Лекція № 63 Тема: Ціліатози

1. Основи морфології, біології та систематики ціліат

2. Балантидіоз свиней

1. Основи морфології, біології та систематики ціліат

Ціліатози – протозойні хвороби тварин, спричинювані представниками найпростіших, що відносять до класу інфузорій.

Морфологія і біологія: тіло інфузорій постійної форми, вкрите миготливими війками. В середині тіла є великі і мале ядра, скоротливі вакуолі. Для сприймання поживи в них є цитофарингс і для виведення решток поживи цитопіг. Розмножуються шляхом чергування простого поділу і статевого – кон’югації. Більшість інфузорій ведуть вільний спосіб життя, але окремі викликають захворювання (балантидіоз свиней, іхтіофтиріоз, хілодонельоз).

Систематика

Т ип Protozoa Клас Ciliata Рід Balantidia, Chilodenella, Trichodina, Ichtioftiria

2. Балантидіоз

(BALANTIDIOSIS)

Гостра, підгостра чи хронічна хвороба переважно поросят і підсвинків, що характеризується діареєю, підвищеною спрагою, анемією, виснаженням і нерідко загибеллю хворих тварин. Хворобу спричинює інфузорія Ваlаntіdium suіs родини Вurсhаrіdае ряду Sріrоtrісhа.

Збудник. Балантидії можуть перебувати у двох формах: вегетативній (трофозоїт) та інцистованій. Трофозоїт розміром (30 ...150) х (25 ...120) мкм має яйцеподібну, округлу, овальну форму, вкритий коротенькими війками, за до­помогою яких рухається. Цисти балантидій округлі, діаметром 58 - 88 мкм, з двоконтурною оболонкою, війки відсутні.

Цикл розвитку. Зараження свиней відбувається аліментарне при заков­туванні з кормом чи водою цист балантидій. Вони паразитують у просвіті товстих кишок, де живляться часточками його вмісту, бактеріями, а в товщі слизової оболонки - запальним ексудатом, лейкоцитами, еритроцита­ми. Розмножуються інфузорії статевим (кон'югацією) та безстатевим (прямим поділом або брунькуванням) способами. За несприятливих умов розмноження припиняється, паразити втрачають війки, вкриваються оболонкою і перетво­рюються на цисту.

Епізоотологічні дані. Хво­роба дуже поширена в Україні. Хворіють переважно поросята 1 - 4-місячного віку, іноді під­свинки старших вікових груп у зимово-весняний період року. Джерелом зараження є хворі та перехворілі тварини, що за­лишаються балантидіоносіями. Чинники передавання збудни­ка — корми, вода, предмети догляду за тваринами. До В. suіs сприйнятливі також ягня­та, телята, кроленята, гризуни (щурі), а також людина, які можуть бути джерелом збудни­ка для свиней. Поширенню ін­вазії сприяють неповноцінна та неякісна годівля, швидке від­лучення поросят від свинома­ток. Цисти балантидій можуть зберігатись у зовнішньому се­редовищі близько одного року. Вони стійкі проти дезінфектан­тів, але швидко гинуть під дією високої температури (понад 70⁰C) та прямого сонячного проміння.

Патогенез та імунітет. За задовільних ветеринарно-зоотехнічних умов утримання поросят балантидії живуть у просвіті товстих кишок як коменсали. У разі виникнення в кишках запальних процесів, пов'язаних з порушен­ням годівлі та утримання, а також появи інших інфекційних та інвазійних хвороб вони проникають у товщу слизової оболонки та підслизовий шар товс­тих кишок і ускладнюють перебіг запальних процесів. Балантидії живляться клітинами епітелію, запальним ексудатом, еритроцитами, лейкоцитами. Продукти життєдіяльності паразитів подразнюють тканини стінки кишок, спричинюють дегенерацію й некроз епітелію, слизового та підслизового ша­рів. Секреторна функція кишок порушується, перистальтика посилюється. Продукти запалення й метаболізму балантидій, що всмоктуються в кров, зу­мовлюють загальну інтоксикацію і порушення обміну речовин, що може при­зводити до летальних наслідків. Розвиток хвороби значно ускладнюється в разі асоціації балантидій з трепонемами, сальмонелами, пастерелами, еймеріями, збудниками інфекційного гастроентероколіту та гельмінтозів.

Імунітет вивчено недостатньо. Тварини, що перехворіли на балантидіоз, стійкі до повторного зараження, однак тривалий час залишаються паразитоносіями.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. Го­стрий перебіг спостерігається переважно у поросят при різкому відлученні їх від свиноматок.1 Інкубаційний період становить 8-10 діб. За гострого перебі­гу в перші 2 доби температура тіла хворих поросят підвищується на 1 - 1,5 °С, а потім знижується до норми. З'являється кривавий пронос. Фекалії набува­ють темно-коричневого кольору, містять домішки слизу та крові. Тварини відмовляються від корму, стають пригніченими, переважно лежать, слизові оболонки їх бліднуть, підвищується спрага, іноді буває блювання. Інвазія триває від кількох діб до трьох тижнів. Поросята виснажуються й гинуть.

За підгострого та хронічного перебігу хвороба триває 1,5 - 2 міс. Тварини анемічні, кволі, відстають у рості та розвитку. Вони є носіями балан­тидій і виділяють у зовнішнє середовище велику кількість трофозоїтів і цист. Діарея менш виражена.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені, слизові оболонки анеміч­ні. Шкіра стегон забруднена рідкими фекаліями. Найінтенсивніші зміни спо­стерігають у кишках. Слизова оболонка на всьому їх протязі потовщена, на­брякла, геморагічно запалена, вкрита слизом, з виразками та некротичними ділянками. Іноді виявляють гіперемію, набряк і потовщення слизової дна шлунка. Лімфатичні вузли брижі збільшені, соковиті, з крововиливами. Се­лезінка збільшена, темно-вишневого кольору, пульпа легко зіскрібається. Печінка кров'яниста. Легені в стані гіперемії та набряку.

Діагностика. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патолого-анатомічні зміни та результати мікроскопічного дослідження фекалій мето­дом нативного мазка. Свіжовідібрану пробу фекалій завбільшки з горошину змішують з однаковою кількістю теплого (не вище 37 °С) фізіологічного роз­чину, накривають покривним скельцем і досліджують за малого збільшення мікроскопа. В препаратах виявляють трофозоїти та цисти балантидій.

Метод кількісного визначення балантидій в одному грамі (мілілітрі) фека­лій дає змогу об'єктивно відобразити взаємозв'язок між паразитом і хазяїном. За гострого перебігу інвазії в 1 мл фекалій налічується понад 50 тис. парази­тів, за хронічного — від 30 до 50 тис., при балантидіоносійстві — до 30 тис.

Балантидіоз свиней слід диференціювати від інших протозоозів, гельмін­тозів, вірусних та бактеріальних інфекцій.

Лікування. Для лікування свиней рекомендують такі препарати: тилан (фармазин) — з кормом у дозі 1,25 мг/кг двічі на добу або 10%-й розчин (1 мл/10 кг) внутрішньом'язово — 3-5 днів; ветдипасфен призначають гру­повим методом з кормом один раз на добу впродовж 3 днів у дозах залежно від віку тварин; ніфулін згодовують груповим методом двічі на добу в дозі 5 кг/т корму впродовж 7 днів; ятрен — 0,05 г/кг з кормом двічі на добу. У разі потреби курс лікування повторюють через 5 — 7 днів. Застосовують йодоване молоко, яке готують за рецептом: йоду кристалічного — 1 г, йодиду калію -1,5 г, води - 150 мл. Отриманий розчин змішують з 3 л молока або свіжого перегону, підігрівають до 60 °С і випоюють замість води.

Разом із застосуванням будь-якого з препаратів треба поліпшити годівлю поросят, включити в раціон молоко, вітаміни (тривіт, тетравіт), глюконат кальцію.

Профілактика та заходи боротьби. З метою профілактики балантидіозу слід дотримуватись ветеринарно-зоотехнічних правил утримання й годівлі свиней у господарстві. Відлучати поросят від свиноматок потрібно поступово, не допускати різкої зміни раціонів. Свиней, що надходять у господарство, ви­тримують на карантині впродовж 30 діб і проводять діагностичні та профілак­тичні заходи. У стаціонарно неблагополучних пунктах застосовують хіміопрофілактику балантидіозу одним з препаратів, які дають за 2 - 3 дні до від­лучення курсами по 3 — 5 днів з інтервалом 10 — 12 днів до 4-місячного віку. Для дезінвазії приміщень та предметів догляду використовують 2%-й розчин їдкого натру, 4%-й розчин формаліну, негашене вапно.