Miré los muros de la patria mía...

Al acercarse el cambio de siglo, la demografía peninsular embarranca. Entre 1575 y 1600 la tendencia se invierte, acorde con el estancamiento de la Europa occidental, para hundirse a continuación. En menos de setenta y cinco años el número de hombres y mujeres disminuye en un 20 por 100 —Castilla pierde un millón de habitantes—, llamando la atención de memorialistas y literatos, que se lamentan de la desolación de los campos y ciudades.

El primer golpe a la etapa expansiva es el rebrote de las oleadas pestíferas, importadas por Santander; arrasa la Península y deja, en un primer golpe, medio millón de cadáveres. La sacudida, brutal en Castilla y Andalucía, ya había tenido un antecedente en Cataluña, donde diez años antes desoló Barcelona, Tarragona y el Rosellón. Sin recuperarse todavía de ambas oleadas, la muerte vuelve en 1647 por el Mediterráneo desde Argel a Valencia y treima años después ataca Cartagena, Murcia, Granada y la Baja Andalucía. Una vieja conocida, nunca ausente del todo, campa sus anchas durante todo el siglo y despuebla enormes territorios en Castilla y Andalucía, salvo Madrid y Sevilla.

Simultáneamente, las dificultades humanas y económicas intensifican la emigración a América. Cerca de medio millón de persotias pasan a las colonias en la centuria, enroladas en los ejércitos o en la burocracia del Estado y como pioneras de la colonización. Una sangría inmensa para un reino en plena recesión, cuyos desposeídos agolpan en Sevilla en busca de un pasaje. El éxodo americano afecta en particular a Andalucía, Extremadura y Castilla. De la misma forma, la agresiva política ilitar absorbió una considerable porción de efectivos. La ruina de la Hacienda y imposibilidad de allegar recursos con que pagar a las tropas mercenarias arreciarán las levas forzosas en los pueblos de Castilla. Además, las pérdidas humanas crecen con los continuos reveses militares: en la guerra de los Treinta Años un cuarto millón de jóvenes malogran su vida, a los que habría que añadir las víctimas de los levantamientos portugués y catalán de 1640, la represión de los motines campesinos los desastres provocados por los ejércitos.

F. García de Cortazár y J. M. González Vega, Breve historia de España

LAS TAREAS:

1. Traduzca el texto al ucraniano por escrito.

2. Haga el análisis del texto según el modelo 1 dado en la pájina....

TEXTO 3

Мова, як відомо, є не лише засобом спілкування. Це також спосіб сприймання світу, відтворення його в свідомості людини. Кожен народ сприймає світ не зовсім так, як інші народи, тому в усіх мовах є щось неповторне, оригінальне. Кожна мова має власне світло, яке виблискує в безмежному океані мов Землі.

Як основа духовності народу, мова є підмурком існування нації. Історія дає багато прикладів, коли зі зникненням мови зникав народ. Наша українська мова, попри всі злигодні долі, зберегла й себе, і свого творця – український народ. Український народ упродовж усієї своєї нелегкої історії творив і плекав рідну мову. Митці слова відшліфовували кожну його грань, щоб піднести нашу мову до рівня найрозвиненіших мов світу. Але залишитися на вершині вона зможе тільки тоді, коли ми й далі берегтимемо її ж найцінніший скарб, пильнуватимемо її норми. Дбатимемо про те, щоб єдиний народ мав єдину мову.

Культура мови – це проблема, що так чи інакше наявна в усякій національній спільноті і буває предметом публічного обговорення та пильної уваги мовознавців, письменників, узагалі людей, небайдужих до виражальних можливостей слова або до престижу своєї мови.

Засвоюймо ж і поширюймо норми літературної мови, адже культура мови — це культура думки.

LAS TAREAS: