Кодекс торговельного мореплавства України морського агентування

Морському агентування присвячена глава 5 розділу IV "Морський порт" КТМ України. Згідно ст.116 КТМ України морські агенти діють в морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника. Свої послуги вони надають за винагороду за договором морського агентування.

У ст. 116 говориться, що в морському порту або поза ним діють як постійні представники судновласника агентські організації (морські агенти) всіх форм власності. Винагорода агентських організацій встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

У ст.117 наведені права та обов'язки морського агента. Згідно з цією нормою морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають за договором перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням в порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Надаючи судновласнику, фрахтувальнику, власнику вантажу послуги агентування в сфері морських перевезень, морський агент, зобов'язаний:

- сумлінно здійснювати свою діяльність відповідно до інтересів судновласника або іншого довірителя і звичайної практики морського агентування;

- діяти в межах своїх повноважень;

- не передавати здійснення своїх функцій іншій особі (суб'єкту), якщо тільки він не був уповноважений на то своїм довірителем.

Ці обов'язки морського агента по відношенню до судновласника в рамках договору морського агентування є основними. Договір може передбачати й інші обов'язки. Як правило, морський агент діє від імені і за рахунок судновласника, але може також діяти на користь іншої сторони договору, якщо вона його на те уповноважила і якщо судновласник не перешкоджає цьому.

У ст.118 перераховані обов'язки судновласника або іншого довірителя. Так, судновласник (або інший довіритель) зобов'язаний:

- надавати морському агенту кошти, достатні для здійснення його функцій;

- відшкодувати морському агенту будь-які витрати, здійснені ним від їх імені або за їх згодою;

- нести відповідальність за наслідки будь-яких дій морського агента в межах його повноважень.

Крім того, в ст. 118 КТМ України встановлено, що в разі обмеження довірителем звичайних повноважень морського агента будь-яка угода, укладена ним з третьою особою, що діяли сумлінно, дійсно і обов'язково для довірителя, якщо тільки третій особі не було відомо про таке обмеження.

Як випливає зі ст. 4 КТМ України, крім зазначених норм, на взаємини морського агента і судновласника поширюються норми ЦК України та ГК України, присвячені представництву (гл. 17 ГК України) та комерційному посередництву (гл. 31 ГК України). Характер відносин, що виникають між морським агентом і судновласником при виконанні договору агентування, дозволяє кваліфікувати його як договір доручення (гл. 68 ГК України).

Щоб уникнути суперечок з податковими органами, пов'язаних зі статусом морського агента (саме як агента, а не як покупця і продавця послуг або товарів), необхідно оформляти угоду з судновласником з урахуванням вимог чинного законодавства до форми та змісту договору. У договорі агентування повинні чітко визначатися права і обов'язки морського агента і судновласника, порядок взаємовідносин з третіми особами, термін дії договору і умови його припинення, розмір винагороди агенту, порядок і строки подання агентом звітів судновласникові і т.п.         

Ст.119 стосується питання припинення договору морського агентування. Розірвати договір можна при наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, повідомивши другу сторону про це не пізніше, ніж через три місяці після звістки про такі причини.