- •1. Педагогіка – наука про виховання. Виникнення та становлення педагогіки. Джерела педагогіки.
- •2. Стадії розвитку педагогіки.
- •3. Джерела педагогіки.
- •2. Процес розвитку колективу. Система перспективних ліній. Функції, закон життя, стиль, тон дитячого колективу.
- •3. Процес розвитку колективу.
- •4. Чинники розвитку колективу.
- •5. Вплив колективу на особистість школяра.
- •6. Учнівське самоврядування у школі та класі.
- •3. Вимоги до сучасного уроку. Педагогічні вимоги до побудови уроку, його структури.
- •3. Вимоги до сучасного уроку.
- •4. Типи уроків та їх структура.
- •1. Предмет і функції педагогіки. Завдання педагогічної науки.
- •4. Предмет і завдання педагогіки.
- •2. Вплив колективу на особистість. Теорія колективу у спадщині видатних педагогів.
- •5. Вплив колективу на особистість школяра.
- •2. Теорія колективу у спадщині видатних педагогів.
- •3. Підготовка вчителя до уроку, його основні етапи.
- •6. Підготовка вчителя до уроку.
- •1. Основні категорії педагогіки: виховання, навчання, освіта. Галузі педагогічної науки. Міжпредметні зв’язки педагогіки. Сучасний стан розвитку педагогічної науки.
- •5. Основні категорії педагогіки.
- •6. Галузі педагогічної науки.
- •7. Міжпредметні зв’язки педагогіки.
- •2. Поняття про позакласну виховну роботу, її специфіка. Завдання, зміст і основні напрямки позакласної виховної роботи з школярами.
- •1. Поняття про позакласну виховну роботу, її специфіка. Завдання, зміст і основні напрямки позакласної виховної роботи з школярами.
- •3. Суть, основні види, функції контролю успішності учнів.
- •1. Суть, основні види, функції контролю успішності учнів.
- •Теоретичні методи педагогічного дослідження
- •Аналіз і синтез
- •Індукція та дедукція
- •2. Позашкільна виховна робота, її завдання, зміст, принципи організації. Основні напрямки позашкільної виховної роботи. Структура позашкільної виховної роботи.
- •3. Позашкільна виховна робота, її завдання, зміст, принципи організації. Основні напрямки позашкільної виховної роботи.
- •3. Критерії оцінювання навчальних досягнень школярів. Характеристика бальної системи оцінювання знань.
- •3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності. Критерії оцінювання навчальних досягнень школярів.
- •1. Поняття про процес розвитку і формування особистості. Фактори розвитку, їх взаємодія. Виховання - визначальний чинник формування особистості.
- •1. Процес розвитку і формування особистості.
- •2. Фактори розвитку, їх взаємодія.
- •Середовище як фактор розвитку
- •Виховання як фактор розвитку
- •Діяльність як чинник розвитку особистості
- •2. Вчитель - класний керівник, вимоги до його особистості.
- •2. Вчитель – класний керівник, вимоги до його особистості.
- •3. Поняття про систему освіти в Україні. Основні принципи побудови системи освіти. Структура системи освіти, її компоненти.
- •1. Основні історичні етапи розвитку системи освіти.
- •3. Основні принципи системи освіти.
- •1. Проблема вікової періодизації у педагогіці. Вікові етапи розвитку особистості школяра, їх особливості.
- •3. Проблема вікової періодизації у педагогіці.
- •Молодший шкільний вік
- •Підлітковий вік
- •Юнацький вік
- •2. Функції та зміст роботи класного керівника.
- •3. Завдання і функції класного керівника.
- •4. Зміст роботи класного керівника.
- •3. Робота з вчителями-предметниками.
- •6. Ведення документації класу.
- •3. Загальна середня освіта, як основна ланка всебічного розвитку особистості. Загальноосвітня школа трьох ступенів.
- •2. Загальна середня освіта – основна ланка в системі освіти.
- •1. Проблеми акселерації та соціальної зрілості, їх врахування у процесі виховання.
- •2. Виховання в сім’ї — першооснова розвитку дитини як особистості.
- •3. Поняття про школознавство. Предмет і завдання школознавства.
- •1. Поняття про школознавство. Предмет і завдання школознавства.
- •1. Поняття про педагогічну діяльність. Вчитель національної школи, його роль у вихованні дитини. Професійна підготовка вчителя.
- •1. Поняття про педагогічну діяльність.
- •2. Вчитель національної школи, його роль у вихованні дитини. Вимоги до особистості вчителя.
- •3. Педагогічна майстерність вчителя.
- •2. Форми роботи з батьками. Характеристика колективних та індивідуальних форм роботи з батьками.
- •3. Наукові основи управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом: принципи, методи, функції управління. Структура органів управління освітою.
- •2. Наукові основи управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом: принципи, методи, функції управління.
- •3. Структура органів управління освітою.
- •1. Вимоги до особистості вчителя.
- •2. Вчитель національної школи, його роль у вихованні дитини. Вимоги до особистості вчителя.
- •2. Спільна діяльність школи, сім’ї, громадськості і трудових колективів у вихованні учнів.
- •1. Розвиток теорії сімейного виховання в зарубіжній і українській педагогіці.
- •3. Завдання та зміст методичної роботи. Форми методичної роботи з вчителями, їх характеристика.
- •1. Завдання та зміст методичної роботи.
- •2. Форми методичної роботи з вчителями, їх характеристика.
- •1. Поняття про мету виховання, її об’єктивний характер.
- •1. Поняття про мету виховання, її об’єктивний характер.
- •2. Дидактика як галузь педагогіки. Виникнення і розвиток дидактики. Предмет дидактики. Зв’язок дидактики з іншими науками.
- •1. Дидактика як галузь педагогіки, виникнення і розвиток дидактики.
- •2. Предмет і завдання дидактики в світлі вимог сучасної школи.
- •3. Зв’язок дидактики з іншими науками.
- •3. Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів.
- •1. Основні напрями виховання, їх завдання.
- •3. Основні напрями виховання, їх завдання.
- •2. Основні категорії дидактики: освіта, навчання, самоосвіта, викладення навчання, принципи навчання, методи, засоби, форми організації навчання.
- •3. Атестація педагогічних працівників.
- •1. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи і рушійні сили. Компоненти процесу виховання.
- •2. Поняття про процес навчання, його особливості.
- •1. Поняття про процес навчання, його особливості.
- •3. Функціональні обов’язки директора загальноосвітнього навчального закладу і його заступників.
- •1. Самовиховання як вищий етап процесу виховання. Організація процесу самовиховання: умови, етапи, прийоми.
- •2. Рушійні сили, функції, компоненти процесу навчання: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний.
- •3. Планування та облік роботи загальноосвітнього навчального закладу.
- •2. Планування та облік роботи загальноосвітнього навчального закладу.
- •1. Суть процесу перевиховання. Функції, принципи перевиховання, етапи його здійснення.
- •2. Структура діяльності вчителя в школі. Особливості викладання.
- •3. Зміст внутрішньошкільного контролю. Вимоги до внутрішньошкільного контролю. Види та методи внутрішньошкільного контролю.
- •6. Види та методи внутрішньошкільного контролю.
- •1. Закономірності виховного процесу.
- •1. Закономірності виховного процесу.
- •2. Діяльність учнів на уроці. Особливості учіння. Структура процесу засвоєння знань учнями: сприймання, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення, застосування.
- •3. Структура діяльності вчителя в школі.
- •4. Діяльність учнів на уроці. Структура процесу засвоєння знань учнями.
- •3. Організація внутрішньошкільного контролю в загальноосвітньому навчальному закладі.
- •4. Методи і прийоми навчання на уроці, їх відповідність змісту матеріалу, типу, меті, завданням уроку і віковим особливостям учнів.
- •1. Характеристика принципів виховання.
- •2. Характеристика принципів виховання.
- •2. Види навчання: пояснювально-ілюстративне, програмоване, проблемне. Взаємодія вчителів і учнів при використанні річних видів навчання.
- •3. Критерії оцінки передового педагогічного досвіду.
- •2. Критерії оцінки передового педагогічного досвіду.
- •1. Поняття про методи, прийоми виховання. Класифікація методів виховання.
- •IV група – методи контролю та самоконтролю, самооцінки діяльності та поведінки
- •2. Поняття оптимізації процесу навчання. Умови, що забезпечують ефективність навчання в сучасній школі.
- •7. Шляхи підвищення ефективності виховного процесу в сучасній школі.
- •3. Виявлення та вивчення передового педагогічного досвіду.
- •3. Виявлення та вивчення передового педагогічного досвіду.
- •1. Методи формування свідомості особистості: словесні методи (бесіда, лекція, розповідь, диспут), метод прикладу.
- •2. Методи формування свідомості особистості: словесні методи (бесіда, лекція, розповідь, диспут), метод прикладу, їх характеристика.
- •2. Поняття про закономірності навчання. Специфікація дидактичних закономірностей.
- •1. Поняття про закономірності навчання. Специфікація дидактичних закономірностей.
- •3. Впровадження в практику передового педагогічного досвіду.
- •4. Впровадження в практику передового педагогічного досвіду.
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, вправи, доручення, виховуючи ситуації.
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
- •2. Принципи навчання як вихідні положення, що вивчають характер пізнавальної діяльності учнів і технології діяльності учителя.
- •3. Структура шкільної інспекції. Особливості організації та проведення інспектування.
- •2. Особливості організації та проведення інспектування.
- •1. Методи стимулювання діяльності і поведінки: змагання, заохочення, покарання.
- •2. Методи стимулювання діяльності і поведінки.
- •2. Поняття про зміст освіти, його складові частини. Теорія розвитку змісту освіти. Фактори, що зумовлюють зміст освіти.
- •1. Поняття про зміст освіти, його складові частини. Теорія розвитку змісту освіти.
- •3. Виховання, школа і педагогічна думка з найдавніших часів до xviiiIст.
- •Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі
- •Педагогічна думка Київської Русі
- •Розвиток шкільництва в Галицько-Волинській державі
- •1. Розумове виховання школярів: завдання, зміст, засоби, шляхи здійснення.
- •1. Розумове виховання школярів: завдання, зміст, засоби, шляхи здійснення.
- •2. Державний і шкільний компоненти змісту освіти. Види освіти: загальна, політехнічна, професійна.
- •3. Види освіти: загальна, політехнічна, професійна.
- •3. Розвиток писемності і освіти в Київській Русі.
- •1. Розвиток писемності та виникнення перших шкіл у Київській Русі.
- •Виникнення й розвиток письма у східних слов’ян
- •1. Моральне виховання школярів. Поняття про мораль, її суспільно-історичний характер.
- •2. Моральне виховання школярів. Поняття про мораль, її суспільно-історичний характер. Завдання, зміст, шляхи здійснення морального виховання учнів.
- •Психологічна структура вчинку
- •Психологічна структура поведінки
- •Механізм формування моральних якостей особистості
- •2. Визначення методу навчання. Основні функції методів навчання. Прийом як складова частина методу і як самостійна дидактична категорія. Поняття засобу навчання.
- •1. Поняття про методи, прийоми та засоби навчання.
- •3. Типи шкіл в Київській Русі. Перші зразки педагогічної літератури. Педагогічна діяльність ю. Дрогобича, п. Русина.
- •4. Педагогічні погляди видатних діячів епохи українського Відродження (ю. Дрогобич, п. Русина, м. Смотрицький, є. Славинецький, к. Ставровецький).
- •1. Завдання, зміст, шляхи здійснення морального виховання учнів.
- •2. Моральне виховання школярів. Поняття про мораль, її суспільно-історичний характер. Завдання, зміст, шляхи здійснення морального виховання учнів.
- •Психологічна структура вчинку
- •Психологічна структура поведінки
- •Механізм формування моральних якостей особистості
- •3. Братські школи в Україні XVIII - XVIIII ст.
- •1. Трудове виховання школярів: завдання, зміст, види трудової діяльності учнів.
- •1. Трудове виховання школярів: завдання, зміст, види трудової діяльності учнів. Система трудового виховання в національній школі.
- •2. Характеристика груп та окремих методів навчання.
- •3. Острозька православна школа та її роль у розвитку національного шкільництва. Києво-Могилянська академія.
- •3. Перші національні заклади вищого типу в Острозі та Києві.
- •Острозька школа-академія
- •Києво-Могилянська академія
- •1. Профорієнтаційна робота з учнями, її основні завдання, компоненти, етапи.
- •2. Профорієнтаційна робота з учнями, її основні завдання, компоненти, етапи.
- •2. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •3. Характеристика методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
- •Наочні методи навчання
- •Практичні методи навчання
- •Інші методи навчально-пізнавальної діяльності
- •3. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні у XVIII- XIX ст.
- •1. Економічне виховання як складова системи трудового виховання школярів.
- •2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності учня.
- •Методи формування пізнавальних інтересів
- •Метод навчальної дискусії
- •Метод забезпечення успіху в навчанні
- •Метод пізнавальних ігор
- •Метод створення інтересу в процесі викладання навчального матеріалу
- •Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу
- •Метод опори на життєвий досвід учнів
- •Методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні
- •3. Педагогічні погляди г.С. Сковороди, т.Г. Шевченка, о.В. Духновича.
- •2. Педагогічна діяльність г.С. Сковороди.
- •2. Педагогічні ідеї т.Г. Шевченка.
- •1. Естетичне виховання школярів. Завдання, зміст і засоби естетичного виховання.
- •2. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.
- •Метод усного контролю
- •3. Педагогічна система к.Д. Ушинського.
- •Теоретичне обґрунтування педагогіки
- •Принцип народності виховання
- •Дидактичні погляди
- •Проблема гармонійного розвитку і виховання особистості
- •Ушинський про вчителя і його підготовку
- •1. Загальні поняття про дитячий колектив, його ознаки та структуру.
- •2. Урок – основна форма організації навчального процесу у сучасній школі.
- •2. Урок - основна форма організації навчального процесу у сучасній школі.
- •3. Вимоги до сучасного уроку.
- •3. Педагогічні погляди г.Г. Ващенка, а.С. Макаренка, в.О. Сухомлинського.
- •3. Педагогічне вчення г.Г. Ващенка.
- •4. Педагог-гуманіст в.О. Сухомлинський.
3. Педагогічні погляди г.Г. Ващенка, а.С. Макаренка, в.О. Сухомлинського.
Педагогічна система А.С. Макаренка.
Антон Семенович Макаренко – один із найвідоміших педагогів світу. Народився 13 березня 1888 р. в с. Білопілля (нині Сумська область) в сім’ї робітника залізничних майстерень. Закінчив міське чотирикласне училище в Крюкові (поблизу Кременчука) і педагогічні курси при училищі. Вчительська діяльність почалася з 1905 р. роботою у Крюковському училищі, потім працював у школі ст. Долинська, що на Херсонщині. У період 1914-1917 рр. навчався в Полтавському учительському інституті. Знову вчителював у Крюкові і Полтаві. 1920 року йому доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. За період роботи у цьому закладі Макаренко створив принципово нову систему виховання, а заклад став відомим у всій країні. 1921 року колонії присвоїли ім’я Горького.
1927 року Макаренко брав участь в організації дитячої трудової комуни ім. Дзержинського в Харкові і згодом очолив її. Тут він також запроваджував свою виховну систему. 1935 року залишив комуну, його призначили заступником начальника управління дитячими виправними колоніями в НКВС. З 1937 р. переїхав до Москви, де займався літературною роботою та читанням лекцій на педагогічні теми для вчителів, батьків і громадськості. Помер видатний педагог 1 квітня 1939 р.
Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, оповідання, п’єси, сценарії, науково-педагогічні статті), хоч і не створив спеціальної монографії з педагогіки. Найбільш відомими є його роботи «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Книга для батьків», «Методика організації виховного процесу», «Проблеми шкільного радянського виховання», «Лекції про виховання дітей» і ін. У 1934 р. його прийняли до спілки письменників.
Педагогіку Макаренко розглядав як науку практичну, яку можна вивести тільки з педагогічного досвіду, закріпивши теорією, а не з теорем.
Розвиваючи вчення про цілі виховання, Макаренко вказував, що педагог повинен мати перед собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст особистості (зовнішня поведінка і внутрішні переконання, політичне виховання і знання). Ця програма повинна включати загальну «стандартну» частину (виховання сміливості, мужності, чесності, працьовитості і ін.) та індивідуальний коректив до неї (розвиток індивідуальних задатків, нахилів, таланту і покликання). Виходячи з умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету виховання вбачав у підготовці культурної людини, для цього треба дати їй освіту, бажано середню кваліфікацію, політично розвинути, дисциплінувати, розвинути почуття обов’язку і поняття честі, виховати якості господаря і організатора.
Стрижнем педагогіки Макаренка є вчення про дитячий колектив. Він розглядає повноцінний колектив як необхідну умову найбільш повного розвитку особистості. Під колективом розуміє не випадкове зібрання людей, а таке, що об’єднане спільною суспільно-цінною метою, спільною діяльністю по досягненню цієї мети, де наявні органи самоуправління і координації та існують відносини відповідальної залежності.
Крім цих суттєвих ознак колективу, важливою умовою його існування називає контактність: члени колективу повинні знати один одного і мати про кожного особисту думку. У різних творах Макаренко визначає, що колектив закладу може об’єднувати максимально від 400 до 1000 членів. Тому Макаренко був проти шкіл-гігантів.
Для правильної організації колективу важливим є питання про його структуру. Макаренко вважав, що структура колективу повинна бути багатоваріативною і динамічною. У вирішенні цього питання він відштовхувався від ідеї, що чим багатогранніші відносини, в які вступають вихованці в колективі, тим інтенсивніше проходить формування особистості кожного з них.
Важливою структурною ланкою загального колективу Макаренко називав первинний колектив. Первинний колектив – це соціальне мікросередовище, яке створюється спеціально для зв’язку між окремою особою і колективом, у якому окремі його члени перебувають у постійному діловому, товариському, побутовому та ідеологічному об’єднанні. Саме первинний колектив, на думку Макаренка, повинен першим представляти і захищати інтереси особи, першим реагувати на її вчинки і поведінку.
До організації первинного колективу Макаренко ставив певні вимоги: повна керованість (вміщувати не більше 15 членів, щоб не виникали більш дрібніші об’єднання неформального характеру), соціальна нейтральність (бути не меншим 7 чоловік, щоб не перетворитися у групу друзів-приятелів), наступність поколінь і можливість нагромадження традицій (організація тісної взаємодії дітей різного віку).
На основі педагогічного досвіду Макаренко прийшов до висновку, що найбільш вдалою формою первинного колективу є різновіковий загін. Такі загони він практикував у комуні ім. Дзержинського, організовуючи їх за виробничою ознакою. Саме така організація створювала осередки, де об’єднувалися і шкільні, і виробничі інтереси дітей різного віку. Але створювати різновікові загони можливо лише за умови, коли колектив склався.
У структурній побудові колективу Макаренко важливе місце відводив організації його керівництва. Це питання Макаренко вирішував, передусім, черезрозвиток органів самоврядування, найголовнішою умовою існування яких Макаренко називав їх регулярну дієвість. Найвищим таким органом у колективах Макаренка були загальні збори колективу, які вирішували більшість питань. На цих зборах обиралися робочі органи самоуправління: рада колективу, санкомісія, господарська комісія та уповноважені. Раду колективу складали командири первинних загонів, які обиралися на загальних зборах, адміністрація закладу та представники комсомольської і піонерської організацій. Уповноважені організовували свою роботу від імені того чи іншого робочого органу самоврядування.
Важливу роль в організації колективу Макаренко відводив зведеним загонам, які він практикував ще раніше від різновікових. З них Макаренко починав свою роботу. Це були тимчасові робочі загони, які організовувались для виконання якогось завдання і існували доти, поки воно не буде виконано. Різні види роботи визначали і різну тривалість існування загону. На чолі кожного такого загону призначався командир з числа тих, хто краще розумівся на даному завданні. Оскільки різних поточних робіт було дуже багато, то і різновікових загонів було також багато.
Макаренко запропонував класифікацію колективів за стадіями їх розвитку. Залежно від того, ким пред’являються вимоги у вирішенні колективних питань (педагогом, активом чи кожним членом до самого себе), він виділяв наступні чотири стадії колективу:
– перша – колективу ще нема, керівник змушений виступати у ролі «диктатора»;
– друга – виділяються активісти, які підтримують керівника і беруть на себе частину його повноважень;
– третя – колектив повністю склався, більшість функцій керівника переходить до органів самоврядування;
– четверта – кожний перебуває на рівні самовиховання, ставлячи колективну вимогу сам до себе.
У житті і розвитку колективу Макаренко відводив важливе місце побудові системи взаємовідносин між його членами. Він вважав, що в організованому колективі повинні бути взаємини відповідальної залежності, спільної відповідальності за колективну справу. Вимагав якомога більше залежностей у колективі. Систему залежностей Макаренко будував шляхом складного переплетення підкорення і наказу. Вихованець повинен уміти підкорятися і наказувати.
Важливими засобами досягнення цього Макаренко розглядав, перш за все, зведені загони та систему уповноважених. Саме тут найбільшою мірою переплітались відносини підлеглості та проявлялась колективна відповідальність за справу. Тому Макаренко виступав, щоб зведених загонів і уповноважених було якомога більше.
За допомогою такої організації колективу Макаренку вдалося запровадити у своїх закладах методику паралельної педагогічної дії. Сутність даної методики полягає не в прямому впливові вихователя на особистість вихованця, а через первинний колектив, до якого цей вихованець входить. Ця методика дозволяє зняти опір дитини виховним впливам, оскільки позиція педагога є прихованою. Але вона дає бажані плоди лише за умови правильного розвитку колективу, коли інтереси особи і інтереси колективу знаходяться в гармонії, коли актив не зловживає своїми повноваженнями. Методика паралельної дії може застосовуватись паралельно із постановкою прямої вимоги.
Важливою ланкою в теорії дитячого колективу у Макаренка було питання про стиль і тон колективу. Саме стилем і тоном один дитячий заклад відрізняється від іншого однотипного.
Стиль колективу складає систему колективних доручень і прийомів роботи, які здійснюються через встановлені колективні взаємовідносини. Стиль – це практика, це життя колективу. Форму, у якій реалізується стиль, Макаренко називає тоном колективу. Він виділяє характерні ознаки стилю і тону дитячого колективу:
1) мажор – постійна бадьорість, ніяких похмурих облич; готовність до корисних дій, але обдуманих, а не до безладних зоологічних дій, до істеричності, криків, зойків. Мажор не створюється спеціальним методом, а є результатом усієї роботи;
2) почуття власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу і проявляється в гордощах за нього, в опорі проникненню до колективу чужого, у стриманому і ввічливому ставленні вихованців до приїжджої незнайомої людини. Вихованець ніколи не скаже поганого про свій колектив чужій людині. Це почуття виникає тоді, коли організація і стан речей у закладі є предметом загальної уяви і зусиль усього колективу;
3) вміння орієнтуватися, що полягає у здатності встановлювати в залежності від обставин і від оточуючих людей таку лінію поведінки, яка найбільше відповідає інтересам колективу; відчувати тон життя, тон дня, бачити, що робиться «не лише перед очима, але й за потилицею»;
4) єдність колективу, яка полягає у дружньому єднанні його членів на фоні загальної ділової вимогливості один до одного, коли кожний вихованець не відчуває відособленості і беззахисності у колективі;
5) ідея захищеності, що випливає з усвідомлення всіма членами єдності свого колективу. Вона проявляється як у захисті колективом своїх членів від сторонніх, так і в готовності кожного вихованця не допустити приниження будь-якого члена колективу іншими його членами;
6) здатність до гальмування, яка проявляється в стриманості у рухах, словах, крикові, в умінні поступитися товаришеві в суперечках, у загальній ввічливості.
7) активність – постійна готовність до корисного ділового руху, а не до невпорядкованого бігу чи крику. Для цього час протягом дня повинен бути розумно зайнятий, адже така активність виховується лише в організованій діяльності.
Всі названі ознаки стилю і тону колективу виховуються в усіх галузях його життя і проявляються, передусім, у правилах і нормах зовнішньої поведінки дітей.
Важливою умовою розвитку дитячого колективу Макаренко називав »закон руху вперед». Цей закон означає те, що виховну роботу треба будувати так, щоб неперервно росла потреба творити щось нове, потреба діла. У цьому зв’язку Макаренко розробив систему перспективних ліній, яка ставила перед вихованцями далекі і близькі цілі, дозволяла жити колективу напруженим, цілеспрямованим життям. Ця система виглядала так: близька перспектива – віра в завтрашню радість, особливо для молодших дітей; середня перспектива – проект колективної дії, дещо віддаленої в часі; далека перспектива – майбутнє вихованця чи майбутнє закладу.
Велике значення у згуртуванні колективу Макаренко віддавав традиціям, які дають змогу зберегти досвід минулих літ і здійснити наступність поколінь. Саме наявність традицій у колективі визначає те, наскільки він склався. Вони є тим колективним законом, який регулює поведінку і позбавляє необхідності вирішувати щоразу у кожному випадку як діяти. З іншої сторони, традиції прикрашають життя дітей. Живучи за встановленими традиціями, вихованці почувають себе в обстановці особливого колективного закону, гордяться ним і намагаються його поліпшити.
У педагогічній системі Макаренка важливими є його ідеї стосовно виховання у дітей свідомої дисципліни. Він доводить, що дисципліна є не засіб виховання, а його результат, вона є наслідком усього виховного процесу, а не окремих спеціальних заходів. Дисципліна повинна бути свідомою, вона є явищем моральним і політичним.
У поняття свідомої дисципліни Макаренко вкладав не таку дисципліну, яка випливає із свідомості на основі проповіді, роз’яснення і вимоги її дотримуватися, а таку, яка супроводжується свідомістю, тобто цілковитим розумінням того, що таке дисципліна і для чого вона потрібна.
Розглядаючи загальні способи досягнення свідомої дисципліни, Макаренко вказував, що вона повинна вимагатися від колективу. Мету дисципліни треба ставити прямо, ясно і чітко, вона повинна бути предметом повсякденної уваги. Про дисципліну треба часто говорити з вихованцями, особливо на загальних зборах, на засіданнях органів самоврядування, виробляти на кожному кроці у дітей погляд на дисципліну як форму їхнього політичного і морального благополуччя.
У формуванні свідомого ставлення до дисципліни важливу роль, на думку Макаренка, відіграє роз’яснювальна робота з дітьми (вони можуть відчувати весь тягар недисциплінованого життя, але не розуміти його). З цього приводу навіть пропонує ввести у школи вивчення теорії моралі, щоб моральна проблематика проходила перед учнями у теоретичному викладі.
Вказуючи на необхідність проведення з вихованцями бесід про дисципліну, Макаренко вимагав не зводити їх до моралізаторства, а розкривати перед дітьми, передусім, логіку дисципліни. Ця логіка полягає у наступному: а) дисципліна є формою для найкращого досягнення мети колективу; б) дисципліна ставить кожну окрему особу у більш захищене, більш вільне становище, створює для неї впевненість у своєму праві, шляхах і можливостях; в) у кожному колективі дисципліна повинна бути поставлена вище інтересів окремої особи (у випадках, коли особа свідомо виступає проти колективу); в) дисципліна прикрашує колектив і кожного окремого члена колективу (важливо, щоб дисципліна не була простою зовнішньою прикрасою, а краса дисципліни щоб випливала з її суті); г) дисципліна проявляється не тоді, коли людина робить щось для себе приємне, а тоді, коли вона неприємне робить для себе з приємністю.
Для досягнення успіху важливо теоретичні положення про дисципліну поєднувати з відповідним досвідом життя колективу, супроводжувати постійними вправами. Макаренко у щоденній своїй практиці використовував ряд прийомів, які сприяли не лише досягненню дисципліни, але й підтриманню її естетичної сторони: особливе дисциплінарне довір’я кращим загонам, коли цим колективам доручалася найбільш неприємна справа; доручення несподіваних додаткових завдань окремим загонам чи групам дітей; інститут особливого повноваження, коли, наприклад, наказ чергового командира виконувався без заперечень; перевірковий загальний збір по сигналу, особливо під час якоїсь розваги (під час кіносеансу чи футбольного матчу); учбова пожежна тривога; щоденна фіззарядка, не дивлячись ні на яку погоду, з найшвидшим збором усіх вихованців тощо.
Основою дисципліни Макаренко вважав вимогу. Без вимоги до особистості не можуть бути створені ні дисципліна, ні колектив. Вимога повинна ставитись без будь-якої теорії, у формі, що не допускає заперечень. Для цього вимога не повинна бути половинчатою, а бути твердою, рішучою, прямою. Вимога повинна бути розумною, зрозумілою для колективу і обов’язково доведеною до кінця, пов’язаною з повагою до особистості. Свій педагогічний досвід він виражав формулою: «Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї».
Вимога повинна розвиватися в залежності від стадії колективу, це шлях від диктаторської вимоги організатора до вільної вимоги кожної особи до самої себе на фоні вимог колективу. Кінцевою метою вимоги повинно бути підкорення колективу. Найбільш суворі вимоги ставити тоді, коли людина свідомо виступає проти колективу. Макаренко пропонує використовувати такі форми вимоги як привертання, примушування, а в разі потреби – погроза, причому з розвитком колективу ці форми проявляються по різному.
У тісній єдності з вимогою Макаренко розглядав проблему покарань і заохочень. Як заохочення він практикував преміювання за окремі досягнення на виробничій, моральній або побутовій ділянці – подарунок, грошова премія і, як найвища нагорода, подяка в наказі перед строєм. Був проти надмірного використання заохочень.
Стосовно покарань Макаренко переконаний, що там, де треба карати, там педагог не має права не покарати. Покарання – це не лише право, а й обов’язок педагога. Але покарання повинно бути справедливим, не завдавати дитині страждання, ні фізичного, ні морального. Макаренко вважав, що карати може лише або весь колектив, його загальні збори, або одна людина, уповноважена колективом. У колективі повинна бути єдина логіка покарань і певні традиції у їх застосуванні. Покарання не повинні бути частими, застосовуватися лише тоді, коли порушуються інтереси колективу. Види покарань, які існували в комуні ім. Дзержинського: стосовно вихованців: наряд (півгодинна робота не на виробництві), позбавлення відпустки на вихідний день, позбавлення кишенькових грошей (у такому разі гроші йшли до ощадкаси на ім’я цього вихованця), звільнення з виробництва і переведення на господарські роботи; стосовно комунарів – тільки арешт. Найсуворішим покаранням було виключення з колективу. Макаренко пропонує й інші цікаві прийоми впливу на дитину: атака в лоб, запрошення загону на чаювання, відкладена бесіда, «метод вибуху», ігнорування вчорашнього дня, обхідний маневр, бойкот тощо. Макаренко негативно ставився до фізичних покарань. У хорошому колективі покарання може бути приємним. Наприклад, арешт серед підопічних Макаренка вважався привілеєм.
Важливим засобом досягнення дисципліни Макаренко вважав правильний режим. Під режимом він розумів певну систему засобів і методів, які допомагають виховувати дітей. Ознаками правильного режиму називав його доцільність, точність, загальність, визначеність.
Багато важливих педагогічних ідей Макаренко запропонував у галузі трудового виховання, адже у закладах, якими він керував, багато місця відводилося трудовій діяльності вихованців. Макаренко вказував, що у трудовому вихованні треба розрізняти дві взаємопов’язані сторони: одна – формування умінь і навичок працювати, друга – виховання любові і поваги до праці. Він прийшов до важливого висновку, що праця сама по собі є нейтральною, не виконує виховних функцій, а формує лише звичку до трудових зусиль. Був переконаний, що праця може стати позитивним елементом виховання лише за умови, коли вона має на увазі створення якихось цінностей. Навіть навчальна праця повинна виходити з уявлення про надбання, які вона може створити.
Розрізняв звичку трудового зусилля від уміння творчо розв’язувати трудові завдання. Для творчої праці потрібно поєднувати фізичні і розумові сили. Прийшов до ідеї про органічне поєднання навчання з продуктивною працею дітей, у своїх закладах першим у світі у повній мірі реалізував її.
Макаренко був прихильником виробничої (сільськогосподарської і промислової) праці, вважав, що лише в такій праці виробляється правильний характер людини, виховується відповідальність за свою роботу, яка є частиною загальної колективної праці. У своїй виховній діяльності використовував й інші види дитячої праці: самообслуговуюча, реміснича, безкоштовна суспільно-корисна у порядку шефства і ін.
Щоб праця здійснювала правильний виховний вплив на дітей, вона, на думку Макаренка, повинна бути посильною, результативною, осмисленою, творчою, педагогічно доцільною, колективною.
Багато уваги у своїй діяльності Макаренко приділяв сімейному вихованню. Макаренко проаналізував ряд умов, які роблять сім’ю справжнім виховним осередком суспільства. Багато з них є актуальними і сьогодні: проблема повної сім’ї, кількості дітей у сім’ї (необхідність мати більше як одну дитину, морально-психологічний мікроклімат сім’ї, приклад батьків, батьківський авторитет, трудове виховання у сім’ї тощо.