2. Теорія колективу у спадщині видатних педагогів.

У сучасній педагогічній науці існує два протилежних підходи до визначення сутності впливу колективу на особистість: гуманістичний та авторитарний. Глибокий і ґрунтовний аналіз цих підходів зроблено у посібнику Красовицького М.Ю «Практична педагогіка виховання».

Гуманістичний напрямок спирається на фундаментальне положення про те, що особистість дитини є центром педагогічного процесу, а також на позитивні сторони концепції А.С. Макаренка. Адже, створюючи колектив як організоване гуманне середовище для дитини, піклуючись про її безпеку, про певний порядок і традиції, які захищають її від свавілля, насильства з боку окремих індивідів, школа створює сприятливі умови для нормального розвитку і самовиявлення кожного вихованця.

А.С. Макаренко гостро виступав проти ігнорування індивідуальних особливостей дитини в школі, усереднення індивідуальності у колективі. Він вважав, що виховний вплив стимулювання позитивної поведінки повинен мати переважно індивідуальний характер. У своєму посібнику М.Ю. Красовицький наводить такий приклад із досвіду роботи А.С. Макаренка:

«За спогадами однієї з вихованок, три дівчини крадькома зірвали у комунарському садку кілька зелених яблук. За цими діями їх застав Макаренко, але нічого не сказав і запропонував дівчаткам залишити яблука та йти спати. Винуватці чекали покарання, але ніхто ні про що не згадував. Лише восени, коли до обіду в їдальні всім вихованцям подали смачні яблука, дівчата побачили на своїх тарілках ті, вже зморщені, висохлі, зеленці».

Яскравим виразником гуманістичної лінії виступив у 60-70-х роках В.О. Сухомлинський. Він розглядав виховання як процес, наслідки якого залежать від ствердження в школі гуманістичних взаємин, культури як основи навчання і виховання, визнання прав особистості дитини.

На думку В.О. Сухомлинського, організаційна спільність – вимогливість, підпорядкування, керівництво, управління, система залежностей – не головне для створення колективу. Суттєве – це гуманні людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі формуються єдині поняття про добро і зло («Сто порад вчителю»).

В.О. Сухомлинський виступав проти спрощеного розуміння механізму впливу колективу на особистість у вигляді обговорення її вчинків на зборах, лінійках і т.п. Механізми виховного впливу мають бути тоншими, складнішими, гармонійними. Неприпустимо перетворювати дитячий колектив на педагогічну палицю, використовувати його як засіб розправи над особистістю. Колектив – це могутній інструмент, і користуватись ним необхідно з великою обережністю: він може стати небезпечним навіть у руках майстра.

Авторитарний напрямок у колективістській педагогіці відповідав вимогам тоталітарного режиму, відбивав ідеологічні штампи в педагогічній науці та помилки самого Макаренка. Відомо, що він іноді демонстрував негативне ставлення до так званої «парної педагогіки», проте сам був її неперевершеним майстром. Час від часу у працях видатного педагога простежуються думки про те, що йому «немає діла до особистості», що конфлікт між особистістю і колективом необхідно доводити навіть до нещадного кінця, про законність підкорення інтересів особистості інтересам колективу.

Саме ці сторони деякі педагоги всіляко відстоювали і намагалися впроваджувати у шкільну практику. Серед методів виховання найважливішими проголошувалися вимоги педагогів і колективу до особистості, а спілкування вчителя з учнями фактично зводилося до системи вимог. Організаційні засади життя дитячого колективу, система відповідальності, взаємозалежності, вимог розглядалися як головний виховний потенціал школи. Спотворене «колективістське виховання» мало своїм наслідком утиск індивідуального в особистості, підміну особистого в дитині нав’язаними почуттями, думками, бажаннями.

Рішучим прихильником авторитарного напрямку був В.В. Кумарін. Будучи послідовним прихильником А.С. Макаренка, він відстоював його помилкові категоричні положення. Всім відомий приклад, коли колоністи обурилися поведінкою вихованця, який був нагороджений Палацом піонерів поїздкою в Мурманськ і не запитав згоди колективу. Згадуючи цю ситуацію, Кумарін захищає тезу про перевагу інтересів колективу: «Колектив, якщо в ньому не беруть до уваги в першу чергу спільні інтереси, нічого не вимагає від особистостей, які в нього входять, і тільки роздає блага, перестає бути колективом». (Кумарин В.В. Теория коллектива в трудах Макаренко. – К., 1979.)

У практиці авторитарна, антигуманна лінія у процесі реалізації ідеї колективістського виховання здійснювалася досить часто у потворних безглуздих формах. Від імені суспільства, колективу дитині нав’язувався світогляд, політичні погляди, образи «своїх і чужих», сфери діяльності, нехтувалося право вибору. Виховання колективізму фактично реалізувалося як вироблення найбільш потворних форм конформізму, пристосування до думок лідерів або «переважної» більшості. Найменші спроби учня висловити незгоду з традиційними судженнями, законами, вимогами або особисту думку, виявити прагнення до самостійності розцінювалися як індивідуалізм.