Механізм формування моральних якостей особистості
Всі наведені компоненти виховного процесу мають сенс лише у єдності і взаємозв’язку. Кожен з них, взятий окремо, не може забезпечити формування моральної особистості. Формування моральної свідомості та поведінки школярів – єдиний, неперервний процес. Бесіди про моральність лише тоді стануть ефективними, коли вони поєднуватимуться з різноманітною суспільно-корисною діяльністю – навчальною, трудовою, спортивно-оздоровчою, естетичною, у процесі якої учні оволодіють досвідом моральної поведінки.
Таким чином, моральне виховання як педагогічний процес має складатися з організації різноманітної практичної діяльності учнів i формування в них моральних відносин.
Основою змісту морального виховання дитини є позиції, які вона реалізує у своїй діяльності з етичної сторони. Mipoю реального та потрібного суспільству типу моральних відносин виступає ідеал особистості. Він задає найближню та найдальшу перспективу для виховання і самовиховання.
Зміст морального виховання учня реалізується в організаційних формах, під якими розуміють доцільно-раціональний вплив на колектив і окремих учнів з метою створення оптимальних умов для успішного розв’язування загальних і конкретних завдань.
Загальні організаційні форми морального виховання поділяють на п’ять груп:
1) керівництво життям і діяльністю учнівського колективу, формування органів його самоврядування, організація і проведення зборів, чергувань та ін.;
2) інформаційно-масові форми – лекції, дискусії, конференції, вечори і т.ін.;
3) дієво-практичні форми – агітбригади, трудові бригади і об’єднання, тимурівські команди та ін.;
4) синтетичні, або клубні, форми – шкільні клуби, КВК, «вогники», шкільні театри та ін.;
5) індивідуальні форми – консультації, співбесіди, індивідуальні завдання.
Методи морального виховання, як і форми, органічно пов’язані із змістом і визначаються ним. Методи морального виховання – це об’єктивно необхідні способи педагогічного впливу на розвиток і становлення особистості школяра з метою вироблення в нього соціально ціннісних норм поведінки – результату виховної діяльності. Існує багато класифікацій методів виховання. Розглянемо дві з них.
І.С. Мар’єнко у книзі «Нравственное становление личности школьника» пропонує таку класифікацію методів:
репродуктивні;
привчання і вправ;
проблемно-ситуаційні;
стимулювання і гальмування.
У «Практикуме по педагогике» /Под ред. З.И. Васильевой/ автори пропонують таку класифікацію:
інформаційно-освітні;
спілкування;
контролю й оцінки.
Найважливішою складовою частиною процесу морального виховання слід вважати систему методів, від яких залежить реалізація змісту, ефективність переводу моральних знань у переконання, вироблення установки на певний тип поведінки і його здійснення на практиці.
Аналізуючи практику морального виховання у школі, можна помітити, що воно здійснюється:
у процесі викладання основ наук, головним чином гуманітарних: лекцій на моральні теми, обговорення книг, кінофільмів, вистав, в яких розглядаються моральні проблеми;
на факультативних заняттях з основ етики, естетики, права та суспільствознавства;
під час позанавчальної виховної роботи.
Головною формою моральної освіти школярів є етична бесіда, тобто діалог вчителя та учня, учнів між собою. У бесіді створюються умови для виявлення активності та самостійності школярів для висловлювання своїх поглядів і суджень. Важливо широко використовувати можливості логічного мислення учнів, активізувати його розвиток, спонукати школярів до безпосередньої участі в обговоренні моральних проблем. При розв’язуванні моральних проблем учень має, на основі засвоєних норм, обрати відповідний варіант вчинку, наприклад: «сказати правду чи промовчати», «відкрито захистити товарища від несправедливості чи потихеньку поспівчувати йому», «приховати свій поганий вчинок, якого ніхто не бачив, чи відкрито визнати свою провину» тощо. Така постановка проблемних ситуацій змушує школяра прийняти рішення: добровільно піти на вчинок, що стосується певною мірою особистих бажань, чи вчинити відповідно до свого морального обов’язку.
Для того, щоб правильно обрати методи впливу на підростаючу людину, слід добре розумітися на закономірностях процесу морального виховання. Тобто формування будь-якої моральної риси необхідно розглядати комплексно – по-перше, шляхом проведення роз’яснювальної роботи, глибокого розкриття соціально-етичного значення відповідних моральних норм і правил поведінки; по-друге, шляхом включення учнів у певні види практичної діяльності; по-третє, через здійснення тактовного контролю за поведінкою учнів.
Розвиток моральних цінностей вимагає тривалого педагогічного впливу як на потребнісно-мотиваційну сферу і свідомість учнів, так і на дієву (практичну) сторону їх поведінки.
У давнину моральне виховання часто називали вихованням серця. І в цьому є своя мудрість. Дійсно, моральне виховання потребує глибокого. розумного та емоційного впливу на людину, вміння пробуджувати моральні почуття, захопити високими ідеалами, дати такі приклади, що підносять душу, навчити поєднувати слово і справу, перетворюючи благодійні переконання на корисні вчинки, на натхненну працю.
2. Класифікація методів навчання у сучасній дидактиці. Різні підходи до класифікації методів: за джерелами знань, за особливостями діяльності учителя і учня, за характером пізнавальної діяльності учня, за логікою передачі і отримання навчальної інформації.
У дидактиці останніх десятиріч є класифікація методів на основі діяльнісного підходу та логікою протікання навчального процесу (Ю.К. Бабанський), яка складається із трьох груп: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
Перша група – методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності – це сукупність методів, які спеціально спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань, умінь і навичок, яка включає чотири підгрупи методів:
– за джерелом інформації: словесні (розповідь, пояснення, лекція, бесіда, дискусія, диспут); наочні (ілюстрування, демонстрування, спостереження); практичні (вправи, лабораторні, практичні, дослідні роботи);
– за логікою отримання знань (індуктивні і дедуктивні);
– за характером пізнавальної діяльності (пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемні, частково-пошукові, дослідницькі);
– за аспектом керування навчанням учня (під керівництвом учителя та під час самостійної роботи).
Друга група – методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності – це методи, які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулювання пізнавальної активності учнів та одночасно сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією, включають дві підгрупи:
– стимулювання й мотивації інтересу до навчання (гра, диспут, зацікавленість, створення ситуації успіху у навчанні).
– стимулювання обов’язку і відповідальності у навчанні (вимога, переконання, заохочення, покарання).
Третя група – методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності – це сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок і включає три підгрупи: усний, письмовий, лабораторний, програмований машинний контроль.
Усвідомлений вибір методів і засобів навчання передбачає врахування: мети і завдань уроку; обсягу і складності навчального матеріалу; мотивації навчання, інтересів і активності учнів; рівня підготовленості учнів та їх працездатності; віку учнів; сформованості навчальних умінь і навичок; навчальної тренованості, витривалості; часу навчання; матеріально-технічної бази; застосування методів і засобів на попередньому уроці; типу і структури уроку; взаємин між вчителем і учнями; рівня підготовки вчителя тощо.