Лінгвістична (фонологічна):

Розглядає звуки з точки зору їх функціонального навантаження. Цей аспект звука (фонему) вивчає фонологія. Для вивчення потрібно використовувати протиставлення (опозиція) і зіставлення звуків

17. Принципи класифікації голосних звуків.

Класифікація голосних звуків зумовлена їхньою природою. Голосні — це суто тональні звуки, перепон на шляху повітря під час їхньої вимови не виникає. Голосні будь-якої мови класифікуються за двома основними ознаками:

1) за тим, яка частина язика піднімається, розрізняють голосні переднього ряду (і, и, е), середнього ряду (ы) та заднього ряду (у, о, а); у деяких мовах можуть бути голосні проміжного ряду ( англ і – передньо-середнього ряд; а, А – середньо-заднього ряду). Тому різна кількість рядів ( укр 2, рос 3, англ 5)

2) за тим, як високо піднімається язик, розрізняють голосні високого піднесення (і, у), середнього піднесення (е, о) та низького піднесення (у більшості мов а) Проміжне піднесення (укр и – верхньо-середнього піднесення).

Також в окремих мовах розділяють: 1) за участю губів: нелабіалізовані (Нелабіалізовані голосні переднього ряду – палаталізовані , заднього ряду – веляризовані.), лабіалізовані 2) за участю носової та ротової порожнини: ротові та носові 3) за тривалістю: довгі і короткі 4) за ступенем м’язової напруги: закриті, відкриті

Окремо виділяють дифтонги – голосні в яких міняється склад формант (sky)

18. Принципи класифікації приголосних звуків.

Приголосні звуки класифікуються за такими ознаками: а) за участю голосу і шуму; б) за місцем творення; в) за способом творення.

I. За участю голосу й шуму розрізняють сонорні й шумні.

• Сонорні (лат. sonorus – звучний) – творяться шумом і голосом, але переважає голос: [р], [л], [м], [н], [в], [й], [л/ ], [р/ ], [н/ ]. (мовний лор)

• Шумні – творяться шумом або за участю шуму й голосу: [б], [г], [ґ], [д], [дж], [з], [дз], [дз/ ], [с / ], [т/ ], [ц/ ] та ін (джига дзизі боцде )

Серед них виділяють дзвінкі і глухі.

• Дзвінкі – це шумні, утворені за участю голосу,

• глухі – шумні, що утворені самим шумом.

Дзвінкі й глухі утворюють 11 акустичних пар

б г ґ д ж дж з дз д з / дз/ –

п х к т ш ч с ц т с / ц/ ф

II. За місцем творення розрізняють:

• а) губні: б п в м ф (мавпа Буф)

• б) передньоязикові: д т з с ц жд ж ш … ()

• в) середньоязикові: й (д/ т/ н/ л/ )

• г) задньоязикові: ґ к х (хуг’ак)

• ґ) глотковий: г

III. За спосом творення розрізняють:

• а) проривні (зімкнуті, вибухові): б п д д/ т т/ ґ к (кпд г’о)

• б) фрикативні (лат. fricare – „терти”, щілинні, спіранти): ф з з / с с / ж ш г х в й

• в) африкати (зімкнуто-щілинні, зсунуті, притерті): дз дз/ ц ц/ дж ч. Від лат. affricare „втирати” – складні звуки, утворені злиттям двох артикуляцій: спочатку зімкнення, а потім щілина.

• г) зімкнено-прохідні: м н н/ л л/ . Спочатку утворюється зімкнення, але видихуване повітря йде в обхід його, через ніс або по боках язика. Відповідно перші три звуки – носові, а два останні – бокові (латеральні).

• ґ) вібранти (дрижачі): р р/

М’які приголосні. Пом’якшення, або палаталізація, приголосних досягається додатковим наближенням спинки язика до твердого піднебіння. Оскільки ступінь наближення різний, то й м’якість неоднакова.

• М’які, або палатальні (від лат. palatum – „піднебіння”): д/ т/ н/ л/ й

• Пом’якшені (палаталізовані): з / с / ц/ дз/ р/

• Напівпом’якшені (напівпалаталізовані): а) губні: б’ п’ в’ м’ ф’; б) шиплячі: ж’ ч’ ш’ дж’; в) задньоязикові: ґ’ к’ х’; г) глотковий: г’.

В окремих випадках виділяють ще такі додаткові ознаки приголосних: пом’якшення (або палаталізація), подовження, придиховість (або аспірація)