11. Внесок й. Песталоцці, а.-ф. Дістервега, і.-ф. Гербарта в теорію та практику

Йоганн Генріх Песталоцці (12.01.1746 – 17.02.1827) – швейцарський педагог-демократ, один з основоположників дидактики початкового навчання. Песталоцці написав соціально-педагогічні романи „Лінгард і Гертруда (книга для народу”, „Крістоф та Ельза”, публічні статті та редагував газету. У 1798 році в місті Станца Песталоцці відкрив притулок для дітей-сиріт. Пізніше, в 1799-1804 рр., керував Бургдорфським, а потім у 1804-1825 рр. – Івердонським педагогічними інститутами.

Він розрізняв три сили людської природи: розумові, фізичні і моральні. Величезним вкладом у дидактику є ідея розвиваючого навчання, основною метою якого Песталоцці вважав збудження розуму дитини до активної діяльності та розвиток її пізнавальних здібностей: уміння логічно і самостійно мислити, коротко виражати сутність засвоєних понять. Розкриваючи чуттєве сприйняття світу, як висхідний момент пізнання, головним принципом навчання він вважав наочність, а також систематичність, послідовність, поступовість та міцність знань.

Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790—1866) народився в місті Зігені (Німеччина)

Він викладає математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, ство­рює курси для удосконалення учителів і видає цікавий журнал «Рейнські листки для виховання і навчання». З 1832 року він керував Берлінською учительською семінарією. В 1832—1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою «Загальної німецької вчительської спілки».

Метою виховання Дістерверг вважав підготовку гуманних і свідомих людей,, головним його завданням має бути виховання любові до всього людства і до всього народу на основі принципів: природовідповідності, культуровідповідності й самодіяльності (активності та ініціативності). Виховання „самодіяльності на служіння істині, красі та добру” – ось найвища мета. „Виховувати – означає збуджувати” – наголошує формула Дістерверга. У відповідності з теорією виховання визначався і основний принцип навчання: „Збуджуй пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивалися під час засвоєння та в пошуках істини”. Водночас, Дістерверг наголошував, що навчання повинно розвивати не тільки мислення, справжнє розвиваюче навчання, діє на волю і характер учнів. Основну роль у дидактиці, на його думку, відіграє ідея формальної освіти, а не матеріальної, тобто розвиток сил дитини, а не повідомлення конкретних знань. Формальна освіта прямує до вищих розумових здібностей людини, задає їм імпульс, збуджує до розвитку. Всього ним було сформульовано 33 правила навчання, серед яких: навчання має розвивати природні сили і задатки дитини, збуджувати пізнавальну діяльність, розвивати самодіяльність тощо. За принципом виховуючого навчання Дістервег ставив вимоги до вчителя, який повинен постійно працювати над власною освітою.

Йоганн Фрідріх Гербарт (04.05.1776-1841) – німецький педагог

Гербарт написав твори: „Головні пункти метафізики”, „Підручник психологій”, „Загальна педагогіка, виведена з мети виховання”, „Нариси педагогічних читань” та ін.

Основною метою виховання Гербарт вважав гармонію волі з етичними ідеями і виробленням багатостороннього інтересу. Основні шляхи і засоби досягнення мети виховання: керування дітьми, виховуючи навчання, моральне виховання. У процесі виховуючого навчання дітей велике значення, на думку Гербарта, має розвиток у них шести видів багатостороннього інтересу: емпіричного – до навколишнього світу; спекулятивного – до речей і явищ; естетичного – до прекрасного ; симпатичного – до близьких; соціального – до всіх людей, релігійного – служіння релігії, „найвищому духові”. Гербарт був прихильником класичної освіти, пропонував такі типи шкіл: елементарна (початкова), міська школа і гімназія. Процес навчання складався з чотирьох ступенів: виразність, асоціація, система, метод. Гербарт запропонував свою теорію видів навчання: описового, аналітичного, синтетичного.