. Другий і подальші маршрути наносять паралельно першому на віддалі BУ в масштабі карти. Потім, ураховуючи довжину сторони знімків, показують ширину охоплення знімків на карті і виділяють кольоровим олівцем зону подвійного перекриття знімків.

Кількість знімків у маршруті, так само знаходять або визначають як відношення довжини маршруту до базису фотографування. Однак слід урахувати початок та кінець прокладання маршруту. Коли ми прокладали маршрути то центр першого маршруту сполучили з рамкою трапеції, а центр останнього частіше всього за рахунок округлення в більшу сторону, навіть буде виходити за межі знімальної ділянки. Тим самим ми забезпечимо стикування аркушів сумісної трапеції. А якщо ми розмістимо центр першого знімку, на рамці трапеції, то не отримаємо надлишку, хоча половина знімку вийде за

45

межі ділянки. Справа полягає в тому, що ми обробляємо на стереоприладах не поодинокі знімки, а стереопари. Тобто наша робоча зона на стереопарі буде співпадати з рамкою. Очевидно, що для запису слід додати хоча б по одному знімку з початку та з кінця маршруту. Ураховуючи це, формула визначення кількості знімків у маршруті, при РΧ =60 % повздовжньому перекриті, буде наступною:

n = DΧ +3. (2.9)

BΧ

Якщо в маршруті запроектовано збільшене перекриття, тобто знімки будуть розташовуватись щільніше, додають по два знімки на початку маршруту і по два в кінці маршруту (при РΧ =80 % ). А для

перекриття РΧ =90 % по чотири знімки. Таким чином формула визначення кількості знімків у маршруті при РΧ =90 % має вигляд:

Знаючи кількість знімків, легко знайти необхідний метраж плівки. Але тут слід урахувати, що кадри на плівці не стикуються між собою, вони йдуть із певним інтервалом. Тому довжину плівки необхідно брати дещо більшу, ураховуючи коефіцієнт:

Після цього розраховують деякі параметри, які будуть необхідні штурману та бортоператору під час аерофотознімання. До цих параметрів належать базисні кути пеленгування.

Базисним кутом пеленгування називається кут між прямовисним променем, що проходить через центр знімка, і напрямом на центр суміжного знімка.

Розділяють поздовжній базисний кут пеленгування, коли суміжні знімки належать одному маршрутові, і поперечний базисний кут пеленгування, коли суміжні знімки належать суміжним маршрутам.

Вираховують кути пеленгування на основі залежності:

46