2. Стадії розвитку педагогіки.

Вітчизняна педагогіка пройшла такі стадії розвитку:

народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється в домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби, методи і результати виховання й навчання. Вперше цей термін ввів О. В. Духнович. Нещодавно в педагогічній науці з’явився термін «етнопедагогіка», автор якого – Г. Н. Волков. Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов’язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій;

козацька педагогіка – частина народної педагогіки – теорія і практика виховання й навчання підростаючого покоління в Запорізькій Січі, спрямована на формування синівської вірності рідній землі, незалежній Україні;

духовна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду виховання й навчання особистості засобами релігії;

світська педагогіка – це: 1) наука, яка має свої закономірності; 2) практика, яка вказує застосування теоретичних положень; 3) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

3. Джерела педагогіки.

Відповідно, основними джерелами педагогіки є:

– педагогічна спадщина минулого;

– передовий педагогічний досвід;

– народна педагогіка;

– педагогічні дослідження.

Педагогічна спадщина минулого представлена працями педагогів-класиків, монографіями та статтями видатних учених, педагогів-новаторів. Наприклад, безцінними для педагогічної теорії та практики, формування національної системи освіти та виховання є праці Я. А. Коменського, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та інших. Серед джерел педагогічної теорії слід виокремити роботи видатних учених 50-70–х років XX століття А. М. Арсеньєва, М. І. Болдирєва, В. Ю. Гмурмана, Л. І. Новикової, Л. В. Занкова, Ф. Ф. Корольова та багатьох інших. Джерелами практичної педагогіки за певних умов можуть бути художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать класикам літератури.

У 80-х роках XX століття широко відомими стали книжки педагогівноваторів В. Ф. Шаталова, М. П. Щетиніна, С. М. Лисенкової, Є.В. Ілліна та інших. У них викладено передовий педагогічний досвід. Є три види узагальнення і поширення досвіду кращих педа­гогів: педагогічна інформація, педагогічне вибіркове та масове поширення досвіду.

Педагогіка, як і будь-яка інша наука, не може саморозвиватися, самовдосконалюватися без усебічних і глибо­ких досліджень, які допомагають відкривати й уточнювати її закони та закономірності віднаходити нові аспекти їх реалізації.

2. Процес розвитку колективу. Система перспективних ліній. Функції, закон життя, стиль, тон дитячого колективу.

3. Процес розвитку колективу.

Спираючись на теорію і досвід А.С. Макаренка, можна виділити такі три стадії розвитку колективу.

Перша – початкова, коли колектив тільки створюється, формується, діти придивляються один до одного, до педагога. Класний керівник знайомить вихованців з метою, завданнями, перспективами колективу. Вимоги йдуть від нього. Школярів поступово знайомляться один з одним, з’являються мікрогрупи.

Друга стадія характеризується тим, що завершується взаємне вивчення, утворюються малі групи, формується актив, виникають традиції, розвивається співробітництво, взаємодопомога. Вимоги йдуть не лише від вихователя, а й від активу, лідерів. Колектив стає фактором розширення соціального досвіду дітей, залучення його до взаємодії з іншими колективами.

На третій стадії розвитку колективу утверджуються відносини співробітництва, взаємодопомоги, створюються умови для всебічного розвитку кожної особистості. Колектив ставить вимоги до себе та до членів колективу. На фоні вимог колективу кожний ставить вимоги до самого себе, і відповідно до цих вимог обирає способи поведінки. Колектив активно взаємодіє з іншими колективами.

На всіх етапах розвитку колективу головна мета – повага до кожної особистості, створення умов для її самореалізації.