6. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України, гарантії їх дотримання

Правовий статус людини - це її юридичне закріплене стано­вище у суспільстві, сукупність прав і обов’язків, відповідаль­ності та гарантій. Основу цього статусу складає конституційно-правовий статус, який базується на принципах: загальності прав, свобод і обов’язків людини і громадя­нина; рівності; єдності прав і обов’язків; гарантованості прав і свобод; невід’ємності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина; взаємної відповідальності держави і громадянина; невичерпності конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина; вільного розвитку особистості.

Конституція України визнає можливість громадян здійсню­вати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріаль­них і духовних інтересів, встановлених державою і закріплених у Конституції та інших нормативних правових актах.

Конституція України визначає такі групи основних прав люди­ни і громадянина:

Особисті права: право на життя, на недоторканність особи, житла (ст. 27, 28, 29, 30); на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції (ст. 31); право на приватне життя, невтручання у нього (ст. 32); на вибір місця проживання, свободу пересування (ст. 33); на свободу власної думки і слова, на вільне волевиявлення своїх поглядів і переконань (ст. 34); на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

Політичні права: право брати участь в управлінні державними та громадсь­кими справами (ст. 38); обговорювати і приймати закони та рішення загальнодер­жавного і місцевого значення (ст. 39); надсилати індивідуальні і колективні звернення до дер­жавних органів (ст. 40); утворювати і брати участь у роботі об’єднань громадян (ст. 36, 37); обирати і бути обраним до державних органів та органів місцевого самоврядування тощо (ст. 38).

Економічні права: право на приватну власність (ст. 41); на підприємницьку діяльність, не заборонену зако­ном (ст. 42); право на працю (ст. 43); можливість вибору роду занять і роботи за своїм покли­канням (ст. 43); право на справедливу оплату праці (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45).

Соціальні права: право на охорону здоров’я (ст. 49); право на житло (ст. 47); право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хво­роби, втрати працездатності (ст. 46); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї тощо (ст. 48).

Екологічні права: право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50); на екологічно безпечні продукти харчування та предмети побуту (ст. 50); на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50).

Культурні права: право на освіту (ст. 53); на користування досягненнями вітчизняної і світової культури (ст. 54); на свободу наукової, технічної та художньої творчості (ст. 54); право на захист інтелектуальної власності (ст. 54).

Важливе місце серед конституційних прав і свобод в Україні займає право на захист. Так, зокрема ст. 55 Конституції Укра­їни визначає, що права і свободи людини і громадянина захи­щаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, орга­нів місцевого самоврядування, посадових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верхов­ної Ради з прав людини; після використання усіх національ­них засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учас­ником яких є Україна; будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і проти­правних посягань.

Ст. 56 гарантує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріаль­ної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дія­ми чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 57 кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що виз­начають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’яз­ки громадян, не доведені до відома населення у порядку, вста­новленому законом, є нечинними.

Ст. 59 Конституції гарантує право на правову допомогу.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного й того ж виду за одне й те ж саме правопорушення.

Основними обов’язками громадян України є: поважати права та законні інтереси інших осіб (ст. 68); дотримуватися Конституції та законів України (ст. 68); зберігати природу і охороняти її багатства (ст. 66); сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи (ст. 67); захист Вітчизни, служба у Збройних Силах України (ст. 65).

Відповідно до Закону України „Про Уповноваженого Вер­ховної Ради з прав людини” парламентський контроль за до­триманням конституційних прав і свобод людини і громадяни­на та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, чинними між­народними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шля­хом подання бюлетенів. Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40-річного віку, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п’яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Уповноважений призначається строком на п’ять років, який починається з дня складання ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Громадяни України отримали право безпосереднього звер­нення до Європейського суду з прав людини з моменту набуття чинності Конвенції про захист прав людини та основних свобод (11 вересня 1997 р.).