- •Об’єкт та предмет дослідження мовознавства. Мовні універсалії.
- •Аспекти та розділи мовознавства
- •Загальне мовознавство. Об’єкт та предмет дослідження
- •Галузі мовознавства
- •Методи дослідження мови
- •Поняття про синхронію та діахронію
- •Зв’язок лінгвістики з іншими науками
- •Функції мови
- •Мова і мовлення.
- •10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.
- •11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.
- •12. Система та структура мови.
- •13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.
- •14. Типи відношень у структурі мови.
- •15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.
- •16. Три аспекти вивчення звука.
- •Фізіологічна (біологічна):
- •Лінгвістична (фонологічна):
- •17. Принципи класифікації голосних звуків.
- •18. Принципи класифікації приголосних звуків.
- •19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.
- •20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.
- •21. Позиції фонем: сильна і слабка.
- •22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.
- •23. Позиційні зміни звуків.
- •24. Комбінаторні зміни звуків.
- •25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.
- •26. Наголос і його типи.
- •27. Інтонація.
- •28. Граматика як розділ мовознавства.
- •29. План змісту і план вираження у граматиці.
- •30. Граматичні категорії.
- •31. Граматичні значення.
- •32. Граматична форма.
- •33. Граматичний спосіб.
- •34. Типи граматичних способів.
- •35. Лексико-граматичні категорії.
- •36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.
- •37. Поняття про морфему, типи морфем
- •38. Частини мови, критерії їх виділення.
- •39. Розуміння речення у лінгвістиці.
- •40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.
- •41. Тема та рема.
- •42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.
- •43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.
- •44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.
- •45. Лексичне значення слова.
- •46. Елементи семантичної структури слова
- •47. Типи лексичних значень.
- •48. Семантичні процеси.
- •49. Основні типи переносу значення слова.
- •50. Лексико-семантичні та лексико-тематичні групи, семантичне поле.
- •51. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.
- •52. Лексикалізація. Фразеологізми. Різниця між термінами „лексикалізоване словосполучення” та фразеологізм
- •53. Класифікація фразеологізмів.
- •54. Типологічна класифікація мов.
- •55. Генеалогічна класифікація мов.
- •56. Соціолінгвістична класифікація мов.
34. Типи граматичних способів.
Синтетичні граматичні способи:
афіксація - найпоширеніший граматичний спосіб. Найважливішу роль відіграє закінчення (флексія). Проте є мови, у яких граматичні значення передаються допомогою трансфіксів, конфіксів, інфіксів, суфіксів, префіксів. суфіксація: укр. перечитати – перечитувати (недоконаний вид), спати – спатоньки (значення пестливості), гарний – гарніший (вищий ступінь), солома – соломина (значення одиничності), нім. Arbeit “робота” – Arbeiter “робітник”. Серед цих наведених прикладів лише суфікси -ува й -іш виражають граматичні значення, тому є граматичними способами, суф. -ина вносить лексико-граматичне значення у слово, а інші суфікси виражають фрагменти лексичного значення, отже є словотвірними суфіксами.
Конфіксація – вираження граматичних значень комбінацією з двох афіксів (префікса та суфікса), які діють сукупно та одночасно: machen “робота”– gemacht “зроблений”. Діючи одночасно і сукупно префікс ge- та суфікс -t привносять у нове слово граматичне значення пасивного стану.
внутрішня флексія - це такі чергування звуків у корені. які служать для утворення різних форм того самого слова. Наприклад, в англійській мовi: sing співає sang співав sung проспіваний
наголос - може бути граматичним способом лише тоді, коли вiн рухомий, нефіксований, як в українських словоформах: вікна (р.в одн), вікна (н. в мн); насипАти (недокон), насИпати (докон). У французькiй мовi наголос не може бути граматичним способом - тут він завжди стоїть на останньому складі.
Тон - також іноді виступає в ролі граматичного способу. В індіанській мові тлінгіт (Аляска), якщо слова hum, tin вимовити низьким тоном, вони означатимуть «продавав», «бачив. а якщо високим «продаватиму», «побачу». У китайській мовi тональний наголос визначає семантику слова, а нейтральний тон вказує, що дане слово виконує службову роль.
Повтори (редуплікація) – як гр способи бувають
ПОВНІ - повторюється все слово (наприклад, в індонезійській мові: bunga «квітка» bunga-bunga «квiтки», orang «Людина» orang-orang «люди»);
ЧАСТКОВІ - повторюється тільки частина слова (наприклад, у латинській мові: сurrо «біжу» cucurri «я прибіг». do «даю» dedi «я дав»; в одній із філіппінських мов: anak «дитина» ananak «діти»).
Суплетивізм - утворення різних форм того самого слова від різних коренів. Проявом суплетивізму є відмінювання займенників в українській мові: я - мене ми - нас; у латинськiй (те саме): ego - me - nos - nostri; у німецькій (те саме) ich - meiner wir – unser. Суплетивним способом творяться й ступені порівняння деяких прикметників в українській мові: добрий — кращий, у латинській (те саме): bonus - melior; у німецькій (те саме). gut - besser; в англійській (те саме): good – better
Аналітичні граматичні способи:
Прийменники виражають відношення між словами в мовленнєвому ланцюжку, тобто вказують на відмінок іменника. Пор. Сиджу на г’анку (місцевий відмінок), дивлюся на г’анок (знахідний відмінок).
Післяйменники один з найважливіших граматичних показників у тюркських, фіно-угорських, монгольських і японській мовах. У російській мові як післяйменник вживається слово ради в деяких сполученнях: шутки ради, потехи рада тощо.
Артиклі вживаються в арабській, романських та германських мовах. Вони виконують такі функції:
виступають засобом частиномовного позначення (англ. to play "грати" - the play "гра", фр. diner "обідати" - le diner "обід";)
розрізняють граматичні категорії означеності/неозначеності: (англ. the man "певна людина" - a man "якась людина", фр. le table "певний стіл" - un table "якийсь стіл";)
виражають категорію роду (la musique, le theatre)
виражають категорію числа (le pomme, les pommes)
служать способом вираження відношень між словами в реченні, тобто мають функцію вираження категорії відмінка
Допоміжні дієслова служать для творення складних (аналітичних) дієслівних форм і використовуються як граматичний спосіб вираження категорії особи, числа, часу, стану і способу в сучасних індоєвропейських мовах.
Сполучники виражають граматичні відношення між словами в реченні і між предикативними частинами речень.
слова ступеня виступають як спосіб творення ступенів порівняння якісних прикметників і прислівників у мовах різних родин. Такими словами в українській мові є більш, менш, дуже, вельми
"пусті слова" це повнозначні слова, які супроводжують інші повнозначні слова, беручи на себе вираження їх граматичних значень. Наприклад: англ. he-cat (він-кіт), she-cat (вона-кіт, "кішка"),
Частки передають різні модальні значення, а також деякі інші відтінки граматичних значень (запитання, заперечення, оклик, невизначеність та ін.).
Спосіб інтонації. На рівні синтаксису. Виражає:
модальність речення (впевненість, запитання, сумнів,
групування членів речення.
розрізнення простого й складного речення. (Бачу матір в садочку. Бачу: матір - в садочку;)
розрізнення сурядності й підрядності (Хмариться, дощ буде і Хмариться - дощ буде)
актуальне членування речення (одна з них називає предмет мовлення тема, інша позначає (повідомляє) якусь нову інформацію про нього рема.)
виділення вставних слів (Він безперечно має рацію і Він, безперечно, має рацію)
Спосіб порядку слів. Розрізняє:
підмет і додаток. (Якір зачіпає ланцюг і Ланцюг зачіпає якір)
означення и означуване (англ. stone wall "кам'яна стіна", wall stone "стінний камінь»)