5. Дикроцеліоз

(DICROCOELIOSIS)

Хвороба жуйних тварин, що спричинюється збудником Dісrосоеlium lаnсеаtum родини Dісrосоеlііdае і характеризується ураженням печінки, жовчного мі­хура, рідше підшлункової залози, виявляється інтоксикацією, порушенням травлення, зниженням продуктивності.

Збудник. Гельмінт ланцетоподібної форми, завдовжки 5-15 мм, завши­ршки 1,5 — 2,5 мм. Має слаборозвинені присоски однакового розміру, розмі­щені у передній третині тіла. Матка знаходиться в задній частині тіла пара­зита. Сім'яники розміщені косо один навпроти одного. Яєчник знаходиться позаду сім'яників. Жовточники слаборозвинені. Збудник паразитує у жовч­них ходах печінки, жовчному міхурі, іноді в підшлунковій залозі тварин.

Яйця дрібні, овальної форми, темно-коричневого кольору, з кришечкою, асиметричні, зрілі (містять мірацидій).

Цикл розвитку.

Паразити є біогельмінтами. Розвиваються за участю проміжних і додаткових хазяїв. Проміжні хазяї - наземні молюски родів Неlісеllа, Сhоndrulа, Моnасhа, Suссіnеа; додаткові - руді мурашки з родів Fоrmіса, Рrоfоrmіса.

Яйця збудника, що виділяються з фекаліями у зовнішнє середовище, зако­втують проміжні хазяї — молюски. В їхньому кишечнику вилуплюються мірацидії, проникають у залози середньої кишки і перетворюються на спороци­сти. В останніх формуються редії, а в них - церкарії. Розвиток збудника в тілі проміжного хазяїна триває 3 — 6 міс. У мантійній порожнині церкарії скупчуються в слизові грудочки (виявляють по 100 - 300 екз.), які видихають­ся молюском на траву. Мурашки поїдають слиз. У їхній черевній порожнині церкарії інцистуються і через 1-2 міс перетворюються на інвазійну личин­ку — метацеркарій. На початку зараження комахи один із церкаріїв прони­кає в підглотковий ганглій, що іннервує щелеповий апарат. Внаслідок цього у мурашки порушується функція нервової системи і відповідно щелеп. Крім того, активність цих комах залежить від температури зовнішнього середови­ща. У заражених мурашок активність знижується в похмуру погоду, вранці та ввечері. Своїми жвалами вони прикріплюються до рослини головою вниз і стають нерухомими. Тварини заражаються при заковтуванні цих заціпенілих комах, інвазованих метацеркаріями. Молоді паразити звільняються в кишко­вому каналі від оболонки, а потім із дванадцятипалої кишки проникають за­гальною жовчною протокою в жовч і поселяються в жовчних ходах. Статевої зрілості паразити досягають через 1,5 — 3 міс. В організмі овець ге­льмінти живуть понад 6 років.

Епізоотологічні дані.

Дикроцеліоз поширений усюди. Джерелом інвазії є хворі тварини й паразитоносії, чинниками передавання — мурашки, зара­жені метацеркаріями. Хворіють й інші види тварин: коні, осли, олені, кролі, ведмеді, а також люди. Заражаються тварини частіше навесні та восени. Ін­тенсивність інвазії з віком зростає. Так, у овець, у деякі роки екстенсивність інвазії може досягати 100 %. Трапляються випадки одночасного ураження тварин збудниками дикроцеліозу і фасціольозу.

Патогенез та імунітет.

Гельмінти, що накопичуються в значній кількості у жовчних ходах печінки, а також продукти їх життєдіяльності спричинюють подразнення слизової оболонки жовчного міхура і проток. Жовч втрачає свою нормальну консистенцію, відтік її утруднюється, внаслідок чого порушується процес травлення, розвивається інтоксикація організму, яка стає причиною загибелі тварин.

Імунітет при дикроцеліозі ненапружений, тому тварини можуть заражатись кілька разів.

Клінічні ознаки.

У разі високої інтенсивності інвазії тварини пригнічені, відмов­ляються від корму, спостері­гаються проноси або запори, набряки в ділянці підгруддя й міжщелепового простору, випадання шерсті. У корів знижуються надої. Тварини худнуть і з часом гинуть. При невисокій інтенсивності інва­зії клінічні прояви слабко виражені або відсутні.

Патологоанатомічні змі­ни. Трупи тварин виснажені, анемічні. Печінка збільшена, жовчний міхур великий і за­повнений слизом та гельмін­тами. Помітні дифузні ура­ження дрібних жовчних про­ток. Великі протоки мають ви­гляд рівномірних потовщених тяжів. Навколо них спостерігається розростання сполучної тканини. При високій інтенсивності інвазії жовчні ходи печінки збільшені в об'ємі, щільні, заповнені густою коричнево-зеленою масою і гельмінтами.

Діагностика.

За життя тварин діагноз можна встановити лише лабора­торними методами, оскільки клінічні ознаки не завжди характерні для цієї хвороби.

Досліджують фекалії методами послідовного промивання, Фюллеборна, однак замість кухонної солі беруть поташ, та за Мак-Мастером. Вияв­ляють яйця гельмінтів. Диференціюють їх від яєць еуритрем, хастилезій, спор грибів, насіння рослин. Для овець проводять реакцію ЕLISА.

При патологоанатомічному дослідженні шматочки печінки розтирають долонями і розглядають їх за допомогою лупи чи під мікроскопом. Виявляють гельмінтів.

Лікування. Ефективними є препарати альбендазолу в дозі 15 мг/кг одно­разово; фенбендазолу в дозі 5 мг/кг щодня впродовж 5 днів; фебантелу -50 мг/кг одноразово. На юні форми паразитів ефективніше діє куприхол у дозі 500 мг/кг або політрем — 300 мг/кг маси тіла.

У разі ускладнень застосовують симптоматичну терапію.

Профілактика та заходи боротьби.

Проводять профілактичну дегель­мінтизацію в осінньо-зимовий період. Поліпшують пасовища — розчищають від чагарнику; очищають від каміння та інших сторонніх предметів; розорю­ють; обгороджують мурашники. Ефективним молюскоцидом і добривом є хло­рид калію, яким обробляють пасовища навесні до або після дощу чи роси. По­близу мурашників обприскують рослини емульсією дикрезилового ефіру.