- •Об’єкт та предмет дослідження мовознавства. Мовні універсалії.
- •Аспекти та розділи мовознавства
- •Загальне мовознавство. Об’єкт та предмет дослідження
- •Галузі мовознавства
- •Методи дослідження мови
- •Поняття про синхронію та діахронію
- •Зв’язок лінгвістики з іншими науками
- •Функції мови
- •Мова і мовлення.
- •10. Мова і мислення. Їхній взаємозв’язок. Типи мислення.
- •11. Мова як універсальна знакова система. Характеристика мовного знака.
- •12. Система та структура мови.
- •13. Мовні рівні, одиниці мови та їхні функції.
- •14. Типи відношень у структурі мови.
- •15. Фонетика як розділ мовознавства. Завдання, які вирішує ця дисципліна.
- •16. Три аспекти вивчення звука.
- •Фізіологічна (біологічна):
- •Лінгвістична (фонологічна):
- •17. Принципи класифікації голосних звуків.
- •18. Принципи класифікації приголосних звуків.
- •19. Різниця між звуком, фонемою і буквою.
- •20. Інтеґральні та диференційні ознаки фонем.
- •21. Позиції фонем: сильна і слабка.
- •22. Інваріант, варіант і варіація фонеми.
- •23. Позиційні зміни звуків.
- •24. Комбінаторні зміни звуків.
- •25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.
- •26. Наголос і його типи.
- •27. Інтонація.
- •28. Граматика як розділ мовознавства.
- •29. План змісту і план вираження у граматиці.
- •30. Граматичні категорії.
- •31. Граматичні значення.
- •32. Граматична форма.
- •33. Граматичний спосіб.
- •34. Типи граматичних способів.
- •35. Лексико-граматичні категорії.
- •36. Відмінність між граматичним і лексичним значенням.
- •37. Поняття про морфему, типи морфем
- •38. Частини мови, критерії їх виділення.
- •39. Розуміння речення у лінгвістиці.
- •40. Типи речень і типи зв’язків у реченні та словосполученні.
- •41. Тема та рема.
- •42. Лексикологія як розділ мовознавства. Широке та вузьке розуміння терміна.
- •43. Предмет вивчення лексикології. Поняття про лексему.
- •44. Відмінність терміна „слово” від терміна „лексема”.
- •45. Лексичне значення слова.
- •46. Елементи семантичної структури слова
- •47. Типи лексичних значень.
- •48. Семантичні процеси.
- •49. Основні типи переносу значення слова.
- •50. Лексико-семантичні та лексико-тематичні групи, семантичне поле.
- •51. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.
- •52. Лексикалізація. Фразеологізми. Різниця між термінами „лексикалізоване словосполучення” та фразеологізм
- •53. Класифікація фразеологізмів.
- •54. Типологічна класифікація мов.
- •55. Генеалогічна класифікація мов.
- •56. Соціолінгвістична класифікація мов.
54. Типологічна класифікація мов.
Типологічна класифікація мов — групування мов за особливостями їх структури незалежно від спорідненості.
За морфемною будовою слова В. фон Гумбольдт виокремив чотири типи мов: ізолюючий // афіксуючі: аглютинуючий (аглютинативний), флективний та інкорпоруючий.
Ізолюючі мови. Для них характерні незмінність і морфологічна нерозчленованість слів. Ізолюючі мови мають лише один різновид морфем — корінь . Граматичне значення виражається здебільшого з допомогою порядку слів. До ізолюючих мов належить давньокитайська мова веньянь. Наприклад , китайська фраза во хао означає «я люблю», а хао во — «люби мене»
Аглютинуючі (аглютинативні) мови. В них корінь незмінний і тому внутрішня флексія відсутня. В аглютинативних мовах афікси у межах слова характеризуються високим ступенем самостійності, оскільки чітко відмежовуються один від одного і зберігають своє значення незалежно від місця у слові. Вони завжди виражають те саме значення, причому тільки одне. До аглютинативних мов належать, зокрема, тюркські мови, більшість фінно-угорських, японська, мови банту. Наприклад, у киргизькій мові ата-га — «батькові», ата-лар-га — «батькам», ата-лар-ьшьіз-га — «нашим батькам».
Флективні мови . У них корінь змінний, причому ця змінність може виявлятись і як внутрішня флексія, тобто здатність кореня виражати своїм чергуванням граматичне значення. Наприклад, англ. foot — «нога» feet — «ноги», укр . набрати — доконаний вид і набирати — недоконаний вид.
Поділяються на:
синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів (афіксація, внутрішня флексія, редуплікація, суплетивізм (інший корінь: я мене), наголос), оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька.
аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови.
Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови . До них входять складні комплекси, які є водночас і словами, і реченнями. Цей тип мов представлений деякими палеоазійськими мовами та більшістю індіанських мов Америки. Наприклад, у мові мексиканських індіанців піпакакша означає «Я їм м'ясо».
55. Генеалогічна класифікація мов.
Генеалогічна класифікація мов — групування мов за спорідненістю. Ця класифікація мов передбачає виокремлення мовних сімей — сукупності мов, основою яких є одна прамова. Мовну сім'ю поділяють на групи за ступенем спорідненості, в яких можуть розрізняти ще й підгрупи. Мовний союз — група мов, які набули деякі спільні риси внаслідок географічної близькості та взаємодії. Ці мови можуть бути неспорідненими чи лише слабо спорідненими. Коли генетичні відносини між мовами невідомі, характерні риси мовного союзу можуть призвести до помилкового враження про існування спорідненості між мовами. Наприклад, українська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов, яку окремі вчені об'єднують разом з іншими родинами в ностратичну (бореальну) надродину. Нині у світі існує майже 200 мовних сімей, кожна з яких включає від однієї мови до кількох сотень мов. Найчисленнішими за кількістю носіїв є такі мовні сім'ї: індоєвропейська, китайсько-тибетська, афразійська, австронезійська, конгокордофанська, дравідська, японська, тюркська, австразійська, корейська, фінно-угорська, нілосахарська, андо-екваторіальна, кавказька , монгольська, тунгусо-маньчжурська
Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає:
у встановленні спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм;
у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку;
у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов