Тема: 2.4. Моногенеози

1. Основи морфології і біології моногеній, систематика

2. Гіродактильоз риб

3. Дактилогіроз риб

Література:

1. П-98 ст. 64-66

2. П-77 ст. 82-84

3. П-03 ст. 228-230

1. Основи морфології і біології моногеній, систематика

Моногенези належать до групи гельмінтозів, збудниками яких є представники класу моногеней.

Морфологія: дрібні до 1 мм завдовжки з прозорим і витягнутим в довжину тілом, ектопаразити. Всередині шкірно-м’язевого мішка розміщенні органи травної, статевої системи. Головним органом фіксації є прикріплю вальний диск з гачками різного розміру розміщений в задній частині тіла.

Травна система складається з ротового органа, глотки, кишкових стовбурів, які закінчуються сліпо або з’єднуються в один.

Статева система – гермафродити. Чоловіча статева система складається із сім’япровідних шляхів і копулятивного органа, жіноча – з яєчника, жовточників і матки в якій одне яйце.

Яйця моногеней жовтого кольору різної форми.

Біологія: розвивається прямим шляхом (без зміни живителів). Паразитують на поверхні тіла риб (коропа, сазана та ін.) зябрах і плавцях.

Систематика: тип Plathelminthes

клас Monogenea

родини Gyrodactylidae (не мають очей, живородні)

Dactylogyridae (мають очі, яйцеродні )

2. Гіродактильоз риб

(Girodactylosis)

Хвороба спричинюється присисними Gуrоdасtуlus mеdіus, G. еlеgаns, G. сурrіnі родини Gуrоdасtуlidае підкласу Моnоgеnеа класу Тrеmаtodа.

Збудники - ектопаразити коропів, сазанів, карасів, білих амурів, лососевих.

Збудники — трематоди дрібних розмірів (0,2 — 1,5 мм завдовжки). В пе­редній частині тіла є два відростки. Органи травлення — рот, глотка та два кишкових стовбури, що закінчуються сліпо. Фіксація паразитичних червів здійснюється за допомогою прикріплювального диска з 2 великими і 16 дріб­ними гачками, розміщеними в задній частині тіла. Збудники є жи­вородними гермафродитами. Вони мають по одному сім'янику і яєчнику.

Цикл розвитку. Гельмінти розвиваються прямим шляхом, без зміни ха­зяїв. В організмі трематоди з яйця, позбавленого жовткових клітин, форму­ється зародок першої генерації. Згодом усередині нього утворюються зародки другого, третього й четвертого поколінь. Зародок першої генерації виходить з тіла присисня, прикріплюється до шкіри риби й поступово досягає статевої зрілості. На формування дочірньої особини та вихід її з дорослого гельмінта потрібно 4-5 діб. Личинки, що не встигли прикріпитися до риби, швидко ги­нуть у воді. Дорослі паразити можуть переходити від однієї до іншої риби. Тривалість життя збудників — 12-15 діб.

Риба заражається переважно контактним шляхом та через воду.

Епізоотологічні дані. Спалахи гіродактильозу нерідко спостерігаються у вирощувальних ставках рибницьких господарств, де ця хвороба завдає знач­ної шкоди внаслідок загибелі молоді риби. Хворіють і гинуть в основному мальки та цьоголітки коропа. Риба старшого віку клінічно не хворіє, однак може бути паразитоносієм. Макси­мальна кількість спалахів інвазії припадає на квітень — травень, рідше -на інші періоди року. Інтенсивність інвазії може досягати 75 — 100 гельмінтів. Зареєстровано випадки зараження риби і в природних водоймах.

Патогенез та імунітет. На шкірному покриві риби збудники гіродактильозу заковтують слиз та епітеліаль­ні клітини. Внаслідок цього порушується утворення сли­зу і травмується шкіра, що полегшує проникнення в неї патогенних мікроорганізмів.

Імунітет не вивчено.

Клінічні ознаки. У хворої риби поверхня тіла і пла­вців вкрита голубувато-сірим нальотом. На шкірі з'являються плями, крововиливи та виразки. Риба худ­не, відстає в рості, очі її глибоко западають, черевце й спинка загострюються. На зябрах спостерігаються кро­вовиливи й осередковий некроз. У хворої риби порушу­ється дихання, вона стає менш активною, випливає на поверхню водойми і «заковтує» повітря.

Патологоанатомічні зміни. Шкіра й зябра риби, що загинула, вкриті плямами брудно-сірого кольору - некротичними ділянками, на яких нерідко виявляють виразки. Пелюстки зябер розпадаються. Перетинки плавців руйнуються.

Діагностика. Діагноз установлюють на основі кліні­чних ознак і мікроскопічного дослідження зскрібків з уражених ділянок шкіри та зябер хворої риби і вияв­лення збудників. Зскрібки, отримані за допомогою ска­льпеля, вмішують на предметне скло, накривають дру­гим предметним склом і досліджують за малого збіль­шення мікроскопа. Пелюстки зябер ретельно розгляда­ють під лупою (х 24). Звертають увагу на характерні патологоанатомічні зміни при розтині риби.

Лікування. Ефективним лікувальним засобом є протипаразитарні ванни з 5%-м розчином кухонної солі тривалістю 5 хв, через які пропускають цього­літків і однорічників, а також плідників перед їх посадкою на нерест. Можна використовувати також формалін у розбавлянні 1: 4000 - 1: 5000 з експози­цією 25 хв. У країнах Західної Європи застосовують ванни з розчином празиквантелу або толтразурилу (10 мг/1 м³ води впродовж 3 — 4 год). Після де­гельмінтизації рибу розмішують у проточній воді. В зимувальних ставах мож­на застосовувати метиленовий синій (1 г/м³), малахітовий та брильянтовий зелений (0,1 - 0,2 г/м³) тривалістю 3-4 год. Ефективні ванни з розчином ніклозаміду впродовж 1 год з розрахунку 250 мг/м³ води для форелі або 400 мг/м³ — для коропових.

Профілактика та заходи боротьби. У неблагополучних господарствах навесні й восени потрібно проводити профілактичну дегельмінтизацію риби. Воду з неблагополучних щодо гіродактильозу ставів спускають на період не менш як 15 діб. Вирощувальні ставки після відловлювання риби доцільно осушити та дезінвазувати негашеним вапном з розрахунку 25 ц на 1 га.