- •1. Педагогіка – наука про виховання. Виникнення та становлення педагогіки. Джерела педагогіки.
- •2. Стадії розвитку педагогіки.
- •3. Джерела педагогіки.
- •2. Процес розвитку колективу. Система перспективних ліній. Функції, закон життя, стиль, тон дитячого колективу.
- •3. Процес розвитку колективу.
- •4. Чинники розвитку колективу.
- •5. Вплив колективу на особистість школяра.
- •6. Учнівське самоврядування у школі та класі.
- •3. Вимоги до сучасного уроку. Педагогічні вимоги до побудови уроку, його структури.
- •3. Вимоги до сучасного уроку.
- •4. Типи уроків та їх структура.
- •1. Предмет і функції педагогіки. Завдання педагогічної науки.
- •4. Предмет і завдання педагогіки.
- •2. Вплив колективу на особистість. Теорія колективу у спадщині видатних педагогів.
- •5. Вплив колективу на особистість школяра.
- •2. Теорія колективу у спадщині видатних педагогів.
- •3. Підготовка вчителя до уроку, його основні етапи.
- •6. Підготовка вчителя до уроку.
- •1. Основні категорії педагогіки: виховання, навчання, освіта. Галузі педагогічної науки. Міжпредметні зв’язки педагогіки. Сучасний стан розвитку педагогічної науки.
- •5. Основні категорії педагогіки.
- •6. Галузі педагогічної науки.
- •7. Міжпредметні зв’язки педагогіки.
- •2. Поняття про позакласну виховну роботу, її специфіка. Завдання, зміст і основні напрямки позакласної виховної роботи з школярами.
- •1. Поняття про позакласну виховну роботу, її специфіка. Завдання, зміст і основні напрямки позакласної виховної роботи з школярами.
- •3. Суть, основні види, функції контролю успішності учнів.
- •1. Суть, основні види, функції контролю успішності учнів.
- •Теоретичні методи педагогічного дослідження
- •Аналіз і синтез
- •Індукція та дедукція
- •2. Позашкільна виховна робота, її завдання, зміст, принципи організації. Основні напрямки позашкільної виховної роботи. Структура позашкільної виховної роботи.
- •3. Позашкільна виховна робота, її завдання, зміст, принципи організації. Основні напрямки позашкільної виховної роботи.
- •3. Критерії оцінювання навчальних досягнень школярів. Характеристика бальної системи оцінювання знань.
- •3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності. Критерії оцінювання навчальних досягнень школярів.
- •1. Поняття про процес розвитку і формування особистості. Фактори розвитку, їх взаємодія. Виховання - визначальний чинник формування особистості.
- •1. Процес розвитку і формування особистості.
- •2. Фактори розвитку, їх взаємодія.
- •Середовище як фактор розвитку
- •Виховання як фактор розвитку
- •Діяльність як чинник розвитку особистості
- •2. Вчитель - класний керівник, вимоги до його особистості.
- •2. Вчитель – класний керівник, вимоги до його особистості.
- •3. Поняття про систему освіти в Україні. Основні принципи побудови системи освіти. Структура системи освіти, її компоненти.
- •1. Основні історичні етапи розвитку системи освіти.
- •3. Основні принципи системи освіти.
- •1. Проблема вікової періодизації у педагогіці. Вікові етапи розвитку особистості школяра, їх особливості.
- •3. Проблема вікової періодизації у педагогіці.
- •Молодший шкільний вік
- •Підлітковий вік
- •Юнацький вік
- •2. Функції та зміст роботи класного керівника.
- •3. Завдання і функції класного керівника.
- •4. Зміст роботи класного керівника.
- •3. Робота з вчителями-предметниками.
- •6. Ведення документації класу.
- •3. Загальна середня освіта, як основна ланка всебічного розвитку особистості. Загальноосвітня школа трьох ступенів.
- •2. Загальна середня освіта – основна ланка в системі освіти.
- •1. Проблеми акселерації та соціальної зрілості, їх врахування у процесі виховання.
- •2. Виховання в сім’ї — першооснова розвитку дитини як особистості.
- •3. Поняття про школознавство. Предмет і завдання школознавства.
- •1. Поняття про школознавство. Предмет і завдання школознавства.
- •1. Поняття про педагогічну діяльність. Вчитель національної школи, його роль у вихованні дитини. Професійна підготовка вчителя.
- •1. Поняття про педагогічну діяльність.
- •2. Вчитель національної школи, його роль у вихованні дитини. Вимоги до особистості вчителя.
- •3. Педагогічна майстерність вчителя.
- •2. Форми роботи з батьками. Характеристика колективних та індивідуальних форм роботи з батьками.
- •3. Наукові основи управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом: принципи, методи, функції управління. Структура органів управління освітою.
- •2. Наукові основи управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом: принципи, методи, функції управління.
- •3. Структура органів управління освітою.
- •1. Вимоги до особистості вчителя.
- •2. Вчитель національної школи, його роль у вихованні дитини. Вимоги до особистості вчителя.
- •2. Спільна діяльність школи, сім’ї, громадськості і трудових колективів у вихованні учнів.
- •1. Розвиток теорії сімейного виховання в зарубіжній і українській педагогіці.
- •3. Завдання та зміст методичної роботи. Форми методичної роботи з вчителями, їх характеристика.
- •1. Завдання та зміст методичної роботи.
- •2. Форми методичної роботи з вчителями, їх характеристика.
- •1. Поняття про мету виховання, її об’єктивний характер.
- •1. Поняття про мету виховання, її об’єктивний характер.
- •2. Дидактика як галузь педагогіки. Виникнення і розвиток дидактики. Предмет дидактики. Зв’язок дидактики з іншими науками.
- •1. Дидактика як галузь педагогіки, виникнення і розвиток дидактики.
- •2. Предмет і завдання дидактики в світлі вимог сучасної школи.
- •3. Зв’язок дидактики з іншими науками.
- •3. Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів.
- •1. Основні напрями виховання, їх завдання.
- •3. Основні напрями виховання, їх завдання.
- •2. Основні категорії дидактики: освіта, навчання, самоосвіта, викладення навчання, принципи навчання, методи, засоби, форми організації навчання.
- •3. Атестація педагогічних працівників.
- •1. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи і рушійні сили. Компоненти процесу виховання.
- •2. Поняття про процес навчання, його особливості.
- •1. Поняття про процес навчання, його особливості.
- •3. Функціональні обов’язки директора загальноосвітнього навчального закладу і його заступників.
- •1. Самовиховання як вищий етап процесу виховання. Організація процесу самовиховання: умови, етапи, прийоми.
- •2. Рушійні сили, функції, компоненти процесу навчання: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний.
- •3. Планування та облік роботи загальноосвітнього навчального закладу.
- •2. Планування та облік роботи загальноосвітнього навчального закладу.
- •1. Суть процесу перевиховання. Функції, принципи перевиховання, етапи його здійснення.
- •2. Структура діяльності вчителя в школі. Особливості викладання.
- •3. Зміст внутрішньошкільного контролю. Вимоги до внутрішньошкільного контролю. Види та методи внутрішньошкільного контролю.
- •6. Види та методи внутрішньошкільного контролю.
- •1. Закономірності виховного процесу.
- •1. Закономірності виховного процесу.
- •2. Діяльність учнів на уроці. Особливості учіння. Структура процесу засвоєння знань учнями: сприймання, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення, застосування.
- •3. Структура діяльності вчителя в школі.
- •4. Діяльність учнів на уроці. Структура процесу засвоєння знань учнями.
- •3. Організація внутрішньошкільного контролю в загальноосвітньому навчальному закладі.
- •4. Методи і прийоми навчання на уроці, їх відповідність змісту матеріалу, типу, меті, завданням уроку і віковим особливостям учнів.
- •1. Характеристика принципів виховання.
- •2. Характеристика принципів виховання.
- •2. Види навчання: пояснювально-ілюстративне, програмоване, проблемне. Взаємодія вчителів і учнів при використанні річних видів навчання.
- •3. Критерії оцінки передового педагогічного досвіду.
- •2. Критерії оцінки передового педагогічного досвіду.
- •1. Поняття про методи, прийоми виховання. Класифікація методів виховання.
- •IV група – методи контролю та самоконтролю, самооцінки діяльності та поведінки
- •2. Поняття оптимізації процесу навчання. Умови, що забезпечують ефективність навчання в сучасній школі.
- •7. Шляхи підвищення ефективності виховного процесу в сучасній школі.
- •3. Виявлення та вивчення передового педагогічного досвіду.
- •3. Виявлення та вивчення передового педагогічного досвіду.
- •1. Методи формування свідомості особистості: словесні методи (бесіда, лекція, розповідь, диспут), метод прикладу.
- •2. Методи формування свідомості особистості: словесні методи (бесіда, лекція, розповідь, диспут), метод прикладу, їх характеристика.
- •2. Поняття про закономірності навчання. Специфікація дидактичних закономірностей.
- •1. Поняття про закономірності навчання. Специфікація дидактичних закономірностей.
- •3. Впровадження в практику передового педагогічного досвіду.
- •4. Впровадження в практику передового педагогічного досвіду.
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, вправи, доручення, виховуючи ситуації.
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
- •2. Принципи навчання як вихідні положення, що вивчають характер пізнавальної діяльності учнів і технології діяльності учителя.
- •3. Структура шкільної інспекції. Особливості організації та проведення інспектування.
- •2. Особливості організації та проведення інспектування.
- •1. Методи стимулювання діяльності і поведінки: змагання, заохочення, покарання.
- •2. Методи стимулювання діяльності і поведінки.
- •2. Поняття про зміст освіти, його складові частини. Теорія розвитку змісту освіти. Фактори, що зумовлюють зміст освіти.
- •1. Поняття про зміст освіти, його складові частини. Теорія розвитку змісту освіти.
- •3. Виховання, школа і педагогічна думка з найдавніших часів до xviiiIст.
- •Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі
- •Педагогічна думка Київської Русі
- •Розвиток шкільництва в Галицько-Волинській державі
- •1. Розумове виховання школярів: завдання, зміст, засоби, шляхи здійснення.
- •1. Розумове виховання школярів: завдання, зміст, засоби, шляхи здійснення.
- •2. Державний і шкільний компоненти змісту освіти. Види освіти: загальна, політехнічна, професійна.
- •3. Види освіти: загальна, політехнічна, професійна.
- •3. Розвиток писемності і освіти в Київській Русі.
- •1. Розвиток писемності та виникнення перших шкіл у Київській Русі.
- •Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •1. Моральне виховання школярів. Поняття про мораль, її суспільно-історичний характер.
- •2. Моральне виховання школярів. Поняття про мораль, її суспільно-історичний характер. Завдання, зміст, шляхи здійснення морального виховання учнів.
- •Психологічна структура вчинку
- •Психологічна структура поведінки
- •Механізм формування моральних якостей особистості
- •2. Визначення методу навчання. Основні функції методів навчання. Прийом як складова частина методу і як самостійна дидактична категорія. Поняття засобу навчання.
- •1. Поняття про методи, прийоми та засоби навчання.
- •3. Типи шкіл в Київській Русі. Перші зразки педагогічної літератури. Педагогічна діяльність ю. Дрогобича, п. Русина.
- •4. Педагогічні погляди видатних діячів епохи українського Відродження (ю. Дрогобич, п. Русина, м. Смотрицький, є. Славинецький, к. Ставровецький).
- •1. Завдання, зміст, шляхи здійснення морального виховання учнів.
- •2. Моральне виховання школярів. Поняття про мораль, її суспільно-історичний характер. Завдання, зміст, шляхи здійснення морального виховання учнів.
- •Психологічна структура вчинку
- •Психологічна структура поведінки
- •Механізм формування моральних якостей особистості
- •3. Братські школи в Україні XVIII - XVIIII ст.
- •1. Трудове виховання школярів: завдання, зміст, види трудової діяльності учнів.
- •1. Трудове виховання школярів: завдання, зміст, види трудової діяльності учнів. Система трудового виховання в національній школі.
- •2. Характеристика груп та окремих методів навчання.
- •3. Острозька православна школа та її роль у розвитку національного шкільництва. Києво-Могилянська академія.
- •3. Перші національні заклади вищого типу в Острозі та Києві.
- •Острозька школа-академія
- •Києво-Могилянська академія
- •1. Профорієнтаційна робота з учнями, її основні завдання, компоненти, етапи.
- •2. Профорієнтаційна робота з учнями, її основні завдання, компоненти, етапи.
- •2. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •3. Характеристика методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •Наочні методи навчання
- •Практичні методи навчання
- •Інші методи навчально-пізнавальної діяльності
- •3. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні у XVIII- XIX ст.
- •1. Економічне виховання як складова системи трудового виховання школярів.
- •2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності учня.
- •Методи формування пізнавальних інтересів
- •Метод навчальної дискусії
- •Метод забезпечення успіху в навчанні
- •Метод пізнавальних ігор
- •Метод створення інтересу в процесі викладання навчального матеріалу
- •Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу
- •Метод опори на життєвий досвід учнів
- •Методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні
- •3. Педагогічні погляди г.С. Сковороди, т.Г. Шевченка, о.В. Духновича.
- •2. Педагогічна діяльність г.С. Сковороди.
- •2. Педагогічні ідеї т.Г. Шевченка.
- •1. Естетичне виховання школярів. Завдання, зміст і засоби естетичного виховання.
- •2. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.
- •Метод усного контролю
- •3. Педагогічна система к.Д. Ушинського.
- •Теоретичне обґрунтування педагогіки
- •Принцип народності виховання
- •Дидактичні погляди
- •Проблема гармонійного розвитку і виховання особистості
- •Ушинський про вчителя і його підготовку
- •1. Загальні поняття про дитячий колектив, його ознаки та структуру.
- •2. Урок – основна форма організації навчального процесу у сучасній школі.
- •2. Урок - основна форма організації навчального процесу у сучасній школі.
- •3. Вимоги до сучасного уроку.
- •3. Педагогічні погляди г.Г. Ващенка, а.С. Макаренка, в.О. Сухомлинського.
- •3. Педагогічне вчення г.Г. Ващенка.
- •4. Педагог-гуманіст в.О. Сухомлинський.
3. Поняття про систему освіти в Україні. Основні принципи побудови системи освіти. Структура системи освіти, її компоненти.
1. Основні історичні етапи розвитку системи освіти.
Система освіти – сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно здійснюють виховання, навчання і підготовку до життя підростаючих поколінь відповідно до завдань суспільства. Характерною особливістю сучасної системи освіти в Україні є гуманізм і демократизм, зв’язок із розбудовою української державності, формуванням національної самосвідомості громадян України.
Освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку кожного суспільства.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання моральності. Освіта покликана формувати громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачувати на цій основі творчий, інтелектуальний, культурний потенціал народу, забезпечувати народне господарство кваліфікованими фахівцями.
Закон України «Про освіту» (ст. 3) гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:
— розгалуженою мережею закладів освіти державної та інших форм власності, наукових установ;
— відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;
— різними формами навчання: стаціонарною, заочною, вечірньою, екстернатом, а також педагогічним патрона том.
До 1918 року в Україні існувала система формальної та матеріальної освіти. До нижчого рівня належали сільські, земські або церковно-парафіяльні школи, де навчали дітей (у межах 2-3 класів) письма, лічби, читання, Закону Божого. На середньому рівні формальній освіті відповідали гімназії в містах, які готували з числа забезпечених городян службовців, чиновників або абітурієнтів до вступу у вищі чи середні навчальні заклади. Формальною вона називалася тому, що вивчалися предмети, які не завжди мали практичне значення, спиралися на механічне запам’ятовування матеріалу. Особливо формальними були латинська й давньогрецька мови, бо людині середнього рівня вони нічого не давали. До вищого рівня належали університети, які надавали переважно гуманітарну освіту.
Матеріальну освіту надавали в реальних (спеціально для виробництва) і в комерційних (купці, економісти) училищах, технікумах, політехнічних інститутах. Існували також у незначний кількості духовні та учительські семінарії. Загальної письменності не було. Царизм ніколи не вважав за потрібне давати освіту всьому народу. Рідну мову українців, яку тоді називали «малоросійським діалектом», взагалі забороняли, з чим завжди боролися українські прогресивні діячі.
У 1919 році, проголошуючи нову школу, вважали, що це шкільна община — комуна. У 30-х роках вийшло кілька постанов про відновлення у школі класно-урочної системи, предметний поділ викладання змісту освіти, про гімназії, пільги вчителям, обов’язки класного керівника. Експерименти вчителів були розкритиковані й заборонені.
У 20-30 роках українська школа переживала період бурхливого національного оновлення. Система народної освіти в Україні була схвалена Всеукраїнською нарадою у справах освіти і становила: дошкільні заклади (для дітей 3-8 років - це садочки і майданчики), школа І ступеня (8-12 років), школа II ступеня (12-15 років), а також ФЗУ (учнівство) та технікуми. Із 1930 р. запроваджувалося обов’язкове початкове навчання, а з 1934-1935 рр. – семирічне, розвивалися середні школи, профтехучилища, технікуми в містах і райцентрах, удосконалювалось управління — з’явилося МО України.
Планом Наркомосу УРСР передбачалося розгортання цілої низки установ, таких як:
майданчики різних типів, які мали функціонувати в основному в літній період і вилучати дітей «з вулиці», організовуючи їхній побут;
дитячий садок, школа – клуб неповного дня;
денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного дня;
дитячі будинки, які мали забезпечувати повне влаштування дітей, їх харчування і навчання;
дитячі об’єднання (об’єднані дитячі будинки);
заклади та установи охорони дитинства (колектори, розподільники, приймальні точки);
заклади для дефектних дітей.
Такою, на думку керівників Наркомосу, мала бути мережа закладів, що забезпечували навчання і виховання, а найголовніше порятунок дітей віком від 7 до 15 років. По закінченню закладів соцвиху діти мали переходити до набуття певного фаху. Для цього передбачалося створення різноманітних професійних шкіл – від курсів до вузів. На початку 20-х рр. у містах утворилися два різновиди професійно-технічних навчальних закладів: фабрично-заводські учнівства (або школи робітничої молоді) та індустріальні профшколи.
До вищих навчальних закладів в 20-ті роки відносилися інститути різних профілів (індустріально-технічні, сільськогосподарські, соціально-економічні, педагогічні, медичні, художні).
2 листопада 1922 р. був затверджений «Кодекс законів про народну освіту є УРСР», в якому всі вищезгадані засади вітчизняного шкільництва набули статусу юридичної норми.
Таким чином, в 20-ті роки XX ст. на Україні була створена оригінальна освітня система, яка була виявом творчості українського суспільства, викликана загальним творчим злетом, характерним для соціальної атмосфери перших пореволюційних років.
5 вересня 1931 року було прийнято постанову «Про початкову та середню школу», в якій зобов’язав нарком оси республік негайно розпочати роботу по складанню нових навчальних планів і програм, що забезпечили засвоєння учнями основ наук і відповідали б завданням політехнічного навчання, яке повинно здійснюватись на основі опанування учнями загальноосвітніх дисциплін, зв’язку теорії з практикою, вивчення основ виробництва.
25 серпня 1932 року ЦК ВКП (б) прийняв постанову «Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі». Даною постановою було засуджено комплексну систему навчання бригадно-лабараторний метод, метод «цілих слів» у навчанні грамоти, недооцінку класно-урочної системи навчання. Вимагалось, щоб основною формою навчальної роботи став урок зі сталим складом учнів і стабільним розкладом; при навчання повинен використовуватись системний виклад учителем матеріалу, самостійні та лабораторні роботи, екскурсії. В постанові давалися принципові вказівки щодо обліку знань учнів. Рекомендувалося проводити індивідуальний системний облік знань.
23 січня 1942 року виходить Постанова «Про заходи по боротьбі з безпритульністю серед дітей». При обласних і крайових виконкомах створювались комісії для боротьби з безпритульністю, притулки і розподільники для дітей сиріт і безпритульних, дитячі будинки. Для підлітків, які в роки війни залишили навчання і пішли працювати, в 1943 року були створені вечірні школи.
З 1944-45 н. р. було запроваджене обов’язкове навчання дітей у школах, починаючи з семирічного віку, що сприяло ліквідації розриву між дошкільними установами і школою.
Після закінчення війни в Україні розпочалася відбудова народного господарства, відновлення роботи загальноосвітньої школи. У 1949 році було запроваджене обов’язкове загальне семирічне навчання. У 1956 році був створений новий тип школи – школа-інтернат, куди приймались діти одиноких матерів, інвалідів, сироти.
24 грудня 1958 був прийнятий закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти». Законом запроваджувалась загальна обов’язкова восьмирічна освіта. Згідно з законом встановлено обов’язкову систему шкільної освіти:
загальна обов’язкова восьмирічна школа для підлітків молоді 15-18-річного віку (денні середні школи, вечірні/змінні і заочні середні школи працюючої молоді);
школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку;
Технікуми та інші середні і вищі навчальні заклади.
Головним в перебудові системи народної освіти було поєднання навчання з продуктивною працею. З 15-16 років вся молодь повинна була включила в посильну суспільно-корисну працю.
В постанові від 10 серпня 1964 р. «Про зміни терміну навчання в середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням» було встановлено замість 3-річного – 2-річний термін навчання в середній школі на базі 8-го класу.
Школа знову ж ставала 10-річною. Причинами відходу від 11-річної школи були: перша демографічна криза (школу закінчували діти війни, яких було мало, і тому тримати молодь зайвих рік в школі було невиправдано); незначний процент випускників 11-х класів йшов у виробництво за отриманим фахом; слабка матеріально-технічна база виробничого навчання; у багатьох школах виробниче навчання не було органічно пов’язане з вивченням основ наук. У зв’язку з цим, у 1966 р. в «Закон про школу» було внесено часткові зміни, у відповідності з якими скасовано обов’язкову професійну підготовку в загальноосвітніх школах.
Суттєвим у 60-ті роки XX ст. було запровадження в українській школі кабінетної системи навчання.
У 1970 році був прийнятий новий Статут середньої загальноосвітньої школи. На основі цього державного документу випускники восьмирічних шкіл могли продовжити освіту в загальноосвітній повних середніх (десятирічних) школах (9-10 класи), середніх спеціальних навчальних закладах – технікумах (3-4 роки навчання), а також в школах робітничої і селянської молоді (9-11 класи). Всі ці навчальні заклади давали повну середню освіту і атестат зрілості.
20 червня 1972 року було прийнято постанову «про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школи». Перед органами народної освіти висувалось завдання завершити до 1975 року здійснення середнього всеобучу,переходу на нові навчальні плани і програми.
У 1984 р. була зроблена спроба вивести школу з кризи, накреслено заходи по проведенню реформи загальноосвітньої і професійної школи, яка мала на меті подолання наявних недоліків в системі освіти, в зміст і методах навчання і виховання.
Реформа визначила такі завдання:
підвищити якість освіти і виховання;
забезпечити більш високий рівень викладання кожного предмету;
поліпшити постановку трудового виховання, навчання й професійної орієнтації в загальноосвітній школі;
посилити відповідальність учнів за якість навчання;
перехід на навчання дітей з 6-річного віку;
формування нової структури загальноосвітньої школи: початкова (1-4 кл.), неповна середня школа (1-10 кл.);
зменшення наповнюваності класів 1-9 кл. до 30 чоловіків, 10-11 до 25 чоловіків.
Але всі ці заходи через скочування країни в прірву економічно кризи, залишились добрими побажаннями і не вплинули на докорінне поліпшення стану справ і освіті.
В 1991 р. був прийнятий Закон України «Про освіту». Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, знатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта – основа інтелектуального культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави.
Закон України «Про освіту» гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я.
У грудні 1992 року відбувся Всеукраїнський з’їзд працівників освіти. Поряд з обговоренням поточних проблем і ускладнень освітянського життя, з’їзд розглянув концепцію «Освіта (України XXI ст.)». Освітня політика будь-якої сучасної держави визначає майбутнє нації, місце держави у світовому співтоваристві.
Концепція перетворилася на державну національну програму «Освіта (України XXI ст.)», яка в листопаді 1993 року прийнята Кабінетом Міністрів і підписана Президентом України. У програмі визначені стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості; виведення освіти В Україні на рівень освіти розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засадах. Передбачається створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів, глибока демократизація традиційних навчально-виховних закладів. Визначенні також пріоритетні напрями, основні шляхи і принципи наступного реформування освіти. Вони спрямовані на досягнення стратегічних цілей.
17 квітня 2002 року Указом Президента України була затверджена Національна доктрина розвитку освіти. Це державний документ, який визначає стратегію й основні напрями її розвитку у XXI столітті.
Національна доктрина розвитку освіти передбачає такі пріоритетні напрями державної політики щодо її розвитку:
особистісна орієнтація освіти;
формування національних і загальнолюдських цінностей;
створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;
постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;
пропаганда здорового способу життя;
розширення українськомовного освітнього простору;
забезпечення освітніх потреб національних меншин;
забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;
розвиток шкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;
органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;
запровадження освітніх інновацій та інноваційних технологій;
створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;
створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення;
інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.