27. Інтонація.

Інтонація — рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Членування мовлення на фонетичні відрізки пов'язане з інтонацією.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ— зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно ).

ІНТЕНСИВНІСТЬ — підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

ПАУЗА — перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту. (Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра — артистка в Києві. У першому реченні акцентується на тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що вона працює артисткою в Києві) .

ТЕМП МОВЛЕННЯ —швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе — швидше.

ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе).

Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність.

Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз.

У фразах розрізняють висхідний і низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджу вальну функцію: показує, що речення ще не закінчене (Якби ви вчились так, як треба...) . Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що речення закінчене(...То й мудрість би була своя (Т. Шевченко).

У кожній мові інтонація має свої особливості.

Функції інтонації:

• розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання),

• частини висловлювання за їх смисловою важливістю,

• оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи;

• виражає конкретні емоції;

• розкриває підтекст висловлювання; характеризує мовця і ситуацію спілкування.

28. Граматика як розділ мовознавства.

Термін граматика має двояке значення: 1) наука про будову мови 2) сама граматична будова мови

Граматика як наука досліджує, описує граматичні значення й форми слів та існуючі в мові засоби поєднання слів у речення для вираження думки.

Граматика відбиває і виражає зв’язки між явищами на чотирьох рівнях:

• Внутрішню структуру позначеного словом явища (перестрибувати, залізобетон) – цю функцію вивчає морфеміка

• Можливості явища, виділеного словом, встановлювати зовнішні зв’язки (рука/рукою/руку) – вивчає морфологія

• Взаємні зв’язки між двома і більше явищами (падати і сніг) – синтаксис словосполучення

• Зв’язки між осмисленими явищами і дійсністю (випав сніг/Учора випав сніг у Карпатах) – синтаксис речення

Що стосується граматики як науки, то розрізняють:

1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур;

2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із синхронічної граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.

Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.

Морфологія (від гр. morphe "форма" і logos "слово, вчення, наука") - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень. До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати, що морфологія - це граматика слова.

Синтаксис (від гр. syntaxis "побудова, порядок") - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. Іншими словами, синтаксис - це граматика зв'язного мовлення.

Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. По-перше, граматичні значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу для кожної конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною морфологією (англійської, індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфологія відходить на задній план, а для китайської, в'єтнамської, тайських, йоруба не має жодної цінності, бо там її (морфології) немає.

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio "відведення води з ріки", а згодом "утворення нових слів від наявного кореня"), займає проміжне місце між лексикологією і граматикою.

Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Щоправда, абстрактною є й лексика. Слово будинок позначає будь-який будинок незалежно від його форми, розміру, матеріалу, з якого він побудований тощо. Однак граматична абстракція є значно вищою від лексичної. Наприклад, слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики - різні одиниці, а для граматики - одне й те ж: іменники чоловічого роду в називному відмінку однини. Основні одиниці граматики - морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису.