4. Класифікація За часом паразитування:

Тимчасові - живуть і розмножуються в зовнішньому середовищі, а на тварин нападають для живлення (сліпні, комари)

Стаціонарні — все життя на тваринах (воші, гельмінти)

а) постійні - всі стадії життя яйце- личинка-імаго на 1 тварині (волосоїди, пухопероїди).

б) періодичні - одні стадії вільноживучі, а другі стадії паразитичні.

За стадіями розвитку:

Імагінальні - оказують хвороботворну дію на організм в статево зрілій формі(ґедзі, мошки, комари)

Ларвальні - паразит викликає захворювання в личинковій формі (цистицерки, ценури)

По локалізації:

Ендопаразити - у внутрішніх органах і тканинах (гельмінти.)

Ектопаразити - зовні на тілі тварини, (кліщі, комари)

1. Походження паразитизму і розповсюдження його в природі.

Паразити утворилися:

• від вільноживучих організмів (дощовий черв'як)

• від коменсалів (балантидія)

• від хижаків (п'явка)

Розповсюдження:

Зараз описано 1,5 млн. видів тварин з яких десятки тисяч являються паразитами

Найбільш широко розповсюджується у тварин

• нематоди - біля 5000 видів

• трематоди - 3000 видів

• цестоди - 1800 видів

• споровики - 1340 видів

Паразитоценоз – це сукупність паразитичних форм, які насиляють певний орган, систему або організм тварини.

Або паразитоценоз – це зараженість організму кількома видами паразитів.

2. Вплив паразита на живителя: механічний, інокулятррний, токсичний, алер­гічний та трофічний. Хвороботворний вплив зоопаразитів на організм тварин ви­являється по-різному, залежно від інтенсивності інвазії, місця локалізації збудників, віку та резистентності організму живителя. Найбільш чітко вплив на організм жи­вителя проявляється з боку гельмінтів.

Механічна дія зоопаразитів пов'язана з міграцією личинок (яєць) по організму, фік­сацією та життєдіяльністю їх в окремих органах і тканинах тварин.

Міграція личинок по кровоносній і лімфатичній системах, внутрішніх органах тва­рин (печінка, легені) призводить до порушення цілісності тканин, розриву капіля­рів, крововиливів, виникнення запальних процесів, інших патологічних змін у сли­зовій оболонці кишечника, лімфатичних вузлах, шкірі. Локалізація гельмінтів у внут­рішніх органах та тканинах (печінка, легені, селезінка, нирки, м'язи) спричиняє ат­рофію останніх. При окремих гельмінтозах (наприклад, при ехінококозі) атрофія бу­ває настільки вираженою, що залишається лише незначна функціонуюча частина ураженого органа.

При скупченні значної кількості цестод або нематод у кишечнику може статися йо­го закупорка (наприклад, при аскаридатозах) з наступним розривом стінок цього органа та ускладненнями, які часто закінчуються загибеллю тварин.

У місцях локалізації дорослі гельмінти за допомогою органів фіксації (гачки, при­соски, зуби, ріжучі пластинки в ротовій капсулі) травмують тканини, внаслідок чо­го виникають запальні процеси.

Інокуляторна дія. Ураження органів личинками і статевозрілими гельмінтами сприяє інокуляції та ак­тивізації патогенних мікроорганізмів. При цьому гельмінти можуть заносити збуд­ників інфекцій із навколишнього середовища, а також активізувати умовно-пато­генну мікрофлору, що знаходиться в організмі живителя. При міграції через стінку кишечника вони прокладають шлях для мікробів, які знаходяться в органах трав­лення, або безпосередньо самі заносять їх в інші органи. Так, личинки фасціол мо­жуть заносити із кишечника в печінку сальмонел, кишкову паличку, різних коків.

Гельмінти знижують резистентність організму тварин сприяють виникненню Інфек­ційних хвороб а також є причиною більш важкого перебігу їх.

Токсична дія. У процесі життєдіяльності гельмінти виділяють отруйні для організму живителя про­дукти обміну речовин (метаболіти), секрети залоз - токсини, внаслідок дії яких в органах І тканинах розвиваються різні патологічні явища. Токсини гельмінтів є при­чиною розладу центральної нервової системи, що клінічно проявляється судорога­ми, збудженням або пригніченням. Під впливом токсинів порушуються обмін речо­вин, дихання, кровообіг Токсини деяких гельмінтів мають гемолітичні властивості. Наприклад, із саркоцист виділено токсин — саркоцистин, який спричинює некроз тканин у лабораторних тварин.

Алергічна дія. Алергія при гельмінтозах є реакцією організму тварини у відповідь на дії збудника. Виникає сенсибілізація організму дорослими гельмінтами та продуктами їх обміну, що мають антигенні властивості. Внаслідок сенсибілізації тварин гельмінтами пев­ного виду з'являються підвищена чутливість та імунітет до цього збудника. При повторній зустрічі з ним виникають алергічні реакції, що супроводжується вираже­ними патологічними змінами. В основі цих реакцій лежить взаємодія антигена з ан­титілами живителя Утворення антитіл — специфічний механізм захисної реакції ор­ганізму тварин, уражених зоопаразитами.

Трофічна дія. Паразити живляться соками і тканинами живителя. Поживним матеріалом для цестод, колючоголових червів є вміст кишечника, тоді як для гемонхусів — кров живи­теля. У хворих тварин знижується апетит, внаслідок чого в їх організм надходить недостатня кількість поживних речовин. При цьому значна їх частина іде на задо­волення фізіологічних потреб гельмінтів. Все це може призвести, при високій ін­тенсивності інвазії, до значного зниження вгодованості тварин, аж до загибелі їх.

Вплив живителя на паразита. В організмі тварин точиться постійна боротьба із зоопаразитами, що проникли із навколишнього середовища. Якщо організм живи­теля ослаблений, або інтенсивність інвазії досить висока, спостерігається клінічний перебіг хвороби. В разі проникнення в тіло живителя незначної кількості збудників має місце паразитоносійство без виражених симптомів. Молодняк тварин характе­ризується низькою резистентністю, тому вони більш сприйнятливі до зараження збудниками інвазійних хвороб. Наприклад, дорослі вівці можуть тяжко хворіти на фасціольоз, тоді як ягнята гинуть від нього у великій кількості. Резистентність ор­ганізму знижується внаслідок неповноцінної годівлі (особливо при дефіциті в кор­мах вітамінів А і С, мінеральних солей).

Природний або набутий імунітет — захисна реакція організму тварин проти зоопа-разитів. Цьому сприяє також утворення сполучнотканинних капсул навколо личин­кових стадій деяких збудників інвазійних хвороб (ехінококи, ценуруси, цистицерки).