4. Парамфістоматидози

(PARAMPHISTOMATIDOSES)

Хворобa жуйних тварин, що спричинюються трематодами Раrаmрhіstomum ісhіkаwаі та Liоrсhіs sсоtіае родини Раrаmрhistоmаtіdaе і характеризуються порушенням роботи травного каналу, інтоксикацією, зни­женням продуктивності.

Збудники.

Гельмінти конічної форми, рожевого кольору, розміром 5-20 мм. Ротовий отвір оточений слаборозвиненим присоском, який облямовує вхід у добре розвинену глотку чашкоподібної форми. Черевний присосок є органом фіксації, добре розвинений і розміщений у задній частині тіла. Два сім'яники містяться один за одним у задній частині тіла. Яєчник знаходиться спереду від черевного присоска. Матка і жовточники добре розвинені. Статеві отвори відкриваються в передній частині тіла, на рівні розгалуження кишечника. Цирус розміщений у клоаці, оточеній циркулярними м'язами, що нагадують статевий присосок. Яйця трематод великі, овальні, сірого кольору, незрілі. Статевозрілі гельмінти паразитують у рубці, рідше в сітці й книжці, молоді — у дванадцятипалій кишці, сичузі.

Цикл розвитку.

Паразити є біогельмінтами. Розвиваються за участю проміжних хазяїв - прісноводних молюсків родини Рlаnоrbіdае (витушки) Рlаnоrbіs рlаnоrbіs, Р. аnіsus Р. саrіnаtus, Sеgmеntіnа nitida та інших видів (Вulinus truncatus, В. trорісus, Gуrаulus аlbus). З фекаліями тварин яйця па­разитів виділяються у зовнішнє середовище. Через 2,5 - 3 тижні за сприятли­вих умов з них вилуплюються мірацидії, які активно про­никають у тіло молюска. В їхній печінці через 1,5 - 2 тижні формуються спороцис­ти, а через 10 діб розвива­ються редії, які народжують церкаріїв. Розвиток збуд­ників у молюску триває 1,5-3 міс. Церкарії залишають тіло молюска, прикріплюють­ся до рослин, інцистуються і перетворюються на адолескарії. Тварини заражаються, заковтуючи інвазійну личин­ку — адолескарія разом з во­дою й травою. В травному каналі молоді форми парази­тів звільняються від оболон­ки і проникають у товщу сті­нки сичуга й дванадцятипа­лої кишки, поступово рухаю­чись під серозною оболонкою до рубця. Паразити кріп­ляться до ворсинок рубця. Статевої зрілості вони дося­гають через 3,5 — 4 міс після зараження.

Епізоотологічні дані.

Хвороба поширена в зонах з підвищеною вологіс­тю, де худобу випасають на заболочених пасовищах. Джерелом інвазії є доро­слі жуйні-паразитоносії.

Частіше заражаються і тяжче хворіють молоді тва­рини. Чинниками передавання є трава на заболочених пасовищах і вода в прісних стоячих водоймах, що містить адолескарії. У природних умовах вони зберігають життєздатність до 2 міс, узимку гинуть. У свіжому сіні живуть до 3 діб, у силосі — 1 міс. Молюски стійкі до висихання і низьких температур.

Патогенез та імунітет.

У місцях паразитування гельмінти спричинюють виразки, геморагічні діатези, інфільтрати. При ураженні ними слизової обо­лонки передшлунків і дванадцятипалої кишки порушуються процеси трав­лення, що призводить до схуднення тварин. У дорослої худоби відмічають атрофію ворсинок рубця з ознаками ретикулоперитоніту. Продукти життєдія­льності збудників зумовлюють інтоксикацію організму, набряки підшкірної клітковини в ділянці підгрудка. Такі патологічні зрушення в організмі ста­ють причиною виснаження й загибелі тварин.

У місцях ураження гельмінтами накопичуються лімфоцити, еозинофіли та інші імунокомпетентні клітини. У крові хворих тварин відмічають зміни в складі білкових фракцій з підвищенням гамма-глобулінів. Завдяки набутому імунітету гострий перебіг хвороби у дорослих тварин не спостерігається.

Клінічні ознаки.

Перебіг хвороби гострий та хронічний. Гостра форма спостерігається через 3-4 тижні після вигону на пасовище. У телят і молод­няку великої рогатої худоби помітне пригнічення, з'являється пронос. Фека­льні маси з домішками крові й слизу. Розвивається атонія і гіпотонія перед­шлунків. Спостерігаються залежування, анемія слизових оболонок, набряки в міжщелеповому просторі, на носовому дзеркальці у великої рогатої худоби з'являються виразки. Тварини стогнуть, оглядаються на живіт. Спочатку те­мпература тіла у них підвищується на 1 - 1,5 °С, однак з погіршенням стану знижується. Шерсть тьмяна, скуйовджена. Худоба виснажується і через 1-2 тижні гине. Хронічна форма у великої рогатої худоби характеризується тривалими проносами (фекалії з неприємним запахом), анемією, схудненням.

Патологоанатомічні зміни.

Трупи тварин виснажені. Видимі слизові оболонки бліді. На шкірі губ, носового дзеркальця помітні неглибокі виразки. В ділянці підгруддя й міжщелепового простору підшкірна клітковина набря­кла. В черевній порожнині виявляють рідину червоного кольору. Передня частина дванадцятипалої кишки запалена, слизова оболонка у виразках, вкрита слизом, нашаруваннями білого кольору та вузликами розміром з го­рошину. Спостерігають катарально-геморагічне запалення слизової оболонки тонкого відділу кишок і передшлунків та виявляють молодих і статевозрілих гельмінтів. При хронічному перебігу хвороби помітна атрофія ворсинок руб­ця, іноді гіперкератоз.

Діагностика.

Враховують клінічні ознаки хвороби, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни та результати лабораторного дослідження. Молоді форми паразитів виявляють при розтині трупів дослідженням зскрібків зі слизових оболонок дванадцятипалої кишки й сичуга методом послідовних змивів за К. І. Скрябіним. Хронічний перебіг парамфістоматозів жуйних діа­гностують дослідженням фекалій методом послідовного промивання. Вияв­ляють яйця парамфістом. Ефективні серологічні реакції РІФ і метод ЕLISА. Молюсків досліджують компресорним методом.

Лікування.

Ефективне застосування з кормами препаратів фенбендазолу (бровадазол, панакур, фенкур, фенбесан) одноразово в дозі 15 мг/кг маси тіла, а також ніклозаміду (фенасалу) — 90-100 мг/кг; рафоксаніду або оксиклозаніду — по 15 мг/кг маси тіла; бітіонолу сульфоксиду — по 70 мг/кг маси ті­ла. Залежно від загального стану тварин лікують симптоматично, признача­ють серцеві, румінаторні препарати, слизові відвари.

Профілактика та заходи боротьби.

Тварин не рекомендується випасати на заболочених пасовищах, випоювати зі ставків, боліт, канав. Профілактичну дегельмінтизацію худоби, яка випасалася, слід проводити в осінньо-зимовий період. Для молодняку віком до року рекомендується стійлово-вигульне утри­мання. З метою знищення молюсків потрібно переорювати пасовища, обробля­ти їх молюскоцидами один чи два рази на рік (навесні й восени).